Сильвія Плат

Сильвія Плат (англ. Sylvia Plath; 27 жовтня 1932 — 11 лютого 1963) — американська феміністська поетеса і письменниця, одна з засновниць жанру «сповідальної поезії» в англомовній літературі.

Сильвія Плат

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

Помирати Я скажу, це теж мистецтво. І я роблю це майстерно.

Моє життя стало переді мною, наче зелена смоківниця з того оповідання. Я уявила, як сиджу між гілок тієї смоківниці й умираю з голоду – лише тому, що не можу обрати смокву до смаку. Я хотіла їх усі й одразу, але обрати одну означало втратити решту, і я сиділа, і не могла вибрати, і смокви зморщувалися, чорніли й важко опадали одна по одній на землю коло моїх ніг. — «Під скляним ковпаком»

	Я ніколи не можу прочитати всі книги, які хочу; Я ніколи не зможу бути всіма людьми, якими хочу, і жити тим життям, яким хочу. Я ніколи не зможу навчитися всіх тих навичок, яких хочу. А чому я хочу? Я хочу жити та відчувати всі відтінки, тони та варіації психічного та фізичного досвіду, які можливі в моєму житті. І я страшенно обмежена.
	I can never read all the books I want; I can never be all the people I want and live all the lives I want. I can never train myself in all the skills I want. And why do I want? I want to live and feel all the shades, tones and variations of mental and physical experience possible in my life. And I am horribly limited.

	Якщо ви нічого від когось не очікуєте, ви ніколи не будете розчаровані.
	If you expect nothing from somebody you are never disappointed.

	І, до речі, про все в житті можна написати, якщо у вас вистачить сміливості це зробити та уяви імпровізувати. Найлютіший ворог творчості — невпевненість у собі.
	And by the way, everything in life is writable about if you have the outgoing guts to do it, and the imagination to improvise. The worst enemy to creativity is self-doubt.

	Поцілуй мене, і ти побачиш, яка я важлива.
	Kiss me, and you will see how important I am.

	Але життя довге. І саме довгострокова перспектива врівноважує короткий спалах інтересу та пристрасті.
	But life is long. And it is the long run that balances the short flare of interest and passion.

	Це так, наче моїм життям чарівним чином керують два електричні потоки: радісний позитивний та негативний, що викликає розпач — той, що тече наразі, домінує в моєму житті, заповнює його.
	It is as if my life were magically run by two electric currents: joyous positive and despairing negative – whichever is running at the moment dominates my life, floods it.

Так багато болю у цій грі пошуків пари, випробувань, намагань. І ти раптом розумієш, що забула, що це гра, і відвертаєшся в сльозах.

	Я люблю людей. Всіх. Думаю, я люблю їх, як колекціонер марок любить свою колекцію. Кожна історія, кожен випадок, кожна частина розмови – це сирий матеріал для мене.
	I love people. Everybody. I love them, I think, as a stamp collector loves his collection. Every story, every incident, every bit of conversation is raw material for me.

	Я глибоко вдихнула і прислухалася до старого голосіння мого серця. Я є. Я є. Я є.
	I took a deep breath and listened to the old bray of my heart. I am. I am. I am.

	Носіть своє серце на своїй шкірі в цьому житті.
	Wear your heart on your skin in this life.

Про Сильвію Плат

	Вона – авторка жорстко саркастична, коли міркує про спробу змінити щось у наперед прописаному сценарії життя. А саме цим вона й переймалася: в поезії, в прозі, в дитячих «картонках», у самій своїй біографії. Намагалася зламати сценарій – і програла. Чи перемогла таки? — З есею «Сильвія Плат»//«Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві»
	— Ганна Улюра

	Інколи «Під скляним ковпаком», єдиний роман Плат, називають жіночою версією «Ловця у житі». Мають рацію в тому, що обидва твори стали маніфестом генерації: злі молоді люди заявили вголос про свої проблеми соціалізації. Але там, же герой Селінджера зводить усіх із розуму, героїня Плат сама втрачає здоровий глузд. Віват божевіллю, що звільняє! Віват хворобі, що знищує? — З есею «Сильвія Плат»
	— Ганна Улюра

	1950-ті. Блаженні часи наукового прогресу й фінансової стабільності. А маккартизму, що підігріває чергове полювання на відьом, можна й не помічати. Багато хто так і робить, задовольняючись рекламою нового порохотяга, де красива жінка в ідеальному будинку чекає на успішного чоловіка. Глянець стає реальністю. В одному з таких глянцевих нью-йоркських журналів проходить літню практику 1953-го юна Естер Ґрінвуд. Вона походить із передмістя Бостона, мріє бути поеткою й чекає запрошення на курс до відомого літератора. — Про роман «Під скляним ковпаком» // З есею «Сильвія Плат»
	— Ганна Улюра

	Батько помер, Естер живе з матір’ю. Тривають заручини зі шкільною пасією Бадді: не змогла відмовити нелюбому, бо він хворий на сухоти. Зі стажуванням склалося не так, як гадалося: масові отруєння замість гламурних вечірок, спроба зґвалтування замість флірту і остаточне рішення: розірвати заручини. Стає відомо, що на літературні курси вона не потрапляє. Посилюється й без того гострий конфлікт із матір’ю. В результаті – кілька невдалих спроб самогубства, госпіталізація, лікування електрошоком, і трішки непереконлива надія на одужання в фіналі. — Про роман «Під скляним ковпаком» // З есею «Сильвія Плат»
	— Ганна Улюра

Джерела

• Ганна Улюра. Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві. — Київ: ArtHuss, 2020. — 464 с. — ISBN 978-617-7799-43-5