Оріховський Станіслав

Станіслав Оріховський-Роксолан (1513 — 1566) — письменник, оратор, публіцист, філософ, історик, полеміст, гуманіст.

Станіслав Оріховський-Роксолан

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

Обкладинка «Анналів», Ґданськ, 1643

• Я з русинів і кажу про це охоче і з гордістю.
• Не всяка людина здатна бути при владі, а лише така, що за природою своєю прагне до правди і справедливості.
• Чи добре плаватиметься кораблю, де капітан сам хоче гребти, кинути стерно й вести спостереження за небом, зірками та вітром?
• Коли тебе запитають: хто ти? — відповідай побожно і правдиво так: я король — вуста, очі й вуха закону, а точніше, інтерпретатор закону, який присягнувся віру в королівстві зміцнювати і нічого іншого не робити, як тільки те, що закон скаже.
• ...наші предки виховували нас так, щоб ми знали, що король вибирається для держави, а не держава існує для короля. На цій підставі гадаємо, що держава набагато шляхетніша й достойніша за короля. Закон, якщо він є душею і розумом держави, значно кращий за непевну державу і вищий за короля.

Із «Напучення польському королеві Сигизмунду Августу»

Не можна звинувачувати автора в зухвалості, якщо від цього він не має ніякого зиску.

Як збереже королівське ім’я той, хто сповнений усіляких вад і перебуває з ними немов на дні якоїсь прірви?

Наша воля потребує для свого захистку лицаря, а не титулу.

Ніхто з королів, хоч який розумний, не зможе добре правити іншими, якщо сам спочатку не навчиться прислухатися до своїх наставників.

Не всяка людина здатна бути при владі, а лише така, що, за природою своєю, прагне до правди і справедливості.

І жорстокі, і розбещені правителі бували-таки в державах і такими їх зробило виховання.

Без добрих настанов і чесних порад не може бути путящого мужа, тим більше короля.

Всім зрозуміло, що для кожного ремесла є відповідне для нього місце. Лихвар шукає міста, адвокат — майдану, рільник — поля.

Місце сторожа, природно, не в середині, а поза тими речами, які він стереже. Так породистий собака ніколи не ховається у вівчарні, а на ніч лягає перед ворітьми, щоб добре було чути вовків, відганяти їх і переслідувати.

Машкара викликає лише сміх і хіба не є, питаю, такою ж смішною, як у міма, що вдає короля?

Їдь до гімназії справжньої доблесті — у Русь. Там ти матимеш усе потрібне, бо житимеш серед труднощів і страху — двох найкращих учителів юності, які по-різному тебе виховують, а пізніше наповнять розсудливістю і дадуть відповідну пораду.

Якщо нічого не називатимеш у державі своїм, а вважатимеш, що все належить спершу республіці, покажеш, що ти, королю, є ніби сторожем держави. Бо сторож жодну річ із того, що стереже, не може назвати своєю.

Уникай підлеглих, які дуже дбають про прибутки короля, інакше станеш неприємним, як для тих, хто нехтує багатством, так і для відважних лицарів.

Мусиш знати не тільки про те, як здобути прихильність серед своїх підлеглих, а як їх захистити.

Буде найсправедливіше, якщо ти перебуватимеш у межах свого обов’язку.

Король вибирається для держави, а не держава існує задля короля. На цій підставі гадаємо, що держава набагато шляхетніша й достойніша за короля.

Закон, якщо він є душею і розумом держави, значно кращий за непевну державу і вищий за короля.

Оскільки закон є даром Божим, то помститься Бог порушникам його подарунка вбивством, чварами, ворогуванням, руйнуванням, рабством; зрештою, приведе державу з покоління в покоління до ганебних законів.

Керувати державою — труд не для однієї людини.

Тиран переважно не має сенату, а якщо має, то це нікчемний гурт людей.

Потурбуйся про підбір сенату — щоб з обраного тобі сенату всі люди зрозуміли, що ти насправді король, а не тиран.

