Ройтбурд Олександр Анатолійович

Олекса́ндр Ро́йтбурд (14 жовтня 1961, Одеса, УРСР — 8 серпня 2021, Київ, Україна) — український художник.

Ройтбурд Олександр Анатолійович

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

	Ну, звичайно, Одеса — це місто, де 95% населення говорить російською, включаючи радикальних українських націоналістів. Втім, це не зовсім російська, а його діалект начебто American English. Одеса була тісніше пов'язана з російською культурою, ніж з українською. Тим не менше, не можна сказати, що Одеса — російське місто. Тут етнічні українці становили більшу частину населення. Одеса взагалі спростовує стереотип російського міста. Це місто таке ж російське, як Нью-Йорк — англійське. Це місто, створене як плавильний котел, це місто, яке, будучи імперським проектом, було відверто антиімперським по духу. Це була маленька Європа. Те, що планувалося зробити з Петербурга, стихійно вийшло в Одесі.
	Ну, конечно, Одесса — это город, где 95% населения говорит по-русски, включая радикальных украинских националистов. Впрочем, это не совсем русский, а его диалект вроде American English. Одесса была теснее связана с русской культурой, чем с украинской. Тем не менее, нельзя сказать, что Одесса — русский город. Здесь этнические украинцы составляли большую часть населения. Одесса вообще опровергает стереотип русского города. Этот город такой же русский, как Нью-Йорк — английский. Это город, созданный как плавильный котел, это город, который, будучи имперским проектом, был откровенно антиимперским по духу. Это была маленькая Европа. То, что планировалось сделать из Петербурга, стихийно получилось в Одессе.

	Є частина інтелігенції, яка сприймає віртуальну загрозу українізації як навалу варварів. Вона любить російську культуру і боїться, що її цієї культури позбавлять. Я такої загрози не бачу, хоча я сам люблю російську культуру. Таке ставлення до української культури — це наслідок її незнання, а її незнання — це наслідок абсолютно бездарної гуманітарної політики держави Україна.
	Есть часть интеллигенции, которая воспринимает виртуальную угрозу украинизации как нашествие варваров. Она любит русскую культуру и боится, что ее этой культуры лишат. Я такой угрозы не вижу, хотя я сам люблю русскую культуру. Такое отношение к украинской культуре — это следствие ее незнания, а ее незнание — это следствие абсолютно бездарной гуманитарной политики государства Украины.

	Українська культура — це не тільки Тарас Шевченко. Це модернізм, це символізм, початок ХХ століття, це неокласика, це аналог акмеїзму, це український футуризм. У 1933 році всіх посадили — наприклад, авангардний театр Леся Курбаса, а в 1937 році всіх, кого відправили тоді на заслання, зібрали і розстріляли в Карелії. Вся українська культурна еліта була фізично знищена, і такого не було ніде.
	Украинская культура — это не только Тарас Шевченко. Это модернизм, это символизм, начало ХХ века, это неоклассика, это аналог акмеизма, это украинский футуризм. В 1933 году всех посадили — например, авангардный театр Леся Курбаса, а в 1937 году всех, кого отправили тогда в ссылку, собрали и расстреляли в Карелии. Вся украинская культурная элита была физически уничтожена, и такого не было нигде.

	Вина української держави в тому, що вона досі не будує на міській та інтелектуальній культурі нову українську ідентичність. Те, що сьогодні в цей переломний момент саме В'ячеслав Кириленко займається українською культурою, — це трагедія для української культури. Це специфічна людина, інопланетянин, він просто не розуміє, [що потрібно робити]. Це професійний комсомолець, тільки не комсомольський, а рухівський.
	Вина украинского государства в том, что оно до сих пор не строит на городской и интеллектуальной культуре новую украинскую идентичность. То, что сегодня в этот переломный момент именно Вячеслав Кириленко занимается украинской культурой, — это трагедия для украинской культуры. Это специфический человек, инопланетянин, он просто не понимает, [что нужно делать]. Это профессиональный комсомолец, только не комсомольский, а руховский.

	Правду про Голодомор сказати треба було. У тому, щоб робити з цього державну релігію, як з Голокосту чи вірменського геноциду, є зрозумілі плюси і мінуси. Ющенко робив все дуже наївно, прямолінійно, так як був людиною сільської культури. Тому люди з міським мисленням на це не дуже повелися, це було неефективно. Я вважаю, що національна ідея може грунтуватися тільки на національній культурі.
	Правду о Голодоморе сказать надо было. В том, чтобы делать из этого государственную религию, как из Холокоста или армянского геноцида, есть понятные плюсы и минусы. Ющенко делал все очень наивно, прямолинейно, так как был человеком сельской культуры. Поэтому люди с городским мышлением на это не очень повелись, это было неэффективно. Я считаю, что национальная идея может основываться только на национальной культуре.

