Ми — Bellingcat. Онлайн-розслідування міжнародних злочинів та інформаційна війна з Росією

«Ми — Bellingcat. Онлайн-розслідування міжнародних злочинів та інформаційна війна з Росією» (англ. We Are Bellingcat: Global Crime, Online Sleuths, and the Bold Future of News)  — книжка засновника ініціативи Еліота Гіґґінза, що вийшла 2021 року.

Цитати з книги

На тлі безупинного потоку дезінформації від Російської Федерації та її союзників наші ретельні й прозорі розслідування відкривали загалові правду — задовго до того, як офіційне кримінальне слідство було готове оприлюднити свої перші знахідки. — З передмови до українського видання

Працюючи над справою МН17, ми знайшли докази прямої участі Росії у конфлікті в Україні, зокрема артилерійських обстрілів через кордон і присутності на території України цілих підрозділів російської армії. Та, на жаль, навіть із визнанням розслідувань за відкритими джерелами все ще бракувало подальших дій і правосуддя. Ми документували злочини, але, здавалося, це майже ніколи не тягло за собою відповідальності винних — хіба що засудження на словах і кивання пальчиком. — З передмови до українського видання

Ми — онлайн-агенція, наші представники розкидані по всьому світу. Ми розслідуємо воєнні злочини та спростовуємо дезінформацію, ґрунтуючи свої висновки на інформації з відкритих джерел: соцмереж, злитих баз даних, безкоштовних супутникових карт. Парадокс у тому, що в добу тотальної дезінформації факти знайти легше, ніж будь-коли.

Основна команда з вісімнадцяти осіб постійно працює з десятками добровольців, готує та поширює звіти, які читають сотні тисяч людей, зокрема урядовці, впливові медійники, політики. У нас немає програми дій, однак є кредо: існують докази, існує брехня, і людям усе ще важлива різниця між ними.

Ми нарощували сили, робота й інструменти ускладнювалися, ми набували досвіду, навчалися одне в одного нових прийомів розслідування. Усе це разом творило нову сферу діяльності, що поєднала журналістику, правозахист і розслідування злочинів.

Ми довели, що сирійський диктатор Башар аль-Асад застосовував хімічну зброю проти свого народу. Ми показали, хто стояв за катастрофою рейсу МН17. Ми знаходили прихильників ІДІЛ у Європі. Ми ідентифікували неонацистів, які тероризували Шарлотсвілл у Вірджинії. Ми допомогли приборкати лавину дезінформації, яка ширилася разом із пандемією COVID-19. І ми викрили кремлівських засланих убивць.

Ми боремося з дезінформаційними силами, що розхитують суспільство. Ми наполягаємо на доказовості. І ми показуємо простим громадянам, як викривати протиправні дії та вимагати підзвітності від можновладців.

Багато років тому про інтернет говорили як про кіберутопію, що чекає десь за рогом. Останнім часом громадська думка схиляється у зворотний бік. У цифровій ері вбачають такий собі таран, що зносить на своєму шляху все: журналістику, освіченість, політику. Ми в Bellingcat не поділяємо такого кіберпесимізму. Чудеса інтернету все ще можуть працювати на благо. Однак захист суспільства і правди вже не є прерогативою інституцій. Тепер це стосується нас усіх.

Bellingcat — це те, чого не було ніколи досі: народна розвідка.

Арабська весна порушила питання, що стало головним для новинарства цифрової доби: перевірка фактів. Як дізнатися, що є правдою? Як знати, що саме ви бачите перед собою?

Поки традиційні журналісти оберігали ексклюзиви від конкурентів, наша ідея полягала в тому, щоби постити все цікаве й аналізувати разом, об’єднуючи зусилля. Командний дух від початку супроводжував онлайн-розслідування — і він досі вирізняє Bellingcat.

Головною валютою нашої спільноти була перевірена інформація: хто саме знайшов певний факт, було не так важливо. Це просто означало, що за цією особою варто стежити у твітері. Ми й зараз дотримуємося цього принципу в Bellingcat. Розслідування за відкритими джерелами — це не про формальний фах чи дипломи. Твоя репутація залежить лише від твоїх результатів.