Остерігайся зажерливих і не довіряй їм керівних посад у республіці. Інакше з'являються у республіці хитрощі, обман, зради, грабунки, чвари, насилля над слабшими.

Авторитет є нагородою за славу, мужність, а не за породу.

Ніщо так швидко не руйнує держави, як свари в сенаті.

Що ж до партій, то вони знесилюють супротивників образами, приниженнями, плітками.

Якщо ти не зважаєш і не турбуєшся, як прихилити до себе дружніх і потрібних для тебе сенаторів, або правити будеш зле, або взагалі не правитимеш — через чвари поміж видатними, — в одну мить буде загублене все, що залишив тобі батько.

«Моє» і «твоє» — два джерела незгоди в суспільності.

Треба встановити в державі суд з виборних суддів і передати туди всі суперечки.

Нікому не дозволяй, як то кажуть, сваволити, бо охочих до цього багато.

При однакових правах у всіх однакова сила.

Серед усіх чеснот передусім мудрість вважається захисницею.

Мореплавці підкоряються власникові судна, а воїни — своєму вождеві.

Коли хтось удає із себе іншого (не того, ким є насправді), особливо мудрого, легко виявляє свою немудрість.

Якщо часто будеш обіцяти і багато мудрувати, а обіцянки виконуватимеш рідко, чи не зробиш мене подібним до собаки?

Якщо художник, власне обличчя із дзеркала малюючи, не може досягти правдоподібності — хто ж інший йому повірить?

Весь зміст твоєї мудрості у твоєму житті.

Усувай од себе людей похітливих, жадібних, злочинних, хвалькуватих, а також блазнів, щоб я, побачивши твоє життя із цими нікчемниками, не змінив про тебе думки як про мудрого.

Є багато таких, котрі хоч від правдивої і справжньої мудрості щонайдалі перебувають, але, як не дивно, видають себе мудрими.

Справжня мудрість і правдива наука міцно пов’язані із чемністю, уникають титулів, виявляють благородство і не втручаються до чужих справ. Отже, підбирай собі людей не за титулами, а дивися на їхні норови.

Ознакою мудреця є вміння когось навчати.

Всякий тиран дбає, щоб у вільній республіці чесноти не було.

Хто чатує, завжди сподівається перемогти сплячого.

Тільки мужність бореться з вадами і стає вищою там, де більші вади трапляються.

Такий уже рід людський: язикатий і злостивий. Любить покепкувати, не зважаючи на титули.

Народ вважає тебе своїм захисником, а ти втікаєш од нього. Не цурайся його, дбай про прихильність і уникай неслави.

Похіть і пристрасне бажання вдовольняти її сковує молодь і штовхає її на нерозважні дії.

Де чеснота гине, неодмінно гине всіляка турбота про доброчесні вчинки.

Дух жаги нещасливий, тому що про чуже тіло думає, а до свого недбайливо ставиться і себе самого найганебніше виснажує.

Якщо король не гамує в собі жорстокості та злоби і ще до того щодня пиячить і шаліє повсякденно, знай, що буде з нього тиран найнегідніший і дуже схожий на Нерона.

Дружина хай буде мірою і межею тієї жаги, яку природа тобі від народження подарувала.

Нехтуй грубу силу, зневажай багатства, жадобу до панування, безумну й нещиру справедливість.

Сила без розважливості занепадає. І розважливість, хоч панує над речами, не буває міцною без сили.

Коли знехтуєш щирими і правдивими настановами, корисними для тіла й майбутньої долі, то, не зважаючи на дуже високе місце твого сидіння, виявиться так, що воно тебе прикрашає, а не ти це місце.

Із «Промови у справі закону про целібат, виголошеної на Соборі Станіславом Оріховським-Русином», 1551 р.

Як не буде схильним тіло до гріха, якщо нема підтримки шлюбних узів? Про це засвідчують самі почуття, так і щоденна розпуста.

Коли немає з ким жити, то ти, хоч би як гордився своєю доброчесністю, обов’язково опустишся у світ гріхів.

