Дон Кіхот
Хитромудрий ідальго Дон Кіхот Ламанчський (ісп. El ingenioso hidalgo Don Quijote de la Mancha) — знаменитий роман іспанського письменника Мігеля де Сервантеса Сааведри. Перша частина опублікована в 1605 році, друга — через 10 років (з «кавальєро» ('caballero') у назві замість «ідальго»).
Дон Кіхот | |
Стаття у Вікіпедії | |
Медіафайли у Вікісховищі |
Цитати
ред.Частина перша
ред.Історія Дон Кіхота Ламанчського, написана Сідом Ахметом Бен-Інхалі, істориком арабським. — Назва арабської книги, яку автор нібито знайшов у Толедо і переказує читачам (IX) |
|||||
Historia de Don Quijote de la Mancha, escrita por Cide Hamete Benengeli, historiador arábigo. |
Будь-яка історія тільки тоді й хороша, коли вона правдива. |
Блаженні часи і блаженний той вік, який древні назвали золотым, — і тому, щоб золото, у наш залізний вік представляє собою таку величезну цінність, у той щасливу пору діставалося задарма, а тому, що люди, які тоді жили, не знали двох слів: "твоє" і "моє". У ті благословенні часи все було спільним. Для того, щоб добути собі денну їжу, людині варто було лише витягнути руку і простягнути її до могутніх дубів, і гілки їх тяглися до нього і солодкими і стиглими своїми плодами щедро його обдаровували. Швидкі річки та світлі джерела вгамовували його спрагу розкішним достатком приємних на смак та прозорих вод. Мудрі і працьовиті бджоли засновували свої держави в розколинах скель і в дуплах дерев і безоплатно пригощали будь-якого прохача рясним плодами найсолодших своїх праць. Кряжисті пробкові дуби знімали з себе широку свою і легку кору не з якихось корисливих цілей, але єдино з доброзичливості, і люди покривали нею свої хатини, що трималися на необтесаних стовпах, — покривали не для чогось, а лише для того, щоб захистити себе від негоди. Тоді всюди панували дружба, мир та злагода. [..] З плином часу світ все більше і більше наповнювався злом, і ось, щоб охороняти їх, і заснували нарешті орден мандрівних лицарів, в обов'язки якого входить захищати дівчат, опікуватися вдовами, допомагати сирим та незаможним. До цього ордену належу і я, брати пастухи, і тепер я від свого імені та від імені мого зброєносця не можу не подякувати вам за частування та гостинність. Правда, сприяти мандрівному лицарю є прямий обов'язок всіх, хто живе на світі, проте, знаючи заздалегідь, що ви, і не знаючи цього свого обов'язку, все ж таки прихистили мене і пригостили, я неудачу віддаю вам хвалу за непритворну вашу привітність. Дон Кіхот — ΧΙ |
... у будинку повішеного про мотузку не говорять. — XXV |
|||||
— Санчо Панса |
— ...Я лицар Ламанцький, а звуть мене Дон Кіхот, і мій образ дій полягає в тому, що я мандрую світом, випрямляючи кривду і заступаючись за скривджених. |
— Так от, сеньйоре, — почав Санчо, — я вже кілька днів розмірковую про те, яке це невигідне й малоприбуткове заняття — мандрувати у пошуках пригод, яких ваша милість шукає у пустельних місцях та на роздоріжжях, де, скільки б ви не здобули перемог і з яких би небезпечних пригод не вийшли з честю, все одно ніхто цього не побачить і не дізнається, так що, попри бажання вашої милості, подвиги ваші будуть вічно оточені мовчанням, хоча, зрозуміло, вони заслуговують на кращу долю. А тому краще було б нам, — якщо це вам до душі, — вступити на службу до імператора або до якогось іншого могутнього государя, який з кимось воює, і ось на цьому поприщі ваша милість і могла б висловити свою хоробрість, дивовижну свою міць і ще більш дивовижні розумові здібності, а володарський князь, у якого ми перебуватимемо на службі, бачачи таку вашу старанність, не забариться віддати кожному з нас за заслугами, і, мабуть, знайдеться там людина, яка на вічні часи занесе в історії подвиги вашої милості. Про мої власні подвиги я промовчу, бо зброєносця з кола прямих його обов'язків виходити не належить, — втім, смію вас запевнити, що коли б у лицарів існував звичай описувати подвиги зброєносців, то про моїх навряд чи було б сказано мимохідь. |
