Театр Української Бесіди

Театр Української Бесіди (до 1914: Театр Руської Бесіди) — перший український професійний театр 1864–1924. Іноді також називають «театром Стадника».

Народний Дім 1864

Перша дружина Руського народного театру, 1864 рік

Цитати

Відкриття театру

	Це товариство виникло у Львові з метою пожвавлення товариського життя серед освіченого прошарку галицьких русинів. Ініціатором його створення став судовий радник, у майбутньому віце-маршалок Галицького сойму Юліан Лаврівський. — Зі статті «Театр "Руської бесіди"»
	— Ігор Мельник

	Виділ Р. Бесіди заключив с Бачиньским таку умову, що Бачиньскій має зорганізовати театральну дружину і управляти нею, а за тоє, кромі визначеной місячной платні от Р. Бесіди, побирати 50% із доходів кождого представленя. Бачиньський заангажував кілька початкуючих сил жіночого персоналу, а решта задачі виповняти мали на разі переважно академіки і другі охотники. Новозаангажовані на руску сцену артистки були слідуючі: Контецка, Вікентія Лукасевич, був[ша] артистка польской сцени, Смоліньска, Клитовска і Богданівна, а з дилетантів-академіків заявили свої безкористні услуги: Лазовскій, Сирончковскій, Анталь Вітошинскій, Лонгін Бучацкій, Качела, Калитовскій, Юрчакевич, Нижанковскій і Кобилянський. — З «Історії основаня і розвою руско-народного театру в Галичині» (Коломия, 1904 р.)
	— Іван Біберович

	Святкове відкриття театру було призначене на 29 березня 1864 р. Свято почалося Службою Божою в Успенській церкві. Відслужив її крилошанин Михайло Куземський, пізніший холмський єпископ; співав хор вихованців. Успенська церква була повна народу, особливо львівської та замісцевої інтелігенції. Після 7-ї години вечора зал «Народного дому» заповнився по береги. — Зі статті «Історія української культури», виданої 1937 року під редакцією Івана Крип’якевича
	— Стефан Чарнецький

	Публіка сиділа у святковому настрої. О годині пів до восьмої з’явилися намісник Галичини, доктор Менсдорф, та чимало військових, світських і духовних достойників, котрі позаймали перші ряди канап. За хвилину заграв оркестр під батутою Лейбольда-Шмацяжинського, а коли завіса піднеслася вгору, на сцені стояв гурт святково прибраних дівчат і хлопців, а посеред них вийшов наперед академік Лонгін Бучацький (пізніший радник Найвищого трибуналу у Відні й добродій «Рідної школи») та виголосив пролог, написаний спеціально на відкриття театру Омеляном Огоновським. — Про відкриття театру//Зі статті «Історія української культури», виданої 1937 року під редакцією Івана Крип’якевича
	— Стефан Чарнецький

	Най, отже, буде ся народна сцена Науці і забаві посвячена! Най тая Муз святиня сповіщає, Що нарід руський сили розвиває, Щоб оказалась слів сих лож сама, Що в руськім місті русинів нема! — З прологу, написаного спеціально на відкриття театру
	— Омелян Огоновський

	Гра акторів випала прегарно. Королевою вечора була Теофілія Бачинська в ролі Марусі. Була це артистка великої міри, — на це годилися сучасні українські, польські й німецькі критики. В першій виставі брали ще участь Омелян Бачинський, Юрчакевич, Ю.Нижанківський, Сероічковський, Кобилянський і ще дехто. Тому, що квитки на першу виставу було розхоплено за один день, театр за кілька днів повторив виставу «Марусі». — Про відкриття театру//Зі статті «Історія української культури», виданої 1937 року під редакцією Івана Крип’якевича
	— Стефан Чарнецький

Під керівництвом Омеляна Бачинського

	Під керівництвом О.Бачинського театр «Руської бесіди» поставив у Львові від 29 березня до 21 липня 22 вистави. З оригінальних українських творів грали «Марусю» та «Сватання на Гончарівці» Квітки-Основ’яненка, «Наталку Полтавку» та «Москаля-чарівника» І.Котляревського, «Назара Стодолю» Т.Шевченка, «Покійника Опанаса» А.Янковського, «Бувальщину» А.Вельсовського, «Кум-мірошник або Сатана в бочці» В.Дмитренка. З галицьких авторів поставили лише п’єсу «Опікунство» Рудольфа Моха. У перекладах з польських авторів грали драми «Верховинці» та «Майстер і челядник» Юзефа Коженьовського, «Козак і мисливець» І.Вітошинського із музикою М.Вербицького, «Сватання на вечорницях». З французької переробили оперетку «Адам і Єва». — Зі статті «Театр "Руської бесіди"»
	— Ігор Мельник

	Побіч артистів із звання горнулась до нашого театру академічна молодь, щоби жертвувати свої сили для розвою рідної штуки драматичної. В краю було одушевленє велике, бо тодішні Русини зрозуміли, що живе народне слово, голошене прилюдно зі сцени, причинить ся значно до оживлення духа народного, побудження до праці для народу і скоршого розвою наших народних сил. — «Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914». – Львів, 1926. – С. 87, 88
	— Кость Левицький

	Влітку 1867 року трупа гастролювала у Тернополі, на знаменитому ярмарку в Улашківцях, Станиславові та Стрию. У жовтні О.Бачинський розпустив свою трупу і разом з дружиною та кількома акторами, музикантами, гардеробом і декораціями подався за Збруч до Кам’янця Подільського, де йому обіцяли керівництво місцевим театром. — Зі статті «Театр "Руської бесіди"»
	— Ігор Мельник

