Сліпак Василь Ярославович

Васи́ль Яросла́вович Сліпа́к (1974–2016) — український оперний співак, соліст Паризької національної опери, волонтер, учасник бойових дій під час війни на Сході України у складі Добровольчого Українського Корпусу "Правий сектор" (ДУК ПС), позивний «Міф». Загинув у бою поблизу Луганського. Герой України.

Ця стаття належить до вибраних цитат україномовного розділу Вікіцитат

Василь Сліпак

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

Пригадую, що вперше я заспівав у шестирічному віці на весіллі у двоюрідного брата. Була перерва, і я сам вийшов на сцену і «виконав» щось із пісень Мареничів... Потім мене якось почали заставати вдома на кухні біля радіо, де я з дня у день стояв і співав популярні тоді пісні Зінкевича, Яремчука. Ніхто у родині не мав відношення до музики. Згодом мене привели у «Дударик». І тут співав, як мав від природи: дискантом, альтом. Чотри останні роки — соліст у капелі. (1995 рік)

Три роки тому (у 1992) Микола Лукич Кацал — керівник «Дударика» прийшов зі мною у консерваторію, я вийшов на сцену і заспівав. Спочатку був шок і ніхто не сприйняв, було незрозуміло. Подумали. що у мене ще не було мутації голосу. Потім потрапив до Марії Байко на індивідуальні лекції. Ми рік займались і віднайшли барви тембру. Вже на наступний рік я вступив до консерваторії. (1995 рік)

Я нічого не боюсь. Тільки Бога. (1995 рік)

Взагалі до жінок я ставлюся чудово. Я постійно гублю голову — і це проблема. Хоча коли закохуюся, то співаю на порядок вище.(1996 рік)

Такого вибору в мене ще не було, але я би не хотів зламати нікому життя. Щодо вибору, думаю, перемогло би кохання.(1996 рік) — Про вибір між коханням і покликанням.

У нас дуже багато студентів-вокалістів хорошого рівня. Коли вони навчаться європейській традиції й повернуться на батьківщину, може статися справжня революція в українському мистецтві.(1996 рік)

Париж замаленький для розвитку української душі! А розвивається вона найкраще в себе вдома! (2015 рік)

Ну, нащадкам скажу — ми тут для вас і все. Ви будете жити в тій Україні, про яку ми мріємо і яку ми зараз відвойовуємо!(2015 рік)

Постійно співав. 6-річним на сільському весіллі затягнув пісню Мареничів: «Розкажи мені, любиш ти чи ні? І в очах сія: я — навік твоя». За чотири роки старший брат відвів в ансамбль «Дударик».(2016 рік)

У нашій сім'ї не було зв'язкових УПА і героїв ОУН, але був постійний спротив. Це те, що супроводжує життя українців у всі часи. У цій боротьбі виростає покоління за поколінням. Однаково, війна надворі чи мирне життя. «Совєтське» ніколи не було нашим.(2016 рік)

Змалку пам'ятаю, як родичі вінчалися в герметично закритих приміщеннях. Греко-католицька церква була під забороною, як і все українське. Однак ми старалися зберегти себе, націю, мову — попри агресію з усіх сторін. Зв'язок поколінь повертається до нас тільки тепер.(2016 рік)

А як можу не підтримувати ОУН, коли, як мені інколи здається, я народився ОУНівцем, принаймні завжди почувався і почуваюся українським націоналістом.(2016 рік)

Я поєдную в собі дві частини: в одній я артист, який грає різні ролі, а в іншій — я справжній, і таким я є в Україні.(2016 рік)

Усі найкращі моменти свого життя я проживаю на Батьківщині, і думаю, багато українців зараз би мали відчувати унікальність історичного моменту. (2016 рік)

Це так мало і так багато — любити свою землю. (2016 рік)

А що зміниться від того, який матиму паспорт? Я людина мистецтва!(2016 рік)

Розумієш, є люди інтересів і люди принципів. Між ними — прірва. Перші ніколи не зрозуміють других і навпаки.(2016 рік)

Мені не подобаються прості слова, які нічого не змінюють. (2016 рік)

19 років… так, вже певний час, але в принципі, якось, не знаю, дуже багато українців, які є у Франції, десь адаптуються до французького менталітету і стають трошки іншими. Але я якось намагаюся, все ж таки, зберігати моє серце українським, яке там стукає в грудях, щоби воно продовжувало стукати саме в українському ритмі. Тому я можу бути і більше років десь закордоном, але залишатись українцем і все.(2016 рік)

Я живу між двома країнами через вибір особистий, уже майже 20 років я у Франції, але протягом останніх двох років намагаюся максимально бувати в Україні.(2016 рік)

Наскільки я спостерігаю, артистам відчути і зрозуміти ситуацію в Україні легше – вони чутливі люди і можуть більше зрозуміти чужий біль. Це не політикум, це геть інше сприйняття.(2016 рік)

Нам потрібно залишатись позитивними і вірити в нашу силу. Вона є. Європейські друзі почудовуються нею. Ми змогли і ми зможемо.(2016 рік)

Я там, де мої друзі — люди, яким я довіряю.(2016 рік)

О 6-й годині ранку після закінчення війни разом із вами заспіваємо на сходах Дніпропетровського залізничного вокзалу український гімн. Щоб усі чули.(2016 рік) — у Дніпрі на прохання дівчат заспівати, пообіцяв їм обов’язково зробити це «о 6-й годині ранку після війни».

Розплинуся в Тобі я, і вічно житиму...(2016 рік)

Про Україну

Дивна ситуація, коли половина країни живе у війні, а інша — взагалі абстрагована від неї.(2015 рік)

«Україна понад усе!» — і це не просто гасло, це дійсно має закарбуватися в кожного в голові. Ми стаємо насправді нацією, свідомою, українцями, які будуть мати майбутнє, тобто все нормально, все буде добре! Це еволюційні зміни, які змінюють, в першу чергу, нас і в наступного покоління буде все добре. Це можливо станеться не відразу. Бо дійсно, нашу націю плюндрували дуже довго – 400, 500, 600 років ми мали велику біду, але ми вижили, ми тут, тобто це вже є великий знак, тому наша мрія – довести цю справу до кінця! Це має бути законно. А найголовніше, я сподіваюсь, що це стане з владою нашою, що десь заграє та нотка в наших можновладців.(2015 рік)

Маленьке уточнення: поняття нашої маргінальності тільки в рамках цієї, все ще існуючої, кримінальної старої системи, яка ні на крок не була змінена. А що до найближчого майбутнього: Брати і Сестри, маргінали теперішні стануть провідниками майбутніми цієї країни, бо тільки з нами сила, нас не купиш ні за які гроші і у нас є безкомпромісні аргументи, бо що би хто не говорив, наша сутність і сенс нашого життя це: Україна — Понад Усе! (2015 рік)

Ми — нація дуже миролюбна. Не провокуємо агресії, ні до кого ніколи не пхалися. Але ті, хто приходить до нас воювати і вбивати, отримають адекватну відповідь. Бо ми вміємо захищатися. Маємо генетичне відчуття справедливості і своєї країни, землі.(2016 рік)

Уся кров, що сьогодні проливається за Україну, не повинна зупинити або увергнути в депресію. Вона повинна дати імпульс для подальшої боротьби.(2016 рік)

Відповідальність зросла в рази. Не маємо права на депресію. Треба витягати себе з неї за волосся і за вуха будь-якою ціною. Маємо унікальний шанс і не маємо морального права його втратити. Не маємо права втратити Україну.(2016 рік)

Україна сильна завдяки своєму народу. Він – мудрий. Послухайте будь-кого на вулиці, і він скаже, що треба робити. Я бачу Україну успішною державою, якщо почуємо самих себе.(2016 рік)

Для моїх всіх! Націоналіст ненавидить тільки ворога і зрадника....і готовий його знищувати та знешкоджувати до останньої краплі ЇХ крові і звичайно готовий віддати за святі ідеали УССД найдорожче - своє життя! Поза цим: Націоналіст по дефініції може тільки ЛЮБИТИ своє, своїх, своїми, зі своїми... Всі брати і сестри, ви мої, бо: Ви розумні, розвинуті, відкриті, відверті, думаючі, адекватні, глибокі, чесні, сміливі, солідарні, незламні, безкомпромісні, правдолюбиві, нелицемірні, гідні, високоморальні, справжні і люблячі! Мені здається, тоді дуже багато питань відпаде і також тих, хто цими якостями не володіє. Бажаю Вам і собі розвиватися завжди в такому найпозитивнішому напрямі і творити це навколо Вас! Тоді, не тільки ми будемо пишатися нашою нацією, а також інші будуть пишатися нами і ставити нас в приклад іншим... Подумайте трошки над цим... Україна для нас понад Усе і ми її зробимо дійсно такою, як би ми хотіли бути самі в ній!(2016 рік)

Ну, ми ж – українці! Давайте вирішувати все спокійно. (2016 рік)

Буде (перемога) обов'язково! При одній умові: коли кожен з нас буде робити все необхідне для цього від найменшого до найбільшого і у всьому! Уявити собі: всі українці світу одночасно думають про це і діють? Це ж бомба, перед якою не встоїть ніщо на світі!(2016 рік)

Ми – дуже гарна і сильна країна, і деяким людям там, десь трошки вище, треба просто схаменутися…(2016 рік)

Дякуємо саме тим справжнім, "обезбашеним", які дали сенс тій революції і не побоялися піти з наступом голіруч на псів режиму! Ті ж хлопці першими потім пішли на схід обороняти нашу країну від ворога і ті ж тепер сидять у в'язницях... Бо сьогоднішній режим їх боїться, бо саме вони залишаються тією рушійною силою нашої нації, поки інші вичікують, що хтось це зробить за них! Але так завжди було і буде! Відсоток тих, хто веде дуже маленький, не зважаючи на більшість, яка багато говорить, або просто боязко відсиджується! Тому Слава рушійній силі нашої України! Якщо Ви ще є, хлопці, дівчата - у нас ще купа роботи! Все тільки починається, вирішальний момент залежить тільки від нас! (2016 рік)

Брати і сестри! Дійсно, майже завжди ми апелюємо до влади, вимагаючи щось... Але ж: влада- це ми, народ! Вони не влада, вони слуги Наші! Тому, може трошки поміняймо формулу в наших діях в конституційний спосіб і тоді наша позиція буде більш гідною!!! Дайте зрозуміти від найменшого чиновника до президента, що вони всього лиш наші СЛУГИ!!! І тоді все стане на свої місця!(2016 рік)

Подвійне враження від Києва: з одного боку щастя бути в місті, де є свої нормальні патріоти, які готові на все задля України, але з іншого: відчуття перебувати в місті ворожому до України, очікуючи небезпеки від ніби то на перший погляд невидимої присутності внутрішнього ворога, коли тебе тільки пасуть, що би взяти тебе кожний момент, коли ти впевнений, що влада, "право"охоронні органи, судді, депутати працюють проти тебе, проти народу.... сбєрбанки росії на кожному кроці, ворожі погляди тітушних чи ригівських можливо рил... Некомфортно...Відчуваєш більшу небезпеку і ворожість, ніж в політично проросійському Парижі.... Такі враження за ранішньою кавою від столиці.... Не дуже це все... Невже ми здалися? Дай Боже сил!