Я знав напевне, що наша робота має стати в опозицію до традиційної журналістики найгіршого штибу. Наші джерела залишатимуться максимально відкритими для громадського контролю. Політичні процеси ніяк не мають впливати на нашу роботу. Будь-які висновки слід підкріплювати посиланнями на достовірні джерела. І нарешті, ми ніколи не продамося за наближення до влади чи саму владу. Ми — відкрита спільнота аматорів, які спільно полюють на докази.

Медіакритик Джей Розен очікував підйому громадянської журналістики ще багато років тому і передбачив, що вона відчутно впливатиме на світ, адже потужні медіа та інституції втрачають контроль. «Люди, раніше відомі як аудиторія, прагнуть сповістити медійників про своє існування та зміну влади в галузі, — писав Розен 2006 року. — Надто централізована медіасистема об’єднувала людей навколо владних центрів та суспільних установ, але не між собою. Тепер горизонтальний інформаційний потік, від громадянина до громадянина, є настільки ж реальним та важливим, як і вертикальний».

Щодо Кремля, то з викривленням фактів у нього довга історія. У російській мові навіть слово «дезінформація» означає саме свідомий обман. Сталін увів його в ужиток, щоб звучало по-іноземному — з тим підтекстом, що саме капіталістичні країни винайшли цей підступний метод.

Радянський уряд вважав «активні заходи» — зокрема політичні вбивства, фальсифікації та пропаганду — засобами зовнішньої політики. Активні заходи стали не такими активними після падіння комуністичного режиму, але вихованці тієї системи просто так не здалися.

Путін став офіцером КДБ 1975 року і прослужив там шістнадцять років. 1991-го він отримав звання підполковника і посаду заступника мера Санкт-Петербурга, згодом став директором ФСБ. 1999 року Путін почав виконувати обов’язки президента РФ, і «активні заходи» знову стали характерною складовою російської держполітики.

За цифрової доби втручання в інформацію стало простим як ніколи. Захід, який досі тішився своєю першістю в Холодній війні, переймався тероризмом і відволікався на захопливі нові технології, не був готовий до цього.

Експерт із дезінформації Бен Німмо назвав тактики Кремля 4D-підходом: заперечити, спотворити, відволікти, залякати. Спершу російські чиновники агресивно заперечують незручні для них факти і принижують джерела, які їх оприлюднили, тавруючи як русофобів і підсадних качок від недоброзичливих держав. Потім спотворюють правду до невпізнання, доводять її до абсурду.

Третя тактика — відвернути увагу від головної теми. Для цього використовують теорії змови і відбивають звинувачення у стилі «сам дурень»: «Ви кажете, що сепаратисти збили літак в Україні, а як щодо тисяч мирних жителів, які загинули в іракській війні?». Такі закиди породжують світосприйняття, означене моральною розгубленістю: нікому не можна вірити, ніде не знайти правди. Четверта тактика — залякування, погрози жахливими наслідками для тих, хто не підтримує лінію Кремля.

Ми можемо геолокувати знімок, а журналісти можуть вирушити на цю локацію і роздобути забраклі дані в місцевих жителів. Ми, своєю чергою, використаємо ці дані для розуміння подій та їх послідовності.

Ми завжди прагнемо, наскільки це можливо, працювати з відкритими джерелами, однак дуже важливо залучати й інші дієві методи. Деякі розслідування можуть на 95% спиратися на відкриті джерела, а на 5% доповнюватися традиційним репортерством. В інших випадках 10% даних із відкритих джерел можуть підтверджувати решту 90%, добутих в олдскульний спосіб.

Завдяки розширеному розслідуванню катастрофи МН17 я зрозумів, що Bellingcat має ресурси для тривалих проєктів. У блозі Брауна Мозеса я зосереджувався переважно на окремих подіях громадянської війни в Сирії. Тепер я бачив, як основна група розслідувачів виходить за рамки перших успішних знахідок, об’єднує зусилля волонтерів і репортерів на місцях — і збирає воєдино набагато повнішу картину. Ми перейшли від розрізнених фактів до цілісної сукупності доказів.

