Мороз Валентин Якович

Валенти́н Яко́вич Моро́з (15 квітня 1936, с. Холонів, Волинське воєводство, Польська республіка, нині Луцький район, Волинська область, Україна — 16 квітня 2019, Львів) — український історик, один із найрадикальніших представників українського національного руху, політв'язень, дисидент.

Мороз Валентин Якович

Стаття у Вікіпедії

Цитати

• Віра виникає тоді, коли є мученики
• Коли води мало, краще не дратувати вогню.
• Бува, мовчанка голосніша за крик.
• Знищені деколи значать більше за живих.
• Знищені — це кремінь, із якого будують кришталеві фортеці в чистих душах.
• Ідея егалітаризму неминуче призводить до домінації сірого кольору.
• Мало в нас тих, для кого Україна — біль, а не слово.
• Вугілля очищає горілку, а жар — кров.
• Бути і не звершувати Буття — для нації гріх найвищий.
• Для одного істина є просто інформацією, знанням. Для іншого — відвертістю, без якої життя втрачає сенс.
• Україна живе завдяки логіці одержимості.
• Людина, позбавлена вміння самостійно розрізняти добро і зло, стає вівчаркою, яка запалюється гнівом тільки з наказу.
• Істина конкретна. Істина — національна.
• Брехня має короткі ноги — так! Але правда має довгі руки!
• Людина, в якої розум загриз серце, — шкаралупа без ядра.
• Апостол не навертає в свою віру аргументами.
• Що дужче людина боїться, то більше вважає себе великомучеником.
• Найтяжче мучиться той, хто найдужче боїться.
• Напівосвіта — це коли у людини спочатку вкрали традиції, а потім дали освіту.
• Національне почуття живе в душі кожної людини, навіть тієї, яка, здавалося б, давно померла духовно.
• Щуку можна оцінювати лише за законами водної стихії.
• Волячі шиї бувають дужими. Гарними — ніколи.
• Коли беремо чужий взірець за норму — завжди стаємо «не такі».
• Великі правди пишуться вогнем.
• Найсолодшу музику добуває сталь.
• До світу сильних одна дорога — через вогонь.

«Есеї, листи й документи» (1975)

• Сталін не визнавав кібернетики. І все ж йому належить в цій галузі видатна заслуга: він винайшов запрограмовану людину. Сталін — творець Гвинтика.

(Репортаж із заповідника імені Берії. (1967). — С. 36)

• Вони [шістдесятники] повернули втрачену вагомість словам і поняттям, заставили людей знову повірити у реальність духовного світу. Це був справжній подвиг: в атмосфері тотального зневір'я у щось повірити. І запалити вірою інших.

(Серед снігів. (1970). — С. 77)

• Одержимість — це не художність. І не науковість. І навіть не публіцистичність. Одержимість — це зовсім окрема субстанція, необхідний поряд з іншими компонент для повноцінного духовного життя.

(Серед снігів. (1970). — С. 78)

• Люди русифікуються не тому, що не люблять України. Люди русифікуються тому, що їм не вистачає сили повірити в Україну.

(Серед снігів. (1970). — С. 84)

• І тут на допомогу приходить інстинкт самозбереження. Він — головна підвалина Опору. Того Опору, яким тримається нація, і духовність взагалі.

(Хроніка опору. (1970). — С. 114)

• Напівосвіта — це коли у людини спочатку вкрали традиції, а потім дали освіту. Напівосвіта — це коли культура не виростає органічно з власного коріння, а натовкується в людину поспіхом, за п'ятирічку — за скороченою програмою.

(Хроніка опору. (1970). — С. 121)

• На українському пустирі пасуться всі...

(Хроніка опору. (1970). — С. 124)

• Дехристиянізація, колективізація, індустріалізація, масове переселення з села до міста — усе це було небаченим в історії України розбиттям традиційних структур, катастрофічні наслідки якого виявились ще далеко не повністю.

(Хроніка опору. (1970). — С. 126)

• Створювати традиції так само безглуздо, як робити культурну революцію. «Культура» і «революція» — поняття несумісні, протилежні.

(Хроніка опору. (1970). — С. 127)

• Є мільйони людей з вищою освітою, які все знають, але нічого не мають — нічого святого.

(Хроніка опору. (1970). — С. 131)

• Національне відродження є процесом, що має практично необмежені ресурси, бо національне почуття живе в душі кожної людини — навіть тієї, яка, здавалося б, давно умерла духовно.

(Замість останнього слова. (1972). — С. 138–139)

• Сидіти за ґратами нікому не легко. Але ж не поважати себе — ще важче. І тому будемо битись!

(Замість останнього слова. (1972). — С. 140)

Джерела

• Валентин Мороз: Есеї, листи й документи. — [Б. м.]: Сучасність, 1975. — 288 с.
• Українська афористика Х-ХХ ст. Під загальною редакцією Івана Драча та Володимира Черняка. — К., Видавничий центр «Просвіта», 2001