Чоловік без дружини не може вважатися чоловіком, а жінка жінкою, якщо вона не має чоловіка.

Що ж бо миліше та дорожче, ніж батьківське та материнське ймення?

У шлюбному союзі чоловік займає місце батька, а жінка — місце матері.

Що святішого і міцнішого може бути, ніж непорушний священний союз чоловіка і жінки?

Та сила, якою жінка полонить чоловіка, так вплетена і влита в природу людини, що, здається, знищує людину в людині той, хто намагається знищити ці природні властивості.

Якщо забрати в людини її властивості, то тоді необхідно буде припинити життя. Так само, коли заберемо жінку, то неодмінно треба буде відмінити цнотливе життя.

Саме для того дано нам жінку, щоб за її допомогою ми могли жити стримано. Якщо ж ми візьмемо з нею шлюб, то з нами завжди буде Господь.

Якщо ти уникаєш жінки з уваги на турботи, то тебе зустрінуть інші, набагато важчі.

Ми створені природою для шлюбного союзу і так створені, що вуста, обличчя, груди і стан нашого тіла бажають нічого іншого, як тільки жінки.

Якщо твоя глибока старість не дає змоги розглядати давні діяння, то поглянь на своїх синів, дочок, внучок, онуків та їхніх дітей.

Значно легше щось інше терпеливо зносити, ніж жити в умовах жорстокості та свавілля.

Хіба природа прагне чогось чеснішого й достойнішого, в чому б жила наша пильність, ніж того, щоб ми в житті дотримувалися чесності та соромливості?

Ти не слухаєш Бога, а відверто постаєш проти його заповідей, то чому ж ти прагнеш, щоб тебе слухали люди?

Природні забаганки, пов’язані із законною жінкою, легко задовольнити.

Як у любовних справах немає кінця нашим забаганкам, так немає кінця нашим видаткам.

Як матерія вимагає форми, так і жінка — чоловіка.

Як форма без матерії не може існувати, так і чоловік не може жити без жінки.

Я не чув, щоб огидна річ мала доброродну назву.

Із «Супліки Станіслава Оріховського Рутенця до Найвищого Понтифіка Юлія ІІІ про схвалення взятого шлюбу» 1551 р.

…ваших консесіоналій, індульгенцій, ювілеїв, а також Петрової брами не досить уже, аби приваблювати людей до міста Рима й утримувати їх у вашій вірі. Тому слабне вона скрізь і береться на глузи всіма. Навіть самі папісти вважають віру химерою для обманювання неосвічених людей, яку вигадали й придумали датарії, копісти і римські офіціали заради ганебної наживи.

Не можемо довше ні зносити, ні терпіти тих життєвих ран, яких завдали нам ті, які до тебе понтифіками називалися, а насправді наглядачами вельми жорстокими були. Вони правили нами не за законами спільної природи, а за жорстокими своїми едиктами та інтердиктами, дослухаючись яких, немов прирікали себе на Содом і Гомору. Бо через едикти не дослухаємося до природи і Бога не шануємо,— а віра в нього відверто знищена тим приписом Рима.

…Александр Третій удаваною цнотливістю справжню цнотливість із латинської церкви вигнав.

…закони Александра про целібат священиків суперечать наказам Божим і природу пригнічують. Та й свободу християнську нівечать, бо ніби позбавляють «харчу й одягу» давніх християн, котрі, коли б раптом воскресли, то заперечили б, що ми їхні послідовники.

Лише нечестива людина може видати декреталії, які забороняють священикам одружуватись, дозволяючи водночас позашлюбне життя з жінкою.

Отож відмовляюся від нинішньої безглуздої і небезпечної обітниці, бо хочу жити чесно і набожно. Хай її дотримуються люди, які полюбляють всілякі забавки, прикидаються куріями, але живуть у розпусті, які прибирають собі личину давньої святості і її знакомиту видають за правило та обітниці, а нинішню — за клятвопорушення. І це в той час, як їхнє життя сповнене розпусти і всіляких безчесних неподобств. Вони втратили бажання обітниці і нині симулюють цнотливість.

