Кононенко Євгенія Анатоліївна

українська письменниця та перекладачка

Кононенко Євгенія Анатоліївна (народилась 17 лютого 1959 року, Київ) — сучасна українська письменниця і перекладачка.

Кононенко Євгенія Анатоліївна
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Цитати про себе ред.

  •  

У мене раніше був образ феміністки, журналісти провокували мене питаннями, стріляти чоловіків чи ні. [1]

  •  

Не завжди вистачає сил бути незламною. Безкомпромісною я є у творчості, пишу, що хочу і як хочу. Могла б, наприклад, писати як Ірен Роздобудько, у якої значно більше читачів, але не хочу так писати, хоча мені подобається ця письменниця. А в якихось побутових питаннях дозволяю собі бути просто жінкою. Коли діти були малими, бувало, використовувала імідж «розлученої з двома дітьми». Я не соромлюся цього, адже чоловіки теж інколи шукають, як здобути ті чи інші пільги.[2]

  •  

На сьогоднішній день мої уподобання до рідного міста у стані кризи. Я не можу дивитись, як руйнує місто влада, зводячи хмарочоси в найнедоречніших місцях священних пагорбів.[3]

  •  

Я досить рано відчула, що, як би сильно не була закохана в чоловіка, ніколи не стану домашньою квочкою.[4]

Цитати про творчість ред.

  •  

Є люди, які люблять сільське господарство, але своїх дітей бачать в місті. Мій головний герой — міський житель в селі. Прототипом населеного пункту стало справжнє село у Чернігівській області. [1]

  •  

Для того, щоб створити власний письменницький бренд, варто не боятися говорити дурниці, як Андрухович про поділ України. [1]

  •  

Коли я писала мої оповідання, я не думала про можливість перекладу. Я писала так, як мені писалося. [5]

  •  

Письменники не можуть говорити про свої творчі задуми. Це як про ранню вагітність не говорять, коли вже видно, ну, тут вже нікуди не подінешся. А коли там декілька тижнів, про це ж жінки мовчать. Так і задуми. [5]

  •  

Якби людина мого психотипу була б літератором в інших реаліях, то неодмінно житло фігурувало б в її/його текстах. Це простір, в якому відбуваються всі події. Чи даремно шанувальники якоїсь видатної особи їдуть в далекі краї, щоб побачити будинок, де та особа народилася/мешкала в молоді роки чи мешкала наприкінці життя, чи закінчила свій життєвий шлях? Так, житло все одно фігурувало б в “моїй” творчості за будь-яких обставин.[3]

  •  

Чи треба, щоб усі читали? Певне, прагнути того — нереальний проект. Але я щиро підтримую всі заходи, спрямовані на пропаганду читання. І читати — то не обов’язково купувати книжки. Хай люди ходять у бібліотеки, позичають одне в одного, користуються електронними книжками, які дешевші, ніж паперові.[4]

Цитати про сім'ю та житло ред.

  •  

Щасливі шлюби бувають, але їх мало. Зате є багато лицемірства і благополуччя напоказ.[3]

  •  

Тож традиційне українське житло (мабуть, російське ще гірше) більшою мірою позбавляло особистість приватності, ніж радянські малометражки. Доводилось тікати в гаї, щоб побути самому. Я так розумію, в сільській багатодітній хаті було таке саме тертя тілами, як у нашому громадському транспорті.[3]

  •  

Стосунки між людьми ніяк не стали шляхетнішими, коли житло стало купуватися, адже заробити ту суму, яку коштує бодай скромна квартира, для багатьох є неможливим, і не тому, що люди ледачі, а тому, що нема роботи з гідною оплатою. Стосунки стали іншими, але так само хижацькими і підступними, якими були в період доносів, комуналок і квартирних черг.[3]

  •  

Чоловіка проблема власного дому стосується в першу чергу. Інакше він не міг одружитися, за нього б не віддали дочку. В прийми в традиційній культурі йшли рідко. А в СРСР йшли хто до кого. В цілому чоловіки цінувалися вище жінок, тож прилаштуватися на житлоплощі дружини чоловікові було само собою. Якщо в жінки добре житло від батьків, це справді визначало її життя, зокрема, й стосунки з чоловіками.[3]

Цитати про чоловіків ред.

