Бунт проти імперії: українські шістдесятники

Бунт проти імперії: українські шістдесятники — книга українського історика, культуролога Радомира Мокрика 2023 року.

Бунт проти імперії: українські шістдесятники

Стаття у Вікіпедії

Цитати про книжку

	На мене велетенське враження справив Іван Дзюба. Те, що пан Іван протягом останніх років життя знаходив час, щоб я набридав своїми розпитуваннями — це велике щастя, що вдалося зірвати такий джекпот. Він був людиною безмежної толерантності, водночас дуже добре рефлексував те, що відбувалося, ділився своїми роздумами і спогадами. Мені здається, що між нами встановився непоганий зв'язок — і з паном Іваном, і з його дружиною пані Мартою Дзюбою.
	— Радомир Мокрик

	Це абсолютно безцінні речі, коли ти можеш запитати у творців історичних подій, як вони відбувалися. Тобто я з автором «Інтернаціоналізму і русифікації» аналізував як виглядала ця русифікація, він ділився своїми нотатками на полях, чого ще можна хотіти!?
	— Радомир Мокрик

	Для багатьох українців шістдесятники перетворилися на людей з плакатів, ми знаємо декілька віршів, кілька фактів із біографії, і на тому все — якесь закостеніле уявлення. Я зрозумів, що це дуже непрості людські історії про сумніви, інтелект, таланти. Це також дуже не лінійні долі. Врешті ці люди дійшли до розуміння, що з радянською системою їм не по дорозі, що проти неї треба боротися різними методами — аж до смерті у таборах, як це зробив Василь Стус. Моє ставлення стало значно пластичнішим — це те, що я намагався передати у книжці, що це була дуже непроста і захоплива історія перемоги критичного розуму і громадянської відваги.
	— Радомир Мокрик

	Дисидентство і шістдесятництво значною мірою, як на мене, це історія про етику, як людина діє згідно власних переконань, незалежно від обставин і навіть незалежно від результату. Вона діє в силу своїх цінностей просто тому, що так вважає правильним. Я не можу сказати, що мені вдалося вивести спільний знаменник, що всі вони рухалися по одній траєкторії і мали однакові імпульси. Звичайно, були й певні схожості в їхніх історіях, але кожна індивідуальна.
	— Радомир Мокрик

	Українські шістдесятники це дуже різні люди, споріднені уявленнями про цінності та свободу творчості. В певних випадках відіграли роль батьки, як у Василя Стуса. Його сестра Марія неодноразово наголошувала, що абсолютно безкомпромісну впертість Василь успадкував від батька, він був дуже схожим на нього. В інших випадках визначну роль відіграла самоосвіта, як в Івана Дзюби. Він за короткий відтинок часу пройшов шлях від російськомовного юнака з Донбасу, який не надто переймався національними питаннями, до лідера, дороговказу в національному і мовному питанні.
	— Радомир Мокрик

	Я пишу про «малесеньку щопту», як казав Стус, невелику когорту. Візії майбутньої України у них різнилися. Якщо про Євгена Сверстюка можна сказати, що він був націоналістом, який спрямовано йшов до руйнації системи, то Іван Дзюба довгий час був прихильником чогось на кшталт націонал-комунізму.
	— Радомир Мокрик

	Ліна Костенко каже, що шістдесятники поєднувалися гідністю, спільною боротьбою і любили один одного, як жодне інше покоління. Навряд чи це можна назвати академічним визначенням, але мені здається, що така спорідненість дуже важлива. Їх об’єднувало уявлення про людську гідність, свободу творчості, етика, яка в умовах радянської системи хочеш-не-хочеш штовхала в напрямку політичної опозиції, тому що ці цінності були просто не сумісними з тоталітарною системою.
	— Радомир Мокрик

	Щоб показати, що таким і було шістдесятництво — вечірки в Алли Горської, безкінечні дискусії Світличного на Уманській, зустрічі у невеликій квартирі на Білоруській, де дуже цікаво перетнулися багато постатей. Маловідомий факт, що там була квартира, де мав жити Іван Драч, але він виїхав на навчання в Москву, і туди вселився Вінграновський з дружиною, а Василь Симоненко щоразу туди приїжджав, коли бував у Києві. Ці точки, розкидані по столиці та усій Україні, — це точки спілкування, в яких перетиналися їхні інтереси і в яких викристалізовувалося шістдесятництво.
	— Радомир Мокрик

	Десять років я готував цю книжку. Опрацював архівні матеріали, зокрема з архіву КДБ — документи про Куренівську трагедію, справу Погружальського, кримінальні справи Івана Дзюби та Івана Світличного. Але для мене насамперед було важливе спілкування, донести живу історію. У книжці дуже багато цитат з інтерв’ю з шістдесятниками та їхніми родичами. Я спілкувався з першою дружиною Вінграновського — пані Лідією, сестрою Стуса — пані Марією, дружиною Драча — пані Марією, дружина Леся Танюка Неллі Корнієнко ділилася блискучими спогадами. Моє завдання полягало у тому, щоб це все співставити, щоб із цього складалася відносно струнка історія феномену цих людей.
	— Радомир Мокрик

	Року 1964 скидають Хрущова, приходить Брежнєв і змінюється все: репресії, переслідування, культурний і соціальний протест стає іншим. Щоб написати книгу про це, треба не просто продовжити історію шістдесятників, а опрацювати все історичне тло, тому я вирішив, що треба зупинитися на 1965-му році, але без сумніву хочу продовжити історію.
	— Радомир Мокрик

	Я підкреслюю, що шістдесятники на якомусь етапі були тими, хто відстоювали національну самобутність. Тоді не було фази гарячої війни, але це без сумніву було колоніальне протистояння, в якому на нашому боці були наші найкращі.
	— Радомир Мокрик

	Поняття «шістдесятники» виникло на початку 1960-х років і мало радше негативне забарвлення, було трохи іронічним. У результаті історія стала чи не найважливішим фактором їхньої діяльності, разом з мовою та свободою творчості. Чим більше вони відкривали фактів, наприклад, про Розстріляне відродження, тим сильнішим ставало відчуття кривди за те, що радянська система чинила у міжвоєнний період щодо української культури. Виникло відчуття відповідальності за тих розстріляних, про це дослівно писав Лесь Танюк, це є і у Василя Стуса, Ліна Костенко писала про це прекрасні вірші. І це відчуття кривди та відповідальності спонукало шістдесятників популяризувати історію.
	— Радомир Мокрик