Довбуш (фільм)

«До́вбуш» — український історичний фільм режисера Олеся Саніна, в основі сюжету якого — життя найвідомішого з опришківських ватажків у Карпатах Олекси Довбуша.

Файл:Dovbush, poster 2023.jpg

Постер до українського фільму 2023 року «Довбуш»

Цитати про фільм

З інтерв'ю режисера

	Багато українських письменників писали про Довбуша, але вони всі були трошки соціал-демократами чи патріотами-соціалістами. Вони з великою любов’ю до батьківщини це писали, але зображали Довбуша як бога такого, як Ахіллеса чи Робін Гуда, а це зовсім неправильно.
	— Олесь Санін, режисер стрічки

	Будь-який дотик до історичних документів розриває цю ідеалізацію, показує, наскільки то жорстока епоха. Я виявив, що справді був ще опришок, Іван Довбуш, брат. Його прозивали «різник», бо вирізнявся надзвичайною жорстокістю і мав ножа, на якому викарбовував імена людей. Мені було важливо показати дві сторони одного й того самого характеру. Тому фільм не називається «Олекса Довбуш», а просто «Довбуш». Я придумав таку гру, щоби глядач весь час обирав, який із них йому подобається.
	— Олесь Санін

В мене це про Довбуша, який більше живе в собі самому, а ти весь час вибираєш чийсь бік. А далі це вже кінематографічні алюзії, що там схожий на Бога сидить ватажок за столом і дванадцять його апостолів, сидить і на ножі викарбовує ім’я чергової своєї жертви, щоби поширитися в славі.

	Мені важливо було вести розмову з глядачем. Звісно, це жанрове кіно, таке завдання, щоби глядач прийшов, купив відро попкорну, сів дивитися бійки та війну — а потім почати серйозну розмову. А наприкінці така кінематографічна альтернативна історія. Але це кіно. Я шукав, яким чином Олекса може лишитися живим у кіно, і коли це питання розвʼязати, стало цікаво знімати.
	— Олесь Санін

	Олекса в моєму трактуванні не хотів ставати ніяким воїном, не хотів бути опришком, не хотів слави, як брат. Він хотів простого особистого щастя, і тільки обставини змусили його захищати те, про що він мріяв, захищати свою свободу. Пізніше до нього вже доєдналися люди й він став їхнім лідером. А брат, навпаки, хотів слави, все для цього робив. Йому дуже залежало на тому, щоб його ім’я лишилося, щоб його не витерла історія, щоб його боялися. І в критичний момент він зрадив, золото йому затьмарило розум. А Олекса лишився, очолив опришків і став королем Чорногори.
	— Олесь Санін

	Сюжет починається з того, що Олекса Довбуш, який служить польському королю, фактично рятує військо гетьмана Потоцького тим, що допомагає захопити російський редут замість того офіцера, який мусив виконати чин. І цей офіцер-шляхтич привласнює подвиг Олекси. Тут немає історії національної, це персональна історія антагоніста, який схибив, хоча мусив би бути лицарем. Довбуш, який не має знатної крові, стає справжнім лицарем, а той, хто вродився шляхтичем, честі не має. І так само Яблоновська, шляхтянка, яка хотіла здобути собі владу й славу. Вона згодилась отримати гроші на підкуп армії короля, щоб його спинити, і це використала Росія. Тобто тут абсолютно немає оцих радянських протистоянь: польська шляхта гнобила гуцулів і тому вони повстали. Це зовсім не так було історично, й це зовсім не так у фільмі. Польські актори погодилися зніматися в нас. І нам допомагали наші польські колеги, зробили велику частину графіки, комп’ютерне озвучення тощо. По факту це спільна продукція.
	— Олесь Санін

У кінці 1950-х з’явився такий фанфан-тюльпанистий Довбуш, як казав про нього Осика — Фанфан-Тюльпан із обличчям донецького шахтаря. Пропагандистська історія, але вона спрацювала, це був колись найуспішніший касовий фільм на студії Довженка. А потім уже прийшло поетичне кіно, змінилася ситуація.

