Голобородько Василь Іванович

Васи́ль Іва́нович Голоборо́дько (нар. 7 квітня 1945, Адріанопіль Перевальського району Ворошиловградської області) — український письменник, автор багатьох поетичних збірок, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка.

Василь Іванович Голобородько

Викрали моє ім’я (не штани ж – можна і без нього жити!) І тепер мене звуть той, у кого ім’я викрадено. «Без імені»

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

Був такий критик Леонід Коваленко, він завжди питав – а чого в тебе нема віршів про Донбас, про шахту, ти ж там працюєш? Та я працюю в українській мові, і мені байдуже, чи я в Ростові живу, чи в Луганську, чи в Ріо-де-Жанейро. Я живу в українській мові.

Для мене поезія, – це свято мови, витворення якихось смислів. Не кристалізованих. Як у Верлена, чим менше визначені смисли, тим справжніша поезія.

Мій перший літературний учитель — ранній Тичина. На мене вплинули його цикли «Пастелі» та «Енгармонійне» — такі образні метафоричні вірші. Впливав потім своєю метафоричністю Вінграновський.

Ніколи не можна ідентифікувати поезію з життям. Поезія – це – мрії, уявлення автора, абстракція, часом потік підсвідомості... використання фольклорних мотивів, як ось про коня і вершника...

Починав писати свої вірші російською мовою, бо тоді така традиція була: російську мову вважали головною, а українську – другорядною. Дивна річ: хоча я завжди вважав себе українцем, однак русифікаторська машина мене теж не оминула.

Слово «епіфанія» я запозичив з літератури. Умберто Еко писав про епіфанію. У Джойса епіфанія – це явлення Бога. І була збірка якогось автора, яка так і називалася, здається, «Зієдоніс», тобто «Епіфанія». Що таке епіфанії? Ось Богоявлення – це і є епіфанія. Мені вони прийшли із загадки. 3-й елемент: спільна ознака, яка дає можливість відгадати цю загадку, а приходить вона – як осяяння.

У своїй стилістиці я часто використовую той хід, що й Елюар. У Елюара був вірш на один рядок, потім він долучав його до якогось вірша. У мене те ж трапляється останнім часом.

Я брав насампочатку англійські слова «інсайт», навіть японське – «саторі». Це – спільна ознака, яка присутня в тексті загадки. Момент знаходження спільної ознаки. Але не це головне в поезії. [...] Як писав Поль Валері, поет не має передавати свої відчуття, а має так написати, щоб викликати ці відчуття в читача.

Цитати з віршів

бо у нашому краю кожна криничка мала своє ім'я, а ця, яку я часто розчищав, називалася моїм ім'ям

Відчуваю, як я зникаю у птахові, розчиняюся у ньому безслідно, про таке кажуть: жива смерть, пропадає навіть моя пам'ять про птаха. Де я тепер, що від мене залишилося? Тільки оцей вірш про те, як необачно я привабив птаха.

Епіфанія: змій-не-змій — символ за ознакою «бути тим, хто має велику силу — значення для виконання нашого Звичаю»

Епіфанія: значки-не-значки — символ за ознакою «бути тим, що найкрасивіше за все на світі».

Епіфанія: кров-не-кров на листі — символ за ознакою «бути тим, що як письмо».

Епіфанія: червоне яблуко-не-яблуко— символ за ознакою «бути тим, що є загадкою без відгадки».

І ми починаємо розуміти, що він не за пліточкою прийшов а щоб нас зустріти та промовити ці слова для нас, щоб ми почули запам'ятали, і понесли ті слова через усе життя

Під час нашої зустрічі ти усміхаєшся мені, розтуляєш губи, дві губи – розриваєш повздовж надвоє рибину, на цей раз пропонуєш віддати мені ту частину, яка без хребта та без голови, а собі залишити ту частину, яка з хребтом та з головою. — «Обмін усмішками»

Ти кажеш: квітка, я відгадую цю загадку і кажу: те, що найкрасивіше за все на світі, і записую у свій словничок: соловейчино-квітка.

Хоч хата моя й одноповерхова, але для сусіда, який мене викликає з дому, вона двоповерхова (епіфанія: хата одноповерхова, але яка мислиться двоповерховою – символ за ознакою:«бути тим, що недосяжне для інших»). — «Змінений голос»

Через брак грошей квартира і досі не облаштована – книжки лежать стосиками попід стінами, мов у японського студента. [...] (Епіфанія: книжки на звичному місці – символ за ознакою «бути тим, що приносить спокій»). — «Подвійна катастрофа»

Щоосені поправляю дах, щоб і краплі не протекло. Аж сьогодні виявилося, наскільки мої зусилля були марними – краплі тихо течуть по щоці і я їх витираюлівим рукавом. — «Під полагодженим дахом»

як кожне наступне пісенне слово відміняє попереднє, як кожен наступний пісенний рядок відміняє попередній, як кожен наступний куплет відміняє попередній, так і пісня відміняє світ, світ стає відсутнім.

Цитати про Василя Голобородька

	Епіфанії — фірмовий знак Василя Голобородька, ключі до вірша, дані в самому тілі вірша. Проте, якщо вірш — частина світу, а епіфанія — частина вірша, то вона водночас здатна умістити цілий світ у собі; вона є ключем, здатним розкрити весь Всесвіт. — з есею «Від Брахманів до Василя Голобородька»
	— Вано Крюґер

	Я ніколи не писав би про верлібр, якби не вірші Василя Голобородька. ...з кожного вірша на тебе спокійно дивиться поет. Стоїть і дивиться. А з-за його плеча, зіпершись підборіддям на його плече, виглядає його світ. І все. Більш нічого. Світ, поет і його слово.
	— Микола Вінграновський

	Я Василя Голобородька люблю і ціную ще з дуже раннього віку. Пам’ятаю, коли вперше мені до рук потрапила його збірка «Ікар на метеликових крилах» (вона вийшла друком 1990 року, в останні роки Радянського Союзу). І, власне, для мене це була така дивина, що на моїй рідній Луганщині живе такий поет, живе у селі Адріанополі. Й відтоді у моєму поетичному світі Василь Голобородько завжди був присутній.
	— Сергій Жадан

	2014 року Василеві Голобородьку довелося стати біженцем – на той час його знову, як і в радянські роки, «забули» й не згадували, і знову з причин «ідеологічних»: ЗМІ готували Україну до розколу, а 9 областей – до входження в РФ, тож найвидатніший із живих українських поетів не міг бути «з Луганська» – міста, що його навіть дехто з т.зв. інтелектуалів закликав «віддати Росії».
	— Оксана Забужко

Джерела

• RECвізити: антологія письменницьких голосів. Книга перша. Упоряд. Тетяна Терен. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2015. — 280 с. — ISBN 978-617-679-190-4
• Вано Крюґер. Розчахнута квітка. — Київ: 2020. — 128 с. — ISBN 978-617-7313-47-1