Багалій Дмитро Іванович

український історик, філософ та громадський діяч

Багалі́й Дмитро́ Іва́нович (7 листопада 1857, Київ — 9 лютого 1932, Харків) — український історик, філософ та громадський діяч.

Багалій Дмитро Іванович
Bagalei DI.jpg
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії
Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

ЦитатиРедагувати

  •  

Московська стихія, культура й мова були поширені в Києві і впливали на нас, українську молодь, у літературі й особливо в школі, де всього вчено по-московськи і не було української мови, навіть як окремого предмету. Так зростав я й мої товариші підо впливом двох стихій рідної української й шкільної московської, двох мов української і московської. Так почалося за дитинства, так продовжувалося і далі за часів шкільних. Але українську мову, письменство, наукову й популярну українську літературу дорогоцінні пам'ятки народньої словесности ми знаходили поза мурами школи, і я остільки засвоїв тоді чисту українську мовународню, літературну й наукову, що міг широко прикласти її в своїй громадській праці[1].

  •  

Моя українізація не була примусовою, а мала стихійний характер і закінчилася за студентських років до 1880 року. Відтоді з мене назавжди вже зробився цілком свідомий українець[2].

  •  

Київ з його незліченними пам'ятками являв собою немов музей старовини; вони були за наочну школу для студій над його історичною топографією й історією. Отож, проживаючи в ньому, зразу на Подолі, а згодом за студентських уже часів у Старому Києві, знайомивсь я і з його топографією, і з пам'ятками його старовини[1].

  •  

Що до мого родинного оточення з боку національного, то воно дало мені сприятливий грунт для засвоєння української мови. Правда, та мова, що її вживали мої близькі, не була чиста українська, а міська, мішана з російською. Проте і в нас, коли збиралися знайомі, співали українських пісень і добре розуміли українську мову, хоч любили закидати по-російськи[1].

  •  

Перебування на Подолі в безпосередньому сусідстві з Дніпром-Славутою неабияк позначилося на моїх дитячих роках. Проживаючи в такому великому місті, як Київ, в умовах неначе б і міського
побуту, стояв я тимчасом доволі близько до місцевої української природи, кохавсь у ній і стихійно нею захоплювавсь. Тодішній Поділ зберіг був чимало рис побутової української старосвітчини так само, як і Глубочиця, де жив мій батько, або Звіринець, де я теж пробував деякий час[1].

  •  

Трапляється, що відмовитися почесніше, ніж прийняти пропозицію[3].

Про БагаліяРедагувати

  •  

Чужий виключному націоналізму, людина широких поглядів, а в той же час безперечний українець, авторитетний український вчений, — він міг погодити собою різні кола[3].

  Дмитро Дорошенко
  •  

Багалія раз-у-раз обвинувачували в зайвій дипломатії, в тому, що він ходив поміж дощ, щоб не замочитися[3].

  Євген Чикаленко
  •  

Невимовно чарівлива особистість[3].

  Ілля Рєпін
  •  

Кутузов від науки[3].

  Михайло Слабченко
  •  

Багалій, як завжди хитрує, але чоловік він розумний та знаючий, […] із ним добре можна буде працювати, але варто бути пильним[3]. — із записів зі щоденника Володимира Вернадського в 1918 році

  Володимир Вернадський

ПриміткиРедагувати