	У той час це була ситуація станова. Король не завжди був у Польщі. У більшості випадків керувала німецька династія. Люди часто не розмовляли тією мовою, і для знаті, яка взагалі себе вважала сарматами, було однаково, селяни польські, українські чи румунські, всіх гнобили однаково. В загоні Олекси Довбуша, і це історичний факт, в мене він є, був поляк, який прийшов боротися за власну свободу разом з Олексою.
	— Олесь Санін

	Це не перший і не другий «Довбуш» на екрані. Міфічні персонажі мають таку енергію. Вони перевірені часом, люди ж не розповідають легенди про те, що їх не зачіпає. Завжди знаходиться нове, якісь обставини в цих універсальних героях. Кожного разу вони міняються. Сучасники кажуть, що Сервантес писав «Дон Кіхота» як сатиру на рицарство. Тобто його альтер-его, що знущався над усіма цими латами, був Санчо Панса. А минув час, помінялася Європа, помінялися читачі — ми отримали зараз зовсім інші смисли.
	— Олесь Санін

	Я, звичайно, не очікував такої актуальності зараз. Це була моя дуже особиста історія. Деякі тексти здавалися дуже жорстокими, а зараз це взагалі така реальність сьогоднішня. Таке враження, що просто спеціально до сьогодення зняли кіно.
	— Олесь Санін

	Я прочитав усе, що можна, про Довбуша. Ці тексти не підходили, хоча я дуже сподівався, що зможу там узяти якусь основу. Найцікавіше в Хоткевича. Навіть у Захер Фан Мазоха прекрасна новела «Гайдамака», але вона зовсім інакша. Моя дочка хоче її екранізувати, там історія про таку жорстоку Дзвінку, яка крутила світом.
	— Олесь Санін

З інтерв'ю акторів

	Ми розмовляли з Олесем Саніним ще перед початком роботи над фільмом, і він мені дуже докладно розповідав про Івана. Олесь багато консультувався щодо історичних деталей із нашим відомим істориком професором Володимиром Грабовецьким. А Володимир Васильович Грабовецький свого часу безпосередньо був моїм учителем, тому що першу свою освіту я здобув на факультеті історії, політології і міжнародних відносин Прикарпатського національного університету, де він викладав. Тому постать Олекси Довбуша і сам феномен Довбуша мені були добре знайомі.
	— Олексій Гнатковський, виконавець ролі Олекси Довбуша

	Олесь Санін мені особисто запропонував зіграти цю роль. Він бачив мене на сцені в кількох виставах: в «Енеїді», «Славі Героям» та у «Гамлеті». Якось він підійшов до мене після вистави, ми познайомились і він запросив мене на цю роль. Так що кастинг я не проходив. А після цієї розмови до нас у театр приїхала знімальна група — вони записували відео всіх наших акторів, які були залучені до зйомок. Записали, зокрема, й мій монолог Гамлета — оце і всі проби, які були. — Про роль Олекси Довбуша у стрічці «Довбуш»
	— Олексій Гнатковський

	Треба розуміти, що рух опришків не був злагоджений, із якоюсь своєю структурою та ієрархію. Це були окремі ватаги та загони, які ховалися в лісах Карпат, і в кожної такої банди був свій ватажок. Очевидно, що це були розбійники. Але оскільки вони вчиняли розбій і грабували багатих, а багатими в той час були або поляки, або полонізовані українці, то вони автоматично ставали народними месниками. Бо прості люди дуже потерпали від багатіїв і всіляко підтримували, а потім і канонізували тих, хто боровся з їх гнобителями. Так само сталося і з братами Довбушами.
	— Олексій Гнатковський

	У музеї в Польщі зараз зберігається відомий «ніж Довбуша», на якому викарбувано двадцять одне ім’я. Як я розумію, що це викарбувані імена людей, яких цим ножем було вбито. Хто вбивав цим ножем і хто карбував ці імена, достеменно невідомо, але, ймовірно, належав він саме Іванові, а не Олексі. Тобто Іван — це дійсно реальний історичний персонаж, але річ у тім, що люди схильні міфологізувати своїх героїв. Я думаю, що в процесі такої міфологізації двоє персонажів цієї історії, Іван і Олекса, «злилися» в одну постать. І в пам’яті людей залишився тільки один герой — Олекса Довбуш.
	— Олексій Гнатковський