|||||
оригінал див. у Вікітеку від слів «Digo, pues, señor» до «duque muy principal» |
Природодослідники розповідають, що у гірська біла вовна і що коли мисливці за цим звірком полюють, то пускаються на таку хитрість: вистеживши, куди він має звичай ходити, вони мажуть ці місця брудом, потім злякують його і женуть прямо туди, а горностай, коли помітить бруд, зупиняється, бо вважає за краще здатися і потрапити в руки мисливця, ніж, пройшовши по бруду, забруднитися і втратити білизну, яка для нього дорожча за свободу і саме життя. Вірна і чесна дружина — це горностай, честь її чистіша і біліша від снігу, і хто хоче, щоб вона не занапастила її, а, навпаки, зберегла і зберегла, тому не слід застосовувати спосіб, до якого вдаються мисливці на горностая, не повинно підводити її до бруду подарунків і послуг нав'язливих шанувальників, — може статися, навіть напевно, за своєю природою вона недостатньо доброчесна і стійка, щоб без сторонньої допомоги брати і долати перешкоди, необхідно усунути їх з її шляху і підвести її до чистоти чесноти і тієї краси. , яку містить у собі добра слава. (Частина 1, глава) — XXIII |
|||||
— Лотаріо (персонаж повісті про Безрозсудно-цікаве) |
…друком мовчання вдалося загородити наші уста, але не пір'я, — пір'я ж з більшою невимушеністю, ніж уста, дають зрозуміти тому, кого ми любимо, що таїться у нас у душі, бо в присутності улюбленої істоти дуже часто бентежаться і німіють найтвердіший намір і найсміливіші уста. Про небо, скільки листів написав я ей! Скільки зворушливих і невинних послань отримав у відповідь! |
А то ж не так легко і не у всякого дістане терпіння все життя мандрувати у пошуках пригод, які полягають у тому, що тебе штовхають ногами, підкидають на ковдрі, побивають камінням, учиняють над тобою кулачну розправу, а у тебе рот на замку, і ти, немов німий, не смієш заговорити про те, що в тебе на серці. |
— Карденьо |
... Доротея побачила його і отримала підтвердження від Санчо, що це і є Дон Кіхот, <...> з надзвичайною легкістю спішивши, кинулась перед Дон Кіхотом на коліна ; і хоча Дон Кіхот намагався підняти її, вона, не встаючи, сказала так: |
Санчо — У разі, якщо ці сеньйори захочуть дізнатися, хто такий цей молодець, який нагнав на них такого страху, то скажіть, ваша милість, що це Дон Кіхот Ламанчський, прозваний Лицар Сумного Образу. |
|||||
— і виразів / укладач В. В. Сєров - М.: «Локид-Прес», 2005. </ref>) |
Тепер не підлягає сумніву, що лицарське мистецтво перевершує всі мистецтва і заняття, винайдені людьми, і що воно тим більше гідне поваги, що з найбільшими пов'язано небезпеками. Нехай мені не тлумачать, що вченість вища за війну військового, — хто б не були ці люди, я скажу, що вони самі не знають, що кажуть. Доказ, який вони зазвичай наводять і який їм самим представляється найбільш вагомим, полягає в тому, що розумова праця вище праці тілесної, а на військовому, мовляв, терені вправляється одне тільки тіло, - начебто воїни - це звичайні поденники, яким потрібна тільки сила, начебто в те, що ми, воїни, називаємо військовим мистецтвом, не входять також сміливі подвиги, для скоєння яких потрібно неабиякий розум, як ідея полководця, якому довірено ціле військо або доручено захист обложеного міста, працює менше, ніж його тіло! Ви тільки подумайте: чи можна за допомогою одних лише тілесних сил зрозуміти та розгадати наміри супротивника, його задуми, військові хитрощі, виявити пастки, запобігти небезпеці? Ні, все це залежить від розуміння, а тіло тут ні до чого. Отже, військова нива потребує розуму не менше, ніж вченість, — подивимося тепер, чия думка трудиться більше: думка вченої людини чи думка воїна, а це буде видно з того, яка мета і яка мета кожного