  •  

У мене герой не сильний чоловік. Він схибив і не реалізувався. Головну думку свого життя він не додумав і навряд чи додумає. Така собі «зайва людина». Я і в житті не дуже бачу цих сильних чоловіків. Зараз політики «косять» під таких, але безрезультатно. [1]

  •  

Якщо і бачу сильних чоловіків, то на низькому рівні — працює на трьох роботах, щоб прогодувати сім’ю, але це його дратує, і він стає тираном для родини. Він нібито й сильний, але не усвідомлено. А для мене справжня сила поєднується зі свідомістю. Якщо ти працюєш на трьох роботах, це не дає тобі права кричати на дружину. [1]

  •  

Спілкування з чоловіками дуже рідко буває натхненним. Повторю неодноразово сказане: чоловіки або хваляться, або скаржаться. Жінки це слухають, щоб зберегти стосунки, хоча їм теж не цікаво. А я й досі хочу спілкування із чоловіком, яке відкриватиме незвідане для обох.[4]

Цитати про жінок та фемінізм ред.

  •  

Література з феміністичними епізодами продасться швидше, ніж традиційна проза. Але така література мало впливає на молодих дівчат. Вони переймають досвід серіалів, мильних опер, згідно з якими жінка має відповідати певним параметрам та поведінці. Частіше дівчата прагнуть бути такими, як їм радить глянець.[2]

  •  

Ідеологічно фемінізм — це боротьба проти пригноблення жінки у суспільстві. Але навіть у патріархальних родинах були жінки достатньо владні і такі, які мали владу над чоловіком. У радянському союзі було покоління жінок, які мимоволі були феміністками: у 80-х — на початку 90-х вони мріяли стати домогосподарками, адже радянська влада примусово ганяла їх на роботу. [2]

  •  

Зараз молодим дівчатам телебачення нав’язує думку, що жінка — це товар, який завжди можна дорого продати. Щось на кшталт «не забудьте зняти трусики, коли ідете у нічний клуб». А продати себе не виходить навіть за дешево — візьмуть і не заплатять. З такими проблемами треба боротися. [1]

  •  

Взагалі зараз жіноча література на підйомі. Це, мабуть, світові процеси. І так само, як редакції заробляють на феміністичній літературі, бо це купують, в цьому є інтерес і як каже відома феміністка, яка постмодерний фемінізм розробляє, що «ми всі маємо бути вдячні фемінізму за грамотно поставлені питання». Як уже відповідати на них - це вже інша справа.[5]

  •  

Є інтелектуальна мода на жінок, плюс імідж, що гостросюжетну літературу найкраще пишуть саме жінки. Можливо, це від Агати Крісті пішло, від російської Мариніної, яка дуже популярна.[5]

  •  

Я, як жінка, ніякої дискримінації не відчуваю, коли я спілкуюся з редакторами. Інша справа, мені як матері двох дітей, важко писати. Це інша проблема. Коли редактори думають кого їм, так би мовити, як експортний варіант спробувати, в першу чергу беруть жінок, більше жінок.[5]

Цитати про гроші ред.

  •  

Не важливо, хто у родину приносить гроші, голов­не — мир у домі та взаєморозуміння. Інша справа, що у нас таку практику застосовують та сприймають одиниці. Чомусь мені запам’яталася одна трагічна історія часів мого навчання. Я знала дівчину, яка зустрічалася з хлопцем, який тоді всім подобався. Одного разу він довідався, що вона дочка якогось партійця, і відразу її покинув. У його розумінні це було приниженням, бути поряд з дівчиною багатого батька. Після цього дів­чина дуже тяжко переживала це і потрапила до божевільні… Це жахливо, просто «тупість» якась.[2]

Цитати про Україну ред.

  •  

У 1984 році у Львові російська мова взагалі не звучала, а за незалежної України її чути. Київ — російськомовний, але ідеологічно він український. Люди можуть не володіти державною, але у суперечці з «донецькими» обстоюватимуть український проект.[1]

  •  

В одному з моїх текстів є метафора, що якби не західний вітер у чорнобильську ніч — перебудова не відбулася б. Всю ганьбу радянську винесло з цим вітром у Європу, і довелося пояснювати ситуацію. Люди вирішували питання самі, не чекаючи, поки за них це зробить держава. Проте про сам Чорнобиль у мене нема текстів, лише метафори.[1]

Джерела ред.

Примітки ред.