Енн Епплбом

Енн Епплбом (англ. Anne Elizabeth Applebaum, нар. 25 липня 1964, Вашингтон) — американський історик, письменниця та журналістка єврейсько-польського походження.

Енн Епплбом

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

Більшість інституцій, які ми вважаємо ключовими у відстоюванні західного ліберального світу під час холодної війни, як-от НАТО, були результатом того, що конкретні люди наполягали на їх створенні. У США Гаррі Трумен прийшов в офіс недосвідченим, але досить швидко зрозумів масштаб проблеми і почав роботу зі створення інституцій, які були необхідні задля укріплення оборони.

Війна довела, що ліберальний світовий порядок працює в тій мірі, якою його учасники готові його відстоювати. США і Європа відстоюють його саме зараз, захищаючи Україну. Але я сподіваюся, що один із висновків, до якого люди дійдуть, коли закінчиться війна, це те, що нам потрібні нові та більш якісні інституції.

В усіх моїх книжках я намагаюся відповісти на питання «чому?» і як це вплинуло на людей за допомогою окремих прикладів. Я гадаю, цей підхід схожий на мікро-історію, але мене завжди цікавили історії людей в історичному контексті.

Гасла, якими послуговуються росіяни: «Україна – не держава», «Українці – не справжні люди», «Нам дозволено вбивати українців, тому що вони нацисти». Умисне вбивство мирних жителів, спроба стерти будь-які сліди «українськості» – це геноцидна діяльність.

Коли читаєш роман «Анна Кареніна» Толстого, то легко уявляєш як саме сидить одяг на різних персонажах – настільки майстерним він був у передачі найменших дрібниць, не говорячи вже про особистості. Так само докладно зображував своїх героїв і героїнь Набоков.

Мені завжди було важко зробити вибір між літературою та історією, можливо через те, що я захоплююся вмінням письменників втілити життя у слові.

Мої улюблені історики – це Річард Пайпс і Роберт Конквест, з якими я була знайома особисто. Я багато спілкувалася з Бобом [Конквестом] наприкінці його життя. Обидва вражали мене своїм вмінням писати не лише для академічної спільноти, але й для широкого загалу – саме це я завжди намагаюся робити у своїх книжках.

Один із письменників, якими я завжди захоплювалась – це В.С. Найпол, лауреат Нобелівської премії, перу якого належать і геніальні художні твори, і чудові журналістські статті. [...] Ще одна письменниця, художні твори і статті якої мені завжди подобалися – Джоан Дідіон. Знову ж таки, її доробок припав мені до душі надзвичайною уважністю в описі подій і людей – це копіткі спостереження, майстерно викладені на папері.

Однією з проблем американського/західноєвропейського ставлення до автократії, особливо в Росії та Білорусі, в останнє десятиліття було те, що кожного разу, коли скоюють жахливий злочин, ми дивуємося. Чи то білоруси, які викрадають літак, чи росіяни, які вбивають когось у центрі Берліна чи Лондона. Після війни доведеться переосмислити, як ми здійснюємо дипломатію, використовуємо санкції та реагуємо на порушення.

По-перше, я назвала Голодомор геноцидом. А по-друге, книжка була про історію. Я не хотіла перетворювати всю книжку на доказ того, що це був геноцид. Я хотіла показати в книжці, що сталося, а не про сучасну дискусію навколо тих подій, які я вважаю геноцидом у широкому сенсі слова. — про книгу «Червоний голод: війна Сталіна з Україною»

Рональда Рейгана обрали президентом Сполучених Штатів, і він використав цю дивну американську суміш – націоналізм і просування демократії, в якій американці вбачали своє правління у світі як головного спонсора та захисника демократії. І це якимсь чином поєднувалося з вірою в національне відродження.

Сутністю геноциду, за версією Лемкіна, є спроба викорінити певну націю. Під цим розуміють не лише масові вбивства, а й напади на культуру, церкви, мову та спробу повністю ліквідувати націю та її культуру. Це слово було вперше офіційно застосовано саме в контексті Голокосту.

У багатьох західних підручниках з історії Радянського Союзу голод початку 1930-х років зазвичай подається як результат колективізації: ось зігнали селян у колгоспи, почався хаос, і цей безлад призвів до голоду. А сама організація голоду та його реалізація на рівні села бригадами активістів, які, окрім збіжжя, забирали все-все до останньої крихти, оминається. Я цього повністю не усвідомлювала, поки не почала дослідження.

Чоловік, який придумав термін «геноцид», народився в Україні. Рафал Лемкін був юристом, який народився на Львівщині й навчався у Львівському університеті, коли місто входило до складу міжвоєнної Польської республіки. Концепція геноциду переконливо засвідчується українським історичним досвідом.

Я вважаю, що можна бути історикинею і журналісткою, і в тому немає протиріччя. Насправді, підходи історика й журналіста дуже схожі: вони пояснюють причини подій.

Цитати з творів

Червоний голод: війна Сталіна з Україною (2017)

Якби концепція геноциду залишалась просто ідеєю в свідомості та працях науковців, сьогодні не було б жодних дискусій. За визначенням Лемкіна, Голодомор був геноцидом, як це є в найочевиднішому розумінні цього слова.

Зараз важко кодифікувати голод в УСРР або будь-який інший радянський злочин як геноцид згідно з міжнародним правом. Це не дивно, адже Радянський Союз доклав зусиль до визначення цього терміна саме для того, щоб радянські злочини, включаючи Голодомор, не підпали під визначення «геноцид».

Цитати про Енн Епплбом

	Мені здається, що деякі публікації, як з’явилися в Україні, критичні щодо книги Енн Еплбом, грішать надмірною емоційністю і є навіть за межами якоїсь нормальної дискусії, як наприклад порівняння Енн Еплбом з Волтером Дюранті, який знаючи про Голодомор, його замовчував. Якраз Енн Еплбом навпаки, зробила дуже багато для того, щоб розповісти світу про Голодомор. Тому я вважаю такі порівняння вкрай некоректними і неправильними.
	— Володимир В’ятрович

	Читати таку книжку, як написана Енн Епплбом, не є приємністю – це офіра. Обов’язкова офіра, якщо хочеш дізнатися, до яких крайнощів може довести ідеологічний фанатизм, сліпота й ідіотизм, які його супроводжують, і неминуче насильство, яке – у короткостроковій чи довгостроковій перспективі – є його наслідком. Голодомор і смерті в Україні допомагають краще зрозуміти тероризм джихаду та ірраціональну дикість, яка полягає в тому, аби перетворитися на людину-бомбу і підірвати супермаркет чи танцювальну залу. — «Трагедія України» (“La tragedia de Ucrania”). З огляду книги «Червоний голод. Війна Сталіна проти України»
	— Варґас Льйоса