Герда Лернер
Герда Гедвіг Лернер (англ. Gerda Hedwig Lerner; 30 квітня 1920, Відень - 2 січня 2013, Медісон) - американська історикиня австрійського походження, діячка фемінізму; піонерка історії жінок. Доктор філософії (1966), професор Університету Вісконсина, де викладала з 1980 року. Член Американської академії мистецтв та наук.
| Герда Лернер | |
| |
 Медіафайли у Вікісховищі
|
Цитати
ред.Я почала вивчати історію завдяки своїй роботі над біографією Сари та Анджеліни Грімке... Я була зачарована життям і характерами цих двох жінок, біографії яких не були написані з 1885 року... Вони говорили для мене в дуже особистий спосіб, і я хотіла передати читачам мого часу те, що я отримала від цих жінок іншого століття.[1] |
|||||
| — «Більшість знаходить своє минуле» (1979) |
Лише після розвитку клубного руху негритянських жінок феміністична свідомість вперше з'явилася серед темношкірих жінок, і тут також це виняткове ставлення, а не поширене. Тут слід зазначити єдиний виняток, сильний фемінізм Сожурне Трут, яка була явною попередницею та чиї ідеї не поділяли чорношкірі жінки її часу.[2] |
|||||
| — «Більшість знаходить своє минуле» (1979) |
Лише після розвитку клубного руху негритянських жінок феміністична свідомість вперше з'явилася серед темношкірих жінок, і тут також це виняткове ставлення, а не поширене. Тут слід зазначити єдиний виняток, сильний фемінізм Сожурне Трут, яка була явною попередницею та чиї ідеї не поділяли чорношкірі жінки її часу.[3] |
|||||
| — «Більшість знаходить своє минуле» (1979) |
Під час співбесіди в Колумбійському університеті, перед моїм вступом до програми доктора філософії, мені поставили стандартне питання: чому я взяла історію? Не вагаючись, я відповіла, що хочу вписати жінок в історію. Ні, я виправила себе, не заношу їх в історію, тому що вони вже в ній. Те, що я хочу зробити, це зробити вивчення історії жінок легітимним. Я хочу, як я прямо сказала, завершити роботу, розпочату Мері Бірд... У справжньому розумінні я вважаю Мері Бірд, з якою я ніколи не зустрічалася, своїм головним наставником як історик.[4] |
|||||
| — «Більшість знаходить своє минуле» (1979) |
Кількість жінок, згадуваних у підручниках американської історії, залишається напрочуд малою донині, як і кількість біографій та монографій професійних істориків, які мають справу з жінками.[5] |
|||||
| — «Більшість знаходить своє минуле» (1979) |
Радикальний фемінізм поєднує ідеологію класичного фемінізму з марксистською концепцією класового гноблення, риторикою і тактикою руху «Чорна сила» та організаційною структурою радикального студентського руху.[6] |
|||||
| — «Більшість знаходить своє минуле» (1979) |
Постійною темою Іди Б. Веллс було викриття самосуду як невід'ємної частини системи расового гноблення, мотиви якого зазвичай були економічні чи політичні. Вона сильно вдарила по загальновживаному алібі для самосудів, звинуваченням у «зґвалтуванні», і наважилася винести на відкритому повітрі найбільш табуйовану тему з усіх у вікторіанській Америці — звичне сексуальне насильство білих чоловіків над чорношкірими жінками. Таким чином, вона висловила те, що мало стати ідеологічним напрямом організованого руху чорношкірих жінок — захист чорношкірих жінок як частину захисту раси від терору та насильства.[7] |
|||||
| — «Більшість знаходить своє минуле: місце жінок в історії» (1979) |
Бути євреєм означає жити в історії. Історія євреїв — це історія одного голокосту за іншим з короткими перервами мирної асиміляції чи акультурації. Більшість із нас ніколи не вивчає цю довгу та гірку історію, але ми живемо з нею, і вона формує наше життя. Ми живемо від погрому до погрому, сказав недавно один мій друг. Що означає бути євреєм — озиратися через плече й пакувати валізи.[8] |
|||||
| — «Чому історія має значення» (1997) |
Важливість сексизму як засобу примусу до расизму також можна побачити в тому, як расистські подвійні стандарти використовувалися в період після громадянської війни, щоб тримати вільновідпущеників, а згодом і всіх південних чорношкірих у підлеглому статусі, незважаючи на кінець рабства. Зростання насильства проти чорношкірих чоловіків і різке збільшення самосудів, які завжди виправдовувалися «захистом білих жінок», служили для залякування вільної чорношкірої спільноти в період після Реконструкції та знову на зламі століть, коли чорношкірі на Півдні були практично позбавлені виборчих прав. Саме афроамериканські жінки у своїх клубах, і особливо Іда Б. Веллс, першими розкрили цей сексистсько-расистський подвійний стандарт і викрили хибність звинувачень у тому, що білі жінки потребують захисту від чорношкірих чоловіків.[9] |
|||||
| — «Чому історія має значення: життя та думки» (1997) |
Жінкам не дозволяли робити свій внесок у створення історії, тобто впорядкування та тлумачення минулого людства. Оскільки цей процес надання сенсу є важливим для створення та увічнення цивілізації, ми можемо відразу побачити, що маргінальність жінок у цьому прагненні ставить нас в унікальне та відокремлене становище. Жінки становлять більшість, але ми структуровані в соціальні інститути, ніби ми меншість.[10] |
|||||
| — «Створення патріархату» (1986) |
Біографії видатних жінок, розраховані на звернення до грамотних читачок, стали популярним жанром у 19 столітті в Англії та інших країнах Європи. У Сполучених Штатах цей жанр представлений двотомною «Історією жінок» Лідії Марії Чайлд. ...Єдині жіночі джерела, які вона використовує, це автори подорожей і Філліс Вітлі. Її пропуски цікавіші, ніж її включення; наприклад, у розділі «Виправдання жінок» вона перелічує Маргариту Наваррську, але не вказує ні Крістін де Пзан, ні Мері Волстонкрафт. Френсіс Райт, яка незадовго до публікації книги Чайлд виступала з широко розрекламованими та надзвичайно суперечливими публічними лекціями в містах східного узбережжя, захищаючи права жінок і сексуальну свободу, була відкинута Чайлд у побіжному згадуванні як сучасна послідовниця «невірних з Французької революції». Спроба Чайлд обговорити культурне та суспільне обговорення становища жінок є інноваційною, але її список досить традиційний.[11] |
|||||
| — «Створення феміністської свідомості» (1993) |
Примітки
ред.- ↑ Gerda Lerner. The majority finds its past (1979)
- ↑ Gerda Lerner, «The Majority Finds Its Past: Placing Women in History» (1979)
- ↑ Gerda Lerner, «The Majority Finds Its Past: Placing Women in History» (1979)
- ↑ Gerda Lerner, «The Majority Finds Its Past: Placing Women in History» (1979)
- ↑ Gerda Lerner, «The Majority Finds Its Past: Placing Women in History» (1979)
- ↑ Gerda Lerner, «The Majority Finds Its Past: Placing Women in History» (1979)
- ↑ Gerda Lerner, The Majority Finds Its Past: Placing Women in History’’ (1979)
- ↑ Why history matters (1997)
- ↑ Gerda Lerner, Why History Matters: Life and Thought (1997)
- ↑ The Creation of Patriarchy, Introduction, p. 5
- ↑ Gerda Lerner, The Majority Finds Its Past: Placing Women in History’’ (1979)