Гурницька Наталія Зенонівна

українська письменниця

Наталія Зенонівна Гурницька (нар. 7 вересня 1978, Львів) — українська письменниця.

Гурницька Наталія Зенонівна
Wikipedia-logo.svg Стаття у Вікіпедії

ЦитатиРедагувати

  •  

Шлюб – це навіки, і сепарація тут не завадить. Хіба смерть розлучить. Тільки не знати, чия то смерть буде та які від такого шлюбу виростуть діти. Навряд чи щасливі, бо нещасні мама і тато аж ніяк не роблять щасливими своїх дітей[1].

  •  

Життя взагалі дуже справедливе й одночасно жорстоке. Ти або приймаєш його правила і продовжуєш боротися та жити, або поволі скочуєшся з уторованого шляху на узбіччя та гинеш[1].

  •  

Людина взагалі не винна, що не виправдала наших сподівань. Це наші власні ілюзії та очікування були такі яскраві та завищені, що затьмарили тверезий погляд на цю людину[2].

  •  

Мабуть, ти й сама помічала, як багато жінок починають чудити, коли в них не все гаразд у житті. Нема кохання, жінка вдова, власний чоловік не любить, не поважає чи має іншу… Ну, або ж ще якісь неприємності в житті. А тут раптом саме тієї миті чоловіча увага. Декілька гарних слів, банальних компліментів, ілюзія того, що ти особлива — і все, жінка пропала. Досконала гра на потребі жінки бути коханою, на бажанні мати романтичні почуття, на прагненні любити, отримувати ніжність, увагу, турботу[2].

  •  

Людині взагалі властиво думати, що якби щось було інакше, то обов'язково краще, проте, найімовірніше, було б значно гірше[2].

  •  

Зрештою, щоб почуватися по-справжньому добре, людині й не треба чогось надзвичайного. Всі важливі складові життя вкрай прості та банальні. Здоров'я рідних, розуміння їхніх потреб і вчинків, підтримка у важку хвилину, поділена на всіх радість, вміння прощати і віддано любити, бажання бачити в людині насамперед хороше, відсутність заздрості, потреба дарувати людям добро, а ще віра в те, що все погане обов'язково минеться[2].

  •  

Щастя, як і горе, ніколи не триває вічно. Все колись минає[2].

  •  

Час лікує далеко не всі рани. Він лише притлумлює гостроту відчуттів, дає перевести подих, щоб жити далі, але, як задавнена хвороба, ніколи не відпускає повністю[2].

  •  

А коли з мужчини смієшся, то вже не любиш[2].

  •  

Для жінки одяг — це іноді щось на кшталт обладунку лицаря і впевненість у тому, що всі несподіванки вона зустріне цілком «озброєною»[2].

  •  

Дуже часто, щоб зрозуміти, яким насправді є мужчина, треба просто подивитися на жінку, яка поряд з ним багато років. З досвіду знаю, що найяскравіше мужчину характеризує зовсім не його власна зовнішність, розум, поведінка чи всі прикмети багатства та успіху. Його суть дуже чітко показує те, з якою жінкою він живе поряд. Приховати чи зіграти можна що завгодно, але жінка так виразно характеризує життя мужчини та його самого, що навіть не треба вишукувати ще чогось[2].

  •  

Іноді потреба любити і бути коханою в жінці настільки сильна, що цілком затьмарює їй реальність та бажання правди[2].

  •  

Коли в жінки за плечима малі діти та інтереси родини, вона стає в рази мудрішою, передбачливішою і сильнішою. У цьому навіть геройства особливого нема. Лише банальна реальність виживання[2].

  •  

Лише людина, яка вміє гідно проживати дуже складні чи прикрі моменти, здатна пізнати справжню радість та насолоду[2].

  •  

Для чоловіків взагалі властиво не забивати собі голову пустими фантазіями на тему стосунків, не витрачати багато слів і відразу хотіти чогось конкретного[2].

  •  

Мужчина або зважується на щось виразне, або просто не морочить голову жінці[2].

  •  

Якщо людині справді чогось дуже треба і нема на кого перекласти роботу, то вона швидко перестає байдикувати чи вдавати нездатність виконувати цю роботу. Легко відкидає сумніви чи відмовки, закасує рукави і мовчки береться до справи[2].

  •  

Якщо ховатися від життя, то можна не відчути його смак, не побачити, яким яскравим та насиченим воно може бути, і назавжди залишитися в рутині сірих днів та буденних клопотів[2].

  •  

А коли чоловікові подобається жінка, він втрачає критичність мислення і деколи робить дивні пропозиції. Кумедно. Але таке жінки легко пробачають мужчині[2].

  •  

Яка різниця, де почуватися щасливою. Це мужчинам потрібно щось більше, аніж просто любов, а жінці зазвичай найкраще там, де її люблять та цінують по-справжньому. Особливо, якщо вона любить сама[2].

  •  

Доля іноді забирає в людини найдорожче саме тоді, коли дуже боїшся його втратити[2].

  •  

Ближче до землі та простого життя легше пережити нещастя і горе. Природа сама заліковує рани[2].

  •  

Напевно, у зрілому віці для кардинальних змін бракує якраз нерозсудливості, наївності і бажання ризикувати[2].

  •  

Все минає. Погане, на щастя, теж[2].

  •  

Відриватися від власного коріння — це велика помилка для людини. Те, що було у дитинстві та юності, продовжує жити в людині, і вже незабаром почуваєшся так, ніби відмовився від часточки власної душі та серця. А з напівмертвим серцем жити ой як непросто[2].

  •  

Сильна людина біль втрати носить у собі, а не черпає його ззовні. Слабка навмисно шукає трагічних моментів, бо підсвідомо не годна дозволити собі жити не в розпачі[2].

  •  

Любов до немовлят ніколи не буває надмірною. Саме вона дарує маленькій дитині впевненість у безпеці, у тому, що вона бажана і що цей світ зустрічає її добром та ласкою. Дитина, яка росте в любові, не боїться жити і більше вірить у власні сили та в те, що зможе багато досягнути. А це половина успіху[2].

  •  
  •  

Бог не зважає на зовнішні прояви, як це роблять люди, а бачить глибше — те, що у кожного в душі й на серці[2].

  •  

Якщо жінка носить у собі дитя, то й у душі вона мусить носити світло, добро і любов, а не зневіру та страх[2].

  •  

Найбільша милість Божа саме в тому, що у щасливі моменти людина не знає, яким крихким є життя та які втрати очікують її незабаром[2].

ПриміткиРедагувати

  1. а б Цитати Наталії Гурницької.
  2. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад Наталія Гурницька. Мелодія кави в тональності сподівання. — Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2016. — 256 с. — ISBN 978-617-12-2260-1