з них, бо той помисел вище , який до шляхетної спрямованої мети. Мета і мета наук, — я говорю не про богословські науки, призначення яких підносити і спрямовувати наші душі до неба, бо з такою нескінченною кінцевою метою жодна інша зрівнятися не може, — я говорю про науки світські, і ось їхня мета полягає в тому, щоб встановити справедливий розподіл благ, дати кожному те, що належить йому по праву, і слідкувати і вживати заходів, щоб добрі закони дотримувалися. Мета, без сумніву, висока і благородна, гідна великих похвал, але все ж таки не таких, на які заслуговує військове мистецтво, якого мета і межа прагнень — світ, а світ є найвищим з усіх земних благ . <...> Так от, світ і є пряма мета війни, а коли війни, то, значить, і воїнів. |
Отже, тяготи студента суть такі: по-перше, бідність (зрозуміло, не всі вони бідні, я навмисне беру гірший випадок), сказавши ж, що студент бідує, я, думається мені, все сказав про його злополуччя, бо життя бідняка безпросвітне. Він терпить усілякі потреби: і голод, і холод, і наготу, а то й усе відразу. Втім, він усе-таки харчується, хоч і трохи пізніше звичайного, хоч і крихтами зі столу багатіїв, що служить у студентів ознакою повного зубожіння і називається у них супничать, і в когось нехай знайдеться для них місце біля жаровні або вогнища, де вони якщо й не зігріваються, то принаймні не мерзнуть, і, нарешті, сплять вони під дахом. Я не зупинятимусь на дрібницях, якось: на відсутності сорочок і нестачі взуття, на неабиякій потертості верхньої сукні, що досить рідко, втім, у них з'являється, і на тій жадібності, з якою вони накидаються на частування, яке щасливий випадок їм інший раз влаштовує. І ось описаним мною шляхом, тернистим і важким шляхом, постійно спотикаючись і падаючи, піднімаючись для того, щоб знову впасти, вони й доходять до жаданого вченого ступеня. Нарешті ступінь досягнуто, піщані мілини Сцилли і Харибди пройдені, ніби прихильна Фортуна перенесла їх на крилах, і ось уже багато з них, сидячи в кріслах, на наших очах правлять і наказують світом, і, як гідна нагорода за їхню добронравість, голод обернувся для них ситістю, холод — прохолодою, нагота — чепурністю, спання на циновці — відпочинком на голландському полотні та дамаському шовку. Але зіставте і порівняйте їх тяготи з тяготами воїна-ратоборця, і, як ви зараз побачите, вони залишаться далеко позаду. |
...Повернемося до переваги військового поприща над вченістю — питання, досі не вирішене, бо кожна зі сторін вишукує все нові й нові аргументи на свою користь. І, між іншим, вчені люди стверджують, що без них не могли б існувати військові, бо й у війни є свої закони, яким вона підпорядковується, і складання таких — це вже справа наук і людей учених. Військові на це заперечують, що без них не було б і законів, бо це вони захищають [держава], оберігають королівства, обороняють міста, охороняють дороги, очищають моря від корсарів, — словом, якби їх не було, державах, королівствах, монархіях, містах, на наземних і морських шляхах — усюди спостерігалися б жахи та заворушення, які мають місце під час війни, коли їй надано особливе право та владу. А що дорого обходиться, то цінується і має цінуватися дорожче, - це всім відомо. |
І я мрію про острові, інші ж мріють дещо гірше, і все від людини залежить, отже, коли я людина, то можу стати татом, а чи не тільки губернатором острова, островів ж цих самий мій пан може завоювати стільки, що й роздавати їх не буде кому. Думайте, що ви кажете, ваша милість, сеньйоре цирульник, це вам не бороду голити, не можна міряти всіх однією міркою. |