Під керівництвом Антіна Моленецького

	Але представлення, давані ламаним язиком, не притягали руської публіки, особливо молодіжі, перенятої гарячим українофільським духом, а надто стягнули ще на театр крики польських газет, що театр пропагує московщину. Крики ті найшли відгомін в виділі крайовім, котрий в мисль ухвали соймової мав давати на руки «Руської бесіди» субвенцію для руського театру. Виділ краєвий почав отягатися, і, щоб справдити властиву донеслість тих криків, виделегував з-поміж себе т. зв. «надзираючий комітет», котрий мав бути на всіх представленнях і пильну­вати чистоти руської мови. Та тільки ж воно не дійшло до того, бо театр, давши всього 18 представлень, виїхав зі Львова.
	— Іван Франко

Під керівництвом Теофілії Романович

	У 1874 р. «Бесіда» віддала театр Теофілі Романович, правдиве назвисько якої було Рожанковська. Вона до кінця 1880 р. вела директуру, що записалася як краща доба в історії розвитку театру. Театр набирав ясного обличчя, ставав справді українським, хоч щодо репертуару бував часто лише блідим відбитком польського театру. [...] В театральній дружині Теофілі Романович були два підприємчиві артисти: Іван Гриневецький і Іван Біберович, то їм опісля віддала театр «Руська Бесіда», котрий вони знаменито провадили в рр. 1881–1889.
	— Степан Чарнецький

	Кропивницький грав багато визначних ролей, співав у перервах народні пісні, та довго не витримав в умовах галицької нужди й повернувся на Наддніпрянщину, де йому судилося відіграти визначнішу роль в історії розвитку українського театру. Як драматичний автор Кропивницький зв’язався з галицькою сценою тривкіше. Тут виставляли його твори «Актор Синичка», «Пошились в дурні», «Невільник», «Дай серцю волю, заведе в неволю», «Глитай», «Перехитрили», «Пісні в лицях», «Вій», «Доки сонце зійде...», «Дві сім’ї».
	— Степан Чарнецький

Під керівництвом Гриневецького і Біберовича

	Театр руський панів Гриневецького і Біберовича в те­перішнім стані сміло може рівнятися з найліпшими провінціальними театрами, які коли-небудь у нас були. Режи­сером єсть п. Гриневецький, чоловік не тільки таланови­тий, але посідаючий зовсім поважне фахове образування. За його старанням кожна штука появляєсь на сцені добре вистудіювана і старанно виконана, що з похвалою підно­сить навіть львівська польська печать, котра послідніми часами – треба признати – ніколи вже не виступала во­рожо проти жодного з руських театрів.
	— Іван Франко

Під керівництвом Миколи Садовського

	До ведення театру вдалося приєднати відомого діяча з Наддніпрящини Миколу Садовського, який приїхав до Галичини з артистом Северином Паньківським. Слідом за ними приїхала й Марія Заньковецька. Таким чином, керму львівського театру обійняла людина, що її доцьогочасне життя й діяльність творили світлу сторінку в історії українського театру. Там, на Наддніпрянщині, вніс він на сцену свіжий подих широких херсонських степів, де він зжився з народом, якого полюбив усім своїм серцем і якому вірно прослужив на сцені все своє життя...
	— Степан Чарнецький

	Як режисер Садовський був неоціненний. Говорив залюбки, що режисер у театрі те саме, що влада в державі. Він вимагав на сцені безоглядного послуху, без якого не вірив в успіх праці... Садовському межі Галичини були затісні; не міг він також звикнути до наших загумінкових відносин, де з нечуваним трудом треба було в кожному місті здобувати зал. Тому, об’їхавши Коломию, Станіслав, Стрий, Перемишль, Львів і Тернопіль, повернувся на Наддніпрянщину.
	— Степан Чарнецький

Під керівництвом Йосипа Стадника

	Тож у 1906 р. «Бесіда» віддала театр Йосипові Стадникові, який зі змінливим щастям та зі змінливими успіхами вів його до весни 1913 р. Репертуар того часу – то був відбиток й наслідування польських сцен; новиною було введення оперних вистав...
	— Степан Чарнецький

Під керівництвом Романа Сірецького

	Останнім передвоєнним директором був Роман Сірецький, що мав широкі плани, якнайкращу волю поставити наш театр на високім рівні, та, на жаль, недовгий час до вибуху світової війни не дав йому здійснити свої наміри.
	— Степан Чарнецький

Завершення діяльності

	Після війни, за польської влади театр «Бесіди» відродили у Львові Бронислав Овчарський та Олександр Загаров. Але у липні 1924 року товариство «Руської бесіди» через брак коштів відмовилося від дальшої опіки над театром і він припинив своє існування. — Зі статті «Театр "Руської бесіди"»
	— Ігор Мельник

Про репертуар

	Тоді спектаклі українською мовою ставились у Королівстві Галичини та Володимирії в єдиній трупі, у «Руській бесіді». Крім вистав національних драматургів – Івана Франка, Марка Кропивницького, Михайла Старицького, Івана Тобілевича, Панаса Мирного, у репертуарі сяяла західноєвропейська класика: Фрідріх Шіллер, Ґенрік Ібсен, Ґерхарт Ґауптман, Карл Ґуцков, Карло Ґольдоні. З-поміж опер особливим успіхом користувалися «Наталка Полтавка», «Запорожець за Дунаєм», «Євгеній Онєгін», «Мадам Батерфляй», «Кармен», «Травіата», «Казки Ґофмана», «Фауст» тощо. Роки безупинних гастролей шліфували львівський алмаз. — Зі статті «Амвросій Бучма. 1. У Королівстві арлекінів»
	— Олександр Рудяченко