Про власну творчість

Ніколи раніше не думав, що стану співаком. Все вийшло якось само по собі. Мабуть, було від народження запрограмовано. Бог дав голос. А тепер мушу Господа прославляти тим голосом. Разом з тим і віра закладена в мені з дитинства. Той зв'язок, який я відчуваю з Богом, словами не поясниш. Але без нього мистецтво, яке доносить виконавець, видається неповним. Через що треба постійно прагнути цього зв'язку, його безперервності. Мені здається, віра — це основа, на якій будується все решта. І якщо у мене відповідальний виступ, я молюсь перед виходом. От, як на конкурсі у Франції. Перехрестився і вийшов на сцену. Пам'ятаю тільки: відкрив рот і почав співати, а що було далі... Співав, так би мовити, в автоматичному режимі. (1995 рік)

Зрештою, не тільки в молитві можна почерпнути сили. Є така організація «Віра і світло», заснована Жаном Ваньє, яка існує при церкві св.Володимира і св.Ольги у Львові. Я входжу до неї. «Віра і світло» опікуєься людьми неповносправними. Милосердя і спілкування зі страждаючими стало потребою для мене.(1995 рік)

Що ж до конкурсу у Франції, то на ньому я виконував французькі пісні, італійські арії та наші українські народні пісні в обробці Ревуцького і Лисенка. Ці пісні й скерували журі у те русло, що мені дали гран-прі. Звичайно, переживав, адже поруч жодної знайомої людини, вперше у Франції. Але професор, який був у журі, а потім після конкурсу давав мені майстер-клас, виявився до мене настільки чуйним, що ставився, як рідний батько.(1995 рік)

Після поїздки до Франції був фестиваль сучасної музики в Одесі «Два дні і дві ночі», де я виконував кантату О.Козаренка «П'єро мертвопетлює». У ті дні я дістав масу вражень від нової авангардної музики. Вона досить важка для сприйняття. Хоча, можливо, просто треба звикнути. Така музика потребує спеціального мислення. Цікаво, що було чимало непідготовленої публіки, але вона швидко призвичаїлась. Ця нова музика — атональна, аритмічна, дуже рідко мелодійна. В основному інструментальна . Тому й цінні такі твори, як в О.Козаренка. Хоча складні для виконання, бо не вокальні, а музика, тобто супровід, не дозволяє чітко доносити текст до слухача. Через це такі твори потребують багато праці, щоб було виразно чути й текст.(1995 рік)

Мені надійшло багато пропозицій щодо нових виступів та фестивалів. Але, думаю, все закінчиться до літа, бо коли забагато — то на шкоду. Студент є студент. Він ще не є справжнім співаком. Треба передусім вчитись і при можливості поєднувати навчання з концертами.(1995 рік)

Це величезна робота — духовна, душевна, без якої артиста нема. Це аура, з якої не можна виходити, інакше погубиться весь зміст мистецтва: християнство, мистецьке життя, все прекрасне.(1996 рік)

Співати сучасну музику мені цікавіше, вона емоційніша від барокової.(1996 рік)

У 14 років я побачив Канаду й Америку, виступав у Карнегі-холлі. Але у консерваторію вступив не одразу — через рідкісний голос. Контртенорів усього 2 в Україні.(2016 рік)

Партію чотирьох дияволів з опери Оффенбаха «Казки Гоффмана» на півдні Італії мені згадували дуже довго. ­Гастролював там наприкінці 1990-х. До того часу контртенор у мене зник і залишився бас-баритон. Глядачі аплодували стоячи і казали, що я — природжений Мефістофель. Тому взяв собі такий позивний. Командир скоротив його до «Міф», бо по рації це дуже довго звучить.(2016 рік)

Про волонтерство

Все почалося з волонтерства, «ДУК ПС» були перші наші хрещеники, ми їх так називаємо. Ми їм допомагали всією нашою волонтерською організацією «Fraternité Ukrainienne/Українське братство». Перші, кому ми допомогли, - це був 7-й батальйон «ДУК ПС», я знав цих людей і так сталося, що я тут, але це міг бути й інший якийсь батальйон. Ось так волонтерство природно переросло в активну участь.(2015 рік)

Для того, щоб домогтися від міської влади скасування кінопоказу російського фільму «Крым. Путь на Родину», який розповідає про анексію півострова, активісти ініціативи «Євромайдан Бордо» (Collectif Euromaidan Bordeaux) створили відповідну петицію. Активісти оперативно відреагували на афішу цього показу і запустили поширення петиції, і паралельно контактували з посольством, щоб вони написали у терміновому порядку лист мерові Бордо Алену Жюппе. Ініціатива швидко поширилась у різних французьких спільнотах українців у соцмережах. Пізніше петиція потрапила до українського сегменту, і вже до кінця дня кількість підписантів істотно збільшилась.(2015 рік)

Жодна пісня не викликала в мене таких емоцій, як «Горіла сосна, палала» у виконанні Олега Скрипки на помаранчевому Майдані. Мороз по шкірі відчуваю досі. Я був в Україні, підтримував Майдан, як міг. Тим важче було відчувати другий Майдан на відстані. Мав контракт в Опері, і я не міг вилетіли до Києва.(2016 рік)

Переживав, коли в Україні почалася революція. Мав контракт із Паризькою оперою й не міг прилетіти до Києва. Але прийшов на першу маніфестацію українців у Парижі. Став активним учасником усього, що відбувалося в діаспорі. Готовий був зробити все, аби Україна не втратила свій дух і себе. Пишався, як на перші волонтерські гроші купив машину «Форд» для «Правого сектора». Коли вперше поїхав на Донбас із допомогою, пробув там місяць.(2016 рік)

Ми повинні нагадати парижанам, французам та іноземним туристам про брутальний акт агресії проти України та неприйнятну анексію Криму з боку Росії, а також привернути увагу світової спільноти до злочинів російської влади на території нашої країни.(2016 рік)

Насправді роботи не бракує – є дипломатична сфера, культурна, яка в багатьох моментах навіть потужніша, ніж тримати зброю в руках на Сході. Але я для себе обрав шлях: як чоловік, можу бути на війні, а як артист – можу робити максимальну промоцію України у Франції.(2016 рік)

Важливо було знати людей особисто. Знати, що конкретно потрібно. Все передавали з рук в руки – тут взяли, там передали. Це був основний принцип нашої роботи. Важливо, щоби громада була об’єднаною в такому громадському меседжі. Дуже важливо, щоби й Україна була об’єднаною в такому сенсі також. Не може бути, що одна половина України бере участь у війні, а друга половина – зовсім ні, а тільки займається особистим комфортом. В країні, яка бореться з агресором, кожен мав би брати участь у цій війні. Є факти, коли нас підтримують навіть росіяни, котрі виїхали з Росії.(2016 рік)

Це тепер наші діти.(2016 рік) — Про дітей загиблих воїнів.

Про власну промоцію

Так сталося, що коли я був на фронті, багато журналістів знімали про мене сюжети. Напевне, це цікава історія: оперний співак – і тут, на фронті. Я брав участь у програмах, давав коментарі. Але завжди пояснював, що не роблю це для власного піару, бо мені воно не треба. Вибір воювати був особистий, а не публічний. Але через свої звертання я можу передати, що відбувається на Сході, що люди можуть робити, аби не втрачати дух, як можуть бути корисними.(2016 рік)

Не люблю, коли про мене пишуть. Реклами не потребую. Погоджуюся на матеріали тільки з одною метою: щоб своєю впізнаваністю допомогти тим, хто на фронті.(2016 рік)

Зрештою, я можу дати свою оцінку цій війні: що там дійсно борються за майбутнє України. У цьому плані промоція може бути позитивною.(2016 рік)

Про благодійні виступи у Франції

Вже рік я з однодумцями роблю благодійні концерти — частина виконавців-піаністів з Франції, частина з України, і ми збираємо гроші для військових потреб. Такі виступи ми робимо в Українському центрі у Парижі, бо у ії не зробиш публічний виступ, коли гроші йтимуть на армію, це не дозволено.(2016 рік)

Друга частина нашої роботи – це вже благодійні виступи для допомоги дітям-сиротам, які втратили батьків у війні.Є така асоціація, яка об’єднує представників різних країн — «Opera friends for children», і вони ставлять за мету допомагати дітям з країн, де відбувається війна. Україна тепер в числі таких, також додалася Сирія. Реакція глядачів активна, зали завжди заповнені, і це додає оптимізму.(2016 рік)

Хоча багато французів нас підтримують. У той же час є так звана французька еліта, яка історично дотримується проросійських тенденцій. Їм важко зрозуміти, що Україна - незалежний гравець. Наша країна сильна завдяки своєму народові. Наш народ дуже сильний, у нас багато можливостей. Якщо у нас в країні будуть прислухатися до народу, ми станемо успішною державою.(2016 рік)

Концерти — то інструмент, а мета — кошти для тих, хто боронить Україну від загарбника.(2016 рік)

Лише на своїй, українській території ми можемо відверто анонсувати, що збираємо кошти на потреби фронту. Будь-яка французька церква або концертний зал має право не погодитися на підтримку іноземної армії.(2016 рік)

Про діаспору і спільність

Так історично склалось, що українці не дуже схильні завжди бути об’єднаними, і діаспора в Парижі — не виняток. Щодо питань волонтерства, то, можливо, в цьому є й плюси: зрештою ми об’єднуємося з тими людьми, з якими нам комфортно і легко.(2016 рік)

Силою нічого не зробиш. Наші ділянки роботи дуже конкретні, і ми прихильники того, аби мати максимально персональний підхід до допомоги. Наприклад, не надсилати гроші чи військове оснащення, «аби надіслати» – ми завжди конкретно знаємо, кому й для чого. Ми передаємо із рук в руки і цей принцип зберігаємо. Інша справа, що коли мова йде про громаду, яка публічно транслює меседжі про Україну, то тут потрібна консолідація. Що в Україні, що у Франції. Це дивна ситуація, коли половина країни живе у війні, а інша – взагалі абстрагована від неї. Телевізор каже, що вдень війни немає і добре. В ідеалі цю біду мали б вирішувати всі разом – але на практиці це не так.(2016 рік)

Кілька днів тому в моєму селі під Парижем помітив автівку з прапором в середині і не думаючи відв'язав зі свого пальта, яке багато чого пройшло, жовто-сині бомбончики і завішав на двірники... подарунок було прийнято! Сьогодні ще щось маленьке приліплю невідомому патріоту у Франції.(2016 рік)

Про Наталку Пастернак

На початку січня не стало Наталі Пастернак, яка очолювала українське товариство у Парижі. Вона була унікальною людиною в тому плані, що завжди ставила суспільні інтереси на перше місце. Це була наша дорога подруга і натхненниця. Вона заповіла зібрати кошти для приїзду дітей, які втратили у війні батька, до відпочинкового табору в місті Розе (Франція). Ми мали вперше такий досвід організації відпочинку минулого літа, і 6 дітей поїхали у табір і були щасливі. І це приносить найбільшу радість – бачити, як діти усміхаються.(2016 рік)

Про участь у війні на Сході України

Це не є жодне геройство їхати туди. Всі бояться. Я адресую меседж всім чоловікам від 18 до 50 в гарній фізичній формі, що там нічого страшного, аж такого немає. Ви там не мусите стріляти, ви можете допомагати. Я раджу всім чоловікам поїхати в зону АТО, щоб зрозуміти — війна скоро скінчиться. Дякуючи саме такому досвіду кожного українця, який вважає себе хоча б трошки патріотом.(2015 рік)

Дійсно важкувато було в Парижі висидіти, коли тут таке діється. Хотілося бути тут саме в той момент відповідальний для ДУКу. Бо знаємо всі, що то, на жаль, ці дії влада зараз робить проти добровольчих батальйонів і тому ми – мирні співаки, письменники, поети - ми вирішили приїхати сюди для підтримки.(2015 рік)

Українська повстанська армія — це є символ боротьби, і зараз ми, ті хто тут знаходиться, продовжуємо цю боротьбу. І це наша остання боротьба. Тобто потім вже не буде виходу і майбутнього не буде без того, щоб ми виграли цю війну. Ми всі українці в Україні і в світі маємо величезну надію на те, що це буде зроблено. Бо інакше немає просто виходу з цієї війни.(2015 рік)

Так, ну це справді щось особисте. Бо люди, наші дівчата, посестри, які в Парижі, вони дійсно хвилюються, і це нормально, тут нічого дивного немає. Але все ж в кінцевому результаті всі і кожна з них сказали: «Ми тебе розуміємо, тільки бережи себе і все!». Тобто це доказ того, що вони нас люблять, і що вони люблять Україну також. Тобто вони там не думають, що «ой ти поїхав на гарматне м'ясо», ні все нормально.(2015 рік)

Батьки... а батьки, вони не знають, що я тут, до речі. Тому я не знаю, як це відео там пройде.(2015 рік)

Я дійсно раніше не служив. Навчався в консерваторії, де не було навіть військової кафедри. Але всьому навчився на місці. До умов звик швидко. Єдине, до чого звикнути неможливо, — до втрат. Багатьох хлопців, яких я знав, уже немає.(2015 рік)