— Зізнаюся, сеньйоре священику, я цілком упевнений, що так звані лицарські романи завдають державі шкоди, і хоча, керований пустою і хибною цікавістю, я прочитав початки майже всіх романів, що вийшли з друку. але так і не міг примусити себе дочитати жодного з них до кінця, бо я вважаю, що всі вони, загалом, на один крій і в одному те саме, що і в іншому, а в іншому те, що і в третьому. ...Мені можуть заперечити, що автори лицарських романів так і пишуть їх, як речі вигадані, а тому вони, мовляв, не зобов'язані дотримуватися всіх тонкощів і гнатися за правдоподібністю, — я ж на це скажу, що вигадка тим краща, ніж вона правдоподібніше, і тим приємніше, чим більше в ньому можливого та ймовірного. Твори, засновані на вигадці, повинні бути доступні розумінню читачів, їх слід писати так, щоб, спрощуючи неймовірності, згладжуючи перебільшення і приковуючи увагу, вони дивували, захоплювали, захоплювали і розважали таким чином, щоб здивування та захоплення йшли пліч-о-пліч. Але цього не може досягти той, хто уникає правдоподібності і наслідування природе, а в них-то і полягає досконалість твору. Я не знаю жодного лицарського роману, де всі члени оповідання становили б єдине тіло, так що середина відповідала б початку, а кінець — початку і середині, — всі вони складаються з стільки членів, що здається, ніби автор замість добре складеної фігури задумав створити якесь чудовисько чи виродка. Крім того, склад у цих романах грубий, подвиги неправдоподібні, любов хтива, ввічливість незграбна, битви стомлюючі, міркування дурні, подорожі безглузді — словом, з розумним вони нічого спільного не мають і з цієї причини підлягають вигнанню з християнського держави нарівні з людьми марними. — XLVII |
|||||
— Канонік |
Каноник... висловив ту думку, що лицарські романи за всіх зазначених їм недоліках мають однією позитивною властивістю: їхній предмет дозволяє зрілому розуму проявити себе, бо вони відкривають проти нього широкий і вільний простір, де перо може бігти вільно. .. І якщо при цьому ще чистота складу і жвавість уяви, що намагається триматися якомога ближче до істини, то йому безперечно вдасться виготовити тканину, з різнокольорових і прекрасних ниток зіткану, яка в закінченому вигляді буде відзначена печаткою досконалості та краси, і таким чином він досягне вищої мети вигадування, а саме, як уже було сказано, повчати і насолоджувати одночасно. Слід зазначити, що невимушена форма лицарського роману дозволяє автору бути епіком, ліриком, трагіком і коміком і користуватися всіма засобами, які мають дві найсолодші і чарівні науки: поезія і риторика, — адже твори епічні з таким самим успіхом можна писати в прозі, як і у віршах. — XLVII |
Я знаю одне: аби мені отримати графство, а вже керувати-то я ним зумію - душі у мене стільки, скільки у всіх, а тіла навіть більше, і керував би я своїм маєтком не гірше за будь-якого короля, ставши ж королем у своєму маєтку, я робитиму, що хочу, роблячи ж, що хочу, я буду жити на своє задоволення, живучи ж на своє задоволення, я буду нагорі блаженства, а хто нагорі блаженства, тому й бажати нічого, а коли нічого бажати , так і справа з кінцем, аби скоріше графство, а там - сліпий сказав: «Побачимо». |
— священик |
Частина друга
ред.— ... поет, оповідаючи про події або оспівуючи їх, вільний зображати їх не такими, якими вони були насправді, а такими, якими вони мали бути;.. |
|||||
- .. el poeta puede contar, cantar las cosas, no como fueron, sino como debían ser;.. |
... посередині між двома крайнощами, боязкістю і безрозсудністю, знаходиться хоробрість... — IV |
|||||
— Санчо |
...Я з-поміж тих лицарів, що здобували вічну славу пошуками пригод. Я покинув рідні місця, заклав маєток, зневажив утіхи і поклався на долю, щоб вона вела мене, куди їй буде завгодно. Я задумав воскресити з мертвих мандрівне лицарство, і вже багато днів, як я, спотикаючись і падаючи, то зриваючись, то знову піднімаючись, допомагаю вдовицям, охороняю дів і опікуюсь заміжнім, сирим і малолітнім, тобто займаюся тим, чим властиво і споріднено. займатися мандрівному лицарю, і задум свій я вже більш ніж наполовину втілив у життя. І ось, завдяки численним моїм доблесним і християнським подвигам, я удостоївся того, що про мене написано книгу «хитромудрий ідальго Дон Кіхот Ламанчський» (1605). — XVI |