	По-перше, в Україні і в Росії слово «націоналізм» має різні значення, особливо якщо ми говоримо про тих, кого в Росії називають українськими націоналістами. Будь-який українець, що не заперечує існування власної нації, власної ідентичності, власної культури, відстоює ідею української держави і не вважає, що українці — це ті ж росіяни, тільки простіші і провінціальніші, з погляду російського свідомості є націоналістом. Але серед цих націоналістів ступінь національної толерантності, як показав Майдан, набагато вище, ніж серед російських лібералів. Візьмемо найголовнішу страшилку — «Правий сектор». Мене, звичайно, бентежать деякі антиліберальні погляди Дмитра Яроша, мені не подобаються його гомофобія, його естетичний консерватизм. Але в плані націоналізму у мене немає до нього претензій. Вони вважають себе радикальними націоналістами, але насправді вони інтернаціоналісти, націоналісти політичної нації, тобто патріоти.
	Во-первых, в Украине и в России слово «национализм» имеет разные значения, особенно если мы говорим о тех, кого в России называют украинскими националистами. Любой украинец, который не отрицает существование собственной нации, собственной идентичности, собственной культуры, отстаивает идею украинского государства и не считает, что украинцы — это те же русские, только попроще и попровинциальнее, с точки зрения российского сознания является националистом. Но среди этих националистов степень национальной толерантности, как показал Майдан, гораздо выше, чем среди российских либералов. Возьмем самую главную страшилку — «Правый сектор». Меня, конечно, смущают некоторые антилиберальные взгляды Дмитрия Яроша, мне не нравятся его гомофобия, его эстетический консерватизм. Но в плане национализма у меня нет к нему претензий. Они считают себя радикальными националистами, но на самом деле они интернационалисты, националисты политической нации, то есть патриоты.

	Ви знаєте, у мене по відношенню до Бандери, як мені здається, зважена позиція. З одного боку, я двома руками за демонтаж міфу про кривавого поплічника нацистів Степана Бандеру. Він не був нацистом, не був німецьким прихвоснем, колаборантом. Був тільки короткий період, коли він сподівався, що Гітлер відновить українську незалежність. Але у Радянського Союзу період роману з Гітлером тривав два роки, а у Бандери — три тижні. З іншого боку, якби, не дай бог, Україна стала б такою, про яку мріяв Бандера, то це було б, звичайно, не демократична держава. У цьому сенсі Бандера в якійсь мірі є фашистом. Але фашизм Салазара, наприклад, дуже сильно відрізнявся від фашизму Франка, фашизм Муссоліні відрізнявся від фашизму Хорті. За фашистський ухил у нацистській Німеччині можна було десять років таборів отримати. Ми просто терміни демонізуємо, а до них треба ставитися більш виважено і сприймати їх в історичному контексті.
	Вы знаете, у меня по отношению к Бандере, как мне кажется, взвешенная позиция. С одной стороны, я двумя руками за демонтаж мифа о кровавом пособнике нацистов Степане Бандере. Он не был нацистом, не был немецким прихвостнем, коллаборантом. Был только короткий период, когда он надеялся, что Гитлер восстановит украинскую независимость. Но у Советского Союза период романа с Гитлером длился два года, а у Бандеры — три недели. С другой стороны, если бы, не дай бог, Украина стала бы такой, о которой мечтал Бандера, то это было бы, конечно, не демократическое государство. В этом смысле Бандера в какой-то степени является фашистом. Но фашизм Салазара, например, очень сильно отличался от фашизма Франко, фашизм Муссолини отличался от фашизма Хорти. За фашистский уклон в нацистской Германии можно было десять лет лагерей схлопотать. Мы просто термины демонизируем, а к ним надо относиться взвешеннее и воспринимать их в историческом контексте.

	Але в будь-якому разі Бандера не мій герой і не герой цього регіону. Він тут навряд чи коли-небудь стане своїм. Це локальний герой Західної України, і поширювати його культ на всю Україну, по-моєму, не дуже розумно. Так, є його шанувальники, але вони складають невеликий відсоток населення в Одесі, навіть у Києві. Україна досить велика і українці досить різні. В Одесі, наприклад, стоїть пам'ятник Катерині Великій, який сприймається зовсім інакше, ніж він би сприймався навіть у Полтаві, а у Львові стоїть пам'ятник Бандері, який навряд чи б тут був позитивно сприйнятий.
	Но в любом случае Бандера не мой герой и не герой этого региона. Он здесь вряд ли когда-нибудь станет своим. Это локальный герой Западной Украины, и распространять его культ на всю Украину, по-моему, не очень разумно. Да, есть его поклонники, но они составляют небольшой процент населения в Одессе, даже в Киеве. Украина достаточно большая и украинцы достаточно разные. В Одессе, например, стоит памятник Екатерине Великой, который воспринимается совершенно иначе, чем он бы воспринимался даже в Полтаве, а во Львове стоит памятник Бандере, который вряд ли бы здесь был позитивно воспринят.

