Бандера Степан Андрійович

український політик та громадський діяч, провідник національно-визвольного руху

Степан Бандера (1909–1959) — політичний діяч, ідеолог українського національного руху, голова Проводу ОУН.

Степан Бандера
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

ред.
  •  

 ОУН цінить вартість життя своїх членів, дуже цінить; але – наша ідея в нашому понятті є така велична, що коли йде про її реалізацію, то не одиниці, не сотні, а мільйони жертв треба посвятити, щоб її таки зреалізувати. — Промова Степана Бандери перед львівським судом присяглих (1936)

  •  

 Коли поміж хлібом і свободою народ обирає хліб, він зрештою втрачає все, в тому числі і хліб. Якщо народ обирає свободу, він матиме хліб, вирощений ним самим і ніким не відібраний.[1]
 — Парафраз Бенджаміна Франкліна.[2]

  •  

 Ні на що не здадуться навіть найкращі нагоди й готовість допомогти, якщо сама нація не виборює й не кує своєї долі власною боротьбою. — «Третя світова війна і визвольна боротьба» (1950)

  •  

 З москалями нема спільної мови. — «З москалями нема спільної мови» (1952)

  •  

 Кожна тотальна боротьба, а зокрема революційно-визвольна, вимагає єдиного керівництва. — «Командир — провідник (слідами сл. пам. Романа Шухевича)» (1954)

  •  

 Йдучи далі непохитно випробуваним шляхом, ОУН та цілий визвольний фронт українського народу мають дані дійти до великої мети, до визволення України. — Промова на Академії для відзначення 25-ліття ОУН у Менчестері, Англія (1954)

  •  

 В кожному ідеологічному чи політичному русі найважливішу ролю відограють два основні його складники: ідея і людина. Провідні ідеї і світоглядові засади в ідеологічному русі та керівні програмові постанови в політичному — творять «душу», істоту, внутрішній зміст руху. Люди, які визнають, поширюють і здійснюють ідеї та програму і з тією метою беруть активну участь в русі, — творять його живий, діючий організм. — «Ідея і людина в ідеологічному русі» (1954)

  •  

 Коли якась група своє існування і свою роботу на українському відтинку спирає в засаді на засоби і на підтримку чужосторонніх чинників, то тим самим вона і її робота стають експозитурою тих чинників в українському житті. Це діється закономірно, без уваги на те, чи це признається, чи приховується й заперечується. Бо ціла робота, її зміст, її напрямок, мусить бути такий, якого собі бажають та на який погоджуються дотичні «спонзори». — «Проти фальшування визвольних позицій» (1954)

  •  

 Всі течії і групи, які в основу визвольних змагань кладуть орієнтацію на вирішну допомогу західніх держав, і до їхньої політики хотіли б достосовувати українську політику — йдуть безвиглядними манівцями. — «За правильне розуміння визвольно-революційного процесу» (1955)

  •  

 Хоч які великі жертви — боротьба конечна. — «Хоч які великі жертви — боротьба конечна» (1956)

  •  

 Віра найбільше скріплює сили душі. Через правдиву й глибоку віру в Бога, Спасителя, кожна людина й цілий народ мають змогу безупинно черпати з вічно живого джерела стільки сили, скільки їхня душа спроможна сприйняти. — «З невичерпного джерела» (1957)

  •  

 Наш народ завжди прагне волі для себе і бажає її для інших народів. Він боровся і бореться за правду і справедливість. Ми хочемо жити у згоді і взаємному шануванні з усіми народами доброї волі. Такі самі права визнаємо за іншими народами, за які боремося для себе. — «Україна не буде спільницею Москви» (1957)

  •  

 Завершенням національно-визвольної революції має бути відбудова і закріплення Самостійної Соборної Української держави. Передумовою для відновлення самостійного державного життя є знищення на Українських Землях совєтської влади, її органів і силових інструментів, знищення комуністичної партії і системи, усунення з України всіх сил, які захищають російський імперіялізм і протиставляться самостійницьким змаганням. — «Перспективи української національно-визвольної революції» (1958)

  •  

 Розділені кордоном смерти, але з'єднані зв'язком віри, ідеї і любови — живі та померлі можуть собі взаємно помагати перед Богом і через Бога. — Промова над могилою Євгена Коновальця (1958)

  •  

 Ідеологічно-політична робота кожного політичного чинника повинна бути прямою й безпосередньою. В національному житті повинно кожне середовище виконувати свою властиву функцію в таких межах, формах і такими засобами, на які воно може спромогтися власними силами та які відповідають його дійсним впливам в українському суспільстві. Кожне серйозне середовище повинно вести свою діяльність за всяких внутрішніх і зовнішніх умов, незалежно від інших факторів. — «За завершену політичну структуру» (1958)


Кров нації
  •  

втримати незалежність можна лише після значної боротьби, проливши «кров нації», після чого свобода набуває справжньої цінності. — цит. за Стамбол Ігор. Війна України з Росією в інтелектуальній спадщині лідерів українства ХХ століття

«Значення широких мас та їх охоплення» (1946)

ред.
  •  

 Наша внутрішньо-політична праця скерована на те, щоб дослівно охопити ввесь загал громадянства, щоб дійти до кожного українця, як причетного, так і непричетного до загального громадського життя, однаково — в рамцях того життя, чи поза ними, і незалежно від них.

