Геноцид

цілеспрямовані дії з метою знищення повністю окремих груп за національними, етнічними, расовими, або релігійними мотивами

Геноци́д (від грец. γένος — рід, плем'я та лат. caedo — вбиваю) — цілеспрямовані дії з метою повного або часткового знищення груп населення чи народів за національними, етнічними, расовими, корисливими або релігійними мотивами.

Вікіпедія
Вікіпедія
Дивіться у Вікіпедії:

Цитати

ред.
  •  

Визначення Лемкіна трохи виходить за рамки Голокосту. Російські наміри щодо України наразі підпадають під цей термін. Гасла, якими послуговуються росіяни: «Україна – не держава», «Українці – не справжні люди», «Нам дозволено вбивати українців, тому що вони нацисти». Умисне вбивство мирних жителів, спроба стерти будь-які сліди «українськості» – це геноцидна діяльність[1].

  — Енн Епплбом
  •  

Геноцид – це не тільки вбивство, а й загальна ліквідація, щоб наступні жертви ніколи більше не народжувалися!.. Щоб ніщо довкола не нагадувало про їхню історичну присутність, – жодні прапори, книжки, назви вулиць, мова… Після фізичного винищення людей будь-який успішний геноцид закінчується ліквідацією культурних ознак: символів та всіх інших слідів перебування спільноти, право на існування якої заперечують організатори геноциду, вдаючи, ніби її ніколи не існувало. Оце «ніколи» поширюється також на минуле й майбутнє[2].

  Веронік Наум-Ґрапп
  •  

Грецьке слово «genos» означає «народження», отже – походження, появу на світ у спільному регіоні, у спільній країні. Факт винятково кровного зв’язку скасовується вже самим грецьким визначенням терміна, який можна вживати щодо будь-якої спільноти, об’єднаної колективною ідентичністю – релігійною, територіальною тощо.
Це первинне значення пояснює позаюридичну специфіку злочину геноциду: йдеться не лише про те, щоб просто знищити та вбити. Мова й про те, щоб унеможливити народження, знищити когось лише тому, що він існує, а не тому, що він у чомусь винний[2].

  — Веронік Наум-Ґрапп
  •  

Кожна історична ситуація має бути контекстуалізованою, жодна не повторює іншу. Але коли на наших очах намагаються знищити цілу націю, і при тому це оцінюють як не-геноцид, ми не тільки дозволяємо поширювати дискурс, ніби відбуваються не настільки серйозні злочини, а й змінюємо зміст тих скоєних злочинів, які живляться з геополітики: велика Росія завжди мріяла про теплі моря[2]!

  — Веронік Наум-Ґрапп
  •  

На мою думку, ми маємо право, поважаючи роботу правознавців та істориків, використовувати термін «геноцид» щодо зрусифікованих нині регіонів на Сході України. Інакше потрібно було б казати про «етнічну чи національну чистку», для чого правових підстав нема. Є історики, які вважають, що термін «геноцид» треба вживати лише у вузькому значенні, тільки для випадків, що юридично визнані такими впродовж ХХ ст.: геноцид гереро й нама (1904–1907 рр.) у Південно-Західній Африці, геноцид вірмен у Туреччині (1915 р.), Голокост середини ХХ ст., геноцид тутсі в Руанді (1994 р.) та декілька інших, які нині обговорюють, – червоні кхмери в Камбоджі (1975–1979 рр.) та сьогоднішні уйгури в Китаї[2]

  — Веронік Наум-Ґрапп
  •  

Незалежно від дискусії про кваліфікаційні ознаки, є побічний ефект від добору слів: тому з моменту, коли ви кажете «це не геноцид», це сприймається так, ніби йдеться про менш серйозні злочини. Відмовитися від кваліфікації геноциду означає негайно применшити до мінімуму тяжкість скоєних злочинів. Звідси цей трагічний парадокс: термін «геноцид» з’явився після 1945 року для запобігання злочинам майбутніх гітлерів (відповідне визнання зобов’язує до втручання міжнародні сили, що представляють демократичні режими), і визнання цього терміна недостатньо відповідним може посприяти не тільки тому, що серйозність скоєних злочинів буде применшена. Це також допоможе злочинцям уникнути відповідальності[2].