Якщо священикові не дозволено одружуватись, тоді хай буде покарано як злочин і гріх природний потяг до породження. А якщо шлюб є священним і відповідає законам природи, то нехай ніхто не називає ці закони нечестивими і не забороняє одружуватись. Нечестиві і безбожні лише ті закони, які ганять людей за те, що одруженням наслідують природу, найкращу поводатарку життя.

…серед громади нечестивців Александр Третій був князем. Адже всім відомо, що коли свої декреталії оголошував (у яких любовний зв'язок священнослужителів називав «близькою дружбою»), то діяв всупереч божественним і людським законам. Бо ні закон Божий не забороняє священикові узяти собі дівчину і одружитися, ні апостол — бути вельмишановному шлюбові в усіх (якщо навіть ішлося про шлюб священнослужителів). Хай тільки зв'язок із блудницями не називають «близькою дружбою»!

Хай був би навіть ангелом з неба, але, якщо проповідував інше Євангеліє про шлюб, а не передане нам, і якщо велике таїнство зганьбив і до позашлюбного співжиття закликав,— тоді він, це роблячи, став не вікарієм Христа, не папою у церкві Божій, але антихристом і справжнісіньким відступником. — Про Папу Римського Олександра ІІІ.

…чи шлюб поганина треба схвалювати? — Звичайно,— кажеш,— і то не сяк-так, а найповажніше.— Яким же чином, питаю, ота самісінька похвала, коли її переносити на священика, змінюється на осуд?

Отож, сім'я у мене, клірика, є так само, як і в поганина. А якщо є, то призначене для когось іншого. Бо таке вже призначення сімені, щоб не залишатися там, де воно є, а щоб бути переданим іншому. Кому ж воно призначене і повинно бути передане? Ти вже, Юлію, навчи мене, як бути. Адже сім'я моє назовні проситься, і я не можу стриматись. Невже хочеш, щоб передав його розпусниці? Чи хочеш, щоб хлопцеві? Але і перше, і друге непристойне для християнина, а друге — ще і як рутенцеві.

Були й до тебе намісники Христа, які на цьому престолі сиділи, але,— як виявилося,— не були його приятелями. <...> Бо якби були, нічого з його порядку не змінювали б. І ніколи не привели б його наречену до такого вельми ганебного стану на вічне поганьблення самого жениха, який через розпусту і безчестя слуг церкви ганиться й нехтується юдеями, турками та й іншими народами.

У тих вигадників одна стать байдужа до іншої статі. У них чоловіки з чоловіками ганьбу чинять; у них всі парохії, пребенди і канонії переповнені розпусниками, перелюбниками, а також байстрюками. Одне слово, маємо майже стільки будинків розпусти, скільки помешкань священиків.

Бачиш відверто, що нині життя стало цілком безнадійним. Ми зовсім не такі, якими хотіли б бути. Ми безсилі, бо противимося природі і змушені Александром. Прагнемо того, чого не в змозі збагнути. Ми стали найнікчемнішими не лише серед двоногих, а й серед четвероногих. Бо тварини знають своє походження, свою стать. А в нас усе це безнадійно заплутане і дуже непевне.

Тепер дійшло вже до того, що люди вважають турецьку зверхність більш зносною, ніж римську. Бо турецька влада відверто жорстока і жодної прихильності до нас не виявляє, жодної ласки. А Рим найжорстокіше насильство затуляє лицемірством і підступністю. Бо має потенцію, має міста, містечка, військо і верховодів, яких чимало і які самим туркам не поступаються.

Вчені й благочестиві мужі вважають за злочин домагатися, а за гріх — купувати те, що задля прибутку було зневажене людьми нечестивими і гідними покари.

О прекрасний день, коли спало на думку відмовитися від нещасливих привілеїв, і я відкинув їх із якимсь божественним порухом душі.