	Мені не подобається слово «жид» з ряду причин, та й до Бандери у мене достатньо непросте ставлення. Але саме це слово мені симпатичне. Це калька з російського терміну «жидомазепинець», який виник сто років тому з приводу підйому української самосвідомості через ювілей Шевченка. Те, що цей термін був експропрійований і переосмислений, як і термін «укроп», говорить про те, що це єдине дієва зброя проти маразму російської пропаганди. — Про термін «жидобандера».
	Мне не нравится слово «жид» по ряду причин, да и к Бандере у меня достаточно непростое отношение. Но само это слово мне симпатично. Это калька с русского термина «жидомазепинец», который возник сто лет назад по поводу подъема украинского самосознания из-за юбилея Шевченко. То, что этот термин был экспроприирован и переосмыслен, как и термин «укроп», говорит о том, что это единственное действенное оружие против маразма российской пропаганды.

	Ленін для багатьох — не комунізм, а back to the USSR, і в цьому сенсі будь-який пам'ятник Леніну — це ретранслятор якоїсь кремлівської ідеї. Хоча київського Леніна мені шкода, я вважаю, що його треба було перенести в музей, а не так по-варварськи, по-дикунському знищувати. Це гарна скульптура. Та й у цьому антагоністичному поваленні кумирів є момент ідолопоклонства з протилежним знаком.
	Ленин для многих — не коммунизм, а back to the USSR, и в этом смысле любой памятник Ленину — это ретранслятор какой-то кремлевской идеи. Хотя киевского Ленина мне жалко, я считаю, что его надо было перенести в музей, а не так варварски, дикарски изничтожать. Это хорошая скульптура. Да и в этом антагонистическом низвержении кумиров есть момент идолопоклонства с обратным знаком.

	Релігію Перемоги, дійсно, треба знищити. Ще в 1970-і роки Окуджава заспівав: «І все-таки шкода: іноді над перемогами нашими встають п'єдестали, які вище перемог». Так от, п'єдестали настільки жахливо розрослися, що вони ці перемоги вже розчавили. П'єдестали треба прибирати, і мені ці танці на кістках 9 травня глибоко огидні. Я пам'ятаю День Перемоги в кінці 1960-х, коли були живі ветерани. Ми з бабусею ходили до пам'ятника невідомому матросу з квітами і вона сказала, що тут похований мій дідусь. Це було глибоко особисте переживання цієї події, це був день скорботи, день схиляння перед мужністю. Не було ось цього нинішнього рос. победобесия. Сьогодні релігія Перемоги надала цьому святу абсолютно зворотний сенс. Якщо раніше це був день заперечення війни, то сьогодні це день фетишизації війни, і в цьому сенсі це злочинне свято.
	Религию Победы, действительно, надо уничтожить. Еще в 1970-е годы Окуджава спел: «И все-таки жаль: иногда над победами нашими встают пьедесталы, которые выше побед». Так вот, пьедесталы настолько чудовищно разрослись, что они эти победы уже раздавили. Пьедесталы надо убирать, и мне эти пляски на костях 9 мая глубоко отвратительны. Я помню День Победы в конце 1960-х, когда были живы ветераны. Мы с бабушкой ходили к памятнику неизвестному матросу с цветами, и она сказала, что тут похоронен мой дедушка. Это было глубоко личное переживание этого события, это был день скорби, день преклонения перед мужеством. Не было вот этого нынешнего победобесия. Сегодня религия Победы придала этому празднику совершенно обратный смысл. Если раньше это был день отрицания войны, то сегодня это день фетишизации войны, и в этом смысле это преступный праздник.

	Не проти війни, а проти мобілізації. Знаєте, що було б не в Радянському Союзі навіть, а в Англії Черчилля з журналістом, який виступав би проти призову в збройні сили? Людина, яка в умовах війни виступає проти мобілізації, — це агент ворога. — Про арешт журналіста Руслана Коцаби.
	Не против войны, а против мобилизации. Знаете, что было бы не в Советском Союзе даже, а в Англии Черчилля с журналистом, который выступал бы против призыва в вооруженные силы? Человек, который в условиях войны выступает против мобилизации, — это агент врага.

