Іван Калимон

Калимон Іван (або Калимон Йосип) (поч. 17 ст.) — вихованець Київської колегії, автор латиномовного панегірика «Сонце, що сходить після заходу», присвяченого П. Могилі.

Іван Калимон

Цитати

«Сонце, що сходить після заходу», 1641 р.

Кожному личить приносити свій подарунок.

Мовчазна радість набагато красномовніша за радість, з’явлену в слові.

Новий день повинен новим звеселяти світлом.

Тепер настає наш день, підноситься тріумф нашого сонця. Це стосується нас, бо в нашому домі народилася радість.

О найвищий творителю всього сущого! Невже тобі подобало лікувати хворий світ за рахунок свого здоров’я? Невже подобало направити сумний світ до радості лише через скорботи?

Любов так чинить, щоб урятувати люд людський, бо любить його.

Нікчемна зваба тріумфу не рівня перемозі, бо несе не тільки прославляння своїх подвигів, а й гризоти, ганьбу, тортури й рани.

Зі всього золотавого вельми славним є лише те, що стосується Бога, що стосується Сонця.

Здобута перемога не може бути кращою за хреста, під яким вона прийшла до славлення ран Христа.

Квітка, що зросла між колючок, милує око власними барвами.

Любов ненавидить блискавки, не любить шкодити, а любить голубити.

День дарує життя, а не смерть, якщо тільки є днем започаткування життя.

Сонце сходить і над добрим, і над злим, кожному з яких однаково ласку виявляє. Воно для всіх одне, і всі відчувають його однаково.

Сонцеві звично зникати, але нашому розумові зникати не звично.

Найбільший гаразд буде, якщо надія на майбутнє благодіяння буде одержана в плоді немовляти.

Найкраще життя з Богом-спільником, хоча і в утечі. Та й нічого дивного, втеча дала порятунок людині.

Жорстокі ті обійми, які не молоком гасять спрагу, а жовчю. Нема на світі насолод, які були б без жовчі.

Справедливо праведність терпить терни, якими оперізується.

Безперечно, на кам'янистім полі гордощів не зростають троянди.

Плід, за вашим бажанням, з’явиться вельми швидко. Але який він? Батьки звільняються від давньої темряви, звільняються від неволі.

Раби не цікавляться небесними справами.

Літо лише ті квіти любить, які зростило саме.

Сонце можна розгледіти лишень завдяки його власному світлу, а не якомусь іншому.

Джерела

• Мудрість передвічна. Афоризми давніх українських мислителів ХІ - поч. ХІХ ст. Упоряд. Валерій Шевчук. — Київ: Кліо, 2019. — 440 с. — ISBN 978-617-7023-96-7