Поки буде тривати війна на Сході, мистецтво зачекає. Як то оперний співак пішов воювати? А хто сказав, що Донбас не гламурний? Наші люди люблять героїзувати. Я не бачу нічого страшного в тому, що змінив комфортне ліжко на бліндаж. (2016 рік)

Як чоловік, можу бути на війні, а як артист – можу робити максимальну промоцію України у Франції.(2016 рік)

Війна дуже швидко проявляє гниль людини. І що ми ще довго будемо відвертати носа від того, ким багато хто з нас є насправді, перш ніж навчимося чесно сприймати реальні виклики. Щоб перемогти, нам важливо навчитися говорити правду, - як про війну, так і про самих себе. (2015 рік)

Насправді ми народилися 2 роки тому. І тепер наше завдання – перемогти у цій війні і вистояти.(2016 рік)

Я мушу бути там, на війні. Бо саме там, на Сході, на фронті, пишеться історія України.(2016 рік)

Тут все просто. Я організував волонтерський рух. Не можу агітувати людей і просити давати пожертви, коли сам до кінця не розумію, що таке ця війна.(2016 рік)

Якщо не йти до кінця, то навіщо починати?(2016 рік)

Ми там, де нас нема.(2016 рік)

Запрацював генетичний код.(2016 рік)

Смерть — це гидота. Але — приємна.(2016 рік)

Я не міг не приїхати. Не можу когось підвести. Адже я підписав контракт. Але і виїхати з України вже не можу.(2016 рік)

Нерви здають у багатьох, але потрібно триматися. Я – оперний співак, а це робота нервів. Стрес постійно є при виході на сцену, треба контролювати себе. Це допомагає і на війні.(2016 рік)

Після всього пережитого я впевнений в тому, що залишатимусь завжди українцем і не візьму громадянство у Франції. Ну, так сталося! Вибачте. Буду працювати тут, але після моїх останніх активних подорожей я зрозумів, що Україна все ж таки буде залишатися в моєму паспорті. І я буду намагатися якнайчастіше їздити туди. І робити активно те, що ми можемо зробити тут... Це найбільше, що я можу зробити, ось!.. Моя професія зобов’язує мене завжди бути в готовності до чогось нового... Співак оперний — це дуже нервова професія. Дуже багато чинників, які працюють одночасно, тому так сталося. Ось тому якісь там емоційні переходи між географічними місцевостями є, звичайно. Україна — зараз болюче місце в серці кожного з нас. Але емоційно якось справляємося. Тобто все нормально. Патріотизм у нас в генах, на щастя. Я можу сказати, що почуття справедливості завжди було в мені за будь-якої ситуації. Тобто незалежно від якихось відчуттів, воно було завжди. Тобто справедливість перш за все. У нас така ситуація, що ми не можемо дозволити брехати самим собі. Маємо казати те, що ми відчуваємо. Хай наше серце говорить. Ніколи не зважаймо на жодну політичну кон’юнктуру чи якесь керівництво — завжди говорімо те, що ми думаємо. Це, може, нагадує дитячу наївність. Але я згадую хлопців на фронті — от вони справжні, як діти. і саме ці люди є реальною рушійною силою. Саме вони можуть робити дуже багато прогресивних речей. Тому не соромно бути дитиною. (2016 рік)

Завершиш свої реформи — підемо на фронт разом. Хоча ніхто тобі не дасть їх завершити. Тому бери автомат вже зараз. Часу менше втратиш.(2016 рік)

Якось не сприймаю похвалу. Весь час думаю: а що в цьому такого особливого? Я просто з дитинства захоплююся співом. Я приїжджав до Франції на конкурси та фестивалі, і в 1996 році директор фестивалю запропонував мені залишитися. Так сталося, що я залишився там на 19 років. Для мене це найкраща професія, вона мені дійсно цікава. Але зараз в Україні війна. Деякі французькі телеканали подають російську пропаганду. Запитаєш у француза, що відбувається в Україні. Він відповість: «Та нічого, у них там громадянська війна». Пам'ятаєте, редакцію журналу «Шарлі Ебдо» атакували терористи? Їх ліквідували. Так ось, це була антитерористична операція. А хіба те, що відбувається у нас в Україні, можна назвати АТО? Давайте називати речі своїми іменами. Це війна.(2016 рік)

Офіційні речники, офіційні медіа говорять про фронт більше неправду, ніж правду, або замовчують її.(2016 рік)

Майдан… війна… Все почалося якось паралельно… В принципі, рішення було прийняте досить давно. Я помаленьку готувався… сам купував якусь форму… морально я був готовий до поїздки на схід. І я дуже щасливий, що побував там… там є патріоти, там є справжні люди… Там є та Україна, яку я хотів бачити… Я скажу одну фразу, хай це буде пафосно, але я не боюся цих слів. Люди, які там – це реально цвіт нації. Ці люди будуть здатні дуже скоро змінити країну. Це люди ерудовані, вони стоять високо інтелектуально, люди різних професій, національностей.(2016 рік)

Приїжджає машина звідти… у хлопців зламався насос… Я дістаю свій гаманець і купую насос… Тут нема нічого особливого. Це – нормально…(2016 рік)

Зона АТО – це вся Україна. Різниця між тилом і фронтом є величезна…(2016 рік)

Подвійне враження від Києва: з одного боку щастя бути в місті, де є свої нормальні патріоти, які готові на все задля України, але з іншого: відчуття перебувати в місті ворожому до України, очікуючи небезпеки від нібито, на перший погляд, невидимої присутності внутрішнього ворога, коли тебе тільки пасуть, що би взяти тебе кожний момент, коли ти впевнений, що влада, «право»охоронні органи, судді, депутати працюють проти тебе, проти народу... сбєрбанки росії на кожному кроці, ворожі погляди тітушних чи ригівських можливо рил... Некомфортно... Відчуваєш більшу небезпеку і ворожість, ніж в політично проросійському Парижі... Такі враження за ранішньою кавою від столиці... Не дуже це все... Невже ми здалися? Дай Боже сил! (2016 рік)

Добровольчі батальйони – це прості люди, які приїжджають на фронт, щоб захистити свою землю від агресора. Влада каже, що їх нема… 7-го окремого батальйону ДУК немає на фронті. Але насправді він є. Цей фронт є всюди, в кожному місті України. Це меседж, напевно, керівництву, чому нас немає там. Заборонити добровольчий рух – це є антипатріотична акція – заборонити людям захищати свою землю, це заборонити народу існувати.(2016 рік)

У мене є особиста потреба — бути паралельно всюди. І тут, на першій лініїї оборони, теж. Це мій особистий вибір.(2016 рік)

Наші люди люблять героїзувати будь-що.(2016 рік)

У Європи не можна просити допомоги або посилення санкцій, якщо ти їм не даєш справжньої інформації про те, що відбувається тут.(2016 рік)

Хлопці «при владі», давайте вирішувати! Ви щось робите для того, щоб найшвидше закінчити цю війну чи для того, щоб її продовжити і заморозити конфлікт?(2016 рік)

Добровольці цю війну могли перемогти. Їм просто не дали.(2016 рік)

Та годі вже вештатися туди-сюди. Пробуду, скільки треба.(2016 рік) — Про чергову ротацію до початку оперного сезону.

Про прощення росіян

Я вже бачу, як вимальовується ставлення українців до теми прощення.(2016 рік)

Ми маємо приклади тут, у Франції, коли росіяни, які давно виїхали зі своєї країни, стають на наш бік, підтримують. Деякі дають гроші для фронту. Якщо росіянин витягує з гаманця 100 євро на потреби українських військових – це щось вже означає. Він розуміє, що його країна чинить страшні речі, вбиває українців – і він підтримує бажання України відстояти свою незалежність, свої принципи і людей.(2016 рік)

У майбутньому, думаю, ми будемо розуміти, хто є друзями України, а хто підтримує агресію і режим Путіна свідомо. І відповідно, для другої категорії реакція буде однозначною – ми вміємо захищатися, ми генетично маємо в крові відчуття справедливості і своєї країни, землі.(2016 рік)

Найскладніше буде вибачити кримінал проти людства, який чинить режим Путіна. Але не слід забувати, що ці дії підтримуються більшістю населення Росії. І не потрібно розділяти: мовляв, проблема лише в Путіні, він лише мавпа, яку всім показують. Проблема – у цих людях, які підтримують агресію, які готові вбивати. І їм ми ніколи не пробачимо.(2016 рік)

Доведеться тоді ставитися до росіян вибірково: ті, хто зрозуміли, з тими ми будемо підтримувати одне одного, а всі решта – Бог їм суддя.(2016 рік)

Про Василя Сліпака

	Коли я вперше почула Василя, то зрозуміла, що він має рідкісний голос діапазоном від контртенора до баритона. З Василем ми готуємо спеціальний позапрограмний щодо вузу репертуар. Він відзначається надзвичайною працьовитістю. В основному готуємо класичні твори Вівальді, Скарлатті, Каріссімі, Бортнянського, Березовського, Баха, Генделя, Шумана, Дебюссі, Вольфа, Лисенка, Ревуцького, Лопатинського. Василь наділений особливою розсудливістю, стриманістю, і мені та концертмейстеру Наталі Гавриленко приємно працювати з таким перспективним студентом. Під час навчання ми відчули, що Василь має дуже добру душу і дуже добре серце. А коли я довідалася, що Василь входить в організацію милосердя «Віра і світло», то, здається, краще зрозуміла його. Бо ця його особлива м'якість і душевність виявляються і у виконуваних творах. Можливо, саме тому Василю й вдається так глибоко сягати у глибинний зміст духовної музики, якою він просто полонить слухачів. Зрештою, він певний час співав у хорі церкви св.Володимира і св.Ольги. Хто знає, можливо, якби не Церква, Василь так і не став би студентом нашого вузу. Бо коли розгорнулась полеміка навколо його унікального голосу і його категорично не хотіли приймати до нас в інститут, я втомилась переконувати педагогів вокальної кафедри про незвичайність природи його голосу, що потрібен час і навчання, щоб побачити його перспективу. Ми подались з Василем з останньою надією у митрополичі палати у канцелярію УГКЦ добитись прийому у Блаженнішого чи у когось іншого, хто б нас вислухав. Людей було багато, ми довго чекали... Раптом вже з відчаю, що час минає безрезультатно і завтра буде запізно, я зайшла з Василем у кабінет і, коротко розповівши суть нашого візиту, попросила Василя: співай «Богородице Діво»... Коли він почав співати, стало діятись щось неймовірне: в усіх кабінетах повідкривались двері, повиходили люди, почали слухати... Мабуть, зачарував Василь їх своїм незвичайним голосом, бо було написано такого зворушливого листа до ректорату нашого вузу, що, сподіваюсь, саме він і зіграв вирішальну роль у долі Василя. Бо хто ж відважиться виступити проти Церкви. Провидіння опікується, щоб Божий дар не змарнували. (1995 рік)
	— Марія Байко, народна артистка України, Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, професор Львівської національної музичної академії імені Миколи Лисенка.

	Такого самородка я не чула і не мала у класі протягом 30 років викладання вокалу. За своїм музично-естетичним розвитком Сліпак іде далеко попереду всіх студентів. (1996 рік)
	— Марія Байко, народна артистка України, Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, професор Львівської національної музичної академії імені Миколи Лисенка.

	Він дарує винятковий, рідкісний нечуваний спів. Після першого року навчання Сліпак утвердився, як живе вокальне чудо. Багато хто з професорів вокалу мріяв би мати його хоч раз у своєму класі. Надзвичайно обдарований сопраніст, володіє тонким, вміло безмежним, що просто зводить з розуму — вібрато — сповненим могутньої сили, що невідомо як вміщається у такому молодому співаку. Ніхто, здається, так не зумів би. Саме йому публіка віддала свій приз. (1994 рік)
	— «La Montagne», 1994 рік, Франція.

	Василь Сліпак зачаровує французьких слухачів. (1994 рік)
	— «La Montagne», 1994 рік, Франція.

	І, звичайно, головний подарунок — жива музика. Шалений успіх мав твір молодого львівського композитора О.Козаренка під назвою «П’єро мертвопетлює» для високого чоловічого голосу — контратенора (Василь Сліпак) та ансамблю солістів. Вибухова експресія музичної мови, незвичайний тембр голосу з несподіваними нюансами звуковидобування від шепоту до крику і блискуче виконання — і захоплена публіка вимагає повторити кантату «на біс». (1994 рік)
	— Олена Берегова, музикознавець, викладач Київської державної консерваторії імені П.І.Чайковського.

