Універсальний журнал
«Універса́льний журна́л» («УЖ») — ілюстрований місячник, виходив з листопада 1928 до серпня 1929 в Харкові; головний редактор Юрій Смолич. Крім белетристики й публіцистики, «УЖ» багато уваги присвячував питанням мистецтва й театру, а також оглядам культурного життя у світі. В «УЖ» співпрацювали письменники Остап Вишня, Олекса Влизько, Володимир Ґжицький, Олесь Досвітній, Майк Йогансен, Михайль Семенко, Олекса Слісаренко, Юрій Яновський та ін.; митці Василь Кричевський, Іван Падалка, Анатоль Петрицький. Розрахований на широкого читача, «УЖ» являв собою зразок кваліфікованої української журналістики.
Цитати з журналу
ред.Немає в світі такої речі, що за неї не можна б цікаво розповісти (хоча такі речі є у всесвіті й у земному глобусі). |
Наша дійсність така різномаїта, різноколірна, яскрава і яра, має знайти для себе райдужне, веселе дзеркало. |
Цитати про журнал
ред.Втім, журнал був зручним не тільки як універсальний притулок списаних на берег романтиків, але також як зразок «безвідповідального» вітаїзму та конформізму. Тут тобі і обов'язковий фоторепортаж «Родина Ульянових в Києві», і фантастичний роман «Господарство доктора Гальванеску» Юрія Смолича, і скетч на злобу дня «Юлій Цезар в автодорі» Леоніда Чернова, і зразково-показове краєзнавство «Харьков – Харків» В. Іволгіна (Володимира Зегерса) про те, як «жити стало краще, жити стало веселіше»[2]. — Зі статті «УЖ»: Народжений повзати літати не може (2024) |
|||||
| — Ігор Бондар-Терещенко |
В «Універсальному Журналі» («УЖ») публікувалася тогочасна еліта пролетарської літератури, яка вже в принципі не могла дозволити собі політичну фронду і творчий експеримент. Згадана еліта в особі Юрія Смолича, Юрія Яновського та Майка Йогансена гуртувалася навколо журналу, по суті, будучи витісненою з колишніх бунтарських видань і веселих колективів, і тому рішуче відкидала колись модні націоналістичні гасла і всілякий формалізм, батьком якого, до речі, вважався той самий Йогансен[2]. — Зі статті «УЖ»: Народжений повзати літати не може (2024) |
|||||
| — Ігор Бондар-Терещенко |
З «УЖ’а» пішла ціла плеяда художників-оформлювачів-графіків: Каплан, Бондарович, Брискін та інші. «УЖ» знайшов і пустив у світ журналістики кілька чудових нарисовців — Олександр Мар’ямов, Бородкін, той же Ковалів — під десятком псевдонімів, ще інші, які не зі своєї волі пішли в непам’ять». |
|||||
| — Ярина Цимбал |
Історія самого «УЖа» збереглася в спогадах Юрія Смолича, його незмінного редактора. Починається вона так: «УЖ» придумали Майк [Йогансен] із Левком Ковальовим, а на редакторство спокусили мене». Ідея належала власне Йогансену — «створити зовсім оригінальний журнал, не знаного ще в українській журналістиці типу англійського «мегезін» — «Універсальний журнал» («УЖ»)»[1]. — Зі статті «УЖ» — радісне дзеркало нашої бадьорої епохи |
|||||
| — Ярина Цимбал |
Майк Йогансен визначив такий еталон для кваліфікації нарисовця: кожний повинен написати захоплюючу «Подорож навколо власної кімнати» і книгу про коробку сірників. Сам Майк, певна річ, лінувався писати і подорож довкола своєї кімнати, і книгу про коробку сірників, але за склянкою чаю, в доброму гуморі, справді захоплююче розповідав про свою кімнату (…); справді, міг до пізньої ночі розповідати про той-таки коробок сірників або пачку цигарок (…). І молода автура «УЖа» охоче слухала його порад[1]. — Зі спогадів |
|||||
| — Юрій Смолич |
Найголовніше, «УЖ» — з Майкової [Йогансена] легкої, до чорта талановитої руки — встановив еталон для нарису в українській журналістиці, визначив рівень, нижче якого стало непристойно писати. Якість нарису, його цікавість у читанні стали тоді неодмінною і найпершою умовою для публікації. «УЖ» гаслом своїм виставив: «Нема в світі такої речі, про яку не можна б цікаво розповісти». Це гасло друкувалося не лише на першій сторінці журналу, а й на редакційних бланках як початок всіх текстів, що виходили з-під пера редакційних працівників[1]. — Зі спогадів |
