Стівен Артур Пінкер

Сті́вен Пі́нкер (англ. Steven Pinker, нар. 18 вересня 1954, Монреаль, Квебек) — канадсько-американський науковець, який працює в галузі експериментальної психології та когнітивних наук, автор праць з популяризації науки. Пінкер відомий як активний прихильник концепції еволюційної психології та «обчислювальної теорії розуму».

Стівен Пінкер
102111 Pinker 344.jpg
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

ЦитатиРедагувати

  •  

Багато в чому ми досить розумний вид. Ми винайшли смартфони. Ми відправили людей на Місяць. Ми знайшли вакцину від COVID-19 менш ніж за рік. Ми збільшили нашу тривалість життя. З іншого боку, нас справді бомбардують безліч фейкових новин, шарлатанів і теорій змов. Як же примирити нашу раціональність з ірраціональністю[1]?

  •  

Гендер у мові – це не те саме, що стать, яка визначає фізичні відмінності між жінками й чоловіками. Гендер буквально означає вид, як англійські слова generic, general і в біології genus. Просто вид, як старші й молодші, живі та неживі[1].

  •  

Журналістика продукує вибірку новин про найбільш драматичні події. Якщо ваше розуміння світу базуватиметься на новинах, то у вас сформується спотворена картина світу. Як правило, трапляються погані речі, а багато хороших речей – це речі, які не трапляються. Наприклад, країна, яка не воює, або місто, яке не атакують терористи, або країна, яка не страждає від голоду. Це не заголовки для новин[1].

  •  

Загалом, мені здається, що багато людей ототожнюють мову і думки. Мова – це один з найбільш свідомо доступних проявів думки, він чіткий. Тоді як думка – більш абстрактна. Складніше думати про думки, тому що за своїм визначенням абстрактна думка не має сенсорного сліду[1].

  •  

Мені здається, що успішні ліберальні демократії намагаються шукати компроміс між тим, щоб люди не шкодили одне одному, а уряд не завдавав шкоди своєму народові. І ми маємо держави з низькою злочинністю та низькою ймовірністю війни, наприклад, Ісландія чи Данія. І це не анархістські країни. Вони не ідеальні. Взагалі не існує ідеальної держави. Але ці держави певною мірою успішні. Вони слугують доказом того, що ми можемо прагнути балансу між цими видами насилля[1].

  •  

Ми маємо бути готовими помилятися. Ми маємо толерувати різноманітність думок, тому що всі помиляються. Що більше незгоди, то більша ймовірність того, що принаймні один має рацію. Усе це є частиною системи свободи слова, відкритого діалогу[1].

  •  

Мова – це продукт людського мозку, який повинен спершу вигадати якийсь сенс, якусь семантику, щоб передати її потім словами. Також ми погано запам’ятовуємо дослівно те, що ми чуємо або читаємо. Але ми добре вловлюємо і зберігаємо суть, зміст, значення того, що ми чуємо. Це демонструє, що сенс думки – це не те саме, що фактичні слова[1].

  •  

Назвати розум еволюційною адаптацією не означає, що вся поведінка є адаптивною в Дарвінівському сенсі. Природний добір — це не ангел охоронець що висить над нашим плечем і призводить до того, що наша поведінка завжди максимально еволюційно пристосована. — "How the Mind Works"

 

To say that the mind is an evolutionary adaptation is not to say that all behavior is adaptive in Darwin’s sense. Natural selection is not a guardian angel that hovers over us making sure that our behavior always maximizes biological fitness.

  •  

Насправді раціональність виникає, коли спільнота дотримується певних правил. Проблема в тому, що хоча кожен з нас здатний мислити раціонально, ми зовсім не обов’язково використовуємо цю здатність, щоб досягати об’єктивної правди. Ми хочемо виглядати добрими, хочемо, щоб наша команда, релігія, країна, політична партія, наукова теорія були правильними, хорошими, благородними й чистими, але це не обов’язково призводить до об’єктивного розуміння реальності[1].

  •  

Не було золотої доби, коли всі люди були раціональними, а от саме зараз соціальні мережі почали все руйнувати. Якщо звернутися до історії, то ми побачимо також багато фейкових новин, теорій змов. Це вічна проблема людства. Але ми просунулися в її розв’язанні завдяки створенню систем пошуку правди, які поширюються на все суспільство і які потрібно захищати[1].

  •  

У моїй книжці «The Language Instinct» (укр. «Мова як інстинкт») є розділ «Mentalese», у якому я розповідаю, що ми не думаємо суто українською чи англійською, ми думаємо такою собі метамовою, особливою мовою мислення. Це не заперечує ймовірність того, що ми використовуємо мову в процесі мислення, але справжній зміст думки не складається з речень[1].

  •  

Щодо культури скасування, то разом з авторитарним популізмом вона становить загрозу режиму знань, системам, які наближають нас до правди. Вони маргіналізують деякі особливості людської природи і соціального життя, що, зрештою, може розвести нас по різних таборах того, що ми вважаємо правильним, моральним і благородним. Хоча ми всі можемо думати, що ми янголи, але це не так[1].

  •  

Як діти могли б опанувати першу мову, якби вони не могли думати без мови? Як би вони могли вивчити своє перше слово, якби мова визначала думки? З початку своєї кар’єри психолінгвіста, що займається теорією опанування мови, я припустив, що це неможливо, якщо дитина не може сприймати світ і робити висновки про чужі наміри. Уже потім, у процесі засвоєння мови, діти зіставляють сигнали, які вони чують від інших людей, з власним тлумаченням того, що, ймовірно, мав на увазі мовець. Без базової можливості тлумачити світ, розуміти інших людей, було б неможливо опанувати мову[1].

  •  

Як казав Макс Розер, засновник платформи «Our World in Data», у газетах міг бути заголовок «Кількість людей, які перебувають в екстремальній бідності, вчора зменшилася на 137 тисяч», і так щодня протягом останніх 25 років, але щось таких заголовків немає. Тому коли дивишся на дані, які враховують одночасно те, що відбулося, і те, що не відбулося, і їхню динаміку з часом, то бачиш колосальні покращення. І це не оптимізм. Це історичні факти, які більшість людей просто не знає, тому я намагаюся робити їх більш видимими[1].

  •  

Я не єдиний лінгвіст, який висловлює скепсис щодо відродження ідей Бенджаміна Ворфа в когнітивістиці. Американський лінгвіст Джон Маквортер написав книжку навіть з сильнішою аргументацією, ніж моя. У цій книжці «The Language Hoax: Why the World Looks the Same in Any Language» (укр. «Мовний обман: чому світ на будь-якій мові виглядає однаково») він називає обманом те, що мова визначає мислення[1].


ПриміткиРедагувати