Євшан Микола

Мико́ла Євша́н (справжнє — Микола Йосипович Федюшка; 19 травня 1889 – 23 листопада 1919) — український літературний критик, літературознавець і перекладач.

Євшан Микола

Стаття у Вікіпедії

Роботи у Вікіджерелах

Цитати

Всі люди цеї повісти, — ці раби могучого Молоха — землі, прив'язані до неї якимись тайними силами, носять у собі ту пропасть. Вони всі — це люди тільки ще з з першої руки природи. Вони ще не знають про той інший світ, в якому купаються люди, вищі духом, ними ще кермують інстинкти і сильні, могучі пристрасти.

Де артист розслелити хоче перед нами красивий образ, — виступає з протестом проти того поет-чоловіколюбець, поет-судія! Любовання красою стає певного рода переступством, злочином супроти брата терплячого. Чувство починає поета поривати в противний бік: він покидає малюнок, кидає все багатство своєї палітри — і починає гриміти проти неправди життя.

Єгова, це ніякий метафізичний Бог великий і непонятний з усіма своїми атрибутами, якого існування доказував Картезій та християнські догматики, а се Бог реальний, живий у всіх людських серцях, справді всюди присутній, великий і могучий своєю силою — Бог національний! […] Нарід кождий має свого національного Бога, котрого вважає вищим понад усіх, але узнає так само інших національних богів, а також дає право другому народові уважати свого бога за більшого.

Леся Українка, Ольга Кобилянська і Михайло Коцюбинський — се наш літературний аеропаґ, найвища інстанція. […] Вони на те, щоби література могла перебути час формування, не одну остру і небезпечну кризу талантів, вони реґулюють літературний дух і життя серед розбиття та зневіри, дають приклади монументальної сили, високих артистичних змагань та духової сили.

Нехай втішається публіка, але ти не твориш для її утіхи. Ти твориш, бо мусиш. Твоя творчість — не для секційного ножа критики, се виключно твоя річ. Ти відповідаєш за неї, але не потребуєш собі дерти волосся на голові, коли хтось не зрозумів тебе й вискарив її. Своєю рівновагою та спокоєм ти найкраще покажеш свою силу. Сила твоя не в опінії «публіки», а в тобі самім — Selbstzweck! Будь сам собі ціллю, вдирайся на вершини, гартуй свого духа, поки не дійдеш до «поцілуя ангела»…

Ні — не критика, а талант, геній показує дорогу. Талант розпочинає новий напрям літературного життя, звертає в інший бік головне русло літературної хвилі, кидає клич нового мистецтва, талант кладе свою печать на духовне життя поколінь, назначує лінію розвою на роки, десятиліття… Талант — це вісь, довкола якої обертається все.

Страшна, трагічна самостійність творців, самотність навіть тоді, коли юрба признає їх пророчий дар і починає боготворити. Віддана своїм лиш втіхам нікчемним і за себе тільки пам'ятаючи, вона ніколи не зрозуміє чуттям їх великої туги, вона не зрозуміє їх жертви для себе, за яку вони віддають найкращі мрії свої і найдорожчі самоцвіти своєї душі, — а завітчає їх тернистим вінком і поведе на Голгофу!

Першим і останнім обов'язком критика єсть: уміти читати. Розвинути всю свою інтелігенцію, всі свої здібности в першій мірі на те, щоб до кінця розуміти чужу душу, бачити не тільки те, що написано і видрукувано, але й те, що поза ним тільки починається, те все невисказане, що домагалося тільки у творця свого втілення в образи і пробивається поміж стрічками, чути весь час укриту, потенціальну силу твору, його патос. Готових формул в правдивому творі мистецтва немає і не може бути: він же ж живе, кождої хвилі вмирає і родиться, зміняє свій тон; він не існує готовий вже, а повстає. І хто сього не знає і не відчуває, а що більше: не признає сього і має вже готові на всьо формули на зразок: декадентизм, буржуазія, здекласований пролетар і т. д. — той хіба не може бути компетентним говорити про твори мистецтва.

	Поет почуває себе рідним всьому живучому, розуміє голос всього, що окружає його, — весь він в природі і вся природа в ньому, промовляє його устами, і він творячи, неначе списує, віддає на папір ту таємну мову, якою вона до його промовляє, яку він чує в своїй душі.
	Ця цитата була обрана цитатою дня 19 травня 2016 року.

Так, убиває і заморожує наші душі ніщо інше, тільки неможливість жити іншим, кращим життям, неможливість визволитися від прав буденщини і жолудка, від сірого тільки животіння! Невільник тепер не під нами, не під нашими приказами, а в нас самих.

Творчість — це також живий організм, який розвивається на основі тих самих законів, що і все інше на світі. І вона має свої радощі і своє горе, сій смуток і плач, як також бажання якнайбільше красуватися до сонця, грітися коло людської душі й серця. В своїй свободі вона мусить бути ще більше ненарушена, як сам чоловік. Бо коли чоловік став рабом, — тоді тільки й зродилася в ньому потреба творити нове життя, думка про найбільшу, безмежну та абсолютну свободу. Творчість в найширшому змислі стала тою мрією раба, єдиною формою повною свободи його та гармонією з самим собою.

Тільки той, хто навчився культивувати свій талант, усвідомить собі свою силу, зможе завести економіку творчу, зможе йти щораз вище.

Треба перше всього навчитися розуміти той великий і глибокий процес сам в собі, який єсть головним моментом творчости, щоб згодитися на повну її свободу. Дійсно правдива, жива творчість — се завсігди тільки початок, а не кінець, вічна боротьба, шукання, зріст енергії в образах та видінням, вічне стремління тільки до пункту рівноваги. А зовсім не формула, не догма, не відповідь.

Упадок всякої творчости починається з того самого моменту, коли ми з елементів вільного мистецтва укладаємо його табулятуру, робимо з них догми або стараємося всяким способом витягнути з його якнайбільшу користь в вузько-практичній сфері. Достоїнства її стають тоді її хибами, вартість її та цінність ідеологічна спадає до minimum'а. Реліґійна її величність стає звичним фактом, ілюзією, з якої насміхатися чує себе вправі кожда крамарська душа, філософічні основи її зводяться до кількох вузькоутилітарних формул, її морально-естетичне післанництво використовується для хитрощів та цинізму життя.

Чи може бути поетом той, що не має серця, душі? Чи можна поважати тоту енергію, котра виходить із злих інстинктів.

Щоб дати твір артистичний, в повному того слова значінні, треба мати й творчу інтуїцію, вихідну точку брати не від методу, а від натхнення.

Про Миколу Євшана

Євшан як людина, як громадянин, як суспільний тип, був одним із тих нечисленних типів, для яких жити — то значить протиставити своє «я» світові, оточенню, обставинам, іти через життя наперекір усім до власної мети. Життя таких одиниць, як М. Євшан, — то безперервний спротив хаосові в своїй душі.

Джерела

• Олесь Бабій. Микола Євшан (Федюшка): його життя і творчість // Літературно-науковий вістник.. — 1929 Т. С. — Кн. Х.. — С. 898–914.
• Микола Євшан. Критика; Літературознавство; Естетика / Упор. Наталя Шумило. — К.: Основи, 1998. — 658 с.