Берестечко (роман)

«Берестечко» — історичний роман української письменниці Ліни Костенко, вперше опублікований у 1999 році.

Ця стаття належить до вибраних цитат україномовного розділу Вікіцитат

Вікіпедія

Дивіться у Вікіпедії:

Берестечко (роман)

Цитати про героїв

Богдан Хмельницький

Один в біді... Один - як на воді^[1].

Хіба я гетьман? Всипище глупот. Так дався оморочити оманам!^[1].

Лежу розп'ятий, та вже раз п'ятий!^[1].

Я воскресаю і знову гину. Несу свій хрест на свої Голгочі^[1].

Ти ж, Богдане, із того дерева, з якого ріжуться королі!^[1].

Всього в житті траплялося мені. Був у тюрмі. В турецькому полоні. Але в такій безвиході ще ні^[1].

Все лають Хмеля, лають Хмеля — за москалів, за татарву. За цю мокву непроторенну. За Берестечко, за вола і навіть лають… за Гелену! За те, що ляшкою була^[1].

Чорний, худий, у брудній сорочці, — ось ваш гетьман, лляні Сорочинці!^[1].

А люди кажуть: — Це Хмельницький винен. До чого Україну він призвів?!^[1].

Я, гетьман Богдан Хмельницький, розбитий під Берестечком, сиджу у старій фортеці і долю свою кляну^[1].

Це мій кінець. Душа у потолоччі. Вже хоч співай Давидові псалми^[1].

Я ж коли у гніві, то уже не я^[1].

ГРІШНИК Я, НІДЕ ПРАВДИ ДІТИ^[1].

Я кохав не одну А щасливий був тільки з нею^[1] — Хмельницький про Гелену.

Бо я стояв до ворога обличчям, а жінка в спину застромила ніж^[1] — Хмельницький про Гелену.

ТАК І ЖИВУ. ЗАБУТИЙ, ЗБУТИЙ^[1].

Я пережив усе — полон, поразку, відчай. Приниження — це те, від чого я вмирав^[1].

Сказати правду, Польщу я любив. Сам їй ніколи б зла не заподіяв^[1].

...мене ж Мойсеєм називав народ!^[1].

.І силу ж мав, і славен був спочатку. Перемагав у кожному бою^[1].

Але ж, на лихо, я не прагнув трону. Свободи прагнув, честі і ума^[1].

А з мене й справді тато був незлий^[1].

Самотній чоловік, я дуже безпораден^[1].

ЯК Я ВТОМИВСЯ БУТИ ВСЕ НА ЛЮДЯХ! Важке це діло — влада, булава. То вони люблять, то вони не люблять. Та всяк тебе ще й брудом облива^[1].

Так, я програв. Я не потрібен їм. Я їм приніс поразку непрощенну. Руїна сам. Живу серед руїн. А товариство — відьма і священик^[1].

Що я тут стережу, коли я не встеріг свободи?! Коли власної жінки, коли жінки — і то не встеріг!^[1].

Ти маєш чар. Тобі дано від Бога. Ти маєш дивну владу над людьми^[1].

Збери себе докупи, тоді і військо, гетьмане, збереш^[1]. — Ганна Хмельницькому

Бо не з того заліза мене лито і не в тому гартовано вогні, щоб їм вдалося на своє копито переробити душу у мені!^[1]. — Ганна Хмельницькому

Іслам-Гірей (Іслям III Ґерай)

Це хитрий хан, він знає, що він робить, — якщо побіг, то він уже біжить^[1].

Я був щасливий, дякуючи долі. Могутній був і вільний від пихи. Я Україну визволяв із пут. Я мав з людьми велике суголосся. Зробив я діла, може, і не гурт. А щось та щось мені таки вдалося^[1].

Я скорше дуба вріжу, ніж мене поставлять на коліна^[1].

Якщо й лукавив — не з добра^[1].

Іван Богун

Та найстрашніше — очі, очі! — скажені очі Богуна^[1].

Бо він — Іван. Іван — то є син Грому. Він брат всього святого у мені^[1].

ТАК ОСЬ ХТО БУВ ТАМ ГЕТЬМАНОМ НА ДІЛІ! Бо поки я від горя соловів, він тридцять тисяч війська у неділю вночі через болото перевів^[1] — про Івана Богуна.