Мусиш визнати і прийняти непорушними такі два принципи: по-перше, природне право, по-друге, божественний закон.

Ти не Геракл, хоч і знаєш, що можеш у сто разів більше!

Не думай так: «Невелика біда, коли втрачу одну людину — якогось там рутенця-варвара!» Спогадай, що й задля мене помер Христос.

Із «Промови на похороні польського короля Сигизмунда-Ягелона», 1559 р.

Жодна держава не може існувати без наук — і нічого святого, чи справедливого, чи почесного там бути не може, де ім’я філософії не в повазі.

Перемагають часом не тільки добрі мужі, а й злі. Але перемоги останніх не приносять справжньої слави.

Держава, яка не має підмоги від сусідів і прихильності, міцною не буває.

Всі нещастя роду людського постають почасти від жорстокості, а почасти від зманіженості тиранів.

Душа, жодною доброю наукою не піднесена, хитається і спотикається при виконанні будь-якого державного обов’язку чи служби.

Насіння, коли в чужу землю потрапляє, втрачає свою силу і часто до іншого виду переходить. Так і хист хлопців унаслідок невідповідного виховання стає непридатним для сприйняття батькових чеснот.

Важче бути миролюбним королем, як войовничим, бо наскільки більше бракує комусь розуму, настільки він зухваліший і більш удатний до війни.

Мир складається із тих самих складників, що й мудрість. Мета миру — жити в ньому згідно з природою та законами. Цю саму мету й мудрець має.

Про майстерність митців засвідчують їхні творіння. Так само і мистецтво всіх мистецтв — наука хай сприяє управлінню державою.

Тиран — то жахлива звірюка з людською подобою, що губить громадян, знищує закони, один усе пригнічує.

Коли щось діється недобре або не до ладу, знай: винні в тому не воля Божа і не випадок, а брак справжнього розуму.

Чи добре вдаватиметься кораблю, де моряки усунули капітана або де капітан сам хоче гребти, кинувши стерно, і вести спостереження за небом, зірками та вітром? Чи був би з цього якийсь глузд?

Якщо сама мудрість не виступає у керівника держави суміжно зі справедливістю, тоді не буває міцною і вельми корисною у людських справах.

До чеснот іди тим самим коротким шляхом, яким ішов батько.

Хай громадське нещастя переважає вашу особисту ненависть.

Із промови «Життя і смерть Я. Тарнавського», 1561 р.

І серед тварин мале, відлучене передчасно від молока матері, миршавіє.

Невже, гадаєш, достатньо бути лише не палієм, не розбійником, не ґвалтівником дівчат і не зневажцем урядовців. Далебі, що ні!

Розум нас учить правдивої мудрості, справедливості, відваги, поштивості. Але хто є добрим, запитаєш? Скажу так, що людина мудра, справедлива, мужня, поштива є доброю.

Невже ти гадаєш, що свобода — те саме, що і сваволя?

Мудрий корчмар, коли пиво скисає, виливає його геть; так ти, ледащо, не хвалися гербом, коли твоє шляхетство спідліло.

Зірки ніхто не може полічити і небо змірити, окрім філософа.

Велика честь і хвала за те, що згадуєте, але тому лиш синові честь, який батьківську доблесть своєю доповнює.

Став гроші свої, коли хочеш виграти, але знай добре, що тих грошей не збереш, удома сидячи. І ті усі, що батько залишив, вважай, що легко прогрáєш.

Кожен добрий батько мовить до сина: «Сину мій любий, або кращим будь, або від мене гіршим будь!»

З пригод інших людей бачив я, що нерівність є трутизною свободи і що там зле діється, де один другому каже: «Я вільний, а ти невільний!»

Чотири якості, без яких жоден не може бути добрим гетьманом: тверезість, чуйність, суворість, владність.

І той не добрий гетьман і бути не може, хто є добрим господарем.

Якщо від початку даси волю, то потім не погамуєш, якби навіть кола на голові тесав.

