Якубський Борис Володимирович
Бори́с Володи́мирович Яку́бський (1889 — 1944) — літературознавець і літературний критик, професор Київського ІНО. Професор Київського Інституту Народної Освіти, чл. Історично-літературного Товариства при ВУАН, Київ. н.-д. катедри мовознавства, співробітник Комісії для видавання пам'яток новітнього укр. письменства ВУАН та Київської філії Інституту літератури ім. Т. Шевченка.
| Борис Якубський | |
 Стаття у Вікіпедії
|
Цитати
ред.З Curriculum vitae Бориса Якубського (складеного 10 травня 1925 року)
ред.З кінця 1914 року до весни року 1918 був на фронті командиром піхотної роти, начальником зв'язку, після революції 1917 року — головою полкового, корпусного та армійського солдатських комітетів IV армії. Після повернення з фронту, з осені 1918 року відався педагогічній праці, викладаючи українську мову та літературу послідовно в Київській 1-й комерційній школі, в Українській гімназії для дорослих, в Київському учительському інститутові, в Робітничо-селянському університеті, в трудовій школі ч. 67, в низці робочих шкіл тодішнього Ц[ентрального] Б[юро] профспілок[1]. |
В 1919 році став дійсним членом київського Українського наукового товариства, потім Історично-літературного товариства при Академії наук, де читав доклади: «Еволюція ритму в поезії» та «Соціологічний метод в історії письменства». В 1921 році одержав доручення Комісії Енциклопедичного словника Академії наук дати для 1-го тому Словника статті по відділу віршування, що й було зроблено. З 1920 року розпочав читати курса «Ритмік й метрик» у Вищому музично-драматичному інституті ім. Лисенка. В 1921 році той самий курс читав для Студії театру ім. Михайличенка й в Археологічному інституті. В 1920-1921 роках керував Літературною студією Вищих політкурсів, та в 1922 році керував Літературною студією Мистецького об'єднання «Березіль»[2]. |
В 1924 році керував учительським літературним гуртком української літератури при губспілці «Робос». Крім того протягом 1919-1925 років виступав з докладами та лекціями на літературні теми в клубах «Робосу», «Радробітника», «Більшовика», «Губземлісу», «Залізничих майстерень», в будинку Червоної Армії та в клубі місцевкому ВУАН[2]. |
Примітки
ред.- ↑ Автобіографії, 2015, с. 475
- ↑ а б Автобіографії, 2015, с. 477
Джерела
ред.- Самі про себе. Автобіографії українських митців 1920-х років/ Упоряд. Раїса Мовчан. — Київ: Кліо, 2015. — 640 с. — ISBN 978-617-7023-36-3
