Львівський національний літературно-меморіальний музей Івана Франка

Львівський національний літературно-меморіальний музей Івана Франка — музей у Львові, на вулиці Івана Франка, 150/152. Розташований у будинку Івана Франка, у якому він мешкав у 1902—1916 роках. Музей відкритий 10 жовтня 1940 року.

Будинок № 152 на вулиці Франка у Львові. Архітектор Мартин Заходний (1869-1910). Нині Літературно-меморіальний музей Івана Франка

Цитати

	Іван Франко довгий час не мав власного дому. Те, що сьогодні у Львові є досить багато меморіальних таблиць на різних будинках, ― це свідчення того, що Франко у тих будинках винаймав помешкання. Лише 1902 року він зміг оселитися у власній віллі. Поруч із ним одночасно купив землю Михайло Грушевський. Так Франко і Грушевський стали сусідами. Останні 14 років його життя пов’язані з цим місцем, де нині літературно-меморіальний музей. Цей будинок спорудив польський архітектор, і дружина Франка ще під час його зведення нарікала, казала, що майстри були недобросовісними і печі не опалюватимуть приміщення. Справді, лише піч у їдальні Франків добре горіла, і тому в цій кімнаті перебували Франки протягом зимового періоду. У їдальні Франко писав свої тексти, водночас довкола нього бігали діти. Зараз у цьому будинку літературно-меморіальний музей, який був створений 1940 року. Довгий час і після смерті Франка тут мешкали діти і дружина поета. Коли з будинку зробили музей, то запропонували дружині Ользі кудись переселитися, але вона відмовилася і продовжила жити на другому поверсі, де доживала віку.
	— Наталія Тихолоз

	Першим директором музею був син Івана Франка ― Петро. Він часто називав це місце музеєм живої людини. Дітям Франка було важливо, щоб особа їхнього батька не спотворювалася, бо у тодішні радянські роки образ поета намагалися «совєтизувати». На відкритті пам’ятника біля Університету імені Івана Франка був син поета Тарас, який обурювався, що його батька зобразили, як тоді зображали пролетарських письменників ― із розхристаною сорочкою. Насправді Франко так ніколи не ходив. Цей шлейф образу Каменяра і до сьогодні нам відгукується. Досі маємо відчищати Франка від монументалізму.
	— Наталія Тихолоз

	Франко збудував цей будинок не лише для себе ― це передусім родинна вілла, ширше кажучи ― дім роду. У Франкові часи це було місцем зустрічі ― тут приймали видатних гостей: Михайла Коцюбинського, Лесю Українку, Івана Боберського, Івана Труша, митрополита Андрея Шептицького. Не в багатьох помешканнях в Україні був такий зоряний парад особистостей першої ланки. Франків дім був публічним простором уже в ті часи. Наприклад, він був столицею українського «Пласту» ― на адресу дому приходили матеріали, пов’язані з двома першими пластовими з’їздами. Франко думав, що після його смерті у домі буде утворена громадська інституція. Він хотів, щоб тут був, наприклад, притулок для дітей-сиріт. Не кожна людина, маючи власних дітей, думає про таке призначення свого дому.
	— ‎Богдан Тихолоз

	Крім того, дім був творчою лабораторією. Тут народилася хмара шедеврів української літератури. Це місце суспільного діалогу, де представники різних галузей могли знайти порозуміння. Коли ми сьогодні формуємо філософію дому Франка, то нам не треба вигадувати велосипед ― варто просто подивитися, що тут було і як мислив сам Франко.
	— Богдан Тихолоз

	Предмети у цьому будинку нагадують про неймовірних людей. Буйволиний ріг, який символізує достаток, подарувала Соломія Крушельницька на Франків ювілей. Від дітей свого часу в ньому ховали цукерки, а гості залишали там візитівки. Також в домі ― єдиний портрет Франка, який був намальований не з пам’яті чи з фотографії, а з натури. Це робота маляра Юліана Панькевича. Сам портрет також має свою історію: оригінал втрачено ― портрет вивезли у радянську Україну і досі оригіналу не знайшли, тому довелося відновлювати картину за фотографіями. Ми намагаємося розповідати історії цих речей. Коли музейні предмети німі і лежать на полицях ― вони мертві. Коли вони розповідають історії, то можуть дати сенси, яких не вбачаємо в них на перший погляд.
	— Богдан Тихолоз

	Франко тримав собак, і вони своїм гавкотом заважали працювати професору Грушевському. Той писав листи до Франка, а Франко відповідав на них і змушений був відправити собак у Нагуєвичі. Окрім собак, у Франка були кролі. Грушевський писав у щоденнику, що кролі Франка приходили частіше, ніж сам поет, і погризли йому навіть рожі. Це унікальне явище, коли по сусідству жили дві великі людини. Сусіди, які жили через паркан, стали настільки відомими, що їх обох зобразили на купюрах національної валюти.
	— Богдан Тихолоз