Не старчить сталі — викує з думок^[1] — про Івана Богуна.

Стояв Богун, як лицар із казок^[1]

Шрамко

ШРАМКО — ЦЕ ЧОЛОВІК НЕПОКАЗНИЙ НА ВРОДУ. Худий і хоровитий, і не мужицька кість. Цей був би нездолящий для битви, для походу. А щось та щось нам прийде з містечка розповість^[1] — про Івана Богуна.

Цитати про Україну й український народ

Народе вільний, аж тепер ти - віл^[1].

Берестечко моє, дощами і кров'ю залите…^[1].

Куди не поткнешся — один ярем. І кожен тягне тебе, душогуб, — за руки — Річ Посполита з царем, азіяти — за п'яти. Литва — за чуб^[1].

Шукати Україну в Україні^[1].

Але ж яка біда цьому народу! Що він біду міняє на біду. Бо хтозна, чи він знайде там свободу, чи ще одну збудує слободу^[1].

А стольний Київ стогне від литвина. І шляхта знову шастає проз Львів^[1].

Вся Україна хвора від чуток^[1].

Усі держави б'ються між собою. Ми ж за державу билися свою^[1].

...бува народ маленький, а - великий. А ми давно розбовтані багном^[1].

От ми такі і є в очах всії Європи — козакко, чернь, поспільство для ярма. Ізгої, бидло, мужики і хлопи, в яких для світу речників нема^[1].

Всі люблять Польщу в гонорі і в славі. Всяк московит Московію трубить. Лиш нам чомусь відмовлено у праві свою вітчизну над усе любить^[1].

А ми ще є. І то найбільше диво, що цей народ іще раз воскреса^[1].

Не пощастило нашому народу. Дав Бог сусідів, ласих до нашесть. Забрали все — і землю, і свободу. Тепер забрати хочуть вже і честь^[1].

То їхня слава приросла Сибіром, а це вже нами хоче прирости^[1].

Умієм добре шаблею махати, червоні ружі сіять біля хати. Вмирати вмієм, по степах гасати. Але себе не вмієм написати. У цій страшній великій боротьбі не вмієм так сказати о собі, щоб світ здригнувся і на всі віки були преславні наші козаки — як ті Ахілли і як ті Ґеракли. На це у нас щось розуму забракло. Бо поки ми тут про свободу мимрили, то інші вже свободу й здобули. А ми усе співаєм, як ми вимерли або як нас в неволю продали. І де той геній, до народу дбалий, щоб розбудив наш умисел оспалий?! І не нікчемним словом, що як нежить, а як народу гідному належить!^[1].

МИ ВОЇНИ. НЕ ЛЕДАРІ. НЕ ЛЕЖНІ. І наше діло праведне й святе. Бо хто за що, а ми за незалежність. Отож нам так і важко через те^[1].

У нас баби — і ті стріляють дулями^[1].

ЧУЖИНЦІ СКРІЗЬ ПОСІЛИ НАШІ ГРАДИ. Ім'я дали нам — хлопи, мужики. На нас лежить тавро тієї зради, якою нас вже зраджено віки^[1].

Я знаю свій народ. Кляну його пороки. Але за нього Господа молю!^[1].

А в нас яке тут золото? Жінки^[1].

Чужі та прийшлі, вже тут укорінені, та ще й своїх причаєне кубло так вирипали двері України — аж холодом з Європи потягло^[1].

Цьому народу світ уже немилий від зайшлих вбивць і від своїх нікчем^[1].

Аби лиш не з Москвою. Хай Україну чаша ця мине. Вже краще з турком, ляхом, із Литвою, бо ті сплюндрують, а вона ковтне^[1].

Орел - двоглавий. Юрій - довгорукий. Хай Україну чаша ця мине!^[1].

Цитати про татар

Татарин змерз, то спробуй його вкоськай^[1].

Татари — ні. Народ не зрадить зроду^[1].

Цитати про поразку та перемогу

Одна така поразка закреслює стонадцять перемог!^[1].

Поразка — це поразка. Вона нас істребля^[1].

Поразка - це наука. Ніяка перемога так не вчить^[1].

