Євшан Микола

український літературний критик, літературознавець і перекладач

Мико́ла Євша́н (справжнє — Микола Йосипович Федюшка; 19 травня 1889 – 23 листопада 1919) — український літературний критик, літературознавець і перекладач.

Євшан Микола
Стаття у Вікіпедії

Цитати ред.

  •  

Всі люди цеї повісти[1], — ці раби могучого Молоха — землі, прив'язані до неї якимись тайними силами, носять у собі ту пропасть. Вони всі — це люди тільки ще з з першої руки природи. Вони ще не знають про той інший світ, в якому купаються люди, вищі духом, ними ще кермують інстинкти і сильні, могучі пристрасти.[2]

  •  

Де артист розслелити хоче перед нами красивий образ, — виступає з протестом проти того поет-чоловіколюбець, поет-судія! Любовання красою стає певного рода переступством, злочином супроти брата терплячого. Чувство починає поета поривати в противний бік: він покидає малюнок, кидає все багатство своєї палітри — і починає гриміти проти неправди життя.[3]

  •  

Єгова, це ніякий метафізичний Бог великий і непонятний з усіма своїми атрибутами, якого існування доказував Картезій та християнські догматики, а се Бог реальний, живий у всіх людських серцях, справді всюди присутній, великий і могучий своєю силою — Бог національний! […] Нарід кождий має свого національного Бога, котрого вважає вищим понад усіх, але узнає так само інших національних богів, а також дає право другому народові уважати свого бога за більшого.[4]

  •  

Леся Українка, Ольга Кобилянська і Михайло Коцюбинський — се наш літературний аеропаґ, найвища інстанція. […] Вони на те, щоби література могла перебути час формування, не одну остру і небезпечну кризу талантів, вони реґулюють літературний дух і життя серед розбиття та зневіри, дають приклади монументальної сили, високих артистичних змагань та духової сили.[5]

  •  

Нехай втішається публіка, але ти не твориш для її утіхи. Ти твориш, бо мусиш. Твоя творчість — не для секційного ножа критики, се виключно твоя річ. Ти відповідаєш за неї, але не потребуєш собі дерти волосся на голові, коли хтось не зрозумів тебе й вискарив її. Своєю рівновагою та спокоєм ти найкраще покажеш свою силу. Сила твоя не в опінії «публіки», а в тобі самім — Selbstzweck![6] Будь сам собі ціллю, вдирайся на вершини, гартуй свого духа, поки не дійдеш до «поцілуя ангела»…[7]

  •  

Ні — не критика, а талант, геній показує дорогу. Талант розпочинає новий напрям літературного життя, звертає в інший бік головне русло літературної хвилі, кидає клич нового мистецтва, талант кладе свою печать на духовне життя поколінь, назначує лінію розвою на роки, десятиліття… Талант — це вісь, довкола якої обертається все.[8]

  •  

Страшна, трагічна самостійність творців, самотність навіть тоді, коли юрба признає їх пророчий дар і починає боготворити. Віддана своїм лиш втіхам нікчемним і за себе тільки пам'ятаючи, вона ніколи не зрозуміє чуттям їх великої туги, вона не зрозуміє їх жертви для себе, за яку вони віддають найкращі мрії свої і найдорожчі самоцвіти своєї душі, — а завітчає їх тернистим вінком і поведе на Голгофу![9]

  •  

Першим і останнім обов'язком критика єсть: уміти читати. Розвинути всю свою інтелігенцію, всі свої здібности в першій мірі на те, щоб до кінця розуміти чужу душу, бачити не тільки те, що написано і видрукувано, але й те, що поза ним тільки починається, те все невисказане, що домагалося тільки у творця свого втілення в образи і пробивається поміж стрічками, чути весь час укриту, потенціальну силу твору, його патос. Готових формул в правдивому творі мистецтва немає і не може бути: він же ж живе, кождої хвилі вмирає і родиться, зміняє свій тон; він не існує готовий вже, а повстає. І хто сього не знає і не відчуває, а що більше: не признає сього і має вже готові на всьо формули на зразок: декадентизм, буржуазія, здекласований пролетар і т. д. — той хіба не може бути компетентним говорити про твори мистецтва.[10]

  •  

Поет почуває себе рідним всьому живучому, розуміє голос всього, що окружає його, — весь він в природі і вся природа в ньому, промовляє його устами, і він творячи, неначе списує, віддає на папір ту таємну мову, якою вона до його промовляє, яку він чує в своїй душі.[11]

 
 
Ця цитата була обрана цитатою дня 19 травня 2016 року.
  •  

Так, убиває і заморожує наші душі ніщо інше, тільки неможливість жити іншим, кращим життям, неможливість визволитися від прав буденщини і жолудка, від сірого тільки животіння! Невільник тепер не під нами, не під нашими приказами, а в нас самих.[9]