	Але подія все ж таки сталася — відбулася прем’єра нового твору молодого, але вже відомого композитора Олександра Козаренка, камерної кантати «П’єро мертвопетлює» на вірші Михайля Семенка. Вимоглива музикознавча еліта зазначила, що твір цей безперечно виділяється навіть на фоні досить різнобарвної панорами представлених новітніх опусів українських і закордонних композиторів молодшої генерації. Ну а слухачі аплодисментами запросили камерний оркестр «ARCHI» під керуванням Ігоря Андрієвського та соліста Василя Сліпака виконати кантату ще раз «на біс». Не можна оминути виконавця, завдяки якому прем’єра все ж таки відбулася, — молодого львівського співака Василя Сліпака, контратенор якого чи не єдиний зараз в Україні. Додайте сюди непогані вокальні здібності, акторські можливості та бажання працювати. Зараз Василь поки ще студент першого курсу вокального факультету Вищого музичного інституту, а що стосується майбутнього, то побажаємо, щоб воно вимальовувалося для нього у рожевих барвах. (1994 рік)
	— Ірина Білосвєтова, журналіст «Україна молода».

	Камерна кантата «П’єро мертвопетлює» для контратенора та ансамблю на вірші Михайля Семенка (соліст і блискучий актор — Василь Сліпак зі Львова) з її яскравим мелодизмом, колючим гумором, виразно виліпленими образами стала безумовно подією не лише фестивалю, а й вітчизняної музики останніх років. (1994 рік)
	— Богдан Сюта, український музикознавець, піаніст, педагог і композитор, член НСКУ.

	А подією номер один «Київ Музик Фесту’94» одноголосно називають твір молодого композитора з Коломиї Олександра Козаренка — камерну кантату «П’єро мертвопетлює» (1993 р.) для контратенора та камерного ансамблю на вірші Михайля Семенка. Буквально вразили і музика, і філософський зміст, і театральне дійство, що розгорнулося на сцені. В білому — трагедійному — гримі нервово-витончений П’єро — дух, викликаний чужою волею, слухняна маріонетка в чужих руках. І водночас він же — дух митця, що переміг смерть і, звільнившись від власної тілесної оболонки, не в змозі прислужувати тирану. Ці протилежні образи розкриваються з допомогою різних тембрів — чоловічого співу супервисоким голосом (контратенор) та мелодекламації баритона. Цікаво, що обома тембрами чудово володіє одна людина — студент І курсу Львівської консерваторії Василь Сліпак. (1994 рік)
	— Ірина Сікорська, український музикознавець.

	Серед приємних несподіванок і справжніх відкриттів фестивалю слід назвати камерну кантату молодого композитора О.Козаренка «П’єро мертвопетлює». Складові її успіху — органічне поєднання наповнених філософським змістом віршів поета-футуриста М.Семенка, проникливо ліричної і водночас сповненої драматичної наснаги музики, близької за настроєм і стилем до «Місячного П’єро» А.Шенберга. Сприяв цьому і спів молодого В.Сліпака, володаря унікального за тембром голосу — контратенора. (1994 рік)
	— Марія Загайкевич, український музикознавець, провідний науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського НАН України, доктор мистецтвознавства (1982).

	Я з великою цікавістю відвідував концерти. Особливо мене вразив твір О.Козаренка “П’єро мертвопетлює”. Я вважаю, що це найяскравіший твір фестивалю. Із задоволенням візьму партитуру до Мюнхена. Переконаний, що там на неї також чекає успіх. (1994 рік)
	— Бернд Редманн, композитор (Німеччина).

	Але подія все ж таки сталася – відбулася прем’єра нового твору молодого, але вже відомого композитора Олександра Козаренка, камерної кантати “П’єро мертвопетлює” на вірші Михайля Семенка. Вимоглива музикознавча еліта зазначила, що твір цей безперечно виділяється навіть на фоні досить різнобарвної панорами представлених новітніх опусів українських і закордонних композиторів молодшої генерації. Нарешті, не можна оминути ще одного виконавця, завдяки якому прем’єра все ж таки відбулася, — молодого львівського співака Василя Сліпака, контратенор якого чи не єдиний зараз в Україні. Додайте сюди непогані вокальні здібності, акторські можливості та бажання працювати. Зараз Василь поки ще студент першого курсу вокального факультету Вищого музичного інституту, а що стосується майбутнього, то побажаємо, щоб воно вимальовувалося для нього у рожевих барвах. Ну а слухачі аплодисментами запросили камерний оркестр “ARCHI” під керуванням Ігоря Андрієвського та соліста Василя Сліпака виконати кантату ще раз “на біс”.(1994 рік)
	— Ірина Білосвєтова, журналіст.

	Василь співав в альтах з гарним тембром, був одним з ведучих партії. Вдача у нього була така ж, як і зараз: скромна, врівноважена, спокійна. Його голос я навіть боюсь кваліфікувати певним терміном, бо, мабуть, такого нема. Василь вміє ансамблювати у хорі, але було видно, що він соліст. Зберігаючись поруч з мецо-сопрановим тембром, у Василя, природно, виростав баритон. Він і розмовляв баритоном, і співав то баритоном, то мецо-сопрано. Але найбільше Василь здивував нас всіх тим, як він швидко оговтався у консерваторії і напрацював репертуар соліста. Цьому сприяли його сміливий характер, артистизм, врівноваженість. Ніхто з наших — його друзів, педагогів — не сподівався, що він відразу заявить про себе так голосно. Фактично, за час навчання у капелі Василь був вихований і у великій мірі навчений як професіонал. Прийшла дійсно пора дивуватись. На такий вік, двадцятилітній рубіж, на такий розвиток юнака і становлення психологічних засад вже на такому професійному і поважному життєвому рівні. При тому, що тільки-но минула мутація голосу. Я не докладав якихось спеціальних зусиль. Він ріс, як і всі хористи, правда, у досить гарячій атмосфері вимогливості та цілеспрямованості, але не мав ніякого спеціального тренажу. Жаль, що в консерваторії не тільки вокальна кафедра, але й інші високопоставлені, відповідальні люди не знали «з чим їдять такі голоси». Замість того, щоб привітати його, вбачали у цьому щось патологічне. Історія з Василем є свідченням того, що ми — не готові зустріи й сприйняти талант, генія, бо це завжди поза рамками звичайного, завжди не до місця, і завжди невчасно. Значить, мусимо психологічно готуватись до таких несподіваних явищ. яким виявився Василь Сліпак і, будемо сподіватись, появляться інші. (1995 рік)
	— Микола Кацал, (1940 — 2016), український хоровий диригент, народний артист України, лауреат Шевченківської премії, почесний громадянин Львова (2011).

	Василь — не по роках зріла людина у своїх поглядах на життя, на своє місце у мистецтві, усвідомлює, що це передусім велика праця — бути у мистецтві. У нього є все, щоб стати зіркою: артистизм, голос, підстави реалізуватись, але у нього немає нахилу до зоряної хвороби. У нього, повторюю, рідкісний дар: він усе знає, йому тільки треба допомогти пригадати. Треба було б йому повчитися у спеціальних мистецьких школах бароко, ренесансу, щоб пізнати естетику і виховання цього співу. У Європі є такі центри, в Англії, здається. (1995 рік)
	— Олександр Козаренко, український композитор, піаніст, музикознавець.

	Якщо говорити про таке явище як Василь Сліпак, то його голос відносно інтонаційної, музичної, вокальної культури — дуже гнучкий, тому, що він природній. Він створений нашою українською природою. У вокальному відношенні Василь виховувався дуже правильно. Бачите, коли хормейстер, великий майстер, почав працювати з Василем, він вивів і створив таку прекрасну природну можливість для постановки класичного варіанту голосу. Це явище — унікальне. У столітті з'являється три, чотири, п'ять таких голосів. Звичайно — це явище українське. (1995 рік)
	— Олег Тимошенко (1932 — 2010), український хоровий диригент і педагог, народний артист України, академік Національної академії мистецтв України, професор, у 1983–2004 роках — ректор Київської консерваторії.

	Голос у Василя — рідкісний, виняткової краси. культури, майстерності. на жаль, навіть не всі музиканти це розуміють. Без сумніву, Василь дуже обдарований, багато працює над класичними творами і сучасною музикою. Йому ще потрібне вузько спеціалізоване навчання відносно його незвичного голосу, що може звучати у таких високих регістрах. Він природний, артистичний на сцені. При можливостях голосу василя перед ним відкривається репертуар бароко, тобто ХVII-ХVIII століть, через те й нечасто виконуваний, бо вимагає особливого володіння співом і спеціального тембру голосу. Хоча за кордоном радо слухають й обробки українських народних пісень у виконанні Василя. Можна не сумніватись, що невдовзі він принесе всесвітню славу нашій країні. (1995 рік)
	— Стефанія Павлишин, український музикознавець, доктор наук, професор, член правління Національної Спілки композиторів України, дійсний член Наукового Товариства Шевченка.

	Я чув, як співає Василь — це щось надзвичайне. Приємно, що ми маємо на прикладі його таланту той мистецький еталон, який високо цінується на заході. Мені здається. що на його долю випаде місія повернути нас усіх до того пласту культури, зокрема духовної музики, який довгий час був під забороною для виконання. Утвердившись як явище незвичайне він відкриє дорогу іншим, поверне нашу національну традицію виховання виняткових голосів. Будь-яке мистецьке явище вимагає підтримки, опіки. У нас, як правило, таланти живуть і творять в екстремальних умовах. Мусимо змінити кут зору на мистецтво і митців в контексті їх значення для духовного розвитку народу, і в контексті значення для утвердження України як культурної держави. Василь Сліпак своїм талантом дає ще один прекрасний шанс для цього. (1995 рік)
	— Богдан Козак, актор Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької, режисер, народний артист України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, академік Академії мистецтв України, професор Львівського національного університету імені Івана Франка.

	Справжньою сенсацією у Клермон-Феррані виявився дебют львів'янина, першокурсника Львівського вищого музичного інституту імені М.Лисенка Василя Сліпака, який навчається у класі професора Марії Байко. Успішний виступ на конкурсі, прослуховування у відомих фахівців Паризької академії виявились вирішальними у творчій долі молодого співака, бо цим підтверджено оригінальність його голосу. І припинено до певної міри полеміку у рідній «альма матер»: чи варто співати одночасно і контртенором, і баритоном. (1995 рік)
	— Галина Доманська, журналіст.

	Є голоси красиві, є голоси чудові, є голоси неповторні, а є голоси унікальні! Голосів, які ви почуєте зараз, не так багато у світі, і вважаються вони безцінними. І ось таким безцінним скарбом володіє співак — студент Львівської консерваторї по класу професора Мрії Байко — Василь Сліпак. (1995 рік)
	— Тетяна Міленіна, тележурналіст, музикознавець. У 1995 р. автор, керівник і ведуча телепрограми «Класік-прем’єр».

	8 та 10 грудня у Львівському залі органної та камерної музики до 300-річчя з дня смерті англійського композитора Генрі Персела хор і оркестр Вищого Музичного інституту імені Лисенка під керуванням Георгія Павлія виконав його знамениту оперу «Дідона та Еней». Серед солістів своєю експресивною манерою виконання і надзвичайним голосом (контратенор, доречі, єдиний в Україні) виділявся Василь Сліпак. (1995 рік)
	— Павло Гречка, журналіст видання «Український мистецький монітор».

	Постійним учасником фестивалю «Восьмі дні музики Краківських композиторів» є відомий і високоартистичний камерний оркестр «Львівські віртуози». І в цьому році оркестр представив повноцінну програму сучасної музики, насамперед української, виконану на найвищому мистецькому рівні. Сприяли цьому твори композиторів Євгена Станковича, Юрія Ланюка, Олександра Козаренка, Ігоря Щербакова. Не оминути і майстерності музикантів-солістів, яких відносять вже до найліпших в Україні й далеко поза нею. Це — Ольга Пасічник, Валерій Буймистер, Галина Булибенко, Василь Пилипчак, Йожеф Ермінь, Василь Сліпак, що натхненно і самовіддано солювали у глибоких та змістовних творах. Власне цей ансамбль солістів і творців вилився у яскравий концерт-дійство, що не загубився на фестивалі, а викликав і зацікавлення, і захоплення. (1997 рік)
	— Володимир Грабовський, музикознавець, член Спілки композиторів України.

