Бережіться, а то він до вас
Заговорить по-свому,
Заговорить страшніше сто раз,
Як в пустині рик грому.
А від слів його гори дрижать
І земля подається,
Ваше серце, як листя в огні,
Зашкрумить і зів'ється.[4] — Про Єгову. Розділ IV.
Бо Єгови натягнений лук,
І тятива нап'ята,
І наложена стрілка на ній —
І то ви є стріла та.
Як стріла вже намірена в ціль,
Наострена до бою,
Чи подоба стрілі говорить:
«Я бажаю спокою?»[5] — Коли євреї відмовлялися йти в Обіцяну землю. Розділ IV.
І, як терен посеред дерев,
Непоказний на вроду,
І не має він слави собі
Ані з цвіту, ні з плоду,—
Так і вибраний богом народ
Між народами вбогий;
Де пишнота і честь, там йому
За високі пороги.[6] — Розділ VI.
Горе вам, що зробив вас господь
Всього людства багаттям!
Бо найвищий сей дар буде ще
Вам найтяжчим прокляттям!
Бо коли вас осяє господь
Ласки свої промінням,
Ви послів і пророків його
Поб'єте все камінням.[7] — Розділ IX.
Горе вам, бо століття цілі
Житимете в тій школі,
Поки навчатесь плавно читать Книгу божої волі![8] — Розділ IX.
О Ізрайлю, не тям ти сього
Богохульного слова:
Я люблю тебе дужче, повніш,
Ніж сам бог наш Єгова.
Міліони у нього дітей,
Всіх він гріє і росить,—
А у мене ти сам лиш, один,
І тебе мені досить.[9] — Розділ X.
Так бажалось там з вами входить
Серед трубного грому!
Та смирив мене бог, і ввійти
Доведеться самому.
Та хоч би край Йордана мені
Зараз трупом упасти,
Щоб в обіцянім краю лише,
Старі кості покласти.[10] — Розділ X.
Добре, дітки! Вбивайте усіх
Скорпіонів ви сміло!
Хоч неправедне, але проте
Пожиточне се діло.
А неправедне, бо й скорпіон
Жить у світі бажає.
А чи ж винен він тому, що їдь
У хвості своїм має?[11] — Розділ XI.
Милосердними треба вам буть
Задля всього живого!
Бо життя — се клейнод, хіба ж є
Що дорожче над нього![11] — Розділ XI.
Тихо скрізь, і замовкли уста,
Запечатано слово,
Тільки ти на дні серця мого
Промовляєш, Єгово.[12] — Розділ XII.
Небезпечно ставати всупір
Діл природних бігови!
Легко власний свій забаг подать
За веління Єгови.[13] — Розділ XIV.
Що значить безгрунтовій юрбі
Обіцяти свободу?
Чи не те ж, що з землі вирвать дуб
І пустити на воду?[13] — Розділ XIV.
Бач, як сунеться плем'я твоє,
Як Йордан переходить,
Єрихон добуває і скрізь
У річках крові бродить.
Ось століттями йде боротьба
За той шмат Палестини:
Амореї, гебреї, хетта,
Амалик, філістини.[15] — Розділ XVIII.
Ось гебрейськеє царство! Що сліз
Коштуватиме й крові!
А заважить у судьбах землі,
Як та муха волові.
І не вспіє воно розцвісти,
Й розлетиться на части,
Щоб у пащу могутніх сусід
Часть за частю упасти.[16] — Розділ XVIII.
Ось поглянь, які хмари летять
Від Дамаска й Галаду!
Се йде Ассур, гебреям несе
І руїну, й загладу.[17] — Розділ XVIII.
Ось поглянь, червоніють поля,
Труп на трупі усюди:
Се піднявся страшний Вавілон
На загладу Іюди.
Храм Єгови в огні… А сей тлум…
Мов комахи по полю,
Йдуть по тисячу сковані враз
Недобитки в неволю.[17] — Розділ XVIII.
Чуєш плач? На руїнах рида
Одинокий розумний,
Що коритися радив врагам,
Щоб не впасти до трумни.[17] — Про пророка Єремію. Розділ XVIII.
Іще раз храм Єгови горить,
І сей раз уостаннє:
Бо що тая рука розвалить,
Те вже більше не встане.[18] — Зруйнування відновленого Єрусалимського храму римлянами у 70 році. Розділ XVIII.
…ставлячи не раз питання про джерела сеї поеми, ніхто з тих руських інтелігентів не звернув уваги на властиві і самим змістом вказані її джерела, але майже кождий, як се покажу далі, шукав їх деінде, звичайно, там, відки я не взяв нічого. Моя поема основана майже вся на біблійних темах, отже, що ж природніше для кождого критика, як пошукати тих джерел у Біблії і порівняти їх із тим, що я зробив із них? Се якраз досі не прийшло на думку ні одному з критиків моєї поеми. Знак, що Біблія лежить далеко поза кругом їх духовних інтересів.[23] — Передмова до другого видання поеми.
Єгова, це ніякий метафізичний Бог великий і непонятний з усіма своїми атрибутами, якого існування доказував Картезій та християнські догматики, а се Бог реальний, живий у всіх людських серцях, справді всюди присутній, великий і могучий своєю силою — Бог національний! […] Нарід кождий має свого національного Бога, котрого вважає вищим понад усіх, але узнає так само інших національних богів, а також дає право другому народові уважати свого бога за більшого.[24]
Франко І. Зібрання творів: в 50 т. // за ред. О. Ф. Погребенника; АН УРСР. Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка. — Київ: Видавництво «Наукова думка», 1976. — Т. 5. — 381 с.
