Декомунізація в Україні

процес декомунізації, що розпочався в часи розпаду СРСР, стихійно активізувався під час «Ленінопаду» в період Революції гідності та узако

Декомуніза́ція в Украї́ні — процес декомунізації, що розпочався в часи розпаду СРСР, стихійно активізувався під час «Ленінопаду» в період Революції гідності та узаконений ухваленим 9 квітня 2015 року Верховною Радою України пакетом законів. 15 травня 2015 року закони підписав Президент України Петро Порошенко.

Пам'ятник Леніну в момент падіння. Хмельницький, 21 лютого 2014
Вікіпедія
Вікіпедія
Commons
Commons
Вікісховище має мультимедійні дані за темою:

Цитати ред.

  •  

Декомунізація мусить привести нас до згадки про щось глибше. Про суспільство або про культуру, які існували, якби забрати комунізм геть. Слово «декомунізувати» має розкривати нам і інші сторони життя, крім політики. Наприклад, історію культури, історію освіти, історію природи[1].

  Тімоті Снайдер
  •  

Зараз єдиний пам'ятник Карлу Марксу в Києві залишився на території кондитерської фабрики його імені. Його не треба зносити — поруч нього треба поставити бюсти Фрідріха Ніцше і Зиґмунда Фройда. Це і буде справжня декомунізація, а не те варварство, що коїться навколо[2]. — З есею «Розширення? Звуження? Звільнення?»

  Вано Крюґер
  •  

Чесно кажучи, я сподівався, що до декомунізайного пакету в законі потраплять не лише леніни, серпи й молоти, а й російська мова, яка є імперсько-більшовицьким символом. Звільнити телебачення від засилля російської — це здійснити деколонізацію, але, на жаль, сьогодні я не бачу політичних сил, що справді здатні на такий крок. Парадокс, але більшість політиків, що нажилися й наживаються на Україні, — російськомовні[3]...

  Андрій Любка
  •  

Якщо дозволяти комуністам з червоними прапорами збиратися в центрі Києва, то навіщо було голосувати за закони про декомунізацію суспільства[4]? — У коментарі щодо заборони для КПУ акції в музеї Великої Вітчизняної війни, 30.04.2015 р.

  В'ячеслав Кириленко
  •  

Поширюють неправдиву інформацію про те, що ніби доведеться змінювати документи, платити за це гроші, прямо навіть говорять, що перейменування порушує 41 статтю Конституції, позбавляє права на власність людей[5]. — Про проблеми декомунізації в Україні.

  Дмитро Карпій
  •  

Ми не маємо права на помилку, адже назва — це не просто певна енергетика, а й історична достовірність. Тому не варто без широкого обговорення перейменовувати вулиці, назви яких не підпадають пакету законів про декомунізацію та викликають неоднозначну реакцію з боку громади, істориків та дослідників топонімів[6].

  Анатолій Бондаренко
  •  

Коли приїжджаю додому в Запоріжжя, завжди чекаю на маршрутку біля пам’ятника Дзержинському. Його більше немає. Я дуже вдячний за це тим, хто це зробив. В червні працював в архіві СБУ з можливістю копіювати скільки завгодно, і за це я дуже вдячний. З іншого боку, ми маємо проспект Бандери в Києві, і от до цього я ставлюся негативно, бо заміна одних тоталітарних символів на інші тоталітарні є ходінням по колу. Також мене непокоїть, що вся дискусія навколо цього питання дуже заполітизована, є тільки «за» і «проти», і що би ти не сказав – ти втрапляєш в одну з цих колонок. Є сварка, немає дискусії, і в цьому головна проблема політики історичної пам’яті.

  Сергій Плохій

Примітки ред.

Джерела ред.

  • Вано Крюґер. Коли я чую слово "культура". — Київ: 2018. — 130 с. — ISBN 978-617-7313-26-6