	Схилимо голови, громадяни. Великий українець загинув сьогодні, захищаючи Батьківщину та кожного з нас... Василь Сліпак, оперний співак з світовим ім’ям, один з найкращих баритонів світу, 19 років жив та працював у Франції, був солістом Паризьської опери, але з початком російської агресії кинув європейську кар’єру та повернувся захищати Україну, загинув на фронті під Донецьком у лавах «Правого сектору». Воїн-доброволець Василь Сліпак став зразком громадянина та патріота. Він обрав собі псевдо «Міф» – це скорочено від Мефістофель, це з опери «Фауст». Він не був професійним солдатом, він був співаком... Василь Сліпак, великий артист та великий співак загинув як солдат. Як великий захисник свого народу. Це величезна втрата для кожного за нас. Про нього будуть писати книги, називати вулиці, проводити концерти та розповідати у школах та консерваторіях...Вічна пам’ять, друже «Міф», ти поклав життя за кожного з нас, ми не забудемо твою жертву заради України. Ми не залишимось байдужими... (2016 рік)
	— Юрій Бутусов, журналіст, головний редактор видання «Цензор НЕТ».

	Василь заплатив за нашу гідність і свободу найвищу ціну і закликає нас не зупинятися у спільному подвизі Богом–дану гідність і свободу плекати і захищати. Лукава і брутальна війна забрала життя члена нашої паризької громади, обірвала струну, яка резонувала в Парижі, в Україні, на фронті і в цілому світі. Бог з Василем був щедрий. Обдарований молодий чоловік з юного віку співав в «Дударику» і закінчив консерваторію у Львові. Він належав до того покоління, яке як школярі і студенти було учасниками розпаду Радянського Союзу, відродження Церкви, проголошення Незалежності України. Цей факт і досвід позначили решту його життя. Богом даний талант повів його далеко поза межі України, дав змогу співати на сценах різних країн, зокрема в опері в Парижі. Будучи далеко, він зберіг пристрасну любов до своєї Батьківщини. Коли над нею зависла небезпека, він кинувся на її захист. Василь був пасіонарним. Він став серцем і голосом паризького Майдану. Коли ворог ступив на українську землю, розпочавши лукаву і тривалу війну, він пішов добровольцем на фронт. Як волонтер, оперний співак самовіддано працював у Парижі, щоб допомагати воїнам та дітям загиблих героїв, посилками, ліками і лікуванням. Остаточно Василь віддав самого себе. Про його жертву знатимуть не лише українці, але й парижани, французи, європейці. Політики, журналісти, обивателі. Василь Сліпак віддав своє життя, бо прагнув свободи, рівності, братерства, правди і гідності для свого народу. (2016 рік)
	— Борис Ґудзяк, єпископ УГКЦ, громадський діяч, провідний науковець у галузі церковної історії.

	Смерть Василя для багатьох стала шоком. Всі ми самі пізнаємося у житті. Добре бути патріотом, коли все навколо тебе спокійно. Добре бути християнином, коли все благополучно. Василь показав, що у тому житті треба жертвувати. Він з ранніх років знав дисципліну. Пішов у «Дударик», а там було строго. Хто проходить «Дударик» – отримує військовий вишкіл. От співак зі світовою славою залишає усе і йде, де смерть, зло. Він навчився жити у пеклі за моральними принципами. (2016 рік)
	— Борис Ґудзяк, єпископ УГКЦ, громадський діяч, провідний науковець у галузі церковної історії.

	Це була унікальна дитина. Він народився в простій родині, але задатки інтелігентності, доброти і його талант проявилися у Василя дуже рано. Я вчила його з дев'ятого класу. Коли він став випускником школи, то не був схожий на інших підлітків, а запам'ятався мені дорослою, сформованою людиною. Він завжди дбав про тих, хто поруч. Коли почалася війна, він постійно допомагав українським бійцям, сам пішов на фронт. Йому залишився місяць до кінця контракту, і Василь міг спокійно повернутися додому. Василь – справжній самородок. Його рано віддали в «Дударик», а там дисципліна, як розповідала мати, хто запізнився – відразу кілька разів віджиматися. Потім він навчався у Львівській консерваторії, але не впевнена, що її закінчив. Коли виявилося, що у Василя унікальний голос і він справляеться не тільки з чоловічими, але і з дитячими, і жіночими партіями, йому навіть шукали спонсора, щоб відправити за кордон. Такий голос – один на тисячу. Потім виграв конкурс в Клермоні, отримав грант, і його запросили в Паризьку оперу. Той, ким став Василь – це результат виховання батьками. Правдолюб і добряк. Він не був хуліганом. Дуже багато читав. Він був серйозним, «теплим» і відповідальним. (2016 рік)
	— Ольга Оглашенна, учитель, класний керівник Василя Сліпака.

	Василь був надзвичайно талановитим співаком, у нього був прекрасний бас-баритон і він вчив нові партії до опери «Хитрий лис». Був людиною, яка надзвичайно любила свободу, тому, коли він сказав, що їде в Україну на війну, я не здивувався. (2016 рік)
	— Ґійом Дюссо, соліст Паризької опери.

	Я його запитав, чи нема у нього щось важливішого у Франції, щоб не їхати, я хотів так його захистити. Але він був цільною людиною і ніколи нічого не робив чогось на половину. Він дуже хотів бути потрібним, йому дуже не подобались просто слова, які нічого не міняли. Він приїхав в Україну, щоб боротись, він герой. Він почав гарну кар’єру у національній опері у Парижі і скрізь у Франції. Я мав шанси з ним співати на сцені, він вмів поєднувати всі риси характеру і свою діяльність. (2016 рік)
	— Ґійом Дюссо, соліст Паризької опери.

	У Франції Василя вважали дуже талановитим. Я тішився, коли отримав нагоду співати з ним на одній сцені. Поза сценою був душею компанії, завжди приносив хороший настрій. Завжди хотів бути потрібним. Створив фонд, який допомагав дітям-сиротам. Якось зізнався, що їде на війну. Кажу: "Може, щось пошукаєш важливіше у Франції?" Дуже хотів його захистити. Відповів: "Мені не подобаються прості слова, які нічого не змінюють". (2016 рік)
	— Ґійом Дюссо, соліст Паризької опери.

	За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові постановляю: нагородити орденом "За мужність" І ступеня СЛІПАКА Василя Ярославовича - учасника антитерористичної операції (посмертно). (2016 рік)
	— Петро Порошенко, Президент України.

	Я пам`ятаю 91-й рік і його першу любов. Тоді до нас приїхав канадський хор «Веснівка», у складі якого була і Василева Ромашка. Ми разом їздили по Україні і пам`ятаю, він ніби світився, постійно був на піднесенні, жартував, кепкував із когось але без сарказму, суцільна позитивна іронія, дуже лояльне ставлення до світу. Потім багато років ми не бачилися або зустрічалися епізодично, якось на бігу, і мені було дуже дивно бачити трансформації, які відбулися з ним тепер. Зірковою хворобою, не дивлячись на всі досягнення, не хворів, залишався простим і навіть нічого не розповідав про свою роботу. Хоч не все було сонячно у його блискучій кар`єрі. Був конфлікт, через який він залишився без роботи і заробляв на життя у нічних клубах Парижа. Так само нічого не казав Василь, що пішов учитись на снайпера. В якомусь із епізодів по телебаченню я раптом побачив, що він їде на БТРі і співає «Місяць на небі» (над могилою співака «Дударик» виконав і цю пісню). Насправді, Василь — дуже контраверсійна особа. Дуже, в позитивному сенсі, Янус Дволикий — нічого не скаже, але зробить по-своєму — і на добре. (2016 рік)
	— Дмитро Кацал, керівник Львівської Державної Академічної чоловічої хорової капели «Дударик», ровесник і шкільний товариш Василя Сліпака.

	Як шкода, що ми не могли організувати його виступ на сцені львівської опери… Патріотом треба бути таким, як був Василько, який не сховався за французьке життя, де жив майже 20 років, він жив кожною хвилиною Україною, сюди приїжджав. Це співак, це велика людина. (2016 рік)
	— Олег Лихач, провідний ліричний тенор Львівського національного академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької.

	Я не знав Василя Сліпака особисто. Але в моїй пам’яті він тепер назавжди! Він і його голос… Герої не вмирають! (2016 рік)
	— Святослав Вакарчук, український співак і музикант, лідер гурту «Океан Ельзи».

	Сліпак був одержимий, самовідданий і закоханий у свою країну. Два роки воював на Донбасі. З Василем познайомилися торік у вересні. Тоді патріарх Філарет нагороджував бійців і волонтерів медалями за жертовність і любов до України. Мав за приємність приставити цю медаль Василеві до камуфляжу. Після церемонії всі пішли у штаб. Там випили по чарці й трохи поговорили. Сліпак співав за столом стрілецькі й українські народні пісні. Всі були у захваті від виконання. Та й самим Василем захоплювалися. Він був колоритний, високий, із чубом-оселедцем. Раніше носив звичайну зачіску, розказував. Чуба відростив, як пішов воювати. (2016 рік)
	— Борис Гуменюк, український поет, прозаїк, військовик.

	Ми з Василем познайомилися навесні 2015 р. Це був донецький напрямок, н. п. Водяне, шахта «Бутівка». Тоді загинув наш спільний друг Василь Кіндрацький, і відтоді ми весь час зі Сліпаком були на зв'язку. Зараз просто для нас всіх шок, наша країна не до кінця розуміє, кого ми втратили, а втратили ми великого українця, великого співака і великого воїна. Я думаю, що це так не пройде для країни, я думаю, що це занадто дорога ціна, коли країна повинна платити такими людьми за перемогу в цій війні. Причина повернення Сліпака в Україну дуже проста - така ж, як майже для всіх добровольців, як для всіх українських чоловіків: на нас напали, на нашу країну напали, і треба було її захищати. Які б у нас не були кваліфіковані, добре вишколені Збройні сили, але завжди чоловікові хочеться підставити плече своїй країні, своїм Збройним силам у тому числі. Тому це природно, що людина залишає свою зону комфорту і йде туди, де вона відчуває, що більше потрібна саме сьогодні і зараз. Тому неважливо, ким ти був у цивільному житті: оперним співаком, письменником, архітектором або конструктором. Зараз ти повинен бути солдатом, Україна потребує солдатів. (2016 рік)
	— Борис Гуменюк, український поет, прозаїк, військовик.

	Писати про Василя у минулому часі неймовірно важко. Цілісний, яскравий, надійний, талановитий, енергійний, харизматичний... Актор, людина сцени, і разом з тим — дуже простий у спілкуванні, навіть сором’язливий. Без жодного прагнення до самореклами, скоріше навпаки — з акцентом на «ми» замість «я». Скільки посилок на фронт та сиротам війни він спакував власними руками та відтарабанив на автобусні відправки? Тисячі? Кілька тисяч? Ніхто не рахував. А от звітність за кожну копійку від громади у Василя була ідеальною. Кришталева чесність — не до кожного застосуєш це визначення. До Василя — без жодних вагань. (2016 рік)
	— Алла Лазарева, власний кореспондент журналу «Український тиждень» у Парижі.

	Дзвінок: «Василь Сліпак загинув...». Шок. Знову і знову той стан ступору, коли ти не відчуваєш навіть болі, а єдина думка, яка поміщається у тебе в голові — «вже більше ніколи...». Вже більше ніколи Василь Сліпак не заспіває — ні у Франції, ні у себе на батьківщині, в Україні. Він загинув на російсько-українській війні від кулі ворожого снайпера. Не суть важливо — це був снайпер з російським паспортом чи українським — він однаково ненавидів Україну і все українське. Він хотів вбити Василя Сліпака і вбив його. Зброю снайперу дала Росія і заплатила за цей постріл — також Росія. Загибель Василя Сліпака — це та страшна данина, яку ми сплачуємо за все оте лицемірство, в якому перебуваємо: за невизнану війну, за фрідман-фест для львівців, за «отдих в Криму». Напевне, тільки через шок і біль можна повернути націю до тями. Тому й забирає у нас Бог найкращих. Щоби вивести ще живих зі стану комфортного спокою. А Василя Сліпака більше не буде. Він свою пісню завершив на недосяжно високій ноті.
	— Олег Синякевич, побратим.

