Березіль

«Березіль» — український театр-студія, заснований Лесем Курбасом у 1922 році в Києві.

Цитати про колектив

	В Україні, – та, власне, по цілій Країні Рад – швидко виховалося нове покоління «розумних Арлекінів»: Фавст Лопатинський, Йосип Гірняк, Мар’ян Крушельницький, Михайло Чехов, Соломон Міхоелс, Амвросій Бучма, котрі разом із режисером-новатором ставали співавторами спектаклів. Набутий у «Березолі» досвід став для них світоглядною позицією, значною мірою визначив творчу манеру у театральних і кіноролях. Між іншим, чомусь театрознавці про це соромляться писати, але перша харківська прем’єра Леся Курбаса... із тріском провалилася. Філософську сатиричну притчу-фарс «Золоте черево» (“Golden Belly”) бельгійського драматурга Фернана Кроммелінка (Fernand Crommelync; 1888-1970) столичний глядач не второпав. — Зі статті «Амвросій Бучма. 1. У Королівстві арлекінів»
	— Олександр Рудяченко

	Й. Гірняк грав Мазайла з цілковитою увагою до зовнішности та фізичного самопочуття свого героя. Невисокий на зріст і невідомо коли заляканий, Гірняк-Мазайло зберігав якісь риси реального харківського службовця, мешканця Холодної Гори. Кашкет з блискучим козирком, довгий темний піджак і сірі штани в смужку — усе це служило йому не один рік і набуло стійких ознак чиновницького віцмундира. Життя цього Мазайла можна було розповісти крок за кроком, так виразно його минуле проглядало в сучасному. І все таки грав Й. Гірняк не стільки конкретного чинушу, скільки символічне втілення розумової ницости й духовної порожнечі. Це вже була не людина, а страшна й смішна оболонка її, — страшна своєю вбогістю, смішна своєю нікчемною активністю.
	— Наталія Кузякіна

	Гірняк — виключний майстер мізансцени, він уміє знайти такі лінії рухання, вміє так добрати потрібні для своєї гри речі, щоб глядач дістав максимум враження. З таких моментів слід відзначити оповідання Мини про свої одвідини загсу, добре розділене на три частини маніпуляціями з ґальошами, що він їх у захопленні забув скинути. Так само шедевр акторський є сцена, коли, залишившись на самоті, Мазайло вітає сам себе перед дзеркалами, репетуючи сцени свого майбутнього щастя.
	— Петро Рулін

	Досконале поєднання змісту й форми образу досягнув Й. Гірняк в ролі Мини Мазайла… Мина ставить образ-поняття вростання людини в російську культуру, до якої вона ніяк не доросла своїм відсталим малоросіянством… На сценічному відтворенні Мини поєднується тут стиль комедії мольєрівського типу і експресивна метода Л. Курбаса… Злиття цих моментів витворює знамениті наслідки. Гірняк-Мина проходить від початку до кінця в постійному русі — від вбігання на сцену, аж до раптового падіння від м'яча у Фіналі. Кульмінаційним пунктом ролі залишається його 15-ти хвилинний монолог, де безконечна варіяція фраз з прізвищем Мазєнін.
	— Валер'ян Ревуцький

	У «Березолі» мистецькі родини близько товаришували. Окрім пари Бучм до вузького кола входили Наталя Ужвій та її тодішній чоловік, поет-футурист Михайль Семенко, Дмитро Мілютенко та його дружина, актриса Наталя Міщенко. — Зі статті «Амвросій Бучма. 1. У Королівстві арлекінів»
	— Олександр Рудяченко

	У «Березолі» практично ніколи не припинялося навчання. Рідною домівкою був для нас сам театр. Робочий день починався з дев’ятої ранку й закінчувався пізно ввечері. Не в дивину були й нічні репетиції. Ніхто не зиркав нетерпляче на годинник, бо коли тривала натхненна праця, на час не зважали. Перед початком репетиції – обов’язковий тренаж: танець, фехтування, постановка голосу. Постійно розучувалися хори, вокальні номери, куплети – таких вокальних епізодів не бракувало у березільських виставах. — З театральних спогадів-роздумів «Ми – березільці» (2008)
	— Роман Черкашин, актор та режисер

Цитати про виставу «Мина Мазайло» (1929)

	Вистава Курбаса стала політичним памфлетом. Засоби сатири поєдналися з гострим психологізмом. Мина-Гірняк — підносився до образу соціяльного і політичного міщанина, в якому театр узагальнював риси його духових братів з різних епох. На жаль, позитивні характери вистави були дещо схематизовані. Це знову було приводом для знаття п'єси з репертуару. — «Лесь Курбас. З історії радянської режисури» (1969).
	— Неллі Корнієнко

	Ексцентрична «драма маргінесу» комедія «Мина Мазайло» (1929) з неперевершеним Йосипом Гірняком, що у ролі Мини феєрично перетворювався у десятки персонажів різних статусних сходинок, запропонувала актуальні трансформи «національної» ідеї. Полеміка двох позицій: «гораздо приятней быть изнасилованной, чем украинизированной» в авторстві тьоті Моті із Курська та «їхня українізація — це спосіб виявити всіх нас, українців, — і знищити нас усіх разом, щоб і духу нашого не було... Попереджаю!» від дядька Тараса — була цілком спроможна порушити владні політичні програми. Гостро полемізувала-вибухала вулиця. Тексти стрімко набували статусу актуального фольклору. — Зі статті «Лесь Курбас як завтра» (2012)
	— Неллі Корнієнко