|||||
| — Юрій Смолич |
«Народжений повзати літати не може», з властивим йому сарказмом іронізував щодо журналу «УЖ» Микола Хвильовий[2]. — Зі статті «УЖ»: Народжений повзати літати не може (2024) |
|||||
| — Ігор Бондар-Терещенко |
…Насправді цей журнал був «універсальним» не лише в літературному сенсі. Він з’явився в Харкові наприкінці 1920-х (виходив у 1928-29 рр.) після закриття багатьох видань — ілюстрований тижневик на зразок «закордонних» magazines, який майстерно оформляли Іван Падалка та Анатоль Петрицький[2]. — Зі статті «УЖ»: Народжений повзати літати не може (2024) |
|||||
| — Ігор Бондар-Терещенко |
«Немає на світі такої речі, що про неї не можна було б цікаво розповісти». Навіть якби «УЖ» придумав тільки це гасло, він уже залишився б в історії української літератури й журналістики. У цій історії не було іншого видання, яке існувало б так недовго і яке мало б такий засадничий вплив на белетристику і документалістику. «УЖ» ствердив право на існування в українській літературі таких жанрів як фантастика, детектив і репортаж. І це ще не все[1]. — Зі статті «УЖ» — радісне дзеркало нашої бадьорої епохи |
|||||
| — Ярина Цимбал |
Підсумуємо: шлях УЖ’а тяжкий, бо він не має попереднього досвіду. Через це на його шляху можуть бути і будуть ще, певно, помилки. Але разом з тим він подає уже і деякі ознаки наближення до потрібних форм. Ми певні, що до УЖ’а треба ставитися як до експериментального журналу цікавої і потрібної формації. Треба зрозуміти, що керувати цим журналом важче, ніж іншими. Через це не можна живитися з випадкового «читабельного» матеріялу для розваги — треба згуртувати навколо УЖ’а кваліфікованих репортерів, культурних фейлетоністів, тих письменників, тих письменників, що свідомо хочуть працювати над культурою нарису. Тоді УЖ справді стане універсальним масовим журналом. Його орієнтація насамперед на газетний фейлетон, на нарис та змістовну інформаційну статтю, а не на імпортні форми поверхової белетристики[1]. — З рецензії |
|||||
| — Олексій Полторацький |
У нашому гурті так розподілилися літературно-жанрові устремління: Мар’ямов і Йогансен — нарис, я — на той час наукова фантастика, Шовкопляс — пригодництво й детектив, Слісаренко — сатира. На нашу думку, українська література хибувала, не розвинувши саме цих, урбаністичного характеру, жанрів, і ми вважали себе мало не першопрохідцями на цій путі в загальному процесі української радянської літератури[1]… — Зі спогадів |
|||||
| — Юрій Смолич |
«Універсальний журнал» Левко з Майком придумали колись увечері за шахматами, — зразу подзвонили й Олексі Слісаренкові — ідіть негайно, буде чай з варенням! (Слісаренко над усе любив чай з варенням.) І вже втрьох за склянкою дуже міцного чаю з конфітурою умовили мене взяти на себе редакторство. Слісаренко, певна річ, підходив більше, ніж я, але ж був зайнятий на посаді головного редактора «Книгоспілки». В редакції «УЖ» Левко став відповідальним секретарем, а заразом і оформлювачем та випусковим, взагалі — душею журналу; в Майковому характері було подавати ідеї, але для їх реалізації він був непридатний, бо непосидючий та нетерплячий. Левко ж Ковалів був вдачі «кам’яної» — характер мав навдивовижу посидючий, упертий, точний, навіть педантичний: ніхто краще від Левка не вмів втілити Майкові ідеї[1]. — Зі спогадів |
|||||
| — Юрій Смолич |
Універсальний журнал на Україні — явище незвичайне, і через те працювати над ним доводиться, очевидно, напомацки, обережно, лавіруючи між небезпекою виконувати «соціяльне замовлення» міщанства, подаючи на своїх сторінках зразки «легкої» літератури з гострим сюжетом та іншими ознаками «читабельности», але без глибшого соціяльного змісту; а з другого боку, боючися небезпеки першої — перевантажити журнал надто важким матеріалом, що потрібної широкої авдиторії не захопить і не охопить[1]. — З рецензії у газеті «Література і мистецтво», додатку до урядових «Вістей ВУЦВК» |
