Ганна Кралль

польська письменниця і журналістка

Ганна Кралль (пол. Hanna Krall , 20 травня 1935, Варшава) — польська письменниця і журналістка.

Ганна Кралль
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Цитати ред.

  •  

Знаєте, я часто зауважую, що велике добро завжди сусідує з великим злом. Я це завжди відчувала в розмовах. Якщо є Бог, то є і диявол. Або навпаки.[1]

  •  

Своє дитинство я не проміняла б на жодне інакше. Воно підготувало мене до всієї іншої частини мого життя – завдяки моєму дитинству я розумію, про що цей світ. Завдяки моєму дитинству я знаю, що таке страх, я знаю, що таке мужність. Мене не так легко шокувати. Усі діти вийшли з війни мудріші та зріліші. Для того, щоб вижити, всі повинні були бути мудрі: і польські, і єврейські діти…[1]

  •  

Думаю, я теж якось допомагаю видобуванню пам’яті. Люди розповідають свої історії тому, що хочуть розповідати. Хочуть, щоби про них пам’ятали. А репортаж є способом запам’ятовувати, є записуванням справжніх розповідей. Репортаж є пам’яттю. А пам’ять є однією із головних людських потреб.[1]

  •  

Я була цікавою дитиною. Ще в дитячому будинку, де виросла. А потім у Варшавському університеті зрозуміла, що живу в світах замкнених, вигаданих. І в мене прокинулась цікавість до світу реального. Тоді я захотіла стати репортеркою. Коли мала якісь перші практики в газетах, то дуже була втішена, бо могла кудись поїхати, щось побачити, послухати, із кимось поговорити. Хоч тексти мої на той час були якимись невдалими етюдами, але це вже був контакт зі справжніми людьми. Це мені подобалося. А потім я почала писати те, що ми нині називаємо репортажем. Мені хотілося переказувати світ. А він заслуговує на те, аби бути записаним.[1]

Цитати про Ганну Кралль ред.

  •  

Дебютна книжка Ганни Кралль називалася «На схід від Арбату». Видана 1972 року, вона містила репортажі з Радянського Союзу. Поляки не любили тієї країни, проте наклад розійшовся блискавично. Бо репортерка описала СРСР так, як описувала Польщу[2].

  Войцех Ґурецький
  •  

Ми говорили, що репортер має написати так, щоби цензор пропустив, читач відчув, що тут є правдою, а сам автор міг подивитися собі у дзеркалі в очі. І репортери примудрялися все це поєднувати в одному тексті. Тоді у Польщі говорили, що добрий репортаж має не тільки друге, а й третє, четверте і сьоме дно. Коли текст має сьоме дно, то він є багатовимірним. Майстром такого репортажу була Ганна Краль.[3]

  Маріуш Щигел
  •  

У вступі до нещодавнього перевидання «Арбату» 2014 року репортер Маріуш Щиґел (1966) пише: «Загадка для молодих читачів. Ось речення про те, як можна дістатися сибірського села Вєршина: „Автобус їздить щоденно за винятком днів, коли падає дощ, коли заметілі, коли весняне й осіннє багно й коли на дорозі вибоїни — після дощу, заметілей і багна”. Це речення критики наводили як приклад майстерного стилю Кралль і геніально поданої інформації. Що в ньому незвичного? Кралль пише, що автобус до Вєршини їздить щоденно, але водночас завуальовано повідомляє, що автобус до сибірського села насправді не їздить ніколи. Не каже цього прямо, бо Радянський Союз має бути щасливим взірцем, де все приречено на успіх»[2].

  — Войцех Ґурецький
  •  

1986 року було ухвалено рішення повністю знищити вже віддрукований десятитисячний наклад книжки Ганни Кралль «Сінна лихоманка», хоча вона складалася з текстів, раніше публікованих у пресі, й була схвалена Головним управлінням контролю над пресою, книговиданням і видовищами (у Польщі діяла дворівнева цензура видань: спершу треба було дістати згоду на друк книжки, а потім — ще на розповсюдження). Вочевидь, хтось перечитав книжку від початку до кінця і дійшов висновку, що таке нагромадження крапель води загрожує владі справжнім потопом[2].

  — Войцех Ґурецький

Примітки ред.