Мухарський Антін Дмитрович

	Мухарський Антін Дмитрович
	Стаття у Вікіпедії
	Медіафайли у Вікісховищі

Антін Дмитрович Мухарський, також відомий під сценічним ім'ям Орест Лютий (нар. 14 листопада 1968) — український письменник, актор, телеведучий, галерист.

У Вікіцитатах є статті про інших людей з прізвищем Лютий.

Цитати

«Україна взагалі неформат для всього світу. Бо ми воюємо, ми діємо інколи недемократичними методами які толерантна Європа не сприймає, але ця політкоректність там існує завдяки хлопцям що стоять на Сході, завдяки цьому вони можуть говорити про політкоректність попиваючи каву з віденськими круасанами. І вони ще нам закидають що ми не толерантні. Ця нетолерантість є неформатом для Європи... політкоректна Європа, яка глибока співчуває чи висловлює стурбованість, теж не є для нас форматом. Тут формується нова якість вільної людини - не "вільної людини" що забула свої права і живе на соціальному велфері в Америці, хоча декларує що вона вільна людина попри те що повністю залежить від держави, і не російський варіант азійської парадигми буття»^[1]

«Усі ці шахраюваті злодії депутати:"Ихние лица похожи на половые органы каких-то водных животных". Інколи я дивлюся на обличчя наших депутатів - дійсно половые органы водных животных каких-то, тобто вони не обезображены інтелектом, вони сидять спілкуються про те як раздерибаніть, нажухать, украсть, абайти закон - деградативна форма людського буття. Вони так не вимруть просто, вони ж полові органи, вони розмножуються. Здавалося була нормальна людина, потім вона проходить в депутати у нього з'являється таке одупловатоє вираженіє ліца с мутнимі глазамі і він щось уже мутіт, рішаєт десь. Вони інфікують одне одного як вампіри.»^[1]

«Заїбав цей мужик усередині, який усе мовчить і мовчить, наче гівна об'ївся. Узяв я його та й прихлопнув. Зарубав на хуй сокирою, як той Родіон Романовіч "старушку-процентщіцу". Бо хто той мужик? Типовий москаль ординський. Раб суцільних штампів, пострадянська почвара та євразійський дурень. Уся Європа, весь цивілізований світ — ВМІЄ ГОВОРИТИ! Як виникає проблема, то краще про неї говорити, ніж ховати всередині, наживаючи хвороби та нервові зриви.»^[2]

«(…) людина тим і відрізняється від тварини, що коли тварині страшно, вона просто тікає, а людина, долаючи страх, може вчиняти дива, навіть йти на кулі з дерев'яним щитом, як то робили герої Небесної сотні»^[3]

«Мистецтво має пекти, збурювати, викликати на ґерць, ставити питання. А питань багато: хто ми? звідки? куди йдемо? В чому наша самість, суть і несхожість на інших?»^[4] — Маніфест Союзу Вольних Художників «Воля або Смерть» (СВХ)

«Мовчи, мужик!
Мовчи, тримай все у собі. Бухай, кусай руки, лікті, вкороти собі пеніса, але мовчи. Мовчи, сука, бо мужики мають мовчати. Зиркати по боках, дути щоки, виглядати суворими і мужніми, бо вони мужики. (…) Лусни від перенапруження внутрішніх м'язів, переріж вени на руках і ногах, всрися врешті-решт, але мовчи, бля! Пойняв? (…) Музик ніколи не пиздить. Він довго мовчить, усе в собі хочає, все тримає під контролем, а потім піде і на хуй когось зарубає.»^[5]

«Москаль чи малорос теоретично живуть у кожному з нас. Усі ми роздвоєні, принаймні ті, що живуть у центрі та на сході. Це лише зараз починається боротьба за Україну. Всередині кожного з нас живе Європа і Азія, тиранія і демократія. І від кожного з нас залежить, за яку нитку потягнути, який шлях обрати.»^[6]

«Треба відкриватися світу і вміти аплодувати своїм героям. Пишатися ними, підносити на постамент. Дай, Боже, сил вилюднітися і зайняти своє гідне місце у сузір'ї вільних європейських націй. Дай Боже!»^[7]

«"Тобі не належить те, що у тебе можуть відібрати" (…) А й справді, після людини лишаються тільки її вчинки, слова, її історія. Отак взяти, приміром, будь-кого й обірвати усі зв'язки і стосунки, матеріальні прив'язки — лишається людина голою-босою, з тим, що є у неї всередині. Тобто душа — це єдине, що дійсно належить людині. А ще — творчість. усе інше можуть відібрати. (…) Ти — сам на сам. І нема за що заховатися, і нема за що вчепитися. Тому не шукайте собі скарбів на землі…»^[8]

Питання присутності «руського міра» в ефірі наших радіостанцій є дуже наболілим і актуальним, оскільки єдиним маркером українства може служити лише мова, інших маркерів немає. Тому просто необхідна підтримка держави щодо введення квоти 37,5% для україномовного музичного продукту^[9].