Цитати про виставу «Диктатура» за Микитенком (1930)

	... Завдяки саме естетичному моделюванню ще одна вистава-шедевр — «Диктатура» за Микитенком (1930) — представила високий театральний експеримент «руйнації» тексту, жанру і стилю агітаційного першоджерела — і конструювання принципово нового світоглядно-художнього феномену. З феєрверка естетичних ноу-хау народилась нова опера (400 сторінок музичної партитури!). Різко опозиційно і несподівано з ідеологічного «ворога», так званого куркуля, її персонаж Чирва-Козир перетворився на біблійну постать, господаря на власній землі, яким власне і був той, кого влада розвінчувала і знищувала як небезпечно-незалежного хазяїна. Театр продовжував впливати на зміну суспільних цінностей. — Зі статті «Лесь Курбас як завтра» (2012)
	— Неллі Корнієнко

Цитати про виставу «Маклена Грасса» (1933)

	... Героїні, 13-річній Маклені, протистоїть чужа, єдина у своїй нерозчленованості реальність. Дві стихії — дощу і музики (прелюд Шопена) — поєднані, тривожні, трагічно-дисонансні. Юне створіння, одиноке і незахищене, опинилось на панелі. Під Всесвітнім Потопом. В якусь мить, не витримуючи тягаря взятої на себе «дорослої» ролі, Маклена прикладає долоню до скроні — і місто раптом сколихнулось, розкололося, змінивши свій лик (досягалося це зміною кута проекції, світловою ілюзією руху пейзажу). — Зі статті «Лесь Курбас як завтра» (2012)
	— Неллі Корнієнко

	Деформація «сценографічної фактури» відбивала зрушення у свідомості Маклени, зміну її «кута зору». Це і перед глядачем сколихнулося Місто, розпалося на шматки, відтворивши у неймовірній алогічності сюрреалістичну «картину світу», ніби «вибравши» з підсвідомості її підпільні жахи — вони винесли Маклену до сумної дорослості. Розум відмовлявся розуміти і відмовляв логіці у її праві пояснювати. На очах юної Маклени — тут, під Всесвітнім Потопом — руйнувалася світобудова. — Зі статті «Лесь Курбас як завтра» (2012)
	— Неллі Корнієнко

Реакція радянської влади

	За київським періодом роботи театру я не мав змоги стежити, але шлях його в Харкові на мене зробив тяжке враження. Шлях його в Харкові становить низьку лінію, лінію цілком ясну. Опреділюється вона шляхом через «Мину Мазайла», «Народного Малахія», «Яблуневий полон» до «Маклени Ґраси». — Стенограма засідання колегії Народного комісаріату освіти УРСР від 5 жовтня 1933 р.
	— Пилип Козицький

	Шлях, пройдений «Березолем» з його керівником О. С. Курбасом, є шлях, який має в собі виразні частини. Одна частина, яка полягає в помилках театру через безпосередню продукцію Курбаса. Це те, з чим ми зустрічаємось в таких виставах, як «Мина Мазайло», «Народний Малахій», на сьогодні — «Маклена Ґраса», які ще раз подавали приклади того чи іншого збочення, тієї специфічної лінії, яка відбивалася в роботі О. С., і поруч з цим існування колективу. — Стенограма засідання колегії Народного комісаріату освіти УРСР від 5 жовтня 1933 р.
	— Борис Балабан

Вистави «Народного Малахія», «Мини Мазайла» тощо, які вів Курбас, підкреслюють буржуазно-націоналістичну лінію «Березоля», особливо ж його керівника. При високій майстерності акторського виконання вистави, що ними керував Л. Курбас, були ходульні, схематичні, формалістичні, відірвані від нашої дійсності. Ось чому переважна більшість вистав «Березоля», навіть ті, що їх не можна зарахувати до ідеологічно шкідливих, не могли бути сприйняті широкими пролетарськими масами. В основі трактовки героїв вистав Курбасом велася буржуазно-ідеалістична лінія. — Постанова Народного комісаріату освіти УРСР на доповідь театру «Березіль» 6 жовтня 1933 р.

Ця змичка найближчим же часом ознаменувалася демонструванням із кону «Березоля» таких перлів націоналістичної пропаганди, як п'єси «Гайдамаки», «Яблуневий полон», «Народний Малахій», «Мина Мазайло» тощо. В цих п'єсах найяскравіше і якнайбезсоромніше пропихалися націоналістичні ідеї, критикувалася політика партії з національного питання, а «Гайдамаки» прямо закликали до збройної боротьби, до повстання. — Справа №3168. Документ №4. Показання обвинувачуваного Михайла Олександровича Дацьківа.

Моя контрреволюційна робота протікала трьома лініями <…> я перетворив театр «Березіль» на рупор ваплітянської драматургії, проводячи через сцену в маси нацдемівську ідеологію «Народного Малахія», «Мини Мазайла» тощо. Лише під тиском партійних органів і пролетарської громадськості я використовував для репертуару п'єси пролетарських драматургів. — Справа №3168. Документ №13. Протокол допиту Курбаса Олександра Степановича.

Джерела

• Життя і творчість Леся Курбаса / [упоряд., наук. ред. Богдан Козак]. — Львів; Київ; Харків: Літопис, 2012. — 656 с. — ISBN 978-966-8853-22-7
• Театр-Студія Йосина Гірняка і Олімпії Добровольської / Упорядкував Богдан Бойчук. — Нью-Йорк: Українська Вільна Академія Наук в С.Ш.А.; В-во Нью-Йоркської групи, 1975. — 346 с.