Ніно Катамадзе

Ніно́ Катама́дзе (груз. ნინო ქათამაძე; нар. 21 серпня 1972, Кобулеті, Грузинська РСР) — грузинська джазова співачка.

Ніно Катамадзе

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

Відмова від мільйонів слухачів не ставила собі за мету викликати роздратування один у одного і не була спробою розмови поганим тоном. Навпаки, метою було [показати], що ми не одні живемо у світі і є людські історії, повні болю. У нас немає права ігнорувати ці історії. Якщо я зумію пояснити своїм улюбленим слухачам, що моє рішення [перестати виступати в Росії] було повне болю, і я хотіла їм сказати про це, я прийму і негативну реакцію. Але моя любов ніколи не охолоне — навпаки. — Про відмову виступати у Росії

Всі міста, де я виступаю, запам'ятовую. Але в пам'яті залишаються не географічні або історичні місця, а лаштунки, гримерки і обличчя бабусь-білетерок. Хоч я і люблю гастролі, але через них все менше часу можу присвятити себе.

З 2008 року по 2019 рік включно, весь цей період не припинялася окупація, вбивства і тортури людей, закриття кордонів, тоді як, за моєю інформацією, грузинська влада була відкрита для відносин.

Мені, моєму серцю внутрішньо неможливо відкласти просто в сторону болючі історії, які відбуваються сьогодні. Коли за якихось 500 метрів від головної магістралі Батумі — Тбілісі проходять вигадані, штучні кордони, які кожен день розділяють людей прямо в їхніх спальнях, люди не можуть спілкуватися один з одним, відвідувати кладовища. Я не можу бути людиною, яка не скаже моєму слухачеві про це. Я зобов'язана бути чесною перед цими людьми.

Ми намагаємося жити в нашій країні вільно, боротися за цю свободу. Навіщо потрібні пісні, навіщо потрібно співати з божевільною любов'ю, якщо ми не присвятимо наше життя свободі? Тому моїм обов'язком було зробити цей крок. — Про відмову виступати у Росії

Може, таке є в цивілізованих країнах... Але в даному випадку я не живу в країні, де немає війни, де немає цих важких реальних історій. Ось ця накопичена за весь цей період реальність — не було вже шляху для того, щоб розповідати цю історію з любов'ю. — Про відмову виступати у Росії

Після російсько-грузинської війни я взяла участь в акції «Не стріляй!» Весь цей час я вірила і вірю, що діалог — найкращий засіб для того, щоб прямо запитати у людей про їхнє ставлення не тільки до Грузії, але в цілому про їхнє ставлення до насильства, до війни. Тому я тоді прийняла рішення мати прямий зв'язок з людьми, які живуть в Росії.

Політику ж теж роблять люди. Звичайно, мистецтво може зробити більше політиків, і є народна дипломатія. Але, мені здається, що те, що мистецтво окремо, а політика окремо — це міф.

Свобода — це не тема для торгівлі у XXI столітті. Це — головна цінність, тому тут акцент не на якійсь національності, а на тому, що ми самі хочемо вирішувати всередині нашої країни. Якщо хтось припуститься помилки, ми самі притягнемо його до відповіді.

Століттями моя держава боролася за виживання, за розвиток. Зараз XXI століття, і ці молоді люди народилися, коли йшла війна, у 1990-і. У цих людей немає жодної позитивної історії, пов'язаної з сусідньою державою [Росією] — з тією державою, з яким у наших батьків, бабусь і дідусів набагато більше історій. Ці люди самі вирішують свою долю, вони хочуть створити таку державу, в якій головною цінністю буде свобода, свобода вибору, заснована на гідності, взаємоповазі. Так, вони дуже молоді, недосвідчені, вони гарячі, темпераментні. Можливо, ми бачимо і якісь недипломатичні гасла, але їхні серця набагато чистіші, ніж ми можемо уявити...

Так, українці справді співуча нація, але тільки після нас, грузинів. Для порівняння, у нас з майже 4 мільйонів осіб 2,5 мільйона точно чудово співають. Але ж співати – це не тільки озвучити мелодію. Співати – це значить бути душевним. І тоді це відчувається в розмові, в ставленні до глядача, пластиці. Також артист повинен знати, що таке любов.

Ці молоді люди [які виходять на протести] показали, що вільне суспільство відбулося. Всі вони працевлаштовані, займаються своєю справою, вони не збираються жити поза межами цієї країни. Вони знають, що держава — це вони, що закон — це вони, що їхні діти мають народитися у цій державі, вони знають, що вони самі повинні боротися за кращий завтрашній день. За них ніхто це не зробить. Вони не живуть у відповідності до рішень, які приймають в іншій країні. Це і є свобода.

Я вважала і вважаю, якщо ти робиш непростий крок і їдеш в країну, де по-різному ставляться, в тому числі і абсолютно негативно, до твоєї країни, твоєї громадянської позиції, це має чомусь служити, служити обміну любов'ю і добром один з одним.

Я вирішила, що та місія, яка була у моєї музики (а ми на концертах зізнавалися один одному в любові і говорили про те, що відкидаємо насильство) — ця місія втратила своє значення. Головна проблема відійшла на другий і третій план, та й взагалі не була у нашому порядку денному. У мене, як у громадянки, як у грузинки, не було права бути перед моїми слухачами фальшивою, не враховувати ті події, які відбувалися до цього часу.

Я не можу бути тією людиною, яка буде співати про любов без любові. Тому я ухвалила таке рішення. Я не можу обманювати тих людей, які люблять слухати нашу музику, з ким ми стали вірні одне одному і пройшли через багато чого. Саме для цих людей був мій пост, їм я хотіла сказати про те, з якою реальністю стикається Грузія. — Про відмову виступати у Росії

Дорогі мої українці, усією душею і серцем я з вами. Я поділяю з вами кожну секунду, пережиту у боротьбі за вашу свободу, за те, що ви обираєте цивілізований європейський шлях — Ніно Катамадзе звернулася до українців, які стояли на Майдані Незалежності у Києві, із словами підтримки

Горда за чесний і глибокий характер, який показав весь український народ. Так, це важко, але це — правильно — Ніно Катамадзе звернулася до українців, які стояли на Майдані Незалежності у Києві, із словами підтримки

• Найважливіше — це прості речі. Мені важливо жити в будинку в горах з рожевим садком і ходити босоніж. Не хочу я жодного пентхауса. І навіть мікрохвильові печі.
• Є дві дороги в житті. Одна – «я хочу», друга – «я люблю». Потрібно ходити посередині. Про це добре сказав один монах у четвертому столітті: «Я хочу те, що буде».