  — Веронік Наум-Ґрапп
  •  

Проте геноцид, у неюридичному тлумаченні, як ми бачили вище, це не тільки фізичне винищення населення, а й дії, скеровані на його повне зникнення, з метою стерти цей народ із поверхні Землі, щоб і тіні не залишилося. Пам'ять про нього має розвіятись, як дим, історичне коріння має бути викорчуваним, а майбутнє політичне національне існування стає неможливим. Геноцид також передбачає знищення слідів своїх злочинів: лунає брехня, здійснюються фальсифікації, поширюються гротескні байки, глузлива пропаганда, – всі ці практики також є ознаками геноциду в його загальному сенсі. Жінка, яку змусили до шлюбу, мусить сказати «так» під час церемонії примусового заміжжя та погодитись називатися інакше[2].

  — Веронік Наум-Ґрапп
  •  

Термін «геноцид» був сформульований після Другої світової війни для запобігання найгіршим злочинам щодо групи людей, спрямованим на винищення. Тож злочин геноциду насамперед має бути направлений на певну спільноту (національну, етнічну, релігійну), щодо якої запроваджено інтенсивну пропаганду ненависті. На другому етапі держава переходить до збройного насильства шляхом нагромадження проти цієї групи людей усіх злочинів проти людяності: фізичне винищення, депортації, поневолення, систематичні зґвалтування, руйнація символічних для колективної ідентичності місць, спадщини, утиски мови, фальшування специфічної історії жертв тощо. Паралельно масово вчиняються масштабні хижацькі дії щодо матеріальних і моральних благ жертв. Мета – змусити цю спільноту зникнути з підкореного ландшафту, наче її ніколи не було[2].

  — Веронік Наум-Ґрапп
  •  

У розмовній мові під словом «геноцид» розуміють політичний злочин, який держава здійснює проти групи людей, приречених бути знищеними. Будь-який обраний критерій – національний, етнічний, соціальний, расовий чи ще інший – здебільшого стає об’єктом брехливої, обурливої та фанатичної пропаганди, яка поширює в суспільстві мову ненависті до визначеного ворога за кілька років до початку збройного знищення людей. Я сподіваюся, що організація «Меморіал», нині заборонена чинним кремлівським режимом, колись повернеться працювати до вільної та демократичної Росії, і що ця структура зможе дослідити факти геноциду, що відбуваються починаючи з 24 лютого 2022 року в Україні. Геноцид я розумію не в жорстко науковому сенсі, але за очевидним фактом винищення збройним, насильницьким та політичним шляхом української нації в захоплених та силоміць зрусифікованих регіонах[2].

  — Веронік Наум-Ґрапп
  •  

Сутністю геноциду, за версією Лемкіна, є спроба викорінити певну націю. Під цим розуміють не лише масові вбивства, а й напади на культуру, церкви, мову та спробу повністю ліквідувати націю та її культуру. Це слово було вперше офіційно застосовано саме в контексті Голокосту[1].

  — Енн Епплбом
  •  

Голодомор є класичним прикладом радянського геноциду, найдовшого й наймасштабнішого експерименту з русифікації, а саме — винищення української нації[3]. — Про Голодомор в Україні (1932—1933).

  Рафал Лемкін
  •  

Чоловік, який придумав термін «геноцид», народився в Україні. Рафал Лемкін був юристом, який народився на Львівщині й навчався у Львівському університеті, коли місто входило до складу міжвоєнної Польської республіки. Концепція геноциду переконливо засвідчується українським історичним досвідом[1].

  Енн Епплбом

Приклади геноциду

ред.

Див. також

ред.

Примітки

ред.