Кобринська Наталія Іванівна
Наталія Іванівна Кобринська (8 червня 1855, с. Белелуя Снятинського повіту — 22 січня 1920, м. Болехів) — українська письменниця, одна із зачинательок українського фемінізму.
| Наталія Іванівна Кобринська | |
| |
 Стаття у Вікіпедії
| |
 Роботи у Вікіджерелах
| |
 Медіафайли у Вікісховищі
|
Цитати
ред.Хто переконаний, що жінки не повинні займати сь поважнійшими справами, - хто думає, що поки дівчина не вийде замуж, то не випадає йій зникати в глубини житя і досліджувати єго злих сторін, а по замужю вимавляє йійі обовязками і занятями, - хто гадає, що від цього можна охоронитись несвідомістю, а несвідомість і глупоту вважає жіночою чеснотою і непорочностю, - хто вірить, що одну часть тіла можна охоронити здорово, наколи рак зіпсутя точить цілий організм, - хто бажає, щоби жінка ніколи не виростала з дитиньства, вічно крила ся в слимачій шкарлупці і носилася з своєю хаткою, – той нехай не допускає до єї рук наш «Альманах», бо ми єго зложили для дозрілих умом і пероконанємо одиниць, котрі без небезпеченьства можуть в світ правди і дійсного житя.[1] — Переднє слово до «Першого вінка», 1887 |
То чи-ж жінки, ідучи слідом за здоровим літературним напрямком, не могли би знайти в нім гідного заступника своїх прав і вимогів? Жіноцтво, котре виключено з загальних і публічних справ, котре не займає жодного становища, на котрім могло би мати вплив на загал і спосібність заявити спільні потреби свого життя, повинно тим більше триматися літератури і відшукувати в ній вираз тих потреб і вимоків[2] — про виховне завдання літератури для жінок |
Я бачила ясно, що чоловік не був тим в початках свого існування, чим є тепер, що все залежить від условій життя; признавала, що і теперішній суспільний лад не є чимось непохитним, що в нім заодно доконуються зміни, а релігія, що стоїть на сторожі того ладу, - се лиш виображення, виробленої в міру образовання людськості[3] — світогляд діячки |
Того, що я сама осягнула, бажала я своїм посестрам. Через літературу дійшла я до зрозуміння становища жінки в суспільності, - то ж хотіла й других повести на ту дорогу[4][5] — З автобіографії |
Ми поклали собі метою впливати на розвій жіночого духа через літературу, бо література була всебічним образом ясних і темних сторін суспільного ладу, його потреб і недостатків[6] — З автобіографії |
Усі, що доросли до самостійности, мають мати рівне право - кожду пожиточну працю, до якої они спосібні, продавати за таку ціну, за яку йійі продати можна.[1] — Про рівні освітні та ринкові можливості для жінок та рівну оплату праці (Про рух жіночий в новійших часах, «Перший вінок», ст. 23) |
Ограничечний для жінок заробок суть причиною великої суспільної хороби, викормленєм червяка, котрий точить єі нутро, витвором гнилизни, котра заражає всі єі здорові части і веде до розкладу.[1] — Замужна жінка середньої верстви, «Перший вінок», ст. 413 |
Упавші жінки зроблено товаром, котрий може бути перевожений через набуваючого з одного міста до другого, а навіть з одного до другого краю.[1] — (про торгівлю малозабезпеченими жінками і проституцію) Замужна жінка середньої верстви, «Перший вінок», ст. 415 |
