Павличко Соломія Дмитрівна

Соломі́я Дми́трівна Павли́чко (15 грудня 1958, Львів — 31 грудня 1999, Київ) — письменниця, літературознавиця, перекладачка, публіцистка, авторка праць із теорії літератури, історії фемінізму. Дочка Дмитра Павличка.

Павличко Соломія Дмитрівна

Стаття у Вікіпедії

Про Україну

Віками українці заковтувалися російською культурою і розчинялися в ній, лиш тільки починали писати російською мовою... Деякі зросійщені українці ставали жорстокими русифікаторами й україножерами.

Я взагалі не люблю поверхових речей, поверхова народна культура, поверхова національна культура, солодкава, патетична мені чужі. І я не хочу, щоб сучасний образ України був з нею пов’язаний. У моєму розумінні Україна має шанс вижити як культурна європейська нація, тільки якщо модернізується.

Покоління — це річ дуже умовна. Як правило, покоління «починається» більш-менш гармонійно, а потім всередині нього виникають дуже серйозні поділи й проблеми. Так було завжди й у цьому поколінні, яке я вважаю більш-менш своїм, воно так само є.

Я не знаю, що буде з нами всіма і з усією цією державою завтра... але впевнена, що буде щось інше, ніж учора. — «Листи з Києва. 12 травня 1990 — 2 квітня 1991»

Моя сусідка — балетмейстер нашого оперного театру — сказала мені вчора, що військового перевороту, мабуть, не буде. Подумати тільки — про що розмовляють при зустрічі в Києві дві жінки — літературознавець і балетмейсетер. — «Листи з Києва. 12 травня 1990 — 2 квітня 1991»

Про роботу

Українська література мене заворожує просто магнетично: має стільки парадоксів і невирішених проблем, і дає можливість щось нове відкрити... У наших бібліотеках у рукописних відділах лежать скарби, і момент їх відкривання такий солодкий і привабливий.

Головна риса нинішньої літературної ситуації прекрасна: є різні можливості висловлювати власну думку й не боятися, що тебе закидають камінням чи засадять до каземату. Ми живемо в час свободи, конфлікту ідей і принципів.

Традиційно український літературний рух завжди вимагає продовження, розвитку традицій, не терпить конфлікту. В цьому сенсі я не вписуюся в стереотип. Мені здається, що бути стовідсотковим «продовженням» батька чи батьків (попередніх поколінь українських літераторів) — це аномалія. Так що в стосунках з батьком я не відчуваю конфлікту поколінь. Водночас я не відчуваю й залежності.

Листи були втіленням мрії про любов, яка не зреалізувалася в їхньому житті повною мірою. Лесбійською фантазією, для якої дають підстави й щоденники Кобилянської, і її попередні твори.. — про листування Лесі Українки й Ольги Кобилянської

Що тут почалося, Ви собі уявити не можете. Всі газети України, Борис Олійник в парламенті закликали до розправи наді мною як особою, що паплюжить рідну культуру. Газета РУХу писала, що мені треба піти до лікаря, «Сільські вісті» щономера друкують обурені листи селян і т. д. Ніхто, звичайно, книжки не читав і не потребує читати. — з листа до Юрія Луцького (про реакцію на книгу «Дискурс модернізму в українській літературі»

Про фемінізм

Мене цікавить фемінізм і як ключ до прочитання літературних явищ. Постановка проблеми не нова. Після «Другої статі» Сімони де Бовуар такі речі апробовуються уже сорок років, і я просто застосовую деякі з тих метод до української літератури. Але я не роблю це механістично, не приходжу до якогось автора і не кажу: так, ось зараз я робитиму феміністичний аналіз. Аналіз диктується текстом, тим паче, сьогодні він може бути лише багатогранним, коли фемінізм поєднується з психоаналізом, деконструкцією тощо.

Жіночність? Коли цим словом позначають зовнішність, тоді це може бути. Але коли під ним розуміють покірливість, мовчазну згоду зі всім, постійну компромісність – тоді це не про мене

Треба народжувати дітей, треба любити один одного. Але традиційні структури шлюбу, сім'ї роблять з жінки жертву. Інша справа — партнерські стосунки між жінкою і чоловіком. Кожен розвиває свою особистість, кожен несе реальну відповідальність за сім'ю, нікого не роблячи заручником. — З інтерв'ю

Про себе та життя

Разом з мамою вони ростили нас з сестрою як інтелектуалок — ось ми і отримали відповідне виховання. У сім'ї нас вчили: ніхто не може обмежувати свободу думки, свободу життєвого вибору.

Я можу назвати людей, які дають мені відчуття комфорту. Це Оксана Забужко, Юрій Андрухович, Василь Герасим’юк, Ігор Римарук. Є трішечки старші люди, як, скажімо, Богдан Жолдак. Так само Володимир Діброва, львів’янин Юрій Винничук, творчість якого мені дуже подобається. У літературознавстві — це Тамара Гундорова, Віра Агеєва, Марія Зубрицька зі Львова. Але всі вони не ті, що цнотливо зберігають і трепетно несуть «традицію», а, швидше, мають руйнівні творчі інстинкти, схильність до іронії, навіть епатажу.

