Коцюбинський Михайло Михайлович
Миха́йло Миха́йлович Коцюби́нський (*5 (17) вересня 1864 — †12 (25) квітня 1913) — український письменник, громадський діяч, голова Просвіти в Чернігові, один з організаторів Братства тарасівців.
Михайло Коцюбинський | |
Стаття у Вікіпедії | |
Роботи у Вікіджерелах | |
Медіафайли у Вікісховищі |
Цитати автора
ред. Ця цитата була обрана цитатою дня 17 вересня 2016 року.
|
Цитати з творів
ред.Дорого заплатив я за волю, гірку ціну дав… Половина мене лежить на дні Дунаю, а друга чекає й не дочекається, коли злучиться з нею… — «Дорогою ціною» (1901) |
Бо життя безупинно і невблаганно іде на мене, як хвиля на берег. Не тільки власне, а і чуже. А врешті - хіба я знаю, де кінчається власне життя, а чуже починається? Я чую, як чуже існування входить в моє, мов повітря крізь вікна і двері, як води притоків у річку. Я не можу розминутись з людиною. Я не можу бути, самотнім. Признаюсь - заздрю планетам: вони мають свої орбіти, і ніщо не стає їм на їхній дорозі. Тоді як на своїй я скрізь і завжди стрічаю людину. — «Intermezzo» (1908) |
От, зростила дитину, берегла, доглядала, рада була неба їй прихилити та зорями вкрити, а тепер віддай між люди на поневіряння. — «Fata Morgana» (1902—1903, 1910) |
Коли ви в горі, коли ви щохвилини сподіваєтесь якогось лиха і душа ваша напружена, мов струна на струменті, раджу вам зупинити годинники. Якщо ви стежите за ними, вони без кінця продовжують ваші муки. Коли ж забуваєте за них, вони нагадують про себе, як цегла, що падає на голову. Вони байдуже рахують ваші терпіння й довгими стрілами-пальцями наближають хвилину катастрофи. — «Цвіт яблуні» (1902) |
Тугий скруцак з рушника, мокрий і замашний, гатив з лускотом в спини направо й наліво. Від нього тікали, серед реготу й крику, перекидаючи стрічних, збиваючи пил і псуючи повітря. Поміст двигтів у хаті під вагою молодих ніг, і скакало на лаві тіло, трясучи жовтим обличчям, на якому усе ще грала загадкова усмішка смерті. |
Цитати про нього
ред.Леся Українка, Ольга Кобилянська і Михайло Коцюбинський — се наш літературний аеропаґ, найвища інстанція. [...] Вони на те, щоби література могла перебути час формування, не одну остру і небезпечну кризу талантів, вони реґулюють літературний дух і життя серед розбиття та зневіри, дають приклади монументальної сили, високих артистичних змагань та духової сили. — Євшан, Микола. «Тіні забутих предків» // Євшан, Микола. Критика; Літературознавство; Естетика / Упор. Наталя Шумило. — К.: Основи, 1998. — С. 473 |
|||||
— Євшан Микола |
Твори
ред.Джерела
ред.- Михайло Коцюбинський на сайті aphorism.org.ua
- Михайло Коцюбинський на сайті livelib.ru