Олена Пчілка
Оле́на Пчі́лка (справжнє ім'я Ольга Петрівна Косач) — українська письменниця, меценатка, перекладачка, етнографка, фольклористка, публіцистка, громадська діячка, феміністка.
| Олена Пчілка | |
| |
| Фото 1896 року | |
 Стаття у Вікіпедії
| |
 Роботи у Вікіджерелах
| |
 Медіафайли у Вікісховищі
|
Цитати
ред.Виростали ми під чином двох течій: української, |
Українська мова й, так би сказати, українська етнографія були нашою природженою течією. А полтавська людність в ті часи зберігала, звичайно, всі українські особливості ще значно краще, ніж тепер. Багато особливостей у мові, співі, убранні, в побиті, що їх уповні треба тепер пізнавати в книжках, — уся та «котляревщина», була тоді жива, свіжа[1]. — З автобіографічного нарису |
Цитати з творів
ред.Часто так і в нас буває: |
Буде гоже все |
Бажання ясне — мислити, творити, |
Не дай Господь дожить до того, |
Не мавши надії, не варто і жити, |
Забудь мене Забудь мене! |
Нехай моя додолу ще не пада сила! |
Се – понижати свою народну гадку, обрікавши її стояти вічно лиш на одному ступені первісному! І коли так судить об мові, то треба теж саме розважати й у всьому: значить, і хисту національного не треба розвивать, – ні музики, нічого, – нехай буде все тільки на ступені первіснонародному; значить, і науки не посувать досить того світогляду, який має наш простий чоловік! Се ж нісенітниця! З таким націоналізмом можна тільки закиснути на місці... Ну, бери елементи народні, не цурайся їх, але у творі з них якомога ширшу, кращу будову – і се піде на користь тому ж самому народові! Нащо ж одрізнять його непереступною лінією від інтелігенції, котра пішла вперед? — слова героїні повісті "Товаришки" Люби Калиновської |
Замість червоних корогов |
Нащо — коли краси доба минула — |
Докази її лунали так рішуче, що пан Микола не перечив їй майже ні одним словом, слухав мовчки, хіба що прикінці жінчиної мови тяжко зітхав; але зітхання, хоч і тяжке, не єсть мова, значить останнє слово зоставалося за панею[2]. — «Біла кицька» (1901) |
Тут у пані зірвалося слово зовсім-таки не салонне, одначе дуже, дуже вживане в тих сторонах, і то не тільки в мужицтві, а навіть і між панами, звичайно, коли розмовляється отак в інтимному гурті. Притім, ви ж бачили, що пані була тяжко вражена, а тут уже людині не до вибору слів, — вони самі звідкись беруться[4]. — «Артишоки» (1908) |
Про освіту
ред.Одно з найбільш болючих питань, для нас, українців, є шкільне питання, питання життя або смерті українського народу... Кожна окрема людина, тим більше кожен народ, має загальнолюдське право розгортати свої природні національні сили, має право вчитись у своїй національній школі [5] |
Про мову
ред.Слово! річ то велика, святая, |
Але з українською течією, чи власне з українським словом, починала боротьбу, з самого ж таки нашого дитинства, течія московська... Коли починалося вчитись грамоти, тоді вже рішуче й безповоротно переходилося на мову московську, бо й не було книжки української до вчіння [7] |
Не так – весняним жайворонком у полі |
Багато перешкод, що маємо яко наслідок нашого давнього рабства під тягарем обскурантизму або й хоч культури, та деспотичної, що вгашала нашого національного духа, не давала нам розвивати як слід нашу багату, могутню мову [8] |
...там, де сеї мови мені досить, я нею обхожуся, – а де мені сеї мови буває замало, я тим не в’яжу собі руки. І добираю «творю» (скажу власне – кую) собі ширшу мову» [9] — в листі до Омеляна Огоновського |
Просимо ж не цуратися нас, бо не подоба цуратися свого рідного слова! Воно любе, як материна ласка! ... тішимося тим, що нам довелося говорити з українськими дітьми, українським словом, в українському часопису. Бажаємо, щоб те слово знайшло щирий привіт! [10] — звернення до юних читачів першого числа журналу «Молода Україна» |
