Політика постправди

Політика постправди (або постправдива політика, політика післяправди) — політичні дії та мислення, «при яких об'єктивні факти є менш впливовими у формуванні громадської думки, ніж заклики до емоцій і особистих переконань». Тобто, це політика, яка спирається на почуття та власні переконання, які насправді не мають під собою реальних підстав (фактів). При цьому об'єктивна істина не фальсифікується чи піддається сумніву, а просто відсувається або «відходить на другий план». Оксфордський словник обрав іменник «постправда» міжнародним словом року (2016).

Оксфордський словник обрав іменник «постправда» міжнародним словом року (2016). Поняття набуло поширення після референдуму про вихід Британії з ЄС та виборів президента США 2016 року.

Цитати

	В епоху фейків, альтернативних фактів і мови ненависті правда стає дефіцитним ресурсом. Щораз більше нагадує порозкидані на смітнику діаманти: щоби знайти їх, треба зусиль і знань, як до них дістатися і відрізнити від уламків скла розбитих пляшок. Нещасливий винахід XXI століття, — постправда — не є звичайною брехнею. Це коктейль правди, брехні, інтерпретації, домислів, інсинуації та суґестій. — Prawda jak diamenty na śmietniku//Gazeta Wyborcza, 12.12.2017
	— Войцех Целларі

	Ідея постправди повинна шокувати вчених і філософів. Вони мають стати на захист правди, коли люди, наділені владою, ігнорують наукові факти чи трактують їх лишень як предмет віри. Науковці повинні нагадувати суспільству про важливість соціальної місії науки і надавати йому достовірну інформацію, яка має бути основою публічної політики. Й вони повинні підтверджувати інтелектуальні чесноти, які так ефективно працюють в науці: критичне мислення, постійний пошук і ревізію переконань та вірувань на підставі фактів. Наступний рядок з Ніцше сьогодні особливо доречний: «Салют фізиці! – і ще більший салют мотиву, який спрямовує нас до фізики, – нашій чесності!». — «Наука проти постправди»
	— Кетлін Хіґґінс

	Ми живемо в епоху не постправди, а багатьох постправд. Ми потрапили в добу нової весни народів, зростання уваги до національної ідентичності. В цю добу система правд використовується для гібридних воєн.
	— Євген Бистрицький

	Останнє свято постправди тривало недовго. Думаю, воно завершилося вже 2018-го. У цей рік стало ясно, що не випадкові ані Дональд Трамп, ані Брекзит, ані прихід правих і популістів до влади в низці країн світу, ані «російська версія» світу, ані виклики, що їх кидають реальності технологічні компанії. — З книги «Війна за реальність. Як перемагати у світі фейків, правд і спільнот»
	— Дмитро Кулеба

	Післяправда та фейки піднялися на п’єдестал після американських виборів 2016 року. Фейки рухаються індивідуальнішими шляхами, пропаганда – інституційно. Пропаганда звучала з екрана радянського телевізора, а анекдоти, як і фейки, подорожували усно. Тільки тепер фейкам не потрібне усне передавання, його змінили соцмедіа. — З книги «Токсичний інфопростір. Як зберегти ясність мислення і свободу дії»
	— Георгій Почепцов

	Постправда апелює до емоцій. Через глобалізацію комунікації кожен може висловити свою думку в публічному просторі і претендує на те, що саме вона істинна. Так ми потрапляємо в добу релятивізму, де немає істини, а всі судження відносні. Постправда пов’язана з цинізмом: люди вважають неправдою все й не хочуть шукати істину.
	— Євген Бистрицький

	Постправда не дорівнює тоталітарній брехні, не є тим самим. Постправда — маніпуляція на факті, що принаймні частина загального політичного дискурсу спрямована на стирання різниці між правдою і брехнею. Так стається тому, що масово було відкинуто ідею про потребу точності.
	— Філіпп Рено

	Постправда скерована не до розуму людей, лиш до їхніх сердець. Основний месидж тролів, які цідять постправду: перш за все не думай, а ненавидь. Якщо хтось має іншу, ніж ти, думку, не застановляйся над цим, не намагайся визначити, має він рацію чи ні — тільки ненавидь. Це сильне почуття, тому воно і перемагає думання. — Prawda jak diamenty na śmietniku//Gazeta Wyborcza, 12.12.2017
	— Войцех Целларі

	Постправда — це не нова проблема, вона дуже, дуже стара. Коли люди кажуть, що це ера постправди, я запитую: а коли тоді була ера правди? СРСР — це ера правди? Була газета «Правда». То це була правда? Ні. Ери правди ніколи не було. Ми повинні усвідомити, що ця проблема набагато глибша і складніша. — З виступу професора Харарі
	— Ювал Ной Харарі

	Постправда — це спалах. Якщо війна затягується і кожен в ній починає дійсно вірити у своє та обґрунтовувати власну віру не емоційно, а логічно, тоді постправда для кожного генерує свою правду. Так «правда» в однині перетворюється на«правди» в множині. Це триває доти, доки одна з правд не здобуде перевагу й не стане мейнстримом. — З книги «Війна за реальність. Як перемагати у світі фейків, правд і спільнот»
	— Дмитро Кулеба

	Слово «постправда» означає відверту брехню, яка в суспільстві стала буденною практикою і свідчить про те, що політики можуть брехати безкарно. Це відрізняється від кліше, що всі політики брешуть і дають обіцянки, які не збираються виконувати. Адже навіть у цьому випадку визнання своєї неправоти потребує певної чесності. У постправдивому світі навіть це очікування більше не діє. — «Наука проти постправди»
	— Кетлін Хіґґінс

	Слово «постправда» створює неправильну ілюзію, що колись була правда, а тепер ми її втратили. Наприклад, модерн як явище дійсно був, тому ми можемо говорити про постмодерн. Замість слів «правда» й «постправда» є поняття «мейнстрім». Усе ділиться на мейнстрім — тобто те, у що вірить багато людей, і маргінальні точки зору — тобто те, у що багато людей не вірить. Наприклад, раніше багато людей вірили в бога — тепер менше, раніше більше людей вірили в те, що яйце — це джерело небезпечного холестерину — зараз менше.
	— Дмитро Кулеба

	Чи з постправдою можна воювати і перемогти? Можна. Перш за все, треба верифікувати джерела інформації. Аноніми вірогідними не є. Треба сягати за документованими фактами і самому робити висновки. Тільки після цього порівнювати їх із висновками інших, зберігаючи відкритість на їхні арґументи. Така поведінка будує розуміння — а людині, яка розуміє, жоден троль не страшний. — Prawda jak diamenty na śmietniku//Gazeta Wyborcza, 12.12.2017
	— Войцех Целларі

Джерела

• Дмитро Кулеба. Війна за реальність. Як перемагати у світі фейків, правд і спільнот. — Київ: Книголав, 2019. — 384 с. — ISBN 978-617-7563-65-4