Маргарет Етвуд

канадська феміністська письменниця, поетеса, літературна критикиня та екоактивістка

Маргарет Етвуд (англ. Margaret Eleanor Atwood) — канадська письменниця, поетеса, літературна критикиня і активістка захисту навколишнього середовища.

Маргарет Етвуд
Margaret Atwood Eden Mills Writers Festival 2006.jpg
Wikipedia-logo.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

ЦитатиРедагувати

З виступу на нью-йоркському саміті Women in the World (2018)Редагувати

  •  

Якби ми сьогодні жили у світі «Оповіді служниці», я була б у в’язниці. [...] У сценарії нічого не змінилося, але змінився контекст. Тому глядачі дивилися серіал вже іншими очима. Чи могла я передбачити це 1985 року? Ні. Тоді я не думала, що ми рухатимемося назустріч тому, що відбувалося в книзі. Однак в Америці завжди були люди, які так чи інакше хотіли б повернути 17 сторіччя з його пуританськими звичаями[1].

  •  

Коли ти розробляєш зброю для знищення людей, наступним, проти кого цю зброю можуть використати, будеш ти сам. Сподіваюся, люди це зрозуміють[1].

  •  

Я не думаю, що фемінізм і права людини знаходяться по різні боки барикад. Звісно, фемінізм – це не про щось одне. В деяких колах права людини розглядають як маскування для розширення можливостей чоловіків. Однак, якщо подивитися на Загальну декларацію прав людини, можна побачити, що вона доволі прихильна до жінок[1].

  •  

Я не додавала до «Оповіді служниці» нічого, що не відбувалося раніше. Подібне вже запроваджували в деяких країнах, зокрема в Румунії під час режиму Чаушеску. Він наказував жінкам мати чотирьох дітей і щомісяця робити тест на вагітність. Якщо жінка не була вагітна, вона мала пояснити, чому так сталося. Не всі жінки були до цього готові та залишали дітей в сиротинцях. Змушувати жінок заводити дітей і не забезпечувати їх потрібними для цього грошима – це жорстоко і не по-людськи[1].

  •  

Інколи книги тікають з-під обгортки і починають жити своїм життям. Таке сталося і з «Оповіддю служниці». Її реінтерпретували не лише автори серіалу, а й читачі. По всьому світу проходять акції, коли жінки вдягаються наче служниці та покірно всідаються перед законодавцями. Зокрема цей рух поширився в Польщі, Англії, Хорватії чи Ірландії, де уряди країн намагаються обмежити жінок у правах. Вони приходять на слухання і просто мовчки сидять, але всі розумітимуть, що це значить. Вони не порушують порядок, їх ніхто не може прогнати. Це блискуча ідея[1].

  •  

«Майбутнього» не існує. Є низка можливих сценаріїв, і те, що на нас очікує, частково залежить від того, що ми робимо сьогодні. Майбутнє часто розглядають у двох напрямках. Перший – це неминучий прогрес, що триватиме допоки світ не перетвориться на ідеальне місце. Такий сценарій ніколи не стане реальністю. Його використовують лише як виправдання для того, щоб нічого не робити. Другий напрямок передбачає, що все закільцьовано і справжнього прогресу немає. Це теж неправда. Існує безліч різних можливостей. А написання утопій і дистопій – це спосіб запитати себе, у якому світі ти хочеш жити[1].

  •  

Ми переживаємо вік, коли захищати пшеницю мечем вже не так важливо. Жінки вміють працювати з клавіатурою. А ще вони мають таку річ, яку називають мозком. Тож у часи, коли мозок і клавіатура є доволі важливими, жінки знову отримують перевагу[1].

ІншеРедагувати

  •  

Видавці думають про те, щоб заробити гроші, і якщо ви пишете добре, їм байдуже, хто ви — чоловік, жінка чи слон[2].

  •  

Коли мені було шість місяців, мене поклали в рюкзак і понесли до лісу; відтоді він став для мене рідною домівкою[3]. — З автобіографії

  •  

Ніхто не вмирає від нестатку сексу. Вмирають від нестатку любові[2].

  •  

Розлучення як ампутація: ти залишаєшся в живих, але тебе стало менше[2].

Про Маргарет ЕтвудРедагувати

  •  

Сімнадцять поетичних збірок, шістнадцять романів, одинадцять есеїстичних і публіцистичних книжок, вісім збірок оповідань, вісім дитячих книжок, комікс, лібрето; десятки нагород і почесних наукових ступенів. З 1970-х – найбільш обговорювана в пресі канадська авторка. У 2010-х її просто винесло на медіа хвилі в літературне захмар’я: з двох книжок на диво успішно і акуратно зробили серіали, які охопили аудиторію, що доти не встигла стати прихильницею її прози[4]. — З есею «Маргарет Етвуд»//«Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві»

  Ганна Улюра
  •  

Етвуд справді вміє тонко працювати з різними рівнями символізації, тонко й іронічно. Вона, зрештою, єдина переписала «Одіссею» навіть не з позиції Пенелопи (що не раз було), а голосами двадцяти страчених служниць, яких покарав господар, повернувшись додому й побачивши навалу женихів, від котрих вони мали б остерігати Пенелопу. Довгоочікуване повернення Чоловіка загрожує життю жінки. Так, її, звісно, звуть феміністкою. Так, вона, звісно, іронізує у відповідь[5]. — З есею «Маргарет Етвуд»

  — Ганна Улюра
  •  

Тема віктимності для Етвуд важлива; канадська література воліє насолоджуватися статусом жертви, Етвуд не раз про це говорила. Розвиватися в літературі й реалізовуватися в житті – навчити відрізняти роль жертви від об’єктивного досвіду, який веде до ролі жертви. Це теж чільна теза Етвуд. Простіше кажучи, навитися виживати[5]. — З есею «Маргарет Етвуд»

  — Ганна Улюра
  •  

Кожен її текст – твір про виживання. Насамперед із погляду екологічної проблематики. У Канаді переважно суворий клімат, де таки доводиться виживати. Канада Етвуд – це рідко великі міста, переважно крихітні містечка, а то й первісні ліси[3]. — З есею «Маргарет Етвуд»

  — Ганна Улюра
  •  

Вона фоторепортерка, яка щойно поборола рак грудей і їде у відрядження на острів Святого Антуана на Кариби. Там першим же робом потрапляє у вир революції, що наростає, і закохується в місцевого активіста. Хвороба – любовні страждання – вуличні бої. На позір їх не так легко сплутати, але не тоді, коли місце дії – твоє тіло, а коханець під час вуличних заворушень поцілює у зболілий шрам від ампутації[3]. — Про роман «Тілесні ушкодження»//З есею «Маргарет Етвуд»

  — Ганна Улюра

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати