Путівник по Галактиці для космотуристів

Путівник по Галактиці для космотуристів (1979, англ. The Hitchhiker's Guide to the Galaxy) — гумористичний науково-фантастичний роман британського письменника Дугласа Адамса. Перша частина серії «Путівник Галактикою».

Цитати з роману

Президент — посада багато в чому номінальна. Його функції не розпоряджатися владою, а відволікати від неї увагу.

Класична помилка, яку здійснюють проектувальники абсолютно надійних систем, — недооцінка винахідливості клінічних ідіотів.

Я витрачаю на тебе час по одній-єдиній причині — мені його дівати нікуди.

Дехто був переконаний в тому, що людям не варто було свого часу спускатися з дерев. Деякі йшли далі, і говорили, що і влазити-то на них не було потреби...

Я вважаю за краще бути щасливим, ніж робити все як треба.

Ідеалізм, чиста наука, пошуки істини — все це дуже добре, але рано чи пізно, боюся, настає момент, коли починаєш підозрювати, що всією багатовимірною нескінченністю Всесвіту насправді заправляє жменька маніяків. І якщо мені має бути вибір, витратити ще десять мільйонів років на встановлення цього факту або просто взяти гроші і дати драла, то особисто я не проти розім'ятися.

Поезія вогонів займає третє місце серед найгіршої поезії у Всесвіті. Друге місце займає поезія азаготів з планети Крія. Коли їх Великий Бард Хрюкер Роздутий читав свою поему «Ода маленькому зеленому катишку, знайденому мною у себе під пахвою літнім ранком», четверо з публіки померли від внутрішнього крововиливу, а президент Центрально-Галактичної Ради Образотворчих Мистецтв вижив лише завдяки тому, що відгриз собі ногу.

Кажуть, що Хрюкер був «незадоволений» прийомом, наданим його поемі, і намірився було прочитати свою дванадцятитомну епічну працю, що має назву «Улюблене мною булькання в ванні», коли його товста кишка, у відчайдушній спробі врятувати життя і цивілізацію, проскочила через його горло і защемила мозок.

Тільки постарайтеся ніколи не зустрічатися з собою — це зазвичай викликає небажане замішання і досить сильний стрес.

Час — ілюзорний... час обіду ще ілюзорніший.

Ще дізнаєтеся, чим пахне загальний страйк філософів!

...по-моєму, ми заощадимо багато часу, якщо я збожеволію прямо зараз.

— Послухайте! — почав він, а сам подумав: «Який чорт, молодість дається лише один раз!» — і викинувся з вікна. Принаймні, ініціатива залишилася за ним.

— Я думав — ти помер. — У свій час я так теж думав, — підхопив Форд, — а потім на пару тижнів вирішив, що я — лимон. Жахливо повеселився — усі два тижні тільки й знав, що бовтався в джин з тоніком.

Ти не можеш бачити того, що бачу я, бо бачиш тільки те, що бачиш. Ти не можеш знати того, що знаю я, бо знаєш тільки те, що знаєш. Те, що бачу і знаю я, не можна просто взяти і приплюсувати до того, що бачиш і знаєш ти, бо вони різні за своєю природою. І замінити одне іншим теж не можна, бо тоді мені доведеться замінити всього тебе мною.

— Ну, скільки у нас рятувальних капсул? — Жодної. — Добре перерахував? — Два рази.

— Я дуже шкодую, що не слухав, що мені говорила мама, коли я був маленький. — І що ж вона говорила? — Не знаю, я ж не слухав.

Артур був абсолютно щасливий. Його страшенно розчулювало, що в цей день всі його плани самі собою збувалися. Тільки двадцять хвилин тому він вирішив збожеволіти — і ось вже ганяється по лугах доісторичної Землі за честерфільдским диваном.

Час — це, так би мовити, найгірше місце з усіх, де тільки можна заблукати.

Людські істоти — великі пристосуванці.

У цієї планети є — точніше, була — одна проблема: більшість людей, що на ній жили, тільки те й робили, що страждали, оскільки не знаходили в житті щастя. Народжувалося безліч рішень, але майже всі вони зводилися до перерозподілу маленьких зелених клаптиків паперу — що саме по собі досить дивно, оскільки хто-хто, а маленькі зелені клаптики паперу ніяких страждань не відчували, бо щастя не шукали.

Шосе — це така штука, яка дає можливість одним індивідам мчати стрімголов з точки А в точку Б, в той час як інші можуть стрімголов мчати з точки Б в точку А. Люди, які живуть в точці В, розташованій прямо посередині, нерідко задають собі питання: чим же так чудова точка А, якщо туди рвуться натовпи з точки Б, і чому інших зводить з розуму точка Б? Вони частенько мріють, щоб люди раз і назавжди вирішили жити і працювати там, чорт забирай, де їм дійсно хочеться.

— Мене охопила страшна туга. Я підключився до його комп'ютера і детально виклав свої погляди на всесвіт. — І що сталося? — Він покінчив самогубством.

Якщо люди перестануть вправляти свій ротовий апарат, подумав він, у них почнуть працювати мізки.

Широко відомий і дуже важливим є той факт, що істина часто зовсім не така, якою здається. Наприклад, на планеті Земля люди завжди припускали, що вони розумніші від дельфінів, тому що вони придумали так багато: колесо, Нью-Йорк, війни і т. д., А дельфіни завжди тільки плескалися у воді і розважалися. Дельфіни ж, навпаки, завжди вважали себе розумнішими від людини — причому, з тієї ж самої причини.

Я приймаю рішення тільки про те, що стосується мого Всесвіту. Мій Всесвіт — це мої очі і мої вуха. Все інше — не більше ніж чутки.

Невже ж не можна побачити красу саду, не переконавши себе попередньо, що в ньому мешкають феї?!

Тільки усним рахунком людина може довести комп'ютеру свою незалежність.

Особливо його дратувало те, що його постійно питали, чим він так роздратований.

Якусь мить нічого не відбувалося. Потім, через секунду-дві, нічого продовжило не відбуватися.

Наука, звичайно, творить чудеса, але щастя значно цінніше правоти.

Забавна штука життя. Здається, ось межа, гірше не буває... І тут стає ще гидотніше!

Вони не ворухнуть і пальцем, щоб врятувати свою власну бабусю від Кровожерного Звіра Жукобола з Трааля, без наказу, завіреного в трьох примірниках, вхідного, вихідного, запитаного, загубленого, знайденого, переданого на загальне розслідування, знову втраченого, остаточно зотлілого і викинутого в сміття.

Див. також

• Ресторан «Кінець світу»
• Життя, Всесвіт та все інше
• Бувайте, та дякуємо за рибу
• Загалом безпечна