|||||
| — Олексій Полторацький |
У редакції Юрій Юрович [Шовкопляс] посів відділ художньої літератури, і ми з ним удвох зачали в «УЖі» два літературні жанри — широко розповсюджені в усіх літературах світу, однак до того часу зовсім відсутні в українській літературі (на нашу думку, це шкідливо обмежувало українську літературу виключно традиціями сільської сюжетності та стилістики і тим самим заганяло українську літературу у провінціальний закутень): я почав серію науково-фантастичних романів («Господарство доктора Гальванеску»), Шовкопляс — кримінальний роман, детектив («Записки лікаря Піддубного»)[1]. — Зі спогадів |
|||||
| — Юрій Смолич |
Хвильовий їдко іронізував: «Рожденный ползать — летать не может». Він вважав утворення нашою групою свого журналу дезертирством і зрадою — ослаблення всього кола «літярмарчан», підривом ідеї «безорганізаційної організації» літературного процесу, проривом у противусппівському фронті. Куліш до самої програми журналу ставився з презирством: він не визнавав сюжетної прози, до всячеського «хохмачества» ставився з осудом (професія педагога давала про себе знати!), а дотепи — не невдалі, а справді смішні, на які реагували достоту всі, — його часто зовсім не смішили[1]. — Зі спогадів |
|||||
| — Юрій Смолич |
Чудове було також опубліковане у журналі редакційне кредо: «Наша система – п'ять хвилин розумової гімнастики щодня». А більше, в принципі, було й не треба для побудови не дуже розвиненого, як виявилося, соціялізму[2]. — Зі статті «УЖ»: Народжений повзати літати не може (2024) |
|||||
| — Ігор Бондар-Терещенко |
Шукаючи шляхів до винайдення літературного жанру, найчитабельнішого за наших часів, «УЖ» заявляє, що він насамперед журнал сюжетної белетристики та сюжетної поезії. Ми гадаємо, що це помилкова установка журналу. Не тому, що ми проти сюжетної літератури, навпаки, сюжетна література цілком придатна для кожного журналу. Але річ у тому, що установка насамперед на неї, по-перше, порушує універсальний характер журналу-інформатора, по-друге, тут найбільша небезпека збочити до безідейної «лимонадної» літератури-розваги[1]. — З рецензії |
|||||
| — Олексій Полторацький |
Щоб «УЖ» міг стати дійсне універсальним журналом, це значить треба поширити інформаційну частину. Це значить журнал розповідає у жвавій формі про економічне, політичне життя СРСР та Заходу, про побут, науку, мистецтво та інші галузі культури. Ріжниця між газетою та «УЖ’ем» мусить бути зовнішньою. «УЖ» розрахований на 30 днів, а не на один день, отже, в ньому мусять бути триваліші факти, до того ж у формі нарису, бо з усіх інформаційних жанрів цей жанр найлегше сприймається. Тут місце не лише для оповідання, а й для репортажу, побутового нарису, синтетичної статті. Ми знаємо, як зараз зростає цікавість до фактичного матеріялу, треба ту цікавість використати й створити цілий кадр висококваліфікованих художніх репортерів та «нарисистів». |
|||||
| — Олексій Полторацький |
Як сказано, будувався «УЖ» за зразками англійських «мегезін», та кожний, хто пам’ятає «УЖ» і знає англійські «мегезін», бачить, що відштовхнувшися від «мегезін», «УЖ» швидко знайшов оригінальну форму, а у своєму штукарстві та різних формальних еківоках був парадоксальним і нерідко навіть «заумним» (Наприклад, номер, котрий читався і спереду, і ззаду, і просто, і догори ногами). Винні в тому штукарстві та формалізмі були ми всі: Майк, Левко, Олекса, я і Шовкопляс, що якраз прославився своїм оповіданням «Геній», негайно був підхоплений Майком і втягнутий у нашу компанію[1]. — Зі спогадів «Розповіді про неспокій» |
|||||
| — Юрій Смолич |
Примітки
ред.