Однак те, що ми спостерігали — як у Bellingcat, так і в усьому суспільстві, — виходило далеко за межі російської дезінформації. Спотворювати факти в цифрову добу намагалися також зграї одержимих аматорів, безпринципних махінаторів і жорстоких екстремістів. Результатом став хаос «постправди», і коментатори були у відчаї від того, на що перетворився інтернет. Але адекватне суспільство не бажало здавати своє головне джерело інформації ошуканцям.

Питання полягало в тому, чи прийняти два паралельні інформаційні потоки, де одна частина аудиторії споживає доказові матеріали, а інша — залишається у вирі сумнівного вірусного контенту, чи дати відсіч. Ми обрали другий варіант. Ставки виявилися дуже високими, як стало зрозуміло з початком пандемії COVID-19, коли брехня набула такої сили, що була здатна вбивати тисячі або й мільйони людей.

Ось наочна ілюстрація загрозливості інформаційних війн: спроби зобразити рятувальників-добровольців на громадянській війні в Сирії — людей, які ризикували життям, щоб витягти невинних жертв з-під завалів, — як убивць і навіть торговців людьми. Звинувачення проти Цивільної оборони Сирії, відомої як «Білі каски», звучали абсурдно. Однак насувалося щось геть лихе: саморушна дезінформаційна кампанія, чиї гасла циркулюють поміж любителями теорій змов, державними пропагандистами й альтернативними медіа, — ціла екосистема, яку я назвав Контрфактуальною спільнотою.

Гасло Bellingcat проголошує: «Виявляй, перевіряй, поширюй». Гаслом Контрфактуальної спільноти могло б стати «Вір, наполягай, ігноруй». Зазвичай вони починають із висновків, нехтують перевіркою достовірності й прагнуть заглушити ті факти, що їх не влаштовують. Ми прочісуємо інтернет у пошуках доказів, а вони шукають собі підтвердження. Хоча Контрфактуальна спільнота ховається по політичних узбіччях, не варто нею легковажити: її схиблені наративи дрейфують у суспільний дискурс.

Соцмедійні гіганти опинилися перед реальною дилемою. З одного боку, вони не хочуть просувати загрозливі чи небезпечні матеріали, а з іншого — так само не хочуть обмежувати свободу слова. Однак тут виникає конфлікт інтересів: вони працюють із вигідною моделлю «залученості», яка нав’язує користувачам емоційно збурливий контент — не завжди правдивий.

Якщо соцмедійні гіганти колись вирішать по-справжньому боротися з фейковими новинами і теоріями змов, їм доведеться змінити алгоритми рекомендацій і найняти величезну кількість модераторів. Але й цього, ймовірно, буде мало. Уявіть, що модератору потрібно розібратися в будь-якій суперечці на будь-яку тему. Чи можна вважати гексамін маркером зарину, виробленого режимом Асада? Як у Китаї обходяться з ув’язненими послідовниками секти Фалуньгун? Чи справді Франція нелегально постачає зброю, яку Саудівська Аравія застосовує в авіаударах по Ємену? Те, з чим довелося б працювати модераторам, може виявитися як частиною дезінформаційної кампанії, так і справжньою суспільною дискусією. Або це може бути справжня дискусія, що почалася з дезінформації.

Ми в Bellingcat усвідомлюємо, що інформація, заснована на фактах, переважатиме не завжди. Проте ми докладемо всіх зусиль, щоб змінити ситуацію. Розслідування за відкритими джерелами — це не лише спосіб зменшити потік брехні від держорганів; це також послаблює фальшиві наративи, що проникають в інформаційну систему через Контрфактуальну спільноту.

Forensic Architecture, новаторська група дослідників із Лондонського університету, документує порушення прав людини за допомогою цифрового моделювання. Група застосувала машинне навчання, щоб викрити роль Росії в боях на сході України, зокрема в Боях за Іловайськ у серпні 2014 року, через кілька тижнів після катастрофи МН17. Штучний інтелект обробив 2500 годин ютуб-відео, що відповідали регіону та часу боїв, шукаючи кадри з танками. Дослідники перевірили результат і підтвердили: на той момент виявлений тип танків перебував на озброєнні тільки в Росії.