	Знаєте, спілкуючись з Василем, я зовсім не відчувала, що переді мною знаменитість — настільки він був щирим і відкритим. Не любив розповідати про свою кар'єру і сам ніколи не торкався цієї теми. Зате годинами міг говорити про збір коштів для Майдану. Йому весь час здавалося, що робить недостатньо. Василь відчував провину за те, що не був на Майдані, коли там гинули люди, і немов намагався її спокутувати. Так з волонтера він перетворився в бійця. Дуже шкодував, що змушений був іноді відлучатися в Париж на виступи. Так він і жив: виступить в Парижі — і тут же на літак. Прилетить до Києва — і відразу на Донбас. Своєю сім'єю Василь називав товаришів по фронту. Як його любили хлопці! Часто просили що-небудь заспівати. Василь не заперечував. Але на фронті співав в основному не оперні арії, а українські пісні. Від його голосу по шкірі йшли мурашки. Назавжди запам'ятаю нашу останню поїздку на Донбас. Це було минулої неділі. Ми, волонтери, везли Василя в його підрозділ. Нам було дуже весело — Василь співав, а ми дуріли, сміялися ... Коли приїхали на місце, він видихнув: «Нарешті я вдома!» В той момент і подумати не могли, що бачимо його востаннє. (2016 рік)
	— Ольга Гальченко, волонтер.

	Але ж він міг взагалі нікуди не їхати. Жив би в Парижі, заробляв гроші ... Щоб зрозуміти, чому він так вчинив, потрібно знати Василя. Він був дуже добрим, щирим, і цим притягував до себе людей. Ми подружилися в хорі «Дударик», ще будучи дітьми. Вже тоді стало зрозуміло, що у нього велике майбутнє. До поїздки до Франції він досконало опанував англійську, потім вивчив французьку та італійську. Виступав чи не на всіх оперних сценах Європи. І знаєте, про що мріяв? Дати концерт в рідному Львові. Я сказав, що ми обов'язково це організуємо. Вирішили провести виступ приблизно через півроку ... Але Василь не встиг. (2016 рік)
	— Юрій Шевчук, соліст Львівського національного академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької.

	Сьогодні загинув мій друг Василь Сліпак. Востаннє бачилися навесні у Парижі. Ходили в театр на «дотерзів», пили вино, жартували. Перед черговим його відрядженням на фронт так і не встигли зустрітися... А в телефоні - мільйон його фото. Василь, який вперше їде на фронт з Франції через Київ і ми сміємося з пафосних жлобів у «мандарин-плазі». На себе подивись, — каже він, - ти з цією засмагою і на цій машині як дівчина латиноамериканського наркобарона. Василь біля Тріумфальної арки у правосеківській балаклаві — епатаж для паризької політкоректної публіки. Вони вважають, що я праворадикал і з'їхав з глузду, — сміється він. Василь на fashion week, куди ми забрели привітатися з його братом і довго вибирали мені сукню, а потім всім стало нудно. Василь в злачному кафе на Монмартрі, де ми до ранку говорили про порошенків, муженків і полтораків. Василь в українській церкві Парижа, де з ним віталися «привіт, герою» або «привіт, зірко». А сьогодні ввечері та сама церква правитиме за ними панахиду. Цей велетень загинув, як і належить справжньому чоловіку — в бою. Але в думках не вкладається, що він взагалі коли-небудь міг померти. Сьогодні мені написала композитор з Гааги, що Василь міг зіграти Мазепу в українсько-шведському проекті про полтавську битву... За ним плакали люди на балконах, виходили на вулиці працівники кав'ярень і магазинів, коли процесія йшла з гарнізонної церкви через все місто на Личаківське кладовище. Неймовірно красиві жінки й чоловіки, дуже багато військових. І то пісню затягнуть — «а ми тую червону калину підіймемо», то оплески, то «герої не вмирають». Весь час хотілося поглядом шукати його в натовпі. З великою гідністю, - сказав би мабуть він про це. (2016 рік)
	— Тетяна Даниленко, українська тележурналістка, працює на «Громадському телебаченні».

	Він був Енергією, наповнений оптимізмом. Що б не трапилося, як би не було важко, він посміхався, сміявся, дивився на небо і йшов вперед. Два метри зросту, пряма спина і правда з вуст. Він жив тим, що робив. Не просто співав, а був героєм сцени. Так і воював, не розповідаючи про саму війну. Любив друзів і подруг, давав тверду відсіч ворогам, жив Україною. Це була його галицько-сліпаковсько-омелянівська завзятість — вірити, що йому все під силу. Сцена була його покликанням, його Голлівудом. Він йшов до неї з дитинства. «Дударик», Гран-прі Франції, Паризька опера — досягнення не тільки особисті, а, як нам здавалося, всієї України та всієї нашої родини. Майдан дуже змінив його. Він переживав, що не був з нами в тому задимленому квадраті. Писав, дзвонив, організовував підтримку у Франції. А потім зник ... І написав мені з АТО, попросивши нікому не говорити, що він на війні. Довго відмовлявся від допомоги, але щиро дякував, коли ця допомога приходила. Після війни він повернувся іншим. Ще більш міцним, твердим, сконцентрованим на важливих речах. Загинув як справжній козак — зі зброєю в руках... (2016 рік)
	— Володимир Омелян, міністр інфраструктури України.

	Історія Василя Сліпака, талановитого красивезного українця — це мораль про те, як ми не дорожимо нашими людьми, не цінуємо їх самовідданість і жертовність. Він в одну мить став національним героєм, улюбленцем жінок. Він зібрав аншлаг у своєму рідному краї. Але, на жаль, публіка йшла слухати його «Мефістофеля» не у львівську чи київську оперу. А журливо супроводжувала катафалк з тілом героя на Личаківське кладовище. І тут ось те саме «зернятко», ота сама суть. Василь Сліпак — бомбезний українець, який підкорив Париж, але пішов добровольцем на фронт — міг стати ідеальною рольовою моделлю, живою легендою для всієї України. На жаль, історія Василя Сліпака викликала резонанс лише після того, як його життя обірвала куля, випущена з рук якогось російської жертви недоаборту. Але справа навіть не в пам’яті, орденах, шані після смерті. У нас просто не прийнято поки цінувати реальних героїв. (2016 рік)
	— Марина Данилюк-Ярмолаєва, блогер.

	Я мала з тобою зробити концерт у Парижі і все відкладала, я обіцяла тобі написати нам дуетну патріотичну пісню, так і не встигла тобі відправити, вибач мене. Ніколи не пробачу!!! Ми цього разу мали бути там разом... Я ніколи тебе не забуду, твій сміх, твою відчайдушність, сміливість, голос, твою силу, як ти легко міг підняти на руки. Ти живий і будеш тепер оберігати нас з неба. Я буду берегти той маленький осколок з граду де ти вицарапав свій позивний і подарував мені та башню Tour Eiffel яку ти подарував моїм дітям. Не послухав, поїхав...(2016 рік)
	— Алла Мартинюк, українська співачка, поетеса, композитор, акторка, волонтер.

	Вже тоді, у студентські роки був зіркою — брав участь у конкурсах, співав у Франції, у Карнегі-хол, проте ні поведінкою, ні ставленням до друзів не виказував своєї вищості чи винятковості. (2016 рік)
	— Олександра Андрієвська, однокурсниця Василя Сліпака.

	Загинув такий унікальний талант. Адже для таких голосів, який подарував йому Бог, писали кантати композитори Відродження, таких вокалістів за всі часи можна порахувати на пальцях. (2016 рік)
	— Вікторія Андрієвська, доцент Львівської музичної академії.

	Не можу змиритися з Васильковою (так за звичкою називає вихованця академії) смертю. Він не був моїм учнем, але талановитого хлопця знала добре. Загинуло таке унікальне обдаровання! (2016 рік)
	— Вікторія Андрієвська, доцент Львівської музичної академії.

	Він загинув, воюючи у «Правому секторі», раніше воював в іншому угрупованні. Василь Сліпак не залишав співацьку діяльність, він співав і приїжджав на фронт, співав і приїжджав. Василь спілкувався сімома мовами, в його будинку під Парижем гостювали зірки Голівуду. Він займався волонтерством, двічі по місяцю приїжджав добровольцем на Донбас. Третій раз планував воювати півроку. Не склалось… (2016 рік)
	— Орест Сліпак, брат Василя Сліпака, Фонд Василя Сліпака/The Wassyl Slipak Foundation.

	Усі хлопці, які тут зараз є, вони повинні жити в достойній країні, але не лежати хтозна-де в полях. І сьогодні вони всі тут, чи це Збройні Сили України, чи це Правий сектор, чи Національна Гвардія. Василь завжди, говорив, що це мої брати. Для нього всі були рідні. Зі мною Василь кожну хвилину. Останній тиждень перед смертю він був в мене вдома в Києві. Василь був не такий як завжди, він багато мовчав і молився. (2016 рік)
	— Орест Сліпак, брат Василя Сліпака, Фонд Василя Сліпака/The Wassyl Slipak Foundation.

	Василь допомагав всім - воїнам Збройних Сил, Національній гвардії, "Правому Сектору", іншим угрупуванням, які боролися за волю України. Брат ніколи не був членом жодної політичної партії. Так, він загинув, воюючи з військовими "Правого Сектору" та Збройних Сил України. Перед тим воював з іншими угрупуваннями. Воював - виступав - воював - виступав. Брат знав сім іноземних мов, спілкувався з елітою світу. Біля його будинку у Парижі можна було зустріти голлівудських режисерів, продюсерів, музикантів. Товаришував з українцями, росіянами, французами. Йому у житті нічого не бракувало, але він вирішив так.(2016 рік)
	— Орест Сліпак, брат Василя Сліпака, Фонд Василя Сліпака/The Wassyl Slipak Foundation.

	Неперевершеним голосом, талантом і неймовірною працьовитістю Василь Сліпак шляхетно і гідно впродовж майже двох десятиліть репрезентував Україну й українську культуру в світі. Шлях до престижної Паризької опери, де виступати мріють найобдарованіші вокалісти, був непростим і водночас тріумфальним: на цю сцену його запросили ще у студентські роки за унікальний голос. Він із тих, хто не звик і, зрештою, так і не навчився схиляти голову. Не терпів фальші. Ані в житті, ані в музиці. Не шукав легкого шляху. Не лукавив ні перед самим собою, ні перед іншими. Завжди з відкритим поглядом і відкритою душею. Відданий і щирий. Правдолюб. Був небагатослівним, зате людиною слова. Харизматичний. Стовідсотковий козарлюга. Таким запам’ятався Василь Сліпак друзям, колегам, усім тим, кому поталанило зустрітися з ним на його короткій життєвій дорозі. Він не міг вчинити інакше — це вже не був би Василь Сліпак. Він не міг залишитися осторонь, коли в рідній країні війна. Не міг поставити на терези власну кар’єру, безпеку і долю України. Усе, що здобув дотепер, — перемоги на багатьох престижних міжнародних конкурсах оперних виконавців, гранти, титули, контракти, — втратило для нього цінність. Бачив себе не на сцені, а там, далеко, у зоні АТО. Де найсміливіші, найсвідоміші патріоти обстоюють право на незалежність України у битві з російським тоталітарним монстром. Вірив: усе життя попереду — ще встигне. (2016 рік)
	— Оксана Мельник, журналіст.