— На мене, сеньйоре ідальго, поезія подібна до ніжної та юної діви, дивовижної красуні, яку намагаються обдарувати, прикрасити та вбрати багато інших діви, тобто всі інші науки, і їй належить користуватися їхніми послугами, їм а - виконувати її величі. Але тільки діва ця не любить, щоб з нею вільно обходилися, тягали її по вулицях, кричали про неї на площах або в закутках палаців. Вона з такого металу, що людина, яка вміє з нею обходитися, може перетворити її на найчистіше золото, якому немає ціни. |
Сміливість, що межує з нерозсудливістю, містить у собі більше божевілля, ніж стійкості. — XVII |
— Я вважаю, ви, ваша милість, відвідували вищий навчальний заклад. Яку науку ви вивчали? |
— Ідіть скажіть про це моїй дружині! - Заявив Санчо Панса <…>. — Вона стоїть на тому, що кожен має одружитися на рівні, за прислів'ям: два чоботи — пара. А мені б хотілося, щоб добрий цей Басільо, який мені вже припав до душі, одружився з сеньйором Кітерії, а хто заважає закоханим одружитися, тим, коли помруть, дай бог царство небесне, місце покійне (Санчо хотів сказати щось протилежне). |
|||||
— ! -dijo Sancho Panza <...>-, la qual no quiere sinó que cada uno case con su igual, ateniéndose al refran que dicen «cada oveja con su pareja». El que jo volgués és que aquest bon Basilio, que ja me le voy aficionando, se casara con esa señora Quiteria; que buen siglo hayan y bueno poso, ana a dir al revés, los que estorban que casen los que bien se quieren.
-Si tots els que bé se volen se hubiesen de casar -dijo don Quijote-, quitariaríase la elecion y juridicion a los padres de casar sus hijos con qui y коли ні; y si a la voluntat de les hijas quedara escollir los maridos, tal caldria escogiese al criado de su padre, y tal al que vio passar por la calle, a su parer, bizarro y entonado, ніби еше un desbaratado espadachín; que el amor i l'afición amb facilitat ciegan los ojos del entendimiento, tan necesarios per a escoger estat, y el del matrimonio est muy perill de errarse, es menester gran tiento y particular favor del cielo per acertarle. <...> La de la pròpia dona no és mercaduría que una vegada comprada se torna, o se trueca o cambia, perquè es accidente inseparable, que dura lo que dura la vida: vuelve en el nudo gordiano, que, si no le corta la guadaña de la muerte, no hay desatarle. |
— Господь посилає рану, Господь же її й лікує, ніхто не знає, що попереду, до завтра ще далеко, адже досить однієї години, навіть однієї хвилини, щоб цілий будинок звалився, я бачив на власні очі: дощ йде, і тут же тобі світить сонце, лягаєш спати здоров'я, прокинувся — ні охнути, ні зітхнути. І хто, скажіть на милість, може похвалитися, що вбив цвях у колесо Фортуни? Зрозуміло, що ніхто, і між жіночим «так» та жіночим «ні» я б і кінчика шпильки не став пхати: все одно не поміститься. ... кохання, як я чув, носить такі окуляри, крізь які мідь здається золотом, бідність - багатством, а гній - перлами. |
— Відступ не є втечею, — зауважив Дон Кіхот. - Потрібно тобі знати, Санчо, що сміливість, яка не ґрунтується на обачності, називається нерозсудливістю, подвиги ж безрозсудного швидше повинні бути приписані простому успіху, ніж його хоробрості. |
— Я незмінно прямую до благих цілей, а саме: всім робити добро і нікому не робити зла. Судіть же тепер, ваші світлості, високородні герцог і герцогиня, чи можна обзивати дурнем того, хто так думає, так чинить і так говорить. |
Я знаходжу, що наказувати завжди приємно, хоча б навіть стадом баранів. — XLII |
|||||
— Санчо |
— Поради, які Дон Кіхот викладав Санчо Пансе перед тим, як той вирушив керувати островом |
«Настанови до прикраси душі» (Глава XLII):