Де є рух, є якась надія. — «Листи з Києва. 12 травня 1990 — 2 квітня 1991»

Я не людина майданів, але не проти на майдани піти, коли це потрібно. І на тусовку — теж. (...) У вежі я не живу. За своєю натурою я в ці вежі не вірю, не вірю людям, які нібито там живуть, це — не мій тип. Я людина життя, мені подобається знайомитися з людьми, знати різних людей.

Здається, це якийсь новий приступ соціальної летаргії — все байдуже, одні думають, як вижити, інші, як втекти. Жменька донкіхотів хоче все змінити. — З листа від 9 грудня 1990 року//«Листи з Києва. 12 травня 1990 — 2 квітня 1991»

Про Соломію Павличко

	Бувають такі люди — здатні перетворювати світ, як воду на вино, самим фактом своєї в ньому присутності. За життя вони завжди перебувають ніби в центрі потужного магнітного поля: до них тягнуться, як на світло, навіть випадкові зустрічні. І, може, тільки такі люди в остаточному підсумку й є правдивими рушіями культури. Соля була такою людиною. — «Ефект присутності»
	— Оксана Забужко

	Всією своєю суттю Соломія засвідчувала: жінки — не другорядні, підпорядковані чоловікам істоти, а фемінізм — ніяке не страховисько.
	— Людмила Таран

	Вона була жрицею і воїном. Дух, що тіло рве до бою, був її духом. А її домом була Україна Глобальна, до якої ми тільки йдемо. — «Про Соломію Павличко»
	— Кирило Стеценко

	Вона так багато значила для свого тисячоліття, що воно не випустило її зі свої часових володінь й залишило у своїх обіймах. Проте її здобуток такої непересічної концентрації не може залишатись у межах минулого тисячоліття — він вільно виходить не лише в сьогодення, але впевнено стає фундаментом майбутніх досліджень і суперечок, стає органічно самим майбутнім. — «При світлі Соломії»
	— Іван Драч

	Соломія Павличко була втіленням людини в культурі і культури в людині... — «Соло триває: мої спогади про Соломію»
	— Марія Зубрицька

	Соломія розуміла літературний процес набагато глибше за мене, бачила його в епохах. Вона понаписувала про наших письменників стільки всього, що я все це тепер читаю і думаю: «Господи мій, я ж цього не знав!» Коли я працював у Польщі, Словаччині, вона приїжджала до мене, і там ми могли поговорити. Але я розумів уже тоді, що вона — професор, а я — звичайний аспірант порівняно з нею.
	— Дмитро Павличко

	Соломія — це мій Бог! Це щастя, коли батько на свою дитину покластися може: не в матеріальному сенсі — у духовному. Вона просто говорила: «Тату, цього робити не можна» — і я її слухав...
	— Дмитро Павличко

	Соля — так ми її називали. Це справді її ім'я — в ньому і світло, і музичність, і здатність бути солісткою. (...) Вона була втіленням чистої творчої радості й несамовитої активності.
	— Юрій Андрухович

	Озираючись назад, я часом бачу Соломію в образі комети, яка перелітає галактику нашої філології, зачаровує власним сяйвом, несподівано освітлює якісь темні прогалини, вогненними обіймами дослідницької цікавості пригортає до себе постаті великих і спокусливо ворохобить іскрометним безкінечним хвостом сонну уяву, усталену схему, закостенілий штамп. — «Комета на ім'я Соломія Павличко»
	— Микола Сулима

	Один літератор бовкнув у пресі, що фемінізм, який проповідує Павличко — то від нестачі в баби порядного хлопа. Соломія зараз же сіла писати відповідь. Я її відмовляла. Але вона боронила не себе, а чистоту інтелектуальної атмосфери, певну норму публічного життя, нижче якої опускатися не можна.
	— Оксана Забужко

	Усе видрукуване під ім'ям «Соломія Павличко» (неймовірно багато!), ще буде читатися, осмислюватися, перевидаватися, вивчатися в університетських курсах, — а однак, навіть найретельніше зібране докупи й простудійоване, боюсь, таки не потрапить висвітлити новим поколінням повною мірою, чим насправді була Соломія Павличко в українських культурних процесах кінця XX століття. — «Ефект присутності»
	— Оксана Забужко

Джерела

• RECвізити: антологія письменницьких голосів. Книга третя. Упоряд. Тетяна Терен. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2017. — 296 с. — ISBN 978-617-679-456-1
• RECвізити: антологія письменницьких голосів. Книга друга. Упоряд. Тетяна Терен. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2015. — 264 с. — ISBN 978-617-679-191-1
• Упоряд. Віра Агеєва, Тамара Марценюк. Інша оптика: Ґендерні виклики сучасності. — Київ: 2019. — 256 с. — ISBN 978-617-7622-08-5