“І все ж таки – нове життя бере своє! Все ж таки та думка про законне право краєвої української мови, думка, що була кинута між кращими українськими людьми, як добре зерно в добру ріллю, не вмерла, не затоптана ворожими ступнями. Вона жива і пробиває собі путь під світлом і теплом насталої волі [11] |
Про дітей
ред.«Так, я настояща Ніобея. Которе доростає — погибає.Ніобеєю тілько діло було краще, бо і діти її покаменіли на смерть, і вона сама закаменіла, нічого не почуваючи. А з нами іначе! Леся терпить, тобто мовчить і думає, що я не бачу її мук всякого рода, що я навіть не чую, а єї стан фізичний лучче бачу, ніж вона сама. Вона, може, ще трохи надіється на вилічення, а я не надіюсь ні крихти, — всі ці паліативи — це одна мана і скорботна процедура, довга, марудна, тягнуча жили і з слабої, і з цілої сім’ї»[12] |
Діти – се наш дорогий скарб, се – наша надія, се – молода Україна. Чи дитина виросте приятелем, чи ворогом України, – се багато залежить |
дитина переживає почуття розпачливої туги за тим безпосереднім дитячим світосприйманням, де не було ніяких упереджень і умовностей… У цю чисту дитячу душу треба ґрунтовно закласти духовні, етичні, естетичні начала, вагу яких важко переоцінити [14] |
Про власну творчість
ред.Оповідань автобіографічних я зовсім не писала, але в основі кожного оповідання, чи великого, чи маленького, лежить якийсь дійсний факт [15] |
Бачу, що не бути мені з моїми «творами» (се слово наші критики завжди пришпилюють кавичками) еге ж не бути мені з моїми творами пророчицею нігде, а найпаче в своєму царстві, чи то пак княжестві київському — з листа до дочки Лесі, 1888 р. |
Про її творчість
ред.Ви перші і, як кажу, поки що одні тільки можете нам дати широкий роман на тлі соціально-політичних змагань і борб тої зароджуючоїся української інтелігенції, котрої такі живі зразки видно і в «Світлі [добра і любові]», і в «Чаді»[16] |
|||||
| — Іван Франко |
...Ви перші і досі одинокі виводите в українській мові правдиву, живу конверзацію освічених людей. Досі ми її ніде не бачили: ні у Нечуя, ні у Мирного, ні у Кониського. Всі вони дуже гарно вміють підхопити розмову селянську, але розмови освіченого товариства – годі.[17] |
|||||
| — Іван Франко |
У сьогоденних тривогах, пошуках себе як нації Олена Пчілка з нами і за нас. Там, усе ще далеко попереду, на видноколах революційного поступування – реально зрима Вона: простягає нам руки, кличе за собою. Хай кожен побачить її не зганьблений жодним чорним наклепом світосяйний, поривний образ. Хай почують її натужний голос благословенні юнки, духом розквітлі жінки, матері України[18] |
|||||
| — Григорій Аврахов |
Драматургія Олени Пчілки на сьогодні належить архівам, а не читачам. Щасливими винятками стали тільки ті драми, про видання яких подбала сама авторка.[19] |
|||||
| — Раїса Тхорук |
Якраз прочитав першу половину «Чаду» – дуже гарна, живо написана річ.[20] |
|||||
Лист від 4 січня 1886 року. | |||||
| — Іван Франко |
Мушу Вам сказати, що наші галицькі редактори великі прихильники і хвалителі Вашої музи, особливо ж Ваших оповідань, іменно за той свіжий тон і за ті ясні кольори, які світяться з кожної строчки Вашої – щоб Вашим же словом сказати «вельми зграбненької» прози. І справді, мов на свіжо розцвітаючій луці оддихаєш, так якось любо стає, читаючи Ваші оповідання, а коли де-не-де Ви й сатиру підпускаєте, то й вона така ж делікатна, мила та зграбна, мов та вода погожа в гарячу днину.[20] |
|||||
Лист від 4 січня 1886 року. | |||||
| — Іван Франко |
Про неї