	Це кіно про український дух, про наш ментальний зв’язок із рідною землею і про наше бажання жити на ній. І заради того, щоб це бажання здійснилося, ми готові на все, ми готові йти до кінця. Понад те, наша історія — це не про смерть, не про те, що треба вмерти за свою Батьківщину, а про те, що слід убити кожного, хто на неї посягає. Я думаю, що ми, українці, саме такі. Ми готові знищити всіх, хто посягне на все, що для нас святе: на нашу сім’ю, на нашу землю, на наше господарство. Цей фільм немовби своєрідне історичне дзеркало для кожного з нас. І найголовніше — це кіно про перемогу, яка є неодмінною і яка чекає на нас усіх.
	— Олексій Гнатковський

	Я вважаю, що цей фільм — саме те, що зараз потрібно нашому народові в культурному плані. Це фільм про героїв. А ми бачимо зараз сучасних героїв, які зі зброєю в руках боронять нашу землю. І водночас це фільм про нас самих. Бо Довбуші — вони ж були прості хлопці, селяни, вони не хотіли стати воїнами. Але коли обставини склалися так, що потрібно було взяти до рук зброю — вони це зробили. Стали не тільки за себе, а й за всіх, хто не міг постояти за себе сам.
	— Олексій Гнатковський

	Я дійсно вважаю Олеся Саніна видатним режисером і не тільки України, а й сучасності. Для мене Олесь став учителем і другом. Я вважаю його видатним художником, митцем у широкому розумінні цього слова. І те ж саме я можу сказати про Сергія Михальчука, оператора і побратима Олеся Саніна. Для мене вони обидва стали вчителями. Щодо більш досвідчених колег і партнерів по знімальному майданчику, то я не відчував ніякого дискомфорту. Тому що акторську професію я розумію, а того, чого я не вмію і що мені потрібно було робити, я вчився в них.
	— Олексій Гнатковський

	Я не вважаю Івана антагоністом. Просто Іван і Олекса мали різну філософію і різні погляди на життя. Я не хочу спойлерити й розкривати сюжет фільму, але можу зазначити, що Іван і Олекса — це два обличчя одного Довбуша, це дві маски однієї людини, це, якщо можна так сказати, дволикий Янус. І Іван, і Олекса — кожний мав свою правду. Визначити, чия правда «правильніша» — це вже суб’єктивна думка кожного глядача. Визнати, що Іван — поганець, а Олекса — хороший, що це карпатська історія про Каїна та Авеля? Ну, можливо й так…
	— Олексій Гнатковський

	У мене невелика роль, але вона від першого до останнього кадру. Мій герой, один із членів загону Довбуша — стрілець. У цьому загоні в кожного з опришків була якась своя унікальна особливість. Хтось був найсильнішим, хтось умів кидати ножі, хтось володів особливим умінням, як мольфар. А мій герой умів влучно стріляти, тобто був таким собі гуцульським снайпером. Тому в нього і був такий, як би зараз сказали, «позивний» — Стрілець.
	— Олег Шульга, виконавець ролі опришка Стрільця

	Цим фільмом Олесь Санін поставив і собі, і нам досить високу планку. Від самого початку роботи він орієнтував усіх членів знімальної групи на створення максимально якісної стрічки. Вони з оператором Сергієм Михальчуком шукали унікальні локації, художники по костюмах Гала Отенко та Марія Керо створювали візуальні образи героїв. Вони взагалі провели величезну роботу: все, що на нас надіто, — це все «хенд-мейд».
	— Олег Шульга, виконавець ролі опришка Стрільця

