Митрополит Антоній (Андрій Георгієвич Стаховський; 1671 (1672), Ріпки Ріпчинська сотня Гетьманської України  — 27 березня 1740, Тобольськ)  — український релігійний діяч, латиномовний поет, автор панегіріка на честь Гетьмана України Івана Мазепи.

Антоній Стаховський
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Цитати ред.

Із збірки «Дзеркало від писання божественного», Чернігів, 1705 р. ред.

  •  

Дзеркало є єство доброго для всіх, що приходять і дивляться на зовнішнє, — нічого не затуляється і не заховується, але все постає явно й правдиво[1].

  •  

Хто вище понад розум у мові виносить,
Нерозум той на себе провинно наносить[1].

  •  

На вічну пам’ять хтивість людська виставляє
Колóси собі всякі чи мармури має.
Та чи під сонцем може щось вічного бути,
Що без руїн безпечно стоїть жальних, збутніх[1]?

  •  

Безпечно той у йменні своєму вікує,
Кого учена Кліо[2] на лоні пестує,
Від забуття боронить письма значні справи.
Письмом хто укріпився, себе в тому збавить[1].

  •  

Тривкіш над діяманти письмо мудрих стане,
Про жодні перестрашки не дбає принаймні
Що може буть у світі хвалебніше в часі
Як буть значним у ритмах розумних в Парнасі[3]?

  •  

Держава мудрих в небі — то вчених будівля[3].

  •  

Людина вишня всюди вельми у зневазі[3].

  •  

Любов велика, бачу, переважить болість,
Любов, що надчудова, змножує і горість.
Любов же пресолодка, безскорботна, знаєм,
Бува гірка, скорботи як в собі вміщає[3].

  •  

Створив Бог своїм словом небо, землю, ріки,
Та дешево продасться Бог од чоловіка[4].
Створив Бог небо й землю у своїм началі,
Іудою, погляньте, ціниться як мало[3].

  •  

Великий страм і гріх є на небо плювати[3].

  •  

Смерть з життям, пекло з небом є на одній шалі,
Вибирають, що гірше, з ума всі відпалі[3].

  •  

Наругу вчиняє, хто прийде в наругання[3].

  •  

Душу ласість, що плотська, людину звабляє
І, як вудка рибу, умить підсікає.[3]

  •  

В дочаснім доки нам відтак мудрувати,
Доки будемо земне всім серцем шукати?
Полюбивши все земне, у вічне вкладаєм,
А що звабна ота путь, таки забуваєм.
В нетривалих ми речах буваєм горливі,
А в небесних вельми всі стаєм недбайливі[3].

  •  

Горе тим, хто відвернув свій зір з кривоти,
Похітливої котрі хочуть доброти[5].

  •  

Наче сонце, добре хто живе, просвітиться,
А злотворний йде у тьму, тим-то веселиться[5].

Про владу ред.

  •  

Не лиш володарюй ти своїм повелінням,
А всіх перевищуй предобрим правлінням[5].

  •  

Добродійністю, княже, як будеш в прикрасі,
В добродійності люд твій утвердиться в часі.
Праведно тож будь-кого належить судити,
Аніж криве в тім ділі дзеркалом з'явити[5].

  •  

Не дивись в лице красне та юне людини,
Доглянь мудрість душевну в теперішній днині[5].

  •  

Є володарю сором, як правди не мати,
За срібляники злото провинних пускати[5].

  •  

Володáрство як хочеш ти довго тримати,
Милостиво з людьми ти зволяй учиняти[5].

  •  

Не ліпись до поганих, лихих, непокірних,
Будь улюбленим, вчися, незлобним і мирним[5].

  •  

Влада в царській любові, хай в милості буде,
Тим розширеним власне держава здобуде[6].

  •  

Є суд праведний княжий — його всі бояться.
А в неправді засудять — в день лютий зганьбляться[6].