ред.Олена Пчілка була ворогом муштрування дітей, надуживання дорослих примусом, наказом у стосунках з дітьми, говорячи, що така суворість дорослих з дітьми «пригашає» дух. Так Олена Пчілка уміла сполучати у відносинах з членами своєї родини ніжність, жартівливість і пестощі з неухильним виконанням обов’язків. І тому, коли вчила когось зі своїх дітей чогось (рідної чи чужої мови тощо), то ставила великі вимоги, а водночас за різні дитячі пустощі й провини не карала[21] — наймолодша донька |
|||||
| — Ісидора Косач- Борисова |
Мати — ні, це занадто велика фігура, занадто складна, занадто значна її роля і її місце в житті не лише всіх нас, особливо ж Лесі, а в цілому українському житті, і не з моєю кебетою писати про неї в цілому об’ємі її значення для української культури. Скажу лише, що розумніших за неї людей я знала мало, а, може, й зовсім не знала[22] — донька |
|||||
| — Ольга Косач-Кривинюк |
Вона була по-материнському невсипущо-працьовита і по-чоловічому, як на свій час, освічена. Збирала пилок пізнання з найкращих квіток світових і несла до українського вулика мед солодкий, а часом і гіркий, національного прозріння... Недарма ж узяла собі за псевдонім назву трудолюбної комахи. Олена Пчілка... [23] |
...Українські націоналісти 1930-х років не оцінили Пчілку належно. Статус батька сучасного націоналізму лишився Міхновському, Пчілку згадують лише як матір Лесі Українки[24] |
|||||
| — Марта Богачевська-Хом'як |
Коли згадаєш Ольгу Петрівну Косачеву, то все стає в уяві гарна постать з прекрасними очима, тісно затисненими устами й виразом твердої непохитної волі та ясного розуму. Розум і воля справді виявились в усій її діяльності, кермувала усім її і особистим і громадянським життям: вона не знала компромісу, мала певні переконання і велику мужність, щоб їх ясно й рішуче висловлювати. Усе життя вона любила український народ і віддано йому служила своїм різким словом… [25] |
|||||
| — Софія Русова |
Розмовляти з Оленою Пчілкою було завжди дуже цікаво. Великий життєвий досвід, широке знання як нашої, так і чужої літератури, загальна освіченість, а головне – глибока переконаність у тому, що вона боронить, захоплювали слухача [26] |
|||||
| — Юрій Тищенко |
Ольга Косачева, всією своєю діяльністю, а була вона дуже різнородна, належала якраз до цього типу жінок-мужчин, з твердим характером, невгнутими переконаннями [27] |
|||||
| — Дмитро Донцов |
Олена Пчілка й Наталя Кобринська заклали основи іншої традиції, в якій не було ні чоловічих псевдонімів, ні чоловіків-оповідачів, ні загалом спроби імітувати чоловічий голос. Завдяки цим авторкам у 80-х роках в українській літературі прозвучав інтелігентний жіночий голос, а разом з ним феміністична ідея [28] |
|||||
| — Соломія Павличко |
Звісно, літературного хисту їй, як і багатьом в роду Драгоманових, не бракувало, але головне, що до останнього подиху провадило цю жінку по життю, була служба не музам, а зовсім іншим богам, яких, за браком ліпших дефініцій, можемо, за Д. Андрєєвим, назвати «духом-народоповодирем» і навіть, не виключено, «демоном великодержавности». І якщо вже з кимось її порівнювати за місцем і роллю в нашій історії, то таки не з дочкою, а з братом, Михайлом Драгомановим: обоє вони діячі одного типу — харизматичні інтелектуали-проповідники. [29] |
|||||
| — Оксана Забужко |
Виноски
ред.- ↑ а б Бунтарки, 2020, с. 60
- ↑ Бунтарки, 2020, с. 65
- ↑ Бунтарки, 2020, с. 68
- ↑ Бунтарки, 2020, с. 69
- ↑ Пчілка О. У справі національної освіти /Олена Пчілка // Рідний край. – 1906. – № 21. – С. 4.
- ↑ Маловідомі сторінки з життєпису Олени Пчілки // Слово і Час. — 2005. — № 10. — С. 66.Этот шаблон использует устаревший параметр «название». Пожалуйста, отредактируйте эту статью, заменив «название» на «заглавие».
- ↑ Шляхетні українки, 2004, с. 7
- ↑ Пчілка О. Доповідь про іноземні впливи на українську мову (рукопис) // Відділ рукописних фондів. — Ф. 28, од. зб. 159.
