Декомунізація в Україні
Декомуніза́ція в Украї́ні — процес декомунізації, що розпочався в часи розпаду СРСР, стихійно активізувався під час «Ленінопаду» в період Революції гідності та узаконений ухваленим 9 квітня 2015 року Верховною Радою України пакетом законів. 15 травня 2015 року закони підписав Президент України Петро Порошенко.
Цитати
ред.Декомунізація мусить привести нас до згадки про щось глибше. Про суспільство або про культуру, які існували, якби забрати комунізм геть. Слово «декомунізувати» має розкривати нам і інші сторони життя, крім політики. Наприклад, історію культури, історію освіти, історію природи[1]. |
|||||
— Тімоті Снайдер |
Зараз єдиний пам'ятник Карлу Марксу в Києві залишився на території кондитерської фабрики його імені. Його не треба зносити — поруч нього треба поставити бюсти Фрідріха Ніцше і Зиґмунда Фройда. Це і буде справжня декомунізація, а не те варварство, що коїться навколо[2]. — З есею «Розширення? Звуження? Звільнення?» |
|||||
— Вано Крюґер |
Чесно кажучи, я сподівався, що до декомунізайного пакету в законі потраплять не лише леніни, серпи й молоти, а й російська мова, яка є імперсько-більшовицьким символом. Звільнити телебачення від засилля російської — це здійснити деколонізацію, але, на жаль, сьогодні я не бачу політичних сил, що справді здатні на такий крок. Парадокс, але більшість політиків, що нажилися й наживаються на Україні, — російськомовні[3]... |
|||||
— Андрій Любка |
Якщо дозволяти комуністам з червоними прапорами збиратися в центрі Києва, то навіщо було голосувати за закони про декомунізацію суспільства[4]? — У коментарі щодо заборони для КПУ акції в музеї Великої Вітчизняної війни, 30.04.2015 р. |
|||||
— В'ячеслав Кириленко |
Поширюють неправдиву інформацію про те, що ніби доведеться змінювати документи, платити за це гроші, прямо навіть говорять, що перейменування порушує 41 статтю Конституції, позбавляє права на власність людей[5]. — Про проблеми декомунізації в Україні. |
|||||
— Дмитро Карпій |
Ми не маємо права на помилку, адже назва — це не просто певна енергетика, а й історична достовірність. Тому не варто без широкого обговорення перейменовувати вулиці, назви яких не підпадають пакету законів про декомунізацію та викликають неоднозначну реакцію з боку громади, істориків та дослідників топонімів[6]. |
|||||
— Анатолій Бондаренко |
Коли приїжджаю додому в Запоріжжя, завжди чекаю на маршрутку біля пам’ятника Дзержинському. Його більше немає. Я дуже вдячний за це тим, хто це зробив. В червні працював в архіві СБУ з можливістю копіювати скільки завгодно, і за це я дуже вдячний. З іншого боку, ми маємо проспект Бандери в Києві, і от до цього я ставлюся негативно, бо заміна одних тоталітарних символів на інші тоталітарні є ходінням по колу. Також мене непокоїть, що вся дискусія навколо цього питання дуже заполітизована, є тільки «за» і «проти», і що би ти не сказав – ти втрапляєш в одну з цих колонок. Є сварка, немає дискусії, і в цьому головна проблема політики історичної пам’яті. |
|||||
— Сергій Плохій |
Однак перша декомунізація сталася не в Галичині, а на Донбасі. Там улітку 1989 року почалися робітничі страйки, у ході яких шахтарі вигнали комуністичні парторганізації з місцевих шахт.[7] |
|||||
— Ярослав Грицак |
Примітки
ред.- ↑ Тімоті Снайдер: Кожна нація мусить визнати баланс між мучеництвом і мучительством
- ↑ Крюґер, 2018, с. 17
- ↑ Хто замовляє «шизофренію»? Чому ТБ ігнорує українську мову, — думка експертів
- ↑ Цитата дня: "Комуністів із червоними прапорами в центр Києва пускати не можна" - Кириленко
- ↑ СПЕЦКОР | Новини 2+2. Спецкор о 23:30 від 04 квітня 2016 року. 26:25 хв.
- ↑ Черкаські балачки. Розмови про сніг та перейменування вулиць
- ↑ Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 359
Джерела
ред.- Ярослав Грицак. Подолати минуле: глобальна історія України. — Київ: Портал, 2021. — 432 с. — ISBN 978-617-7925-09-4
- Вано Крюґер. Коли я чую слово "культура". — Київ: 2018. — 130 с. — ISBN 978-617-7313-26-6