Скорик Мирослав Михайлович

Миросла́в Миха́йлович Ско́рик (13 липня 1938, Львів — 1 червня 2020, Київ) — український композитор і музикознавець. Внучатий небіж Соломії Крушельницької.

Мирослав Скорик

Мирослав Скорик, 2017 рік

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

Біда у тому, що сьогодні музику пишуть часто не професіонали, а ті, «кому не лінь».

Великий композитор Верді відчув себе знаменитим, коли почув, як його мелодію виконує вуличний музикант. Я не претендую на славу Верді, але моя «Мелодія» виконується майже в 50 різних обробках. Я часто чую її в метро. Навіть на концертах оркестри виконують її на біс без оголошення автора.

Думка про те, що варто писати мемуари, записувати життєві спогади приходить практично до кожної людини і я не є виняток. Але ніяк не можу взятися за цю роботу, постійно відкладаю. Можливо все ж почну писати. Не обіцяю, але можливо.

Кожен композитор щасливий, коли бачить, що публіка реагує і розуміє його музику, переживає разом із нею. Це для митця найбільша похвала й задоволення.

Композитор, професіонал повинен вміти все писати. А вже якесь натхнення – воно з’являється або не з’являється. Звичайно, з’являється час від часу, і треба тоді його зловити. Тому що є певна ідея, а потім йде серйозна і копітка праця.

Композиція — це техніка, але така, що пов’язана з естетичними засадами та вираженням. Якщо в піаніста пальці не рухатимуться, то він нічого не зіграє. Водночас він має естетично це сприймати. Поєднання техніки й естетики — найважливіше для виховання композитора.

Львів для мене, без сумніву, особливе місто. Львів – це завжди відчуття того, що я є частинкою цього унікального львівського соціуму, де б не жив і де б не працював. Саме тут неповторна ментальність і особливий погляд на події і факти життя. І я теж з цього тіста. Та й, зрештою, де б ми з дружиною Адріаною не перебували: в Україні, чи за її межами – завжди відчували, що ми львів’яни і пишалися цим.

Мої родичі не були професійними музикантами, але мама полюбляла грати на фортепіано, а батько – на скрипці. Тому вперше я проявив музичні здібності, зігравши на піаніно, яке стояло у нас вдома. Власне тоді батьки побачили, що я починаю придумувати мелодії і щось наспівувати.

Найбільше мене прославила музика до фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків». А от музику до стрічки «Високий перевал», яку я назвав «Мелодією», я досить довго виконував з оркестром різних складів. За якийсь час вона стала дуже подобатися, набула популярності, що стало для мене несподіванкою.

Пісня «На топчіть конвалії» фактично стала першим українським твістом, який поєднував ритми джаз-року. Також ще одним гарним ритмом був «Халі-Галі». За основу ми брали дуже цікаві, професійні тексти, які писали талановиті поети того часу, зокрема, Богдан Стельмах, Микола Титаренко, Ростислав Братунь.

Раніше люди, які займалися музикою, обов’язково прагнути мати музичну освіту. А для цього потрібно було вступити до музичної школи, пройшовши великий конкурс, потім музучилища, тоді консерваторії і аспірантури. А за стільки років можна щось навчитися. Тому наша школа була дуже професійна, а музиканти мали успіх на Заході.

Соломія Крушельницька одразу зрозуміла, що у мене абсолютний слух, але провела додаткові музичні тести, які це підтвердили, і порадила віддати мене у музично-спеціалізовану школу. Таким чином я почав займатися у Львівській музичній школі десятилітки, хоч на той час ще не знав, чи хочу бути музикантом.

У мене були дуже хороші вчителі, яких теж відправили на заслання. Скрипки вчив Володимир Панасюк, професійний скрипаль, який працював у Львівському оперному театрі, а фортепіано – Валентина Ксентофонтова, заслана з Москви. Згодом ми довідалися, що до війни, під час навчання у Москві, вона була ученицею Рахманінова і, власне, через це її відправили у Сибір як ученицю ворога народу і забороненого композитора.

Це східні люди, одразу переходять на «ти». А я людина західна, мені таке не до душі. Тим більше, я дивився його фільми, які були в прокаті, і вони мені не подобалися. Я відмовився. Але Параджанов така людина: якщо вирішив, не поступиться. Він ще раз приїхав, ми поговорили більш серйозно, і відтоді в нас була прекрасна праця, абсолютно прекрасні відносини – дружні, ввічливі.

Якщо композитор є ще й виконавець, то це дає більше можливостей продемонструвати власне бачення твору і повніше розкрити свою музику. Я не маю професійної диригентської освіти, але під час навчання в Москві відвідував лекції диригування.

Про Мирослава Скорика

	Мирослав Скорик — видатний композитор і вчитель з великої літери. Я навчався у його класі у Львівській консерваторії фактично 7 років. Ще моїм одним учителем вже в аспірантурі був Геннадій Ляшенко. Базовій «ремісничій» композиторській професії завдячую саме Мирославу Михайловичу. Ми з ним пройшли від простої прелюдії до різноманітних стилів абсолютно різної музики. Під його керівництвом я писав сонати в стилі Моцарта, Бетховена, в романтичному стилі Шопена. В наш час це називається стилізація. Скорик допоміг мені набити руку, набути композиторського ремесла, аби вміти творити музику абсолютно різного плану — від 2-3-секундних рекламних роликів до симфонічних творів для оркестру.
	— Іван Небесний