  •  

 Найважливіша справа — здобути безпосередній вплив, включити у нашу боротьбу найбільшу і найвартіснішу їх частину. Тому за об'єкт своєї політичної праці беремо всю народню масу.

«Слово до українських націоналістів-революціонерів за кордоном» (1948)

ред.
  •  

 Самостійну державу може здобути собі український народ тільки власною боротьбою і трудом.

  •  

 Внутрішньо-українська політика Організації Українських Націоналістів є і завжди мусить бути визвольницькою, а не партійною. Тобто, вона змагає до формування такого внутрішньо-українського життя, до створення такого укладу і взаємовідношення українських сил, які за всякої ситуації найкорисніші для визвольних змагань, а не тільки для скріплення позицій самої ОУН.

  •  

 Не можна робити принципів, політичних засад із того, що важливе тільки в одній, означеній ситуації чи є питанням тактики. Принципова політика полягає в тому, що послідовно прямуємо до однієї основної мети найуспішнішими, найпевнішими шляхами в усіх ситуаціях, при всіх змінах, не відступаючи від неї, здійснюючи той самий основний принцип.

  •  

 В нас тепер є один основний принцип, одна головна мета — Суверенна Соборна Українська Держава. До неї йдемо неухильно. А шлях наш — це шлях революційної визвольної боротьби. Він у нас єдиний тому, що він єдино певний, і єдино можливий.

  •  

 В усякій боротьбі і в усякій розумній політиці сенс полягає в тому, щоб, жертвуючи малими, частинами позиціями і вартостями, здобути головну мету. В цьому полягає всяка перемога, виграш. А пожертвувані, втрачені вартості — це ціна перемоги. Що більша мета, що тяжче змагання — то більші бувають жертви.

  •  

 Наша перемога — це перемога нашої ідеї, повне її здійснення. Другорядною справою є те, яку частину реалізуємо ми самі, яку — інші, а яку — спільно. Наш обов'язок — зробити самим найбільше, скільки стане наших сил, одночасно докласти старань, щоб і інші робили якнайбільше.

  •  

 Нашим природним середовищем стало вже змагання, змістом нашого життя — боротьба.

«Українська національна революція, а не тільки протирежимний резистанс» (1950)

ред.
  •  

 Революційне змагання — це національна боротьба в площині духовності, культури, боротьба суспільно-політична й мілітарна, за повне знищення існуючого стану, його змісту й за побудову цілком нового, під кожним оглядом кращого стану, який відповідає потребам і бажанням українського народу.

  •  

 Хто будує на невластивих для нашого ґрунту світоглядових підвалинах, той, навіть при добрій волі й найкращих намаганнях, не поставить нічого тривкого, тільки помножить руїни.

  •  

 Без власної держави, без визволення, отже і без визвольної боротьби, Україна не може мати ані свободи, ані добробуту, ані якої-небудь тіні демократії.

  •  

 Якщо завтра на зміну большевизмові прийде інша форма російського імперіялізму, то він так само насамперед звернеться всіма своїми силами проти самостійности України, на її поневолення. Російський народ, як і досі, буде нести той імперіялізм, робитиме все, щоб тримати Україну в поневоленні.

  •  

 Чистий, незаплямлений крутійствами й компромісами зі злом український націоналізм вийде переможцем з важкого, але величного змагання проти сатанічної большевицької Москви. Він переможе, бо в ньому велика Правда української нації, згідно з Божими законами, життя народів і людей у свободі й справедливості.

«До питання основних кадрів національно-визвольної революції» (1953)

ред.
  •  

 Творення, формування кадрів для визвольної боротьби — це і є найсуттєвіше, головне завдання цілого революційного процесу.

  •  

 Основна частина боротьби революційної організації з ворогом — це і є боротьба за душу людини, за ідейний вплив на цілий нарід, за поширення ідеї й концепції визвольної революції серед найширших мас народу, захоплення їх цією ідеєю і через це приєднання їх на бік визвольної боротьби.

  •  

 Ідеї українського націоналізму й героїчні подвиги революційної боротьби розбуджують глибоко приспані, сковані большевицькими дибами енергію і найвищі вартості козацьких нащадків.