- ↑ Огоновський О. Історія літератури руської (української). Український вільний університет. Філологічний факультет. Українське літературознавство. – Львів, 1891. – Фотопередрук О. Горбачова. – Вип. 9. – Ч. III, 1–2. Вік XIX (Проза). – Мюнхен, 1992. – 1343 с.
- ↑ Від редакції // Молода Україна. – 1908. –№ 1. – С.1–2.
- ↑ Пчілка Олена Українізація шкіл / Олена Пчілка // Газета Гадячского земства. – 1917. – № 83. – С. 1–2.
- ↑ Шляхетні українки, 2004, с. 21
- ↑ Пчілка Олена. Спогади про Михайла Драгоманова //Олена Пчілка.Твори. – К.: Дніпро, 1988. – С.498-554.
- ↑ Пчілка Олена. Праця виховальна. – Відділ рукописів Інституту літератури НАН України. – Фонд 28. – Од. зб. 191. – 5 арк.
- ↑ Мікула О. Творчість Олени Пчілки і фольклор: монографія / передмова В. Івашківа / О. Мікула. – Ужгород : Ґражда, 2011. – 312 с.
- ↑ Франко І. Лист до Олени Пчілки від 04.01.1886 p. // Франко І. Зібрання творів у п’ятдесяти томах. Київ : Наукова думка, 1976–1986. Т.49 С.10.
- ↑ Франко І. Лист до Олени Пчілки від 04.01.1886 p. // Франко І. Зібрання творів у п’ятдесяти томах. Київ : Наукова думка, 1976–1986. Т.49 С.10.
- ↑ Аврахов Г. Олена Пчілка: барви особистості і феномен духу / Г. Аврахов // Дзвін. – 1993. – № 10-12. – С. 140-144.
- ↑ Р. Тхорук КОМЕДІЯ ОЛЕНИ ПЧІЛКИ «СВІТОВА РІЧ»:ТЕМАТИЧНО-СТРУКТУРНІ ЗМІЩЕННЯ
- ↑ а б 4.01.1886 р. До Олени Пчілки. Іван Франко. Енциклопедія життя і творчості. Процитовано 21 грудня 2020.
- ↑ Косач-Борисова Ізидора. Спогади про Олену Пчілку. //Українська культура. 1966. № 1. С 27-28
- ↑ Косач-Кривинюк О. Звягельський період Лесиного життя // Леся Українка: Хронологія життя і творчості. — Нью-Йорк, 1970. — С. 36
- ↑ Шляхетні українки, 2004, с. 6
- ↑ Богачевська-Хом'як М. Білим по білому: Жінки в громадському житті України, 1884-1939. - К.: Либідь, 1995. -С. 61.
- ↑ Софія Русова. Олена Пчілка (Ольга Петрівна Косачева – 1849-1930) / Славні дочки України-Русі. – Літопис Голготи України. – Т.4. – Львів: Сполом, 1999. – С. 171.
- ↑ Софія Русова. Олена Пчілка (Ольга Петрівна Косачева – 1849-1930) / Славні дочки України-Русі. – Літопис Голготи України. – Т.4. – Львів: Сполом, 1999. – С. 171.
- ↑ Донцов, Д. Мати Лесі Українки (Олена Пчілка) / Д. Донцов // Донцов Д. Дві літератури нашої доби / Д. Донцов. – Репринт. відтворення вид. 1958 р. – Львів, 1991.
- ↑ Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі / Соломія Павличко. – К. : Либідь, 1999. – 448 с, , с. 69-70
- ↑ Забужко О. Notre Dame d’Ukraine: Українка в конфлікті міфологій. – 2-е вид., виправл. – К.: Факт, 2007. – 640 с.; іл.. – (Сер. «Висока полиця»). с.66
Література
ред.- Пчілка Олена Твори / Олена Пчілка ; [упоряд., авт. передмови і приміток Н. О. Вишневська]. – К. : Дніпро, 1988. – 583 с
- Олена Пчілка - дітям. Видавництво: Апріорі, 2015. - 76 с. ISBN: 9786176292647
- Віра Агеєва, Ірина Борисюк, Оксана Пашко, Олена Пелешенко, Ольга Полюхович, Оксана Щур. Бунтарки: нові жінки і модерна нація. — Київ: 2020. — 368 с. — ISBN 978-617-7622-21-4
- Хорунжий Юрій. Шляхетні українки. — Київ: Видавництво імені Олени Теліги, 2004. — 208 с.