Життя людського строки стислі. Немає часу на поразку^[1]

Цитати про свободу

Боровся за свободу, не виборов свободи, тепер плати за право ходить по цій землі^[1].

Та й чорт із нею, із свободою, щоб я за неї так терпів!^[1]. — Хмельницький про свободу

Цитати про душу

Душа ж і так стоїть на перехресті усіх обманів, підступів і зрад^[1].

Поки віриш, поти й душа не піде в жебри до тривог^[1].

Високу душу теж стрясає дріж^[1].

І де притулок для душі? Нема. Ані на цьому, ні на тому світі^[1].

Інші цитати

Гусар крилатий — то така споруда, що тільки шаблю вищербиш об ню^[1].

Найгірше коням — коні під сідлом^[1].

Хоч би в невір-землі, а то у тебе ж дома тобі ще й руки скручує чужак!^[1].

Горе на нашу голову зайди ці прителепані!^[1].

Ба, може, часом гетьману потрібно пройтися пішки по своїй землі?^[1].

Але ж чутки — то потеруха правди^[1].

Таж зрадник власного народу — хто вірний ворогу його!^[1].

Змиритись треба. Все у Божій волі^[1].

Вибираєм ми дорогу. І вона нас вибира^[1].

А в нас що не сусід — братання. Так і дивися, що вковтне^[1].

Чоло і вічі — справи чоловічі^[1].

Ти йому шануваннячко, він тобі пануваннячко^[1] — Хмельницький про Чаплинського.

Оддав смерті свою косу, а вона й скосила…^[1]

Десь має ж бути в світі пристановище, де в серце жодне стерво не вджиґне!^[1]

...як до меча нездатне, то певно ж і нездольне до гріха^[1].

Після неї кожна — як прісна вода після оковитої^[1] — Хмельницький про Гелену

Щоб ти так знала букву й число, як знала жіноцьке своє ремесло!^[1]

Недоголублю, лиш кров тобі збурю. Прийду до жінки — залишу бурю^[1].

Он чоловіки, так ті — в бурдей. А жінці варто лиш оступитись, то гріх від Бога і від людей^[1].

А жінка ж так — не живе, говіє^[1].

Але якщо вже стрибати в гречку, то хай би в гречці хоч добрий грек!^[1]

Яка єси — така тобі й шана^[1].

«Vae vicitis!» — горе переможеним! — як той заброда римлянам сказав^[1].

Найперше вірив — Богу. І вірив людям. Людям і собі^[1].

А ЩО МОСКВА? МОСКВІ НЕМАЄ ДІЛА. Ми — щит Європи і свій хрест несем^[1].

...де двоє б'ються, третьому хосен^[1].

Лиця ніхто не пригадає. Очей ніхто не забува^[1].

Ненавиджу перевертнів. Це кодло, мабуть, не менш, ніж вороги, нашкодило^[1].

Такі свої чужіші чужини^[1].

Як страшно знати правду без прикрас! Де воля спить, її ще й приколишуть^[1].

Моя погибель - мій же оберіг^[1].

Держава - держить, бо вона - держава^[1].

Та й хто гризеться за корону, у тому величі нема^[1].

Піїти всіх земель говорять всі до світу. А наші все до себе гомонять^[1].

МИ — ЛІРНИКИ. МИ ЛЮБИМО ВЕРТЕП. Нам головне — співати про калину^[1].

І що не шлях, то вічний манівець^[1].

Ох, у житті свобода лиш єдина, одна свобода — та, що у мені!^[1].

І доки править панство з холуями, добра не буде людям і з людьми^[1].

То добрий вишкіл іноді — тюрма^[1].

Так нам судилось. В пеклі наших доль не знаєш сам — ти бранець чи обранець^[1].

МОЛЮСЯ НАШІЙ ПРЕСВЯТІЙ ПОКРОВІ - благослови і пера, і шаблі! Бо лиш народи, явлені у Слові, достойно жити можуть на землі^[1].

У тому ж і біда вся — при владі чоловік належить не собі^[1].

Але ж, диви, найпершу в світі Біблію — слов'янську — миру появили ми!^[1]

Всі хочуть булави, всі борються за власть. Та й буде булава — як макова голівка^[1].