	Я розумію, що є люди, які принципово проти війни, і я їх розумію. Але коли люди починають пропагувати у воюючій країні відмову від війни, то вони є пропагандистами поразки від напавшої країни. Я не вважаю потрібним ігнорувати факт російської агресії. Йде війна народна, гібридна війна. При цьому я розумію тих росіян, які знають, що без краху путінської Росії нічого хорошого в Росії не буде і вони бажають краху цієї Росії. З Україною трошки інша ситуація.
	Я понимаю, что есть люди, которые принципиально против войны, и я их понимаю. Но когда люди начинают пропагандировать в воюющей стране отказ от войны, то они являются пропагандистами поражения от напавшей страны. Я не считаю нужным игнорировать факт российской агрессии. Идет война народная, гибридная война. При этом я понимаю тех россиян, которые знают, что без краха путинской России ничего хорошего в России не будет и они желают краха этой России. С Украиной немножко другая ситуация.

	Те, що їх заборонили — це не демократична міра, цим вона погана, але це єдине, чим вона погана, бо в іншому це дуже добре. Це огидна продукція, вона грає на людській тупості, низинних почуттях і є провідником страшних ідеологій. — Про заборону російських серіалів.
	То, что их запретили — это не демократичная мера, этим она плохая, но это единственное, чем она плохая, потому что в остальном это очень хорошо. Это отвратительная продукция, она играет на человеческой тупости, низменных чувствах и является проводником страшных идеологий.

	Російську літературу і музику забороняти не треба, але я особисто для себе зробив ревізію російської літератури. Я розумію, що те, з чим ми зіткнулися, значною мірою є наслідком російської культури, яку я завжди вважав духовною батьківщиною. Це дуже болісний процес. Все одно перейти з однієї культури в іншу — це не пересісти з одного автомобіля в інший, так не буває.
	Русскую литературу и музыку запрещать не надо, но я лично для себя произвел ревизию русской литературы. Я понимаю, что то, с чем мы столкнулись, в значительной степени является следствием русской культуры, которую я всегда считал духовной родиной. Это очень болезненный процесс. Все равно перейти из одной культуры в другую — это не пересесть из одного автомобиля в другой, так не бывает.

	У мене просто підвищився поріг несприйняття. Коли в 2004 році була перша серйозна спроба нав'язати Україні імперську волю, я купив собі телевізор. До цього я років сім його просто не дивився. І ось включив я якийсь російський канал, де йшов дуже інтелігентний і достатньою глибокий фільм про Тютчева. У фільмі була вибудувана лінія Тютчева і імперії, і я зрозумів, що народ стоїть на Майдані проти цього Тютчева. Хоча його вірш про божевілля — один з найгеніальніших віршів у світовій поезії.
	У меня просто повысился порог неприятия. Когда в 2004 году была первая серьезная попытка навязать Украине имперскую волю, я купил себе телевизор. До этого я лет семь его просто не смотрел. И вот включил я какой-то российский канал, где шел очень интеллигентный и достаточной глубокий фильм о Тютчеве. В фильме была выстроена линия Тютчева и империи, и я понял, что народ стоит на Майдане против этого Тютчева. Хотя его стихотворение о безумии — одно из самых гениальных стихотворений в мировой поэзии.

	Якщо дивитися на речі трохи під іншим кутом, то така книжка про Берію не містить нічого страшного, навіть якщо там доводиться, що він був чудовий ефективний менеджер. Але коли це потік, то тут вже цілеспрямований пропагандистський артобстріл. Це вже не свобода висловлювання, а маніпуляція масовою свідомістю. З цим треба щось робити. Можна конкурувати своїм власним, більш якісним контентом. Але для цього у людей, що займаються культурною політикою, немає ні сил, ні мізків, ні часу, ні розуміння.
	Если смотреть на вещи чуть-чуть под другим углом, то такая книжка про Берию не содержит ничего страшного, даже если там доказывается, что он был замечательный эффективный менеджер. Но когда это поток, то тут уже целенаправленный пропагандистский артобстрел. Это уже не свобода высказывания, а манипуляция массовым сознанием. С этим надо что-то делать. Можно конкурировать своим собственным, более качественным контентом. Но для этого у людей, занимающихся культурной политикой, нет ни сил, ни мозгов, ни времени, ни понимания.

Про Олександра Ройтбурда

	Ройтбурд мав настільки особливе ставлення до кожної з картин музейної колекції, що до деяких з них просто мене підводив і казав: «Глянь, подивись уважно». Дуже щедро коментував приватно, читав перші версії есеїв, підкидав інформацію з маловідомих статей, переконував, коли були концептуальні «натяжки». Для мене його відхід — завершення цілої епохи постмодернізму, епохи творення нової спільноти і особливо творення музею нового типу самим художником.
	— Діана Клочко