	З Василем Сліпаком — тоді ще контр-тенором — доля звела 1994 р., коли ми тільки-но починали наші знамениті Міжнародні форуми музики молодих (тоді був третій). Колеги Юра Ланюк та Сашко Козаренко сказали мені, що у Львові є такий надзвичайний молодий співак. Ефект від твору Олександра Козаренка «П'єро мертвопетлює» за Михайлем Семенком був надзвичайний: партію сопрано співав височенний, двох метрів зросту, Василь Сліпак, причому так артистично й майстерно, що зал Будинку вчених стогнав від захвату. І диригент Ігор Андрієвський повністю повторив цей чудовий твір «на біс». Це був єдиний випадок за всі фестивалі, коли твір повторили повністю. Прямо шаленство! І другий пам'ятний для мене момент. Той-таки 1994-й, осінь, заключний концерт фестивалю «Контрасти». В мене є оркестровий твір «Арія Пассіоне», в якому я цитую арію «O, blüte nur, du, liebest Herz» зі «Страстей за Матвієм» Й.С.Баха. За задумом, цю єдину на весь оркестровий твір вокальну фразу мала на кульмінації співати сопрано, яка мусила сидіти десь у глибині оркестру, неподалік роялю. Але в Києві під час усіх виконань співачку ставили в сольну позицію, перед оркестром, чим збивали ефект. А у Львові вийшло так, що мала заспівати Оля Пасічник, проте вона чомусь не приїхала, і її замінив Василь. Ефект був надзвичайний, коли він раптово піднявся над оркестром (ніхто не чекав) і якось неймовірно драматично «врізав» свою фразу. Зал завмер... (2016 рік)
	— Ігор Щербаков, голова Національної Спілки композиторів України.

	1994 р. я працював головним диригентом оркестру Національної телерадіокомпанії. Колектив брав участь у всіх програмах «Класик-прем'єр», якими керувала і які вела Тетяна Міленіна. В одній з передач співав і Василь. Пригадую унікальний контр-тенор, коли він виконував твори доби бароко. Величезного зросту могутній чоловік, який мав прямо неперевершену сценічну зовнішність та потужний красивий голос. Який жах, що гинуть такі видатні люди, такі патріоти. Вічна пам'ять... (2016 рік)
	— Володимир Сіренко, диригент.

	З Василем Сліпаком ми навчалися на одному курсі у Львівській музичній академії ім. М.Лисенка. З самого початку було зрозуміло, що це непересічна особистість. Починав Василь як контр-тенор. Рідкісний голос, що на той час в Україні був великою дивовижею. Кожен виступ Василя — це була подія. Він ніколи не виконував твори академічно. Завжди вносив у виконання абсолютно свою, власну інтерпретацію. Мав велику здібність до мов, вільно розмовляв французькою, італійською та англійською. Коли згодом переїхав до Парижа і перейшов з контр-тенора на бас-баритон, я була вражена: який і цей у нього прекрасний голос, яка вокальна техніка! Василь був невтомним шукачем чогось нового. Так, у 2004-му році, коли я співала в Парижі й ми зустрілися, він повідав мені, що співає, крім опери, ще й у hеаvy metal-групі. Дав послухати записи. Я була вражена його голосовими можливостями. Згодом ми якось загубилися, аж поки я не дізналася, що Василь в АТО. Сьогодні прийшла страшна звістка про його загибель... Обірвалося життя на злеті, але Василь залишив по собі світлий спомин! (2016 рік)
	— Зоряна Кушплер, мецо-сопрано, солістка Віденської опери.

	Василь — не просто мій од­нокурсник, він — мій улюбле­ний однокурсник. Він був над­звичайно талановитим. Бог дав йому все! Сценічну фактуру, ро­зум, хист і прекрасний голос. Василь вільно розмовляв кіль­кома мовами: французькою, іта­лійською, англійською. Ми були дуже великими приятелями. І на заняттях із бального танцю в му­зичній академії завжди стояли в парі. Я бачу його просто зараз перед собою… Нас єднало по­чуття гумору і любов до співу. Ми бачилися кілька разів у Парижі, коли я там співала. Мали плани виступити разом у Львові у ви­ставі «Кармен». Не судилося…
	— Зоряна Кушплер

	Унікальний оперний співак Василь Сліпак народився в Україні, він — син українських батьків і нашої землі. Одного разу я йшов коридором Львівської музичної академії і раптом почув дивовижний високий голос, який співав «Ave Maria» Джуліо Каччіні. Неначе жіночий, але дуже потужний. Я відчинив двері класу, щоб побачити, хто так співає, і був як блискавкою уражений! Стояв височенний юнак, ростом під два метри, і співав контр-тенором! Це був рідкісний, унікальний на пострадянському просторі голос. На той час у мене була написана кантата, для якої я шукав сопрано. Та завдяки тембру Василя я вирішив, щоб саме він має виконати цю партію в моїй новій камерній кантаті «П'єро мертво петлює». Пригадую, як спочатку Василя з його дивовижним, нестандартним голосом не хотіли приймати до консерваторії (академії). Але потім він усе ж вступив до музичного вишу і закінчив як контр-тенор у класі Марії Яківни Байко. Пам'ятаю, коли Василь уже виходив на сцену, щоб заспівати в моєму творі, то сказав: «Боюся гріха!». А я відповів, що «беру весь гріх на себе». Пізніше спеціально для його унікального голосу писали твори інші європейські й американські композитори. Це був видатний оперний виконавець із величезним діапазоном голосу, справжнього європейського рівня. Коли почалися події на Майдані, він залишив Париж і повернувся на Батьківщину, пішов нас усіх захищати в АТО. І ось раптом загинув... (2016 рік)
	— Олександр Козаренко, композитор (Львів).

	Смерть митців в мирний час – це гірше, приміром, ніж смерть слюсарів, хоча і ті, і ті люди. Гинуть ті, хто тут надихали б іще мільйони. Ті, хто там, на Заході, переконали б, що Україна таки є, ще мільйони. Гинуть ті, що презентують те, з чого все починається – а починається все, будь-яке виховання, таки з культури. На загал, у нас із вами з Василем Сліпаком чимало спільного: земля, на якій ми народились і яка стала нашою Батьківщиною. Можливо хіба що, нам з кожним днем усе менше вистачає Сліпакової віри. І це проблема. Тут ради нема. Якщо відстояли рубежі і державність як таку, то неодмінно мають потекти ріки крові, яку проллють Сліпаки. Якби тільки крові. Гірше всього, що за кожною такою краплею стоять людські життя. І їх – на відміну від меж батьківщини, кубків чи призів – уже не повернути. Тому ми маємо їх хоча би запам’ятати. Навіки. Ця жертва освячує і всю цю землю, і кожного з нас, тих, хто нею ступає. Давайте спробуймо не забути, цінити так довго, як тільки це можливо – те, що зробили всі ці – відомі і не знані Василі Сліпаки. Навіщо? Для нас. (2016 рік)
	— Віталій Квітка, письменник.

	Оперний вікенд вшановує пам’ять талановитого українця Василя Сліпака. Успішна оперна кар’єра у Франції, стабільне життя не зупинили гаряче серце Василя, він приїхав додому боротися за цілісність своєї Батьківщини. Слухаючи арію Дона Альфонсо 10-го липня, ми згадаємо з теплом і вдячністю Василя, який також виконував цю арію на найпрестижніших сценах Європи. (2016 рік)
	— Французький інститут в Україні та Культурний проект.

	«Всі до зброї!» – гасло яке випилює з нації найкращих і найздібниших у всіх галузях: науки, культури, спорту... Кожен у державі має займатися своєю справою. Програміст — привносити у країну валюту і відкривати свою справу, Пекар — пекти булочки, Вчитель — навчати, а Співак — співати. Воювати мусять Солдати — спеціальні люди, навчені убивати. І головна мета держави, зробити так, щоб співак ніколи не брав до рук зброю (окрім самозахисту і полігону), а солдат — ніколи не потерпав від відсутності грошового забезпечення. І ми до такої держави прийдемо. Але ще не зараз. А поки нас, на ряду з справжніми військовими, боронять співаки, менеджери, водії та інші люди, котрі б значно більше користі принесли мирною професією. (2016 рік)
	— Ромко Козуб, журналіст.

	Провели під оплески. Львів, зустрічай козака ... Біль... (2016 рік)
	— Борис Філатов, мер Дніпра.

	Люди віддали себе Україні. Відчуваючи тих, хто доторкнувся до війни. Від чого готова відмовитися людина заради майбутнього України ... Зазвичай, найпростіші і зірки світової величини є рівними перед смертю. Щойно провели з лікарні Мечникова Василя Сліпака, для якого Батьківщина стала перш за все. Для них війна все змінила. Солдати, мер, студенти, поранені, волонтери, лікарі довго проводжали героя оплесками. Пішов дощ... (2016 рік)
	— Сергій Риженко, головлікар Дніпропетровської обллікарні.

	Наша перша зустріч у Парижі — в березні 2015 року. Василь запізнюється. В очікуванні — я трохи нервую: як мені його впізнати у натовпі людей, що скупчилися на площі біля фонтану. Адже ніколи в житті його не бачила... І ось ще здалеку помічаю височенного стрункого Козака у чорному береті з тризубом, у військових берцях, з червоно-чорною символікою на одязі, котрий через усю вулицю гучно кричить «Слава Україні!» (2016 рік)
	— Людмила Чичук (піаністка, волонтер).

	Смерть Василя Сліпака є безмежно великою втратою для нашої держави. Він вразив мене своєю істинною любов'ю до України. Він не словом — а ділом робив усе можливе для нас... Його могила має стати місцем поклоніння усіх націоналістів — українських патріотів! Він не ходив в усьому «вишитому до трусів», і не заробляв собі звання народного чи «міжпланетного»... як багато співаків, музикантів і акторів «роблять себе», піарячись на концертах!.. Він просто неймовірно, божевільно, сильно любив Україну. (2016 рік)
	— Оксана Ковч, актриса, співачка, волонтер.

	Одна з тих втрат, передчуття якої виникає задовго до… І ніщо вже не заповнить цієї порожнечі. Масштаби його величі, його таланту і саможертовності дозволяють нам сьогодні впевнено стверджувати: так дорого ми ще не платили. Лише віриться: тепер маємо надзвичайно сильного небесного охоронця, який своїм потужним голосом, своєю міцною рукою тримає небо над Україною. І його сила та молитва – спільно з іншими нашими янголами, які віддали свої земні життя країні, – допоможуть нам нарешті подолати всю російську нечисть. Є щось символічне і щось містичне у загибелі Василя Сліпака. Що саме – думаю, зрозуміємо згодом. Поки складно навіть усвідомлювати, що сталося... (2016 рік)
	— Христина Дичко, журналіст.

	Якщо така людина пішла на фронт – це означає, що держава не справляється зі своїми обов’язками. Ми не маємо права перекладати на плечі мертвих героїв того, що мають робити живі, бо інакше будемо ходити на могили наших героїв, поки нам дозволятимуть, а потім не дозволять і цього, як уже було в історії. (2016 рік)
	— Оксана Пахльовська, культуролог, професор Римського університету Sapienza.

	Він завжди казав, що Україна для нього понад усе. Багато для кого це просто кричалка і щось пафосне, але для нього це дійсно була правда, це було його суттю. Нинішня поїздка Василя воювати на Донбас була третьою, і якщо раніше йому вдавалося вириватися з Франції лише на місяць, то зараз він сказав друзям, що зможе поїхати на ледь не півроку. Однак вже менше, ніж за два тижні його друзі отримали сумну звістку. Він завжди казав, що хоче їхати на фронт, ще до того, як почав займатися волонтерською діяльністю. Він казав, що його туди тягне, що він хоче бути там, де пишеться історія України, так він казав. (2016 рік)
	— Анна Чесановська, французький журналіст, перекладач, м.Париж.

	Єдине, що заспокоює, це те, що Василь Сліпак йшов на фронт абсолютно свідомо. Його було неможливо вмовити не йти на фронт. Якщо чесно, я зовсім його не підтримував, але в нього була мета. Його можна розуміти чи не розуміти, але я – його друг, тому просто погоджувався. Він знав, на що він йшов, і що це небезпечно, що він може там померти. Він зовсім не був наївним. (2016 рік)
	— Євген Гальперін, композитор, друг Василя Сліпака.

	Оперний соліст Василь Сліпак теж тут дуже добре відомий, має постійні ангажименти. Він, до речі, сам був на передовій, а тепер активно волонтерить і мобілізує місцеву громаду. (2016 рік)
	— Ірена Карпа, співачка і письменниця.

	Він – один із головних активістів української громади. Голос Василя Сліпака, його «Слава Україні!», як він співає гімн – це те, що залишається в пам’яті. Він вже на той момент був легендою, бо зовсім не кожен оперний співак може поїхати на фронт, а тепер, коли таке сталося… про нього дуже довго пам’ятатимуть. (2016 рік)
	— Ірена Карпа, співачка і письменниця.

