Тичина Павло Григорович

Павло́ Григо́рович Тичи́на (1891–1967) — український радянський поет, перекладач, публіцист, політичний і громадський діяч. Директор Інституту літератури АН УРСР (1936–1939, 1941–1943). Голова Верховної Ради УРСР (1953–1959). Лауреат Сталінської премії (1941). Лауреат Шевченківської премії (1962).

Тичина Павло Григорович

Не Зевс, не Пан, не Голуб-Дух, Лиш Сонячні Кларнети, У танці я, ритмічний рух, В безсмертнім – всі планети.

Стаття у Вікіпедії

Роботи у Вікіджерелах

Медіафайли у Вікісховищі

# А Б В Г Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я

Цитати

З автобіографії (1919-1920 рр.)

Перший вірш через Мих[айла] Коцюбинського було надруковано у Л[ітературно]-Н[ауковому] В[істнику] за січень 1912 року. Трохи пізніше появився вірш у «Рідному Краї» (дата під віршем 1910 р.) та в «Українській Хаті». Після річної перерви, я вступив на посаду до контори «Ради». В Раді почав друкувати свої оповідання. У «Світлі» в той час я був завідуючим редакцією і теж видрукував у ньому одне оповідання. У всіх цих оповіданнях я попробував себе на гумористиці. Містив у «Раді» дописи.

З виходом у світ «Соняшних Кларнетів» для мене починається кресчендо, яке тривало до Ґрупи ґроністів. Кожне ж кресчендо не безкінечне. З заявами групи «Гроно», що Тичина в «Соняшних Кларнетах» панич не більше — ніби то починається димінуендо, хоч «Плуг» (навіть не вся збірка, а перший її вірш) не хоче подаватись.

З діячів особливо на мене вплинув всією своєю особою Мих[айло] Мих[айлович] Коцюбинський. Ні до якої школи не можу себе зарахувати. В мені є і символізм, і імпресіонізм, і навіть футуризм та в деякій мірі імажинізм.

В

Все на світі від примружених очей.

Все можна виправдати високою метою — та тільки не порожнечу душі.

Вся і давність, і обнова — українська мова.

В жорстокості живих — закон життя.

Г

Голод — революції язик.

Д

Де грози падають — там райдуги встають.

З

Забудеш рідний край — тобі твій корінь всохне.

І

І рости і діяти нам треба, Так, щоб єж гриміло з краю в край. — Збірка «І рости, і діяти», 1949

Л

Лиш правда є вічна, а то все трава — поезія «Москва», 1947

Н

На Аскольдовій могилі Поховали їх — Тридцять мучнів-українців, Славних молодих… — Бій під Крутами, «Пам'яті тридцяти» (1918)

Нам треба голосу Тараса</poem> — поезія «В ім'я людей», 1939

Не хватайте озлоблених у тюрми: вони самі собі тюрма.

Немає мужності другої, Як не боятися життя

Нема сильніш од землетрусу, Як потрясать серця людей

Не той тепер Миргород, Хорол-річка не та — поезія «Пісня трактористки», 1933

П

Предтеча завше менш талановитий за месію.

Проти мурів, проти молу В нас бадьорість комсомолу — ще й підмога йде: збільшовиченої ери піонери, піонери — партія веде, партія веде — поезія «Партія веде», 1933

С

Скажіть: що сонць системи, як не бризки? Скажіть: що земля, як не крапка? І вся людськість хіба не єсть інфузорії (пожирай, пожирай себе в краплі води)? [...] Народи йдуть, червоно мають: свободі путь! свободі путь! І кров’ю землю напаяють і знов у землю тліть ідуть.

Сталь і ніжність, друже мій, Поєднать в собі зумій — збірка поезій «Сталь і ніжність», 1939

Т

Та нехай собі, як знають, Божеволіють, конають,— Нам своє робить! — поезія «Партія веде», 1933

Труд переростає у красу</poem> — поезія «І рости, і діяти…», 1945

У

Університет, музеї й бібліотеки не дадуть того, що можуть дати карі, сірі, блакитні…

Я

	Я єсть народ, якого Правди сила ніким звойована ще не була. Яка біда мене, яка чума косила! — а сила знову розцвіла. Щоб жить — ні в кого права не питаюсь. Щоб жить — я всі кайдани розірву. Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу — «Я утверждаюсь», 1943)
	Ця цитата була обрана цитатою дня 16 вересня 2016 року.

Про Тичину

Павлові Тичині

І ти продався їм, Тичино,

І ти пішов до москаля?

О, бідна мати, Україно,

В журбі головонька твоя.

В кривавім морі по коліна

Стоїть без сорому в очах

Поет, колишній наш Тичина,

І прославляє смерть і жах.

Прилюдно б'є катам поклони,

Катів виспівує в піснях.

А з-під землі ідуть прокльони

Борців, розп'ятих на хрестах.

Іудо, ти шляхетний жиде,

Пішов, повісивсь в самоті.

Павло Тичина… цей не піде —

Він сам розіпне на хресті. (Олександр Олесь, 11.5.1928)

Див. також

• О панно Інно..

Джерела

• Українська афористика Х-ХХ ст. Під загальною редакцією Івана Драча та Володимира Черняка. — Київ: Видавничий центр «Просвіта», 2001
• Коваль А. П., Коптілов В. В.. Крилаті вислови в українській літературній мові. 2-е вид., перероб. та доп.. — К.: Вища школа, 1975. — 335 с.
• Вано Крюґер. Розчахнута квітка. — Київ: 2020. — 128 с. — ISBN 978-617-7313-47-1
• Самі про себе. Автобіографії українських митців 1920-х років/ Упоряд. Раїса Мовчан. — Київ: Кліо, 2015. — 640 с. — ISBN 978-617-7023-36-3