	Усі натурні зйомки робили без штучного світла, «вживу». Живі гори, живі плани. Художник-постановник зробив просто титанічну роботу. У нас не було такого, щоб про щось можна було сказати «і так зійде». Через це і бюджет такий великий, і зйомки велися дуже довго. Так, інколи нам на зйомках було не надто комфортно, але воно було того варте. І зараз я чекаю на прем’єру фільму як на велику подію для нашого кінематографа й суспільства. Це серйозний крок уперед.
	— Олег Шульга, виконавець ролі опришка Стрільця

	Мій герой — досвідчений опришок Іван Сабат. Коли Іван і Олекса Довбуш були ще малими хлопцями, вони познайомились з Іваном — і саме він розповідав їм про опришків: про їхню історію, закони, традиції. І все це їм запало у пам’ять ще з дитинства. Саме через мого персонажа Санін намагався пояснити всі ці історії та обряди, які були в опришків, усі ці випробування, через які повинен був пройти чоловік, щоби стати одним із членів ватаги.
	— Яків Ткаченко, виконавець ролі опришка Івана Сабата

	Взагалі в мене було лише декілька знімальних днів, бо роль невелика. Але кожного дня були якісь випробування, якщо можна так сказати. Я, наприклад, проходив через провалля по деревині й виявилося, що я все ж таки боюся хай не висоти, але земного тяжіння. Було досить лячно зніматися в цій сцені, навіть попри те, що в мене була страховка. А в інший день знімали в печерах сцену, коли ми сидимо навколо багаття. І через те, що там була погана вентиляція, я трохи отруївся димом і мені стало зле.
	— Яків Ткаченко, виконавець ролі опришка Івана Сабата

	Жодних особливих примірок костюма в мене попередньо не було. Тобто прямо в той день, коли я приїхав на зйомки, я вперше надів костюм — і ми почали знімати. Було складно ходити, тому що в нас було шкіряне взуття, в якому пересуватися по камінню досить незручно без звички. Таке відчуття, що ти наче на льодовому катку. Але якось пристосовувався та звикав. А ще під костюм надівали страховку, яка не давала мені падати, але додавала труднощів у пересуванні.
	— Яків Ткаченко, виконавець ролі опришка Івана Сабата

	Взагалі знімати фільм у горах — досить складно. А ми знімали якраз на скелях Довбуша неподалік від села Дубнища в Івано-Франківській області. Там є така скеля Лев, де, до речі, і знімали епізод із проходом по деревині. В принципі, там не дуже високо, але на тих скелях навіть ходити небезпечно.
	— Яків Ткаченко, виконавець ролі опришка Івана Сабата

	Мій герой у фільмі, мольфар Забо, знає ліси Карпат до останньої травинки, вірить у магію, забобони та сили природи. Вірить і використовує це знання. Я в житті багато бачив різних ворожок, але під час підготовки до цієї ролі особисто зі справжнім мольфаром не зустрічався. Але багато читав про них та дивився документальні фільми. А ще можу зазначити, що сама чарівна атмосфера Карпат і декорації мене вели у правильному напрямку.
	— Дмитро Вівчарюк, виконавець ролі мольфара й опришка Забо

	Мій герой за сюжетом пробивав шлях для Довбуша через ворогів, щоб той міг дійти до темниці та визволити наших полонених. На цьому шляху мені зустрілося півтора десятка ворогів і контакт із кожним із них відпрацьовували окремо. А ще поряд були партнери, які також були задіяні в бійці — і кожен знав, що він повинен робити в певний момент. Усе це було прораховано та вивірено до секунди! І це було по-справжньому круто! Ми постійно все відточували та знімали цю сцену всю ніч, до самого ранку, аж поки сонце не зійшло. Були масштабні сцени боїв, у яких була задіяна велика кількість професійних каскадерів.
	— Дмитро Вівчарюк, виконавець ролі мольфара й опришка Забо

	Безперечно, «Довбуш» — це один із небагатьох вітчизняних кінопроєктів, у якому так професійно і ретельно підходили до зйомок, до кожної деталі. Були задіяні величезні ресурси — і фінансові, і часові, і репетиційні. Ми репетирували в костюмах і у гримі, що зараз не дуже часто робиться в кіно.
	— Дмитро Вівчарюк, виконавець ролі мольфара й опришка Забо