Дивно, що та людська суспільність, така запобіглива о своє добро, така пильно дбаюча о заспокоєнє найдрібніших вимогів щоденного житя, з таким маловаженєм відносить ся до кореня своєї екзістенції, т. є. до родини і стоячої на єі сторожі жінки. Потрафила запрягти пару, зужиткувати елєктрику, запомочею маленької в пуделочку іголки керувати ся по незмірних хвилях океану, а при помочи зелізного дрючка стягати громи. За проявами в природі здібна вона слідити хоть би цілими віками, як в астрономіі, геологіі, фізіологіі і др. Стілько то придумано красок для ока, милих тонів для уха, присмаків для піднебіня! Дивлячись лиш на уліпшенє фабричних верстатів, чоловік дивує ся, що тілько шкідливих для здоровля впливів зроблено не шкідливими а ужиточними. То-ж єсли взгляд на здоровлє, добробит і приємности так много подав способів, чому-ж так мало звертає ся уваги на економічне положенє жінки, котра з тих причин так сильно терпить, тратить здоровлє і марнує житє? Дрожать на найменший натяк в змінах о змінах в дотеперішних родинних відносинах, а такі рівнодушні на судьбу жінок! Називають родину підставою суспільности, без котроі вона розпалась би, а о все на світі більше дбають, ніж о ту саму родину. Шумні фрази і пусті деклямаціі о достоінстві жінки не поможуть нещасним та не відвернуть нужди, а часом і ганьби![1] — Замужна жінка середньої верстви, «Перший вінок», ст. 416 |
Не можна за тим дуже й дивуватися, коли мущини рахуються з жінками лиш там, де йіх подибують, бо чоловік може лиш з тим рахувати ся, що в округ себе подибує. Бачуть жінку лиш дома і на забаві, то й уважають йійі потрібною лиш для домашної вигоди або для хвилевої розривки. На полі умственного розвою і єго здобутків мущина не надибує жінки, то там єі й не шукає. Тож замісць змагати до спільної ціли разом усіми силами тіла і духа, якими природа обдарила чоловіка за-для боротьби о істинованє, користують ся тими силами лиш самі мущини, а жінки сходять майже до ряду окружаючих обставин, котрі зміняють ся відповідно до часових вимогів. І так при теперішних тісних грошевих обставинах жінки о тілько набирають вартости, о кілько тим обставинам приходять в поміч, - гріш є затим найчастіше головним фактором при женитьбі. Чим більше цінить себе мущина задля культурних вимогів, тим більше жінка до вартости гроша спадає.[1] — Руське жіноцтво в Галичині в наших часах, «Перший вінок», ст. 91 |
Грім!.. Небо затряслося, - земля задрожала! зірвались вікові кайдани, зломилась людська мука, визволилась народна душа[3] — Про початок Першої світової війни |
Уникаючи грубости розбираємо жіноче житє без окривок і драперій, не покриваємо наших хиб, але не зпихаємо цілоі вини на жінок задля вподоби мущинам, погорджуємо хитрим поступованєм тих, котрі, щоби не наразити ся мущинам, не тілько що не мають відваги казати цілоі правди, але ще кидають ся на тих, що на ню здобувають ся, даючи тим до пізнаня, що они ніби ліпші і спосібнійші погодити усі суперечності свого положеня.[1] — Переднє слово до «Першого вінка», 1887, ст. 2 |
Так летиж наш соколику в широкий світ і заглянь всюди, де знайдеш нещасну жінку, журливу матір, забуту вдову, безнадійну дівчину, опущених сиріт! Заглянь і там, де ніби радість і веселість, бо і там можеш на дні знайти сльози! Та хоч може не всюди приймуть тебе, а то ще й злим проженуть словом, то прийде час, що згадають колись про першого звістуна![1] — Переднє слово до «Першого вінка», 1887, ст. 3 |
Інвективи ворогів окремого, феміністичного руху, що будто би в жіночих змаганнях з засади виступалося проти мужчин, суть зовсім не оправдані. Взагалі жінки ніколи не виступали проти мужчин яко таких, а лиш проти соціального ладу, який мужчин зробив панами, а жінку зіпхав до положення невільниці, виключеної від охорони рівних прав, навіть від науки і матріальної самостійності[7]. — З «Першого вінка» |
Найбільше декларованих противників феміністичного руху побачили ми тоді, коли жінки зачали добиватись до університетів. Тоді-то появилися навіть такі мудрі, що на підставі ваги і величини мозку рішали, оскілько жінки спосібні до наукових студій, через що поставали не раз гарячі полеміки. Такі полеміки скінчилися, однак, всюди побідою жіноцтва[7]. — З «Першого вінка» |
