Мельничук Тарас Юрійович

Тара́с Ю́рійович Мельничу́к (* 20 серпня 1938, с. Уторопи, Косівський повіт, Станіславське воєводство — † 29 березня 1995, Коломия; похований в рідному селі на рідному обійсті) — український поет-дисидент. Лауреат Шевченківської премії (1992).

Тарас Юрійович Мельничук

Файл:Мельничук Тарас Юрійович.jpg

Стаття у Вікіпедії

Цитати

Поезія – це Доля. Гірка доля. Це Судьба. Це Вирок. — З автобіографії

Вечір вороном в чорну безодню, в Злато-Києві спить Богдан, а в зоні, в зоні мені сняться українські зорі і українська вишнева вода

Лист зійшов над головою жовтий ніч реготиться медом крізь серце навиліт а вранці сад підняв бджолу на вила — «Лист зійшов над головою»

мій батько уже яблук не їсть і Наполеон уже яблук не їсть і Уолт Уїтмен не їсть яблук а я ще їм і яблука мені в очах червоні — «мій батько...»

могила як глечик в степу у глечику не залишилось ні вина ні води і шорстка трава доганяє нас доганяє аж ромашки рвуть одяг на собі — «могила як глечик у степу»

Поезіє, будь мені сонцем, будь мені катом, і не треба мені оборонця, і не треба мені прикриття

сонце жалісно бринить: де моє пасовище? а людське око основане дротами й нема від цих оздоб колючих (Росія ― Кучино) немає сховища туману повен ліс липучого Росія Кучино не мучте нас йде божевільний гін коліс везуть на смерть заручених світ кровʼю ще не наситився конвой веде чоту беріз туман набився в ніздрі лісу дивись дивуйся і молись — «сонце жалісно бринить»

тихо пливе над землею небо плачуть звірі а люди не плачуть я опускаю руку і піднімаю золоте яєчко роси а потім на теє яєчко сяде золота птаха і з яєчка народиться світ такий самий як цей ― що в нас перед очима тільки люди в ньому не будуть плакати — «тихо пливе над землею небо…»

Я думав що ще зима я туди а то двері відчинені у сонце гомонять струмки як жінки і тільки подекуди сніг спить під ліщиною і по полі веселі немов циганчата граки — «Я думав що ще зима»

якщо ви були на країні то ви там бачили яблуко а над самим яблуком сонце а під сонцем гуцул весілля танцює і дивиться а то з кожної смереки росте скрипка а з скрипки виходить молода з молодим і любляться і голубляться і вона його князем називає — «якщо ви були на країні»

Про Тараса Мельничука

	Вражає діапазон поетової екзистенції чи, власне, болю: від щонайніжнішого (тичинного) «білим місяцем білим місяцем солов’я зав’ю» — до вкрай ненатлого (шевченківського) бунтарства: «І вільним стати може обрій лише умочений у кров». Діапазон же формальний — від класичного сонета до вуличної «нескладухи». При цьому слід зауважити, що широта «Князя роси» не «біг-пес-через-овесівська», де всього потрошку, а нудьги найбільше. Це радше зразок рвійного моцартіанства – невситимість і всюдисуща легкість справжнього таланту.
	— Іван Малкович

	Десь майже опівночі Тарас обкладався під піччю подушками, запалював три свічки і поринав у поезію. Разом з ним і я. До ранку він міг написати 30-40 віршів. Часто десь губив їх або в когось залишав.
	— Микола Близнюк

	Тарас Мельничук – приклад поета, який не скурвився. Мабуть, і не зміг би. Таких майже немає, але є Тарас Мельничук.
	— Василь Герасим'юк

	Це поет, як руда залізна, шукаєш там або залізо, або розсипи золота. То оте золото треба здобувати з тої поезії. От він такий поет. Тому що в нього життя було таке, багато в ньому і хаосу. І його треба впорядковувати. І тому часто люди, коли тут думають, що роблять дуже добре, як публікують все, що він написав, мені здається, що вони гублять Тараса Мельничука як поета.
	— Іван Малкович

Джерела

• Мельничук Т.. Моє ліплення оленя [Текст]: поезія. — Брустурів: Дискурсус, 2018. — 128 с. — ISBN 978-617-7411-46-7
• Мельничук Т.. Юнак милується автоматом [Текст]: поезія / Тарас Мельничук. — Брустурів: Дискурсус, 2019. — 164 с. — ISBN 978-617-7411-46-7