Про Бандеру

ред.
  •  

Бандера сьогодні абсолютно переосмислений у дуже цікавий спосіб. Він став символом політичного українця, неприйнятним для Росії. Таким спочатку був Мазепа, потім — Петлюра. По Другій світовій ця роль переходить до Бандери. Саме тому спершу були мазепинці, потім — петлюрівці, а тепер — бандерівці[3].

  Сергій Єкельчик
  •  

Бандера як історичний герой дотичний до чогось дуже важливого в сучасній українській ідентичності. У повоєнному СРСР всі українськомовні українці були «бандерівцями». Для Путіна в дивний спосіб Бандера теж став символом західного шляху України. Історичні герої відповідають на актуальну потребу спільноти, і Путін цю потребу актуалізував[3].

  — Сергій Єкельчик
  •  

 Жодна фігура в українській історії так глибоко й так безкомпромісно не розділяє сучасну Україну, як Степан Бандера.[4]

  Ярослав Грицак
  •  

 Генерацію Бандери сформувала гіркота поразки разом захоплення духом великої степової України. Під час революції 1917–1920 рр. селянські маси чинили надзвичайні речі, пройняті природнім, вродженим духом українськості. Назвімо цю візію України козацькою, шевченківською, запорізькою. Бандера хотів саме такого націоналізму: з одного боку — ксенофобського, агресивного, радикального, а з іншого — романтичного, героїчного, красивого.[5]

  Ярослав Грицак
  •  

Славу Бандері створила його мужня поведінка на суді проти вбивць Пєрацького: він відмовлявся відповідати польською, кожну промову перетворював на пропаганду гасел українського націоналізму і спокійно прийняв вирок смерті (потім замінений на довічне ув'язнення).[6]

  Ярослав Грицак
  •  

 Степан Бандера у свій час висунув три ставлення до не українців. Воно дуже просте. Є побратимське — для тих, хто разом з нами бореться за Україну незалежно від національності. Є толерантне — до тих людей, які живуть на тій землі, не протидіють нашій боротьбі, тому ми до них ставимось нормально, в Україні всім місця вистачить. Третя — ворожа, до тих, хто протидіє національно-визвольній боротьбі українського народу, а це в будь-якій державі, будь-який народ саме такі позиції і має.[7].

  Дмитро Ярош
  •  

 Звичайно, поляки мають право на свій погляд на українську історію. Так само, як і ми — на польську. Але з української сторони ніколи не було жодних зауважень щодо вшанування польських героїв, роль яких в історії України абсолютно негативна. До того ж Степан Бандера не має жодного стосунку до польсько-українського конфлікту. На той час він був у концтаборі.[8]

  Володимир В'ятрович
  •  

 Перш ніж кидати ярлики про «фашиствуючого Бандеру» та перш ніж говорити про «фашистів типу Бандери», ви хоч найменшу біографію Бандери в будь-якій енциклопедії відкрийте і прочитайте! Мужик відсидів у концтаборі Заксенхаузен з липня 1941 року по грудень 1944 роки! Це в тому самому Заксенхаузені, де вбили Якова Джугашвілі. Який фашист? Звідки фашист? Адже як тільки Бандера в липні проголосив «Акт відродження Української держави», він тут же опинився в концтаборі. І всю війну там просидів. Але коли німці його випустили в грудні 1944 року, тому що їм потрібно було спробувати взяти під себе УПА, яку ми також фарбуємо жирною чорною фарбою, він відмовився співпрацювати з німцями. Як він міг співпрацювати? У нього ж два брата були знищені в концтаборі Освенцим. Коли ви кричите, що Бандера мало не головний кат війни, ви запитайте: «де він це міг зробити?"» Так Єльцин одним розстрілом Білого дому знищив людей більше, ніж Бандера за все своє життя!

  Борис Миронов

Примітки

ред.
  1. "Коли поміж хлібом і свободою народ обирає хліб, він зрештою втрачає все. Якщо обирає свободу, матиме вирощений ним і ніким не відібраний хліб"
  2. Батько наш Кундера, Умберто мати
  3. а б Сергій Єкельчик: «Якщо ти проти імперії — ти з українцями». Історик — про те, як ми пам’ятаємо
  4. Страсті за Бандерою. Історична Правда. 30 грудня 2010.
  5. Бандера був терористом-романтиком, – Ярослав Грицак. Zaxid.net. 12 травня 2008.
  6. Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 284
  7. Мустафа Найем, Оксана Коваленко. Лідер Правого сектору Дмитро Ярош: Коли 80 % країни не підтримує владу, громадянської війни бути не може. Архів оригіналу за 2015-01-24. Процитовано 2014-02-04.
  8. Прощай Г. Московський проспект перейменували на Степана Бандери // Газета по-українськи. — 2016. — № 56 (1912) (12 лип.). — С. 4. (Столиця)

Джерела

ред.