Норман Наймарк

Норман Наймарк (англ. Norman M. Naimark, нар. 1944) — американський історик, професор Стенфордського університету, автор книги «Сталінські геноциди», яка, зокрема досліджує Голодомор та інші злочини сталінського режиму проти українців, та «Геноцид: Світова історія».

Норман Наймарк

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

Випадкові вбивства, зґвалтування, крадіжки, катування й інші злочини – усі ці дії не обов’язково велять чинити згори, але вони, безперечно, допускаються керівництвом. І, наскільки нам відомо, військове керівництво їм ніяк не протидіє. Отже, є російська манера воювати. — Про Російське вторгнення в Україну (2022)

Звісно, Голодомор 1932-1933 років є одним із жахливих прикладів прямого удару по українській нації, який, я вважаю й стверджував, є геноцидом. Утім, це тягнеться здавна, ще з імперських часів, за правління Миколи І й Олександра ІІ, коли, як вам і всім добре відомо, українцям не дозволяли публікувати рідною мовою, виражати власну окремішність. Велика частина української інтелігенції була змушена покинути Російську імперію й відправитись до Австро-Угорської, щоб продовжити розвивати українську національну історію й культуру. Тож корінням це сягає далекого минулого, не кажучи вже про спроби Росії стримати незалежне утворення під назвою Україна.

Коли ми звинувачуємо росіян у військових злочинах й у скоєнні геноциду, як президент Байден і як президент Зеленський це роблять, отримуємо заперечення. Це не просто заперечення, а свого роду обернення зі словами «Ні, ми не ті, хто вчиняє геноцид, ви самі вчиняєте його». І тому маємо свого роду подвійне заперечення, коли звинувачують свого супротивника в тому, що самі зробили. І це дуже лякає.

Трапляється, що під час війни люди чинять звірства. Проте у випадку з Росією це відбувається занадто часто, це надто часто відбувається в Україні, і це межує з більшою й більшою кількістю злочинів проти людства й відсутністю відповідальності з боку російської військової й політичної влади, коли вони переконалися б, що їхня армія поводиться відповідно до міжнародного права.

Утім, Радянський період – це особливо – передусім 30-ті й сталінська диктатура – неприємний період у сенсі ударів Росії по українцям. Не лише Голодомор, страшне знищення українських селян, але й напади на українську інтелігенцію. Українські письменники, мислителі, історики, учителі, яких переслідували й в багатьох випадках знищували через їхні спроби продовжити українське національне мислення.

У ширшій історичній перспективі, на жаль, росіяни прагнули позбавити українців їхнього права на національність, норовили придушити це відчуття самобутності, що є в українців, українську культуру, українську мову, здатність українців самовиражатися як нація. І це сягає не тільки Сталіна.

Я деякий час вивчав Східний фронт, російський контрнаступ на Німеччину, узяття Берліна. Можемо ще говорити про Чечню, Сирію, навіть про грузинську війну. Є така собі російська манера воювати. І ця російська манера надає солдатам певну свободу й навіть спонукає їх чинити звірства проти мирного населення, поки офіцери часом дивляться в інший бік, генерали не звертають уваги, а політичне керівництво заперечує будь-яку відповідальність. Тож ми маємо певну манеру війни, яка притаманна росіянам, і ті трупи, розкидані в Бучі, певним чином не є дивиною.