Не досить для гетьманства мати коня, панцира, щита і списа; потрібен ще й розум, і серце, бо гетьманське правління — то справа найбільша.

Не у кількості людей, а в руках Божих бувають людські перемоги.

О цното! Яка ти доблесна! Володаркою стаєш, коли на свого натрапиш!

Кожен син шляхетного роду доброчесні справи предків має взяти на себе, певне знаючи, що без добрих учинків нічого не вартує ні багатство, ні краса, ні сила.

Кожна людська справа без чеснот і справедливості є щирою ганьбою.

Iз твору «Квінкунс», 1564 р.

«Квінкунс», 1564 р.

Важко мовчати, коли болить, важко не волати, коли тонеш, важко й не зітхати у неволі.

Тільки всі разом — порятуємося, а кожен зокрема, в човні сидячи, згине.

Якщо король чимось відрізняється від тирана, то хіба тим, що тиран бере, а король дає.

Де відмінність у вірі, там ні любові, ні єдності жодної не може бути між людьми.

Не може ні правди, ні віри бути в тій людині, яка, дораджуючи або займаючи якусь посаду в державі, чекає якихось подарунків.

Xiба то не жорстока річ чинити від імені всієї держави те, що шкодить державі?

Не дивуйся і не лякайся, якщо твоє писання у людей викликає зненависть, а зокрема, коли бачиш, що тебе першого в лицарському станові на те Господь Бог серед нас, на Руси, розбудив.

Продовжуй те, до чого покликаний і що почав в ім’я Боже, пристосовуючи перо своє до добра своєї Вітчизни, яка марно гине.

Не втомлюйся писати і не лежи на книгах так, як дракон лежить на скарбах, з яких нікому пожитку ніякого. Так само й ти високих і знаменитих знань, якими перший на Руси спокусився і в яких з дитинства аж досі пильно кохаєшся, не втрачай марнуванням.

Добре влаштована держава є картиною Царства Божого. І якого ж чистого ока треба тому, хто хотів би Царство Боже спізнати.

Якщо взявся до плуга, не оглядайся назад, тобто — до чого не маєш покликання, тим не займайся, бо гріх учиниш.

Не чекай нічого від Бога, що душі, ані тілу не корисне.

Постійно справи на мені палають і в мені, а часом виходять з мене через мову, перо, друк, не зважаючи на супокій або на якийсь власний пожиток мій.

Якщо хочемо вежу будувати, то перед початком будування сядьмо і полічімо для себе, щоб знати: чи вистачить нам матеріалу, аби потім, заклавши фундамент, не були змушені через нестачу всього для будівництва покинути його.

Якщо щось є зле в них, то лишімо для них.

Легко буває з води вітер, бо вологі обоє. Важко вогонь із води буває, бо спільності жодної не мають.

Рука, яка не при тілі, не є рукою.

За природним правом невільник ненавидить свого пана.

Як неволя думку в людини тлумить, нищить, гасить, так і вольність думку множить, серце підносить, обличчя веселить, око сміливим, погляд і ходу жвавою робить.

Вроджена неволя до диявольської неволі подібна.

Вибирай одне, бо не можна брати разом обоє, позаяк сила і суд укупі ставати не можуть. Мусять одне за іншим бути, бо чесноти порядок між собою мають, якого не випереджають, але служать йому.

Серед чеснот першою є справедливість, а не сила.

Не може на одному суді той самий бути позивачем і суддею.

Тиранство з великою неволею змішане.

Джерела

• Оріховський С. Твори. Пер. з латинської та старопольської В. Д. Литвинова. — Київ: Дніпро, 2004. — 672 с. — ISBN 966-578-160-Х
• Мудрість передвічна. Афоризми давніх українських мислителів ХІ - поч. ХІХ ст. Упоряд. Валерій Шевчук. — Київ: Кліо, 2019. — 440 с. — ISBN 978-617-7023-96-7
• Еволюція політичних поглядів українських інтелектуалів XVI-XVIII століть
• [1]