Є боротьба за долю України. Все інше — то велике мискоборство^[1].

…НЕМАЄ ВЛАДИ — І НЕМА ТУРБОТ^[1].

Хоч би й від турка чи від москаля, хоч би там що, — посли недоторканні^[1].

А в світі ж є народи, своїм великим знаючі ціну^[1].

СТРАШНА ЦІНА ВОРОЖОЇ НАВАЛИ^[1].

ЖИТТЯ — ТО Є ЖИТТЯ, ТЯГНУТИ МУСИШ ЛЯМКУ^[1].

Бувають королі, більш вдатні до розпусти, ніж до звитяг. І кожне слово — лож^[1].

Взаємна кривда — то взаємний гріх^[1].

У всеправуючого Бога усе записано як є^[1].

А як пильніше глянуть навкруги — все хтось комусь на світі вороги^[1].

Добром ніде на світі не завізно. Закон війни, тяжка його хода^[1].

Чи ця поразка — це уже кінець? Чи лиш початок іншої поразки?^[1]

НЕМА ЖИТТЯ В ТАКОМУ ЖИВОТІННІ^[1].

...Людина пропадає. Як пив, то було краще. Хоч видно, що живий^[1].

Найзліші з нас літають на лопаті^[1].

Не тая відьма гарна, що вдень, а що вночі^[1].

Цитати про роман

	Діалектика поразки й перемоги, котра є осереддям філософії національної історії, втілена у творі Ліни Костенко не лише у формі ритмізованих міркувань, що мають свої вершинні точки, загострення у влучних афоризмах. Подібні афористичні вислови здатні безпосередньо впливати на розумову та емоційну сфери адресата поетичного тексту й виконують насамперед виховну функцію^[2].
	— Олег Семенець

	Свобода, поряд з поразкою та перемогою, виступає ключовим словом твору. Це взагалі центральне поняття ідіостилю поетеси^[2].
	— Олег Семенець

	Мова роману «Берестечко» — особлива матерія: вона «пахне» ХVІІ століттям, гетьманськими універсалами, легким народно-пісенним вітерцем, побутом і війною, книжною «мудрацією» з її історичними й біблійними відгомонами; у ній легко уживаються, переплітаючись, різні стилі і «партії». Слова розкриваються авторці, виграючи своєю доладністю, нюансами значень, «запахами». Сумлінний словолюбець-лінвіст знайде в «Берестечку» лексичні золоті розсипи; він неодмінно помітить слова-раритети й слова-новотвори; зауважить любов авторки до внутрішніх співзвуч (на зразок: «стогін на сто гін», чи «коси наші неклепані, діти наші неплекані…»); і, звичайно ж, мимоволі усміхнеться, зустрівшись із дивовижною поезією українських топонімів та антропонімів, що їх Ліна Костенко щедро, наче з рукава, «висипала» перед читачем^[3].
	— Володимир Панченко

	А є ж іще й ритм, музика, дихання цієї мови! Зміна ритмів знаменує зміну оповідних планів, переходи від одного спогаду до іншого і від спогаду — до реальності, емоційні переключення. Роман «Берестечко» змушує згадати Шевченкові емоційні амплітуди: для переходу, скажімо, від гніву до ніжності поетові вистачало зовсім короткої дистанції. Так і в Ліни Костенко: душа її Хмельницького нагадує кратер вулкана, де все кипить, де «колір» почуттів — надзвичайно виразний у своїх переливах. Від трагічних інтонацій — до тихої лірики, від лайки — до схлипу, від гніву — до елегії, від сарказму — до майже дитячого зачудування, — усе це ріка Богданого внутрішнього мовлення^[3].
	— Володимир Панченко

	Роман «Берестечко» (як і роман «Маруся Чурай», що завершується «світлим воскресінням» героїні й Полтави) написано в тій же традиції «зміцнення сердець»: герой проходить через очищення трагедією, поразку — подолано, і хоч тріумфу в Ліни Костенко немає, проте є світло надії, без якого життя взагалі не мало б жодного сенсу. Це — світло катарсису, що має відроджувальну силу^[3].
	— Володимир Панченко

