Теорія інваріантів
Теорія інваріантів — розділ абстрактної алгебри, який вивчає дії груп на алгебраїчних многовидах з точки зору їх впливу на функції визначені на цих многовидах.
Теорія інваріантів | |
Стаття у Вікіпедії |
Цитати
ред.При подальшому розвитку будь-якої математичної дисципліни людський розум, підохочений досягненнями, діє вже самостійно: він сам ставить нові й плідні проблеми, часто без помітного впливу зовнішнього світу, за допомогою лише логічного зіставлення, узагальнення, спеціалізування, вдалого розчленування і групування понять, і виступає опісля сам на перший план як постановник задач. Так виникла задача про прості числа та інші задачі арифметики, теорія Галуа, теорія алгебраїчних інваріантів, теорія абелевих і автоморфних функцій, і так виникали взагалі майже всі тонкі питання сучасної теорії чисел та теорії функцій. |
|||||
— Д. Гільберт[1] |
— Дж. Сільвестр[2] |
— Дж. Сільвестр[3] |
Теорія диференціальних інваріантів так само відноситься до теорії кривини, як проективна геометрія — до геометрії елементарної. |
|||||
— А. Пуанкаре[4] |
Теорія інваріантів, що наповнює небо наче світлоносним ефіром, просякає всі галузі геометрії і аналізу, відкриває повсюди сталі конфігурації серед змін — вона повсюди виявляє одвічне панування закону форми. |
|||||
— К. Дж. Кайзер[5] |
Примітки
ред.- ↑ Математика в афоризмах, 1974, с. 34
- ↑ Математика в афоризмах, 1974, с. 202
- ↑ Математика в афоризмах, 1974, с. 203
- ↑ Математика в афоризмах, 1974, с. 209
- ↑ Математика в афоризмах, 1974, с. 210
Джерела
ред.Математика в афоризмах, цитатах і висловлюваннях / Н. О. Вірченко. — Київ: Вища школа, 1974. — 272 с.