Коцюбинський Михайло Михайлович

український письменник, громадський діяч, голова «Просвіти» в Чернігові

Миха́йло Миха́йлович Коцюби́нський (*5 (17) вересня 1864 — †12 (25) квітня 1913) — український письменник, громадський діяч, голова Просвіти в Чернігові, один з організаторів Братства тарасівців.

Михайло Коцюбинський
M-kotsjubynskyj.jpg
Wikipedia-logo.svg Стаття у Вікіпедії
Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Цитати автораРедагувати

  •  

Я ще можу не противитись, коли ображають мене як людину, але коли ображають мій народ, мою мову, мою культуру, як же я можу не реагувати на це?

 
Ця цитата була обрана цитатою дня 17 вересня 2016 року.

Цитати з творівРедагувати

  •  

Дорого заплатив я за волю, гірку ціну дав… Половина мене лежить на дні Дунаю, а друга чекає й не дочекається, коли злучиться з нею… — «Дорогою ціною» (1901)

  •  

Бо життя безупинно і невблаганно іде на мене, як хвиля на берег. Не тільки власне, а і чуже. А врешті - хіба я знаю, де кінчається власне життя, а чуже починається? Я чую, як чуже існування входить в моє, мов повітря крізь вікна і двері, як води притоків у річку. Я не можу розминутись з людиною. Я не можу бути, самотнім. Признаюсь - заздрю планетам: вони мають свої орбіти, і ніщо не стає їм на їхній дорозі. Тоді як на своїй я скрізь і завжди стрічаю людину. — «Intermezzo» (1908)

  •  

От, зростила дитину, берегла, доглядала, рада була неба їй прихилити та зорями вкрити, а тепер віддай між люди на поневіряння. — «Fata Morgana» (1902—1903, 1910)

  •  

Коли ви в горі, коли ви щохвилини сподіваєтесь якогось лиха і душа ваша напружена, мов струна на струменті, раджу вам зупинити годинники. Якщо ви стежите за ними, вони без кінця продовжують ваші муки. Коли ж забуваєте за них, вони нагадують про себе, як цегла, що падає на голову. Вони байдуже рахують ваші терпіння й довгими стрілами-пальцями наближають хвилину катастрофи. — «Цвіт яблуні» (1902)

  •  

Тугий скруцак з рушника, мокрий і замашний, гатив з лускотом в спини направо й наліво. Від нього тікали, серед реготу й крику, перекидаючи стрічних, збиваючи пил і псуючи повітря. Поміст двигтів у хаті під вагою молодих ніг, і скакало на лаві тіло, трясучи жовтим обличчям, на якому усе ще грала загадкова усмішка смерті.
На грудях тихо бряжчали мідяні гроші, скинуті добрими душами на перевіз.
Під вікнами сумно ридали трембіти. — «Тіні забутих предків» (1911)

Цитати про ньогоРедагувати

  •  

Леся Українка, Ольга Кобилянська і Михайло Коцюбинський — се наш літературний аеропаґ, найвища інстанція. [...] Вони на те, щоби література могла перебути час формування, не одну остру і небезпечну кризу талантів, вони реґулюють літературний дух і життя серед розбиття та зневіри, дають приклади монументальної сили, високих артистичних змагань та духової сили. — Євшан, Микола. «Тіні забутих предків» // Євшан, Микола. Критика; Літературознавство; Естетика / Упор. Наталя Шумило. — К.: Основи, 1998. — С. 473

  Євшан Микола

ТвориРедагувати

ДжерелаРедагувати