  •  

Добросланий суддя є, що стримує руку
Від дарів, що неправні, і мзди — знай науку!
З чистим серцем є ліпше лежать у болоті.
Ніж у совісті кривдній — в постелі чи в злоті[6].

  •  

Над собою володар мечі бачить голі.
Також стріли і списи собі для проколів.
Не по волі його сон, життя, також їжа,
Жебрака він бідніший, правдиве підніжжя[6].

  •  

Серце втримує вбогий у мужності, знаю,
На землі сидить, чашу на доблесть тримає.
Має спокій, живучи без жодного страху,
Сон солодкий приймає, не маючи даху[6].

  •  

А начальний більш жовчі, ніж меду, спиває,
Від скорбот, що численні, завжди він зітхає.
Хочу вам сповістити: «Щó, влада окрасна?»
Не інакше скажу, що неволя це ласна[6].

  •  

Мудрого чи ж можливо знайти чоловіка,
Догодив би хто людям сучасного віка?
Хоч керує всіма він, жахається всіх він,
На високім престолі в біді нещасливий[6].

  •  

Коли хто розміркує честь влади старанно,
Терня вельми багато й пахот знайде знаних.
Богом дане начальство: коли хто тримає,
Хай любов, рівно милість і суд учиняє[6].

  •  

Не шукай влади, швидко і мило проходить,
Хто знайшов, тому згубу конечну народить[7].

Тимчасове багатство над всіми керує, Відтак кожному мало у часі слугує.

  •  

А кому добродійство начальний дає,
Самовільно невільним, віддавшись, стає[7].

Про добродійності ред.

  •  

Коли хочеш од друга мудроти прийняти,
Не припинюй сам другу добро надавати[7].

  •  

Не образь побратима ніколи свойого,
І не будеш в образі від ворога твого[7].

  •  

Богом, людом проклятий, хто друга взлобляє[7].

  •  

Щоб гріхи оминути, не гудь свого друга,
Лиш помовчавши, збудеш загальну наругу[7].

  •  

Друзям ти добродійства навіч не з’являй
В поміч[7]...

  •  

Ліпше є нерозсудно і камінь впустити,
Ніж порожнім словечком із вуст уразити[7].

  •  

Не такі є корисні слова із повчання,
Як життя добротливе в постійнім триванні[7].

  •  

Потурбуйсь бути чистим, як квітка лілея[8].

  •  

Ти любов свою щиру до брата з'являй
I правдешнюю словом і ділом сповняй[8].

  •  

Од всіх вузів любов є теж найдійовіша,
Не зрівнятися з нею, від смерті сильніша[8].

Про смерть і останній день ред.

  •  

Є велика премудрість останній час знати,
Невідомий час смерті завжди поминати[8].

  •  

Сумно так є чекати страшного нам суду,
Бо не взнати на ньому: де хто й коди буде[8].

  •  

День зникання нікому не є ісповідний,
День тьми, мряки і мли день, і хмари, що темна,
День отрути й день кличу на весь край всеземний[8].

  •  

Як гадає людина, що гріх буде тайний,
В день побачить останній не без страму явний[8].

  •  

Два мучителі душу беруть в переміну:
Жалість з трепетом ходять повсюдно в одміну[8].

Примітки ред.

  1. а б в г Мудрість, 2019, с. 301
  2. Кліо — муза історії.
  3. а б в г д е ж и к л Мудрість, 2019, с. 302
  4. Біблійна ремінісценція: йдеться про Іуду, який продав Ісуса Христа за 30 срібняків.
  5. а б в г д е ж и Мудрість, 2019, с. 303
  6. а б в г д е ж и Мудрість, 2019, с. 304
  7. а б в г д е ж и к Мудрість, 2019, с. 305
  8. а б в г д е ж и Мудрість, 2019, с. 306

Джерела ред.

  • Мудрість передвічна. Афоризми давніх українських мислителів ХІ - поч. ХІХ ст. Упоряд. Валерій Шевчук. — Київ: Кліо, 2019. — 440 с. — ISBN 978-617-7023-96-7