Цитати про Кобринську
ред.В Галичині на перший план виступає Наталія Кобринська, що кладе собі метою розворушити наше жіноцтво, працює не тільки на полі белетристики, але робиться також публіцисткою й піонеркою жіночого руху в нас, організовує жіночі товариства, агітує за подавання петицій в цілі жіночої освіти й жіночих прав, нав’язує зносини з жінками інших національностей, з німками й чешками, одне слово, силкується втягнути наше жіноцтво у сферу ідей та інтересів передового європейського жіноцтва[8]. — Зі статті «З останніх десятиліть ХІХ віку» |
|||||
| — Іван Франко |
В жіночім руху її інтересує боротьба за полїтичні права, а особливо — економічна самостійність; сю остатню уважає вона актуальним питаннєм жіночої справи в Галичинї, натомість питаннє вільного супружества, вільної любови і т. и. уважає вона передчасним, шоки жінка не здобула собі економічної самостійности, кінцем, а не початком емансипациї жінки. В[9]. — Історик Михайло Грушевський про діячку. |
Наталїя Кобринська — безперечно одна з визначнїйших та інтереснїйших фіґур в нашім письменстві та взагалї культурнім житю[9]. — Історик Михайло Грушевський про діячку. |
Наталія Кобринська і Ольга Кобилянська в розумінні "жіночого питання" та у висоті жіночого ідеалу перевищували сучасних їм західноєвропейських емансипаторок і емансипаторів. Здавалося б, парадокс: глуха провінція попереду світових політичних і культурних центрів. Але, по-перше, не така вже й глуха провінція. Зв’язок з Віднем, вплив німецької філософії, знайомство з французькою і норвезькою літературами. По-друге, більший гніт може породжувати більший спротив і вищі поривання[10] — Дослідник Іван Дзюба про феміністку. |
Гаряча промова Наталі Кобринської зачарувала присутніх. Особливо для молодших душ, спраглих небуденства й нових доріг, вона була "п'янким нектаром"[5]. — Письменниця Олена Кисілевська про перші загальні збори у м. Станіславі (сучасний Івано-Франківськ) 8 грудня 1884 року та створення «Товариства руських жінок». |
Її письмо динамічне, а фраза лаконічна і навіть сухувата — жодних сентиментів чи емоційної перечуленості. Її герої живі й об'ємні. Більшість її оповідань — про шлюб, але зовсім мало — про любов: жіночий вибір Наталя Кобринська завжди розглядала в контексті соціального, а не приватного[11]. — «Краса, контроль і праця у прозі Наталі Кобринської» |
|||||
| — Ірина Борисюк |
Примітки
ред.- ↑ а б в г д е ж и Перший вінок (Електронна копія): жіночий альм. / вид коштом Наталії Кобринської і Олени Пчілки. — Електрон. текст. дані (1 файл : 347 Мб). — Львів : З друк. Т-ва ім. Шевченка, 1887 (Київ: НБУ ім. Ярослава Мудрого, 2018)
- ↑ Богачевська-Хом′як М. Білим по білому. Жінки в громадському житті України 1884-1939. – К., 1995.
- ↑ а б Дрофань Л. Для спільного добра (До 130-річчя з дня народження Н. Кобринської) // Українська мова і література в школі. – 1985. – № 6. – С. 64-66.
- ↑ Дучимінська О. Наталія Кобринська як феміністка. – Коломия, 1934. – С. 22
- ↑ а б Кобринська Наталія
- ↑ Наталія Кобринська — зачинатель жіночого руху
- ↑ а б Бунтарки, 2020, с. 18
- ↑ Як народився і зміцнів фемінізм в українській літературі
- ↑ а б Грушевський М. С. Наталія Кобринська // Грушевський, Михайло Сергійович. Твори: у 50 т. / М. С. Грушевський; редкол.: П. Сохань (голов. ред.), І. Гирич та ін. – Львів: Видавництво "Світ". – 2008. Т.11. – C. 128 - 146
- ↑ Наталія Кобринська: Наша мета – розвій жіночого руху
- ↑ Бунтарки, 2020, с. 117
Джерела
ред.- Віра Агеєва, Ірина Борисюк, Оксана Пашко, Олена Пелешенко, Ольга Полюхович, Оксана Щур. Бунтарки: нові жінки і модерна нація. — Київ: 2020. — 368 с. — ISBN 978-617-7622-21-4