Щоб розвивати сучасні технології, Bellingcat співзасновує інноваційну лабораторію в Берліні спільно з Forensic Architecture, «Сирійським архівом» та Європейським центром конституційних прав і прав людини (ECCHR) — неурядовою організацією, яка через суди притягує до відповідальності винних у порушенні прав людини. Цей спільний робочий простір має стати центром розвитку та вдосконалення методів роботи з відкритими джерелами в царині право-суддя. Чотири організації-співзасновниці доповнюють одна одну: Bellingcat — експерти в онлайн-розслідуваннях, Forensic Architecture впроваджують технологічні інструменти для візуалізації та розширення свідчень, «Сирійський архів» зберігає цифрові докази за найвищими стандартами, а Європейський центр конституційних прав забезпечує, щоб ці матеріали послужили захисту прав людини.

Онлайн-розслідування постали завдяки наявним, але не освоєним доти можливостям технологій. Надалі вони триматимуться того самого курсу, розвиваючись паралельно з цифровими винаходами для загальних потреб.

В інтернеті люди дедалі більше діляться пережитим зі світом. Білі плями маліють. Минуле, теперішнє та майбутнє розслідувань за відкритими джерелами — у співпраці.

Дезінформатори мають як ніколи великий арсенал впливу, агресивна маячня приваблює чималу онлайн-аудиторію. Щоб цьому протистояти, ми маємо діяти масово і згуртовано, без руйнівної заздрості, якою просякнута олдскульна журналістика.

У світі масмедіа з’являються нові й нові команди з перевірки фактів і протидії дезінформації. Wall Street Journal залучив у «комітет із дипфейків» штатних працівників редакції, щоб допомагати репортерам оцінювати достовірність контенту. У Reuters працівників навчали визначати фейки і водночас наймали нових фахівців із перевірки відео.

З огляду на те, скільки інформації походить із соціальних медіа, серйозні інформагенції, які не перевіряють онлайн-контент, страшенно ризикують. А ті, хто взагалі не вміє працювати з відкритими джерелами, раз у раз упускатимуть важливі новини. Проте на рівні керівництва багато організацій — у сферах медіа, правозахисного активізму, гуманітарного права тощо — досі не усвідомлюють перспектив.

Громадські проєкти, звісно, не так вражають, як висвітлення війн, але й вони можуть змінювати світ на краще. Усяка така діяльність — хай то викриття небезпеки для здоров’я чи шкоди довкіллю або спостереження за міграцією диких видів — може надихнути інших. Так твориться міжнародна спільнота активних громадян, де найкращі розслідування, проведені в одних місцинах, повторюють в інших.

Соціальні медіа стали прихистком для зневірених і розгублених — і декому з них пішли на користь. Можете вважати Bellingcat одним із позитивних прикладів. Але так само утворились і деструктивні онлайн-спільноти, які поширюють брехню, провокують насильство і розколюють суспільство. Локальні розслідувальні проекти здатні показати людям, що вони не безсилі та не самотні: нас досі об’єднують спільні інтереси.

Від перших днів в онлайн-розслідуваннях мене постійно непокоїло, що в цій царині бракує розмаїття. Серед нас було дуже мало жінок. Я спостерігав такі перекоси і в інших віртуальних сферах, особливо в роки активного захоплення іграми, коли я очолював команду із 40 гравців, з-поміж яких 39 були чоловіками.

Не варто заявляти, буцім жінки просто не цікавляться мечами й магічними змаганнями: ця проблема ширша. Ще на світанку інтернету його колонізували молоді чоловіки, які знаходили там товариство й розваги. Ігри настільки ввійшли в їхні життя, що дехто почав думати, ніби людські стосунки підпорядковані таким самим правилам: виконав завдання — отримуєш що хочеш. А коли життя виявилося складнішим, ці люди зачаїли образу і з онлайн-братства перетворилися на клуб скигліїв, які жаліють себе й випускають озлобленість, цькуючи інших. Уже на початку 2000-х я був свідком, як на форумах неадекватно висловлювалися про жінок. На щастя, спільнота, що працює з відкритими джерелами, не поділяє таких поглядів. Однак розслідувані постійно зазнають онлайн-нападок Контрфактуальної спільноти, які бувають особливо нещадними до жінок.