Насамперед, сину мій, тобі слід боятися Бога, бо в страху Господньому полягає мудрість, будучи ж мудрим, ти уникнеш помилок. |
Пам'ятай, Санчо: якщо ти вступиш на шлях чесноти і намагатимешся робити добрі справи, то тобі не доведеться заздрити справам князів і сеньйорів, бо кров успадковується, а доброчесність купується, і вона має цінність самостійну, в відмінність від крові, яка такої цінності не имеет. |
У жодному разі не керуйся законом особистого свавілля: цей закон дуже поширений серед невігласів, які видають себе за розумників. |
— «Настанови, що мають своєю метою прикрасу тіла» (Глава XLIII): |
За обідом їж мало, а за вечерею ще менше, бо здоров'я всього тіла кується в кузні нашого шлунка. |
Спи помірковано: хто не встає разом із сонцем, той не знає радощів дня; прийми в міркування, Санчо, що кмітливість є мати удачі, ворогиня ж її, лінощі, завжди перешкоджає досягненню благої мети. |
Як це протягом великої нашої історії неодноразово було помічено, он починав нести околесную, тільки коли мова заходила про лицарство, розмірковуючи про будь-якому іншому предметі, він виявляв розум ясний і великий , отже вчинки його незмінно розходилися з його судженнями, а судження з вчинками... — XLIII |
Все на світі можна виправити, крім однієї смерті. — XLIII |
|||||
— Санчо |
… згідно з відомим вислівом: amicus Plato magis amica veritas. — LΙ («Я дружен з Платоном, але ще більше я дружний з істиною »[1] Аристотеля: «Адже хоч і те й інше [тобто Платон та істина] дорого, обов'язок благочестя — істину шанувати вище» (1096a15), яка сама є відсиланням до слів Платона з твору « Федон» (91b-c) Остаточну версію фрази, кальковану у багатьох мовах, своїм романом популяризував Сервантес [2][3]. Її прототип наводить Роджер Бекон у Великому творі — Amicus est Socrates, magister meus, sed magis est amica veritas (частина перша, гл. V). |
|||||
— Дон Кіхот |
— Апостолу Петру добре в Римі, — я хочу сказати, що кожен повинен займатися тією справою, для якої він народжений. Мені більше личить тримати в руці серп, ніж жезл губернатора. — LIII |
— Свобода, Санчо, є одна з найдорожчих щедрот, які небо виливає на людей; з нею не можуть зрівнятися ніякі скарби: ні ті, що таяться в надрах землі, ні ті, що приховані на морському дні. Заради свободи, так само точно, як і заради честі, можна і повинно ризикувати життям, і, навпаки, неволя є найбільшим з усіх нещасть, які тільки можуть статися з людиною. |
— Візьми в міркування, Санчо, — зауважив Дон Кіхот, — що любов ні з ким не зважає, ні в чому міри не знає, і в неї той самий характер і звичай, що й у смерті: вона так само владно вторгається в пишні королівські чертоги, як і в убогі хатини пастухів... — LVIII |
— Прийми до міркування, Санчо, — зауважив Дон Кіхот, — що є два роду краси: краса духовна і краса тілесна. Духовна краса позначається і проявляється в ясності розуму, в цнотливості, в чесній поведінці, в доброті і вихованості, і всі ці властивості можуть поєднуватися і співіснувати в людині некрасивій, і якщо увага приковується до цієї саме краси, а не до тілесної, то тут -то і виникає кохання палке і найсильніше. Я, Санчо, і сам бачу, що некрасивий, але я знаю також, що я і не виродок, а щоб хорошу людину можна було полюбити, їй достатньо бути щойно не чудовиськом, але зате він повинен володіти тими властивостями душі, які я тобі зараз перерахував. — LVIII |
— Ти добрий філософ, Санчо, — зауважив Дон Кіхот. Вважаю, однак, не зайвим помітити, що ніякої Фортуни на світі немає, а все, що на світі твориться, добре або погане, відбувається не випадково, але за особливим визначенням неба, і ось звідки відомий вислів : «Кожна людина - коваль свого щастя». Я також був ковалем свого щастя, але я не висловив належної розсудливості, мене підвела моя самовпевненість... — LXVI |
|