Має бути створена комісія, яка визначить видавництва і книжки, які належать до путінської пропаганди^[10].

Треба рубати з плеча, заборонивши російським видавництвам брати участь у книгорозповсюдженні на українському ринку. Хочете прочитати книжку російською мовою, то нехай вона виходить в українському видавництві, а українське видавництво отримує з цього матеріальний зиск, вкладає у своє виробництво^[10].

У телевізійному і радіоефірі має звучати виключно українська мова. Маркування країни починається з мови^[10].

Кожне покоління шукає свої маркери, за які воно може зачепитися, приміром, як українець. Я народився в Києві в російськомовній родині. Пам’ятаю, як вийшла «Червона рута», тоді почала з’являтися якісна українська музика. І саме завдяки їй я ідентифікував себе як українець, який не хоче бути «совком». Потім був Андрухович, «Бу-Ба-Бу», різні театральні вистави. Саме культура стала для мене тим маркером^[10].

Виросло покоління людей, які не просто хочуть, а вимагають українського продукту в українському ефірі^[10].

Треба любити своїх ворогів, вони дають наснагу й хист творити. Ще більш радикальне, ще більш українське мистецтво. Довгий час нам лишали лише «шаровари і глечики». А радикальних лютих митців, які казали «Геть від Москви», як Хвильовий, нищили^[10].

Ми живемо в час вражаючої української ново-героїки^[10].

Ми довгі роки були хуторянами, які жили поміж двох світів — європейського і азійського, — не розуміючи, хто ми. Прийшов час вилюднюватися і казати, що ми маємо свій власний шлях. Ступінь волі, який зараз є в Україні, не відомий ані Європі, ані Росії, ані навіть Америці^[10].

От побачили ви книжку Дугіна, візьміть і цією книжкою продавцеві по голові. Це жарт. Але викличте поліцію і скажіть: я прошу зафіксувати наявність сепаратистської літератури в тій чи іншій ятці. За цим фактом ви ідете і подаєте заяву. На ятку накладають штраф і закривають. Реальна громадянська позиція^[10].

Безумовно, це все захоплення територій спершу відбувається інформаційно і культурно. Як інколи любить казати мій друг Орест Лютий: «Спершу приходить, здавалося б, безневинний Філіп Кіркоров — «Зайка моя», потім пєвіца Валєрія – «Часікі, тік, так», потім приходить группа «ЛЮБЕ», «Бєлий арьол», а потім Гіркін з автоматом і гаваріт: «Тут руская зємля, тут рускіє пєсні пают.»^[11]

Дорогі мої парнокопитні земляки – пішітє большє, пішітє агрєсівнєє… Ви прекрасні у своїй примітивній агресії та ненависті до України. Довершені!!! Здається Антінчик наближається до святості, бо починає любити ворогів своїх...^[12]

Примітки

Джерела

Мухарський А. / Лютий О.. Розрив. Як я став «націонал-фашистом», покинув дружину та сімох дітей: автобіогр. роман-концерт / Антін Мухарський / Орест Лютий; худож.-оформлювач Л. П. Вировець. — Харків: Фоліо, 2015. — 211 с. — ISBN 978-966-03-7201-6

Поділіться цитатами з вашими друзями:

[Інтерв'ю_для_Oboz._TV_«Чи_варто_вибачати_зрадників»—червень,_2017——8-1] а ^б Інтерв'ю для Oboz. TV «Чи варто вибачати зрадників», червень, 2017, с. 8

[Розрив—2015——8-2] Розрив, 2015, с. 8

[Розрив—2015——145-3] Розрив, 2015, с. 145

[Розрив—2015——61-4] Розрив, 2015, с. 61

[Розрив—2015——5-5] Розрив, 2015, с. 5

[Розрив—2015——158-6] Розрив, 2015, с. 158

[Розрив—2015——156-7] Розрив, 2015, с. 156

[Розрив—2015——101-8] Розрив, 2015, с. 101

[9] ВІДОМІ УКРАЇНСЬКІ МУЗИКАНТИ ТА ГРОМАДСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ ПІДТРИМАЛИ ЗАПРОВАДЖЕННЯ КВОТ НА УКРАЇНОМОВНІ ПІСНІ В РАДІОЕФІРІ

[radiosvoboda-10] а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и ^к Антін Мухарський про мову та «русский мир» Путіна і Гундяєва

[11] Від засилля російської попси до анексії Криму і війни на Сході України

[12] ttps://myukraine.in.ua/2021/03/03/vy-prekrasni-doversheni-antin-muharskyj-z-podyakoyu-zvernuvsya-do-rosijskomovnyh/

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]

[8]

[9]

[10]

[11]

[12]