Наша колега Райна Стамболійська, паризька консультантка з управління ризиками, яка пише про кібербезпеку, склала список тридцяти жінок, які першими долучилися до розслідувань за відкритими джерелами — у BBC, Reuters, ProPublica, Channel 4 News, Storyful, First Draft News, Колумбійському університеті, Массачусетському технологічному інституті та інших організаціях. Самим лише цим списком Райна проявила позицію, спонукаючи новинні редакції, аналітичні центри й усіх інших пам’ятати про ці імена, коли запрошуватимуть гостей в ефір і доповідачів на конференції або найматимуть фахівців для власних розслідувань.

Нині Bellingcat опинився в цікавій ситуації. Ми не зовсім журналісти, не зовсім правозахисники, чи комп’ютерні науковці, чи архівісти, чи академічні дослідники, чи слідчі-криміналісти. Але ми працюємо на перетині всіх цих дисциплін. Підходи Bellingcat вийшли далеко за межі базового принципу «Виявляй, перевіряй, поширюй» і охопили також етичні питання, соціальну місію, прагнення притягти винних до відповідальності.

Підсумковий матеріал у справі Навального, за який ми разом із CNN отримали дві премії «Еммі», був знаковим розслідуванням у знакові часи: усе відбувалося на тлі ковіду. Загалом пандемія не надто вплинула на нашу роботу, адже нам і доти було звично «працювати з дому». Ба більше, саме в цей період ми помітно розширилися. Bellingcat зустрів 2022 рік командою з близько сорока людей — штатних працівників і основних дописувачів.

Щоб покращити свої статті, ми запросили нових головних редакторів — Іона Макґвайра та Максима Едвардса. Ми додали юридичний аналіз і умову про право обвинувачених на відповідь. Паралельно ми розробили «Редакційні стандарти і методи Bellingcat», де прописали правила доказовості й прозорості, якими мають керуватися і наші штатні працівники, й інші розслідувачі за відкритими джерелами.

Напередодні заворушень у Капітолії 6 січня 2021 року ми опублікували пророчий матеріал про союз між трампістами та вуличними повстанцями у Вашингтоні. Коли тривав штурм будівлі, ми збирали матеріали з відкритих джерел для історичного архіву — майже так само, як робили це 2017-го під час маршу «Об’єднаних правих» у Шарлотсвіллі. Також з’явилася нова ініціатива — проєкт Q Origins, присвячений пошуку людей, які стоять за культовою теорією змови QAnon: це їхні фантазії про сатанистів-канібалів-педофілів спонукали багатьох протестувальників до дії.

Наш слідчий Нік Вотерс зреагував на події в Афганістані: він архівував матеріали з відкритих джерел після падіння Кабула в серпні 2О21 року, коли Талібан ще намагався вдавати перед світом, ніби здатен розумно керувати країною. Багато афганців тікають до Європи та Сполучених Штатів, тож ми планували залучати їх до перегляду й перевірки матеріалів із післяокупаційного Афганістану.

Суди набагато повільніші за наших розслідувачів, але ми їх потроху підштовхуємо. Вирішальну роль відіграла наша участь в навчальному судовому слуханні в лютому 2021 року, де головувала суддя Джоанна Корнер із Міжнародного кримінального суду. Разом з іншими провідними правниками вона випробовувала, наскільки докази з відкритих джерел прийнятні для судового розгляду і як залучати розслідувачів у ролі свідків-експертів.

Що більше громадян знатимуть, як знаходити онлайн-докази, то більшого ми всі вимагатимемо від наших новинарів, наших народних обранців, наших прокурорів. А тиранам та їхнім поплічникам доведеться зважати на відео, дописи й геолокації, що викривають їхні злочини. І скоро вони зважатимуть на ці докази в судових залах.

Джерела

• Еліот Гіґґінз. Ми — Bellingcat. Онлайн-розслідування міжнародних злочинів та інформаційна війна з Росією. — Київ: Наш Формат, 2022. — 242 с. — ISBN 978-617-7973-81-1