  •  

Творчість — це також живий організм, який розвивається на основі тих самих законів, що і все інше на світі. І вона має свої радощі і своє горе, сій смуток і плач, як також бажання якнайбільше красуватися до сонця, грітися коло людської душі й серця. В своїй свободі вона мусить бути ще більше ненарушена, як сам чоловік. Бо коли чоловік став рабом, — тоді тільки й зродилася в ньому потреба творити нове життя, думка про найбільшу, безмежну та абсолютну свободу. Творчість в найширшому змислі стала тою мрією раба, єдиною формою повною свободи його та гармонією з самим собою.[12]

  •  

Тільки той, хто навчився культивувати свій талант, усвідомить собі свою силу, зможе завести економіку творчу, зможе йти щораз вище.[13]

  •  

Треба перше всього навчитися розуміти той великий і глибокий процес сам в собі, який єсть головним моментом творчости, щоб згодитися на повну її свободу. Дійсно правдива, жива творчість — се завсігди тільки початок, а не кінець, вічна боротьба, шукання, зріст енергії в образах та видінням, вічне стремління тільки до пункту рівноваги. А зовсім не формула, не догма, не відповідь.[14]

  •  

Упадок всякої творчости починається з того самого моменту, коли ми з елементів вільного мистецтва укладаємо його табулятуру, робимо з них догми або стараємося всяким способом витягнути з його якнайбільшу користь в вузько-практичній сфері. Достоїнства її стають тоді її хибами, вартість її та цінність ідеологічна спадає до minimum'а. Реліґійна її величність стає звичним фактом, ілюзією, з якої насміхатися чує себе вправі кожда крамарська душа, філософічні основи її зводяться до кількох вузькоутилітарних формул, її морально-естетичне післанництво використовується для хитрощів та цинізму життя.[15]

  •  

Чи може бути поетом той, що не має серця, душі? Чи можна поважати тоту енергію, котра виходить із злих інстинктів.[16]

  •  

Щоб дати твір артистичний, в повному того слова значінні, треба мати й творчу інтуїцію, вихідну точку брати не від методу, а від натхнення.[17]

Про Миколу Євшана ред.

  •  

Євшан як людина, як громадянин, як суспільний тип, був одним із тих нечисленних типів, для яких жити — то значить протиставити своє «я» світові, оточенню, обставинам, іти через життя наперекір усім до власної мети. Життя таких одиниць, як М. Євшан, — то безперервний спротив хаосові в своїй душі.[18]

Примітки ред.

  1. Йдеться про повість «Земля» Ольги Кобилянської
  2. Критика; Літературознавство; Естетика, 1998, Ольга Кобилянська, с. 202
  3. Критика; Літературознавство; Естетика, 1998, Тарас Шевченко, с. 99
  4. Критика; Літературознавство; Естетика, 1998, Пісня про Мойсея. (Студія над твором І. Франка), с. 440
  5. Критика; Літературознавство; Естетика, 1998, «Тіні забутих предків», с. 473
  6. Самодостатня мета! (Нім.)
  7. Критика; Літературознавство; Естетика, 1998, Богдан Лепкий. З-над моря. (Поезії). Жовква, 1913, с. 605
  8. Критика; Літературознавство; Естетика, 1998, Українська література в 1913 році, с. 291
  9. а б Критика; Літературознавство; Естетика, 1998, Леся Українка, с. 156
  10. Критика; Літературознавство; Естетика, 1998, Суспільний і артистичний елемент у творчости, с. 24-25
  11. Критика; Літературознавство; Естетика, 1998, Реліґія Шевченка, с. 27
  12. Критика; Літературознавство; Естетика, 1998, Суспільний і артистичний елемент у творчости, с. 18
  13. Критика; Літературознавство; Естетика, 1998, В. Винниченко (В. Деде). Молода кров. Комедія на 4 дії. В-во «Дзвін», К., 1914, с. 609
  14. Критика; Літературознавство; Естетика, 1998, Суспільний і артистичний елемент у творчости, с. 19
  15. Критика; Літературознавство; Естетика, 1998, Боротьба генерацій і українська література, с. 52
  16. Критика; Літературознавство; Естетика, 1998, Сидір Твердохліб. В свічаді плеса. («Молода муза», випуск VІІІ). Львів, 1908. 73 с., с. 513
  17. Критика; Літературознавство; Естетика, 1998, Гнат Хоткевич. Камінна душа. Повість. Чернівці, 1911, 376 с., с. 556
  18. Микола Євшан (Федюшка), 1929, с. 902-903

Джерела ред.

  • Олесь Бабій. Микола Євшан (Федюшка): його життя і творчість // Літературно-науковий вістник.. — 1929 Т. С. — Кн. Х.. — С. 898–914.
  • Микола Євшан. Критика; Літературознавство; Естетика / Упор. Наталя Шумило. — К.: Основи, 1998. — 658 с.