	«Берестечко» постає виразним зразком класичного якісного регулярного вірша епічного розливу. Чіткий і пружний ритм, зміни розміру і мовні ігри зі співзвуччями, неоднозначними сенсами, стилістичними регістрами й іншими подібними речами (що зовсім не завжди вдається „ввіпхнути” до епічної поезії) роблять «Берестечко» справді міцним шедевром. Однак, як на мене, попри всі ці об’єктивні переваги й актуальності, епіка Ліни Костенко слабша за її лірику^[4].
	— Олег Коцарев

	Не досягнувши того сюжетного динамізму (або, наприклад, його формалістичного замінника), котрого хочеться побачити в історичному творі, ця поезія втрачає таку просту і досконалу витонченість, котра була притаманна віршам про осінній день та дівчину «в сімнадцять неповторних літ». І при цьому «Берестечко» все одно Еверестом вивищується над більшістю інших спроб українських авторів літературно використати сумні події вітчизняної історії, з їхньою нестерпною шароварщиною^[4].
	— Олег Коцарев

Примітки

↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и ^к ^л ^м ^н ^п ^р ^с ^т ^у ^ф ^х ^ц ^ш ^щ ^ю ^я ^аа ^аб ^ав ^аг ^ад ^ае ^аж ^аи ^ак ^ал ^ам ^ан ^ап ^ар ^ас ^ат ^ау ^аф ^ах ^ац ^аш ^ащ ^аю ^ая ^ба ^бб ^бв ^бг ^бд ^бе ^бж ^би ^бк ^бл ^бм ^бн ^бп ^бр ^бс ^бт ^бу ^бф ^бх ^бц ^бш ^бщ ^бю ^бя ^ва ^вб ^вв ^вг ^вд ^ве ^вж ^ви ^вк ^вл ^вм ^вн ^вп ^вр ^вс ^вт ^ву ^вф ^вх ^вц ^вш ^вщ ^вю ^вя ^га ^гб ^гв ^гг ^гд ^ге ^гж ^ги ^гк ^гл ^гм ^гн ^гп ^гр ^гс ^гт ^гу ^гф ^гх ^гц ^гш ^гщ ^гю ^гя ^да ^дб ^дв ^дг ^дд ^де ^дж ^ди ^дк ^дл ^дм ^дн ^дп ^др ^дс Ліна Костенко «Берестечко»
↑ ^а ^б Поетична логіка – поразки й перемоги в романі Ліни Костенко «Берестечко»
↑ ^а ^б ^в Богдан Хмельницький. Катарсис
↑ ^а ^б "Берестечко": як вірші Костенко вчать видряпуватися з національної депресії

Поділіться цитатами з вашими друзями:

[e-r-1] а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и ^к ^л ^м ^н ^п ^р ^с ^т ^у ^ф ^х ^ц ^ш ^щ ^ю ^я ^аа ^аб ^ав ^аг ^ад ^ае ^аж ^аи ^ак ^ал ^ам ^ан ^ап ^ар ^ас ^ат ^ау ^аф ^ах ^ац ^аш ^ащ ^аю ^ая ^ба ^бб ^бв ^бг ^бд ^бе ^бж ^би ^бк ^бл ^бм ^бн ^бп ^бр ^бс ^бт ^бу ^бф ^бх ^бц ^бш ^бщ ^бю ^бя ^ва ^вб ^вв ^вг ^вд ^ве ^вж ^ви ^вк ^вл ^вм ^вн ^вп ^вр ^вс ^вт ^ву ^вф ^вх ^вц ^вш ^вщ ^вю ^вя ^га ^гб ^гв ^гг ^гд ^ге ^гж ^ги ^гк ^гл ^гм ^гн ^гп ^гр ^гс ^гт ^гу ^гф ^гх ^гц ^гш ^гщ ^гю ^гя ^да ^дб ^дв ^дг ^дд ^де ^дж ^ди ^дк ^дл ^дм ^дн ^дп ^др ^дс Ліна Костенко «Берестечко»

[md-2] а ^б Поетична логіка – поразки й перемоги в романі Ліни Костенко «Берестечко»

[day-3] а ^б ^в Богдан Хмельницький. Катарсис

[tex-4] а ^б "Берестечко": як вірші Костенко вчать видряпуватися з національної депресії

[1]

[2]

[3]

[4]