Вчитися і вчитися - ось що потрібно, все інше дурниця... — LXVI |
|||||
— селянин |
Коли мені прийде думка |
|||||
—
en el mal que me das, terrible y fuerte, voy corriendo a la muerte, pensando así acabar mi mal inmenso; mas, en arribando al paso que es puerto en este mar de mi tormento, tanta alegría siento, que la vida se esfuerza y no le paso. Así el vivir me mata, que la muerte me vuelve a dar la vida. ¡Oh condición no oída, la que conmigo muerte y vida trata! |
І ще Сід Ахмет каже ось що: він-де стоїть на тому, що жартівники були так само божевільні, як і ті, над ким вони жарти жартували, бо пристрасть, з якою герцог і герцогиня вдавалися до вишукування двох божевільних , показувала, що у них у самих не всі вдома. — LXX |
— Привітайте мене, любі мої: я вже не Дон Кіхот Ламанчський, а Алонсо Кіхано, за свою вдачу і звичай прозваний 'Добрим'. Нині я ворог Амадіса Галльського і темряви його нащадків, нині мені сховають богомерзкі книги про мандрівне лицарство, нині я зрозумів свій недомисл, зрозумів, наскільки згубно ці книги на мене вплинули, нині я з милості божої навчений гір. |
Цитати про роман
ред.Всі насолоди та розкіш, сприйняті туманною свідомістю дурня, виявляться жалюгідними порівняно зі свідомістю Сервантеса, що пишуть у тісній в'язниці свого Дон-Кіхота. — переклад: Ю. І. Айхенвальд |
|||||
— Оргігінал das Bewußtsein des Cervantes als er in einem unbequemen Gefängnisse den Don Quijote schrieb. |
Ми сказали, що одночасне поява «Дон Кіхота» і «Гамлета» нам видалося знаменним. Нам здалося, що у цих двох типах втілено дві корінні, протилежні особливості людської природи — обидва кінці тієї осі, де вона крутиться. Нам здалося, що всі люди належать більш-менш до одного з цих двох типів; що майже кожен із нас збивається або на Дон Кіхота, або на Гамлета. Щоправда, нашого часу Гамлетів стало набагато більше, ніж Дон Кіхотов; але й Дон Кіхоти не перевелися. |
— О, це книга велика, не така, які тепер пишуть; такі книги надсилаються людству по одній у кілька сотень років. І таких помічених найглибших сторін людської природи знайдете у цій книзі на кожній сторінці. ...Як би хотілося, щоб із цими великими творами всесвітньої літератури ґрунтовно знайомилося наше юнацтво. Чому навчають тепер у класах літератури — не знаю, але знайомство з цією найбільшою і найсумнішою книгою з усіх, створених генієм людини, безсумнівно підняло б душу юнака великою думкою, заронило б у серце його великі питання і сприяло б відвернути його розум від поклоніння вічному і безглуздому ідолу середини, всезадоволеній зарозумілості та вульгарній розсудливості. Цю саму "сумну" з книг не забуде взяти з собою людина на останній Суд Божий. Він вкаже на повідомлену в ній глибоку та фатальну таємницю людини та людства. Вкаже на те, що найбільша краса людини, найбільша чистота її, цнотливість, простодушність, незлобивість, мужність і, нарешті, найбільший розум - все це нерідко (на жаль, так часто навіть) звертається в посміяння людством тільки тому, що всім цим благородним і найбагатшим. дарам, якими навіть часто буває нагороджена людина, не вистачало одного тільки останнього дару — саме: генія, щоб управити всім багатством цих дарів і всією могутністю їх, — управити і спрямувати всю цю могутність на правдивий, а не фантастичний і божевільний шлях діяльності, на благо людства! |
Членами журі зі 100 найкращих письменників 54 країн світу, обраних Нобелівським інститутом у Норвегії, «Дон Кіхот» Сервантеса визнано найкращим романом у світовій літературі. |
|||||
— Хуан Кобо |
Примітки
ред.- ↑ В. Узін. Примітки // Мігель де Сервантес Сааведра. Бібліотека всесвітньої літератури Серія перша — С. 539—554 — Тираж: 300000 екз. ]]»
- ↑ Leonardo Tarán, Collected papers (1962-1999), Brill, Leiden-Boston- Köln, oks.google.it/books?id=G7qO2OtdnskC&pg=PA1#v=onepage&q&f=false pp. 1-46.
- ↑ name="се"