	Василь любив пофілософствувати, поговорити про мистецтво. Казав, що в українців бракує внутрішнього патріотичного стержня. Повторював, що кожен має відчути відповідальність за долю народу. Казав: «Ми спимо. Співаємо, п'ємо каву, ввечері хтось піде на дискотеку. Байдужість руйнує». (2016 рік)
	— Микола Мединський, військовий капелан Добровольчого українського корпусу.

	На тлі гуркоту артилерії і пострілів, глибокий, звучний голос Василя Сліпака в окопах східної України був теплим нагадуванням про менш варварські риси людства. Професійний баритон покинув свою рідну Україну в 1990-і роки, щоб оселитися у Франції, де він регулярно співав в Паризькій опері. Але після того, як вибухнула війна, в 2014 році він вирішив повернутися додому і приєднатися до добровольчого батальйону для боротьби з підтримуваними Росією сепаратистами на східному фронті країни. Сліпак зробив традиційну українську, в стилі ірокеза, стрижку, а також взяв псевдонім Міф, в честь арії Мефістофеля з опери Фауст за п'єсою великого Гете. Пізніше він іноді співатиме її своїм побратимам. Але приблизно о 6 годині ранку, в середу, його голос назавжди замовк. (2016 рік)
	— Американське видання «Washington Post».

	Ось так ми ще зовсім недавно – у квітні – сиділи за пивом у центрі Парижа, говорили про життя, про Україну і війну, про наші незламність і перемогу, за які він до останнього стояв... Ще чую дзвінкий сильний голос Василя і бачу його очі, сповнені світлою пронизливою відкритістю... У погляді – сила, впевненість, хоробрість... Він залишив їх Україні. (2016 рік)
	— Альона Мержевська, головний редактор волноваської районної газети «Наше слово».

	Ми познайомилися в Парижі близько двох років тому. Власне, до мене після служби Божої підійшов красивезний чоловік, з дуже приязними словами про творчість. Розповів, як українська громада допомагає фронтові. Це був Василь Сліпак – соліст Національної опери Франції. Дав запрошення в Паризьку оперу на спектакль, у якому брав участь і який мав відбутися за кілька днів. Казав, що хоче вернутися в Україну у складний для неї час. Я відлітала з Франції того ж дня і, звісно, не могла бути в опері. Я так і не почула живий – унікальний, дивовижний контр-альт Василя Сліпака. А зараз слухаю його Мефістофеля в Інтернеті, але сльози заважають насолодилися співом: сьогодні снайперська куля обірвала Василеве життя на війні на Донбасі. (2016 рік)
	— Марія Матіос, буковинська письменниця, народний депутат Верховної Ради України.

	Я не був з ним знайомий. Ця світла і чиста людина, кажуть, був дуже скромним і з небажанням давав коментарі в пресі. Сьогодні побачив у стрічці одне з рідкісних інтерв'ю, які він дав у своєму житті, — «Громадському ТБ» у липні 2015 року. Подивився сам і рекомендую подивитися всім, хто хоче зберегти у себе в пам'яті, яким був справжній Герой України Василь Сліпак. (2016 рік)
	— Антон Геращенко, радник глави Міністерства внутрішніх справ України.

	Василь був із тих людей, хто дуже яскраво відрізняв людей, хворих на «зраду». Його не цікавили пошана та нагороди, бо для нього було мукою дивитися, як хвора влада мовчить, кидає, забуває. Василь допомагав своєю прямотою. Він ніколи не йшов на несправделиві компроміси, був прямолінійним. Він нікого не боявся. Для мене він був прикладом. Усе, що мав, Василь відправляв побратимам. Він віддавав нажите, розуміючи, що комусь потрібна допомога. Мені здавалося, що він керується почуттям самопожертвування. Василь зізнавався, що немає для нього сенсу займатися громадою, якщо він сам не виконає свого чоловічого обов'язку і не поїде на Схід. Для нього це була справа честі. Він жертвував собою, жив лише однією справою, говорив голосом цілої країни, співав її почуттями. Василь Сліпак — постать символічна. Не знаю, коли б Україна змогла б оцінити його вклад у боротьбу з ворогом, якщо б не куля снайпера, за офіційною версією, не забрала б його життя так рано. Не знаю, як історія вирішить, і яка правда супроводжуватиме смерть Василя. Але я знаю, що він був вільним від тиску політиків, від страху, від сорому перед предками та майбутнім поколінням. Ідеаліст, митець, патріот, меценат, натхнення, приклад, брат, син, очі нації, її душа та голос... Саме його голос займав простір найпрестижніших театрів світу. Його можна було почути здалеку на кожному зібранні українців в Парижі, на кожному святі. Він розмовляв любов'ю. Дуже сподіваюся, що його почують тепер і в Україні. Його голос — ліки! Від загубленості, від розчарувань, від байдужості, від корисності, від хвороби — зради! (2016 рік)
	— Ксенія Жорноклей, режисер, м. Вінниця.

	Дуже боляче... Василь Сліпак був учасником першого міжнародного фестивалю сучасного мистецтва «Два дні й дві ночі нової музики» (2D2N) у 1995році. Пам'ятаю як сьогодні... Перша ніч першого фестивалю: 00.00- Арнольд Шенберг «Pierrot Lunaire» (Лунний Пьєро) у виконанні ансамбля із Німеччини за орудою Джеймса Евері (на сьогодні його вже також не має з нами), сопрано звісна Бренда Мітчел. Слідуючий концерт Соло-Соліссімо Карін Левайн (супер флейтистка із США). І завершальний аккорд першой ночі «П'єро мертвопетлює» (кантата-містерія для контральтіно та камерного оркестру композитора Олександра Козаренко). Василь Сліпак був головним героєм (Пьєро). Пам'ятаю я просила Василя, щоб він одягнувся і зробив макіяж вже на перший нічний концерт (тобто на Шенберга) для того, щоб вже впродовж всієї ночі дефелірувати залом у цьому образі. Все це було дуже креативно, його надзвичайна персона заповнила весь зал і наштовхувала на продовження теми П'єро. І ось нарешті дійство почалося - П'єро мертвопетлював. Як сьогодні я це пом'ятаю. І хоча ми більше ніколи так і не побачились, тільки іноді листувались... Вічна пам'ять та вічна слава Герою! Коли вже закінчиться ця жахлива війна?! Скільки ще будуть гинути наші найкращі хлопці?! (2016 рік)
	— Кармелла Цепколенко, професор Одеської музичної академії ім. А. В. Нежданової (композиція).

	Сьогодні у мене з під ніг вибило ґрунт. Сьогодні у мене ніби вирвали серце, пожмакали і повернули назад. Сьогодні зі списку незвичайно надзвичайних людей пішов до неба Василь... Коли я побачила, а потім ще й почула вперше Василя — мене аж тіліпнуло. Це зрозуміє кожен, хто колись з ним зустрічався. Статний, великий, мужній... З чубом та вусами. Такий собі козак, образ якого вселився в мене з книжок. Голос цієї людини забути неможливо. Звичайну манеру розмови, сміх, якісь звички... Василь рідко для нас співав. Проте колись нам вдалося таки бути присутніми при його доброму гуморі, коли для нас було виконано гімн України. Василь був оперним співаком. І коли на все Водяне лунало його шаленим тембром — ЩЕ НЕ ВМЕРЛА — мурахи окуповували все тіло. Такі люди — вони мають жити!!! Такі люди — вони коштують сотень, тисяч отієї всієї мразі, що сьогодні побачивши по ящику чергову новину про смерть в АТО - пожме плечима, риторично спитає коли ж то все закінчиться, відкриє чергову пляшку пива і скаже що все то ігри великих... Сьогодні до війська в небо пішов ше один воїн. Сьогодні для мене не стало людини, яка була одним зі стимулів того, щоб триматися, щоб не розклеюватися... Сьогодні плаче дві країни - Україна та Франція. Сьогодні плаче цілий світ. Друже. Я не вірю. І мені нема чого сказати.(2016 рік)
	— Аліна Михайлова, волонтер АРМІЯ SOS, 29 червня 2016 року.

	Співав в діапазоні від і до – від високого тернора альтино майже до баритонових партій дуже низьких, які він міг відтворити – це є унікальністю – таких художників, співаків у світі дуже мало. (2016 рік)
	— Ігор Пилатюк, ректор Львівської національної музичної академії ім. М. Лисенка.

	Василь Сліпак… Знаєте, що найбільше болить? Що найгучніші оплески в Україні лунали для нього уже на похороні. ЙОГО похороні. Василь Сліпак нічого нікому не збирався доводити. Він просто жив. Жив тим, що робив. Не просто співав, а був героєм сцени. Не ховався за французьке життя, де мешкав майже 20 років, а жив — кожною хвилиною — Україною… Волонтерив, згодом – як логічне продовження волонтерства – воював, не видаючи це за геройство. І так само, без пафосу, пожертвував своїй країні і своє життя… Великий артист та великий співак загинув як солдат. Як герой — зі зброєю в руках. Він, як ніхто інший, розумів, що, аби заспівали музи, спершу потрібно, щоб змовкли гармати… Кинув облаштоване життя у Франції і подався затуляти їх власним тілом…(2016 рік)
	— Оля Сагаль, журналіст.

	На Майдані і в зоні АТО були різні люди, зокрема, і представники творчих професій. І цим українців здивувати вже непросто. Але щоб бійцем на фронті, де щодня гинуть, була людина, яка на паризькій та інших європейських сценах співала сольні партії, жила в столиці Франції аж цілих 19 років і потім добровільно вирушила у зону АТО простим кулеметником – такого ще українці не чули. Високий, статний, із вражаючою зовнішністю, проникливим поглядом, великим талантом і міжнародним успіхом, патріотично налаштований, безоглядно сміливий – Василь міг вважатися улюбленцем долі. Але головне те, що він кинув своє благополучне славетне життя і пішов на фронт, де загинув. Дуже дорогою ціною дається Україні дорога до майбутнього миру. Ціною українців, яких не повернути. (2016 рік)
	— Віктор Рибаченко, журналіст.

	Пані та панове депутати, ви вимагаєте негайного та безумовного скасування санкцій проти Кремля 29 квітня 2016 року. Шановні пані та панове сенатори, переважна більшість із вас проголосувала позитивно щодо резолюції Поццо ді Борго 6 червня 2016 року, щоб поступово послаблювати санкції. Цього ж дня Василь протестував під вікнами Люксембурзького палацу зі своїми французькими друзями та українськими співвітчизниками. Василь хотів покінчити із війною, яка вже зруйнувала так багато сімей. Пані та панове парламентарії, у цій, неіснуючій для вас війні, Україна втратила ще одного сина. Франція втратила друга. Світ мистецтва теж у жалобі. Василь помер. Вічна пам’ять. (2016 рік)
	— Бернар Груа, французький громадянин, співзасновник і офіційний представник Міжнародної групи «No Mistrals for Putin».

	Росія перемелює український генофонд. Робить з Україною те, що століттями робила з собою. Прізвище Сліпака я сьогодні почув вперше, але сам факт втрати життя – для мене трагедія. Не питай, про кого дзвонить дзвін. Це має бути окремим пунктом звинувачення в Гаазі. Не просто злочин проти людяності. Злочин проти людського генофонду. Проти людської раси. Проти культури. Проти науки. Проти розвитку. Злочин проти планети. Злочин проти майбутнього. «Нанесення непоправної шкоди майбутньому людства». Напевно, так має бути сформульований цей пункт. У такі моменти я особливо гостро відчуваю свою провину за те, що не можу зупинити це. Ніяк не можу на це вплинути. Я намагався. Правда намагався. Але їх більше. Їх мільйони. (2016 рік)
	— Аркадій Бабченко, російський журналіст.

	Серед записів Василя в інтернеті є коротенький, але дуже емоційний уривок з опери "Князь Ігор". Хто би зумів краще зрозуміти і втілити образ чернігівського князя, захисника Русі, ніж Василь, який майже через тисячу років захищав від ворогів свою Русь-Україну? І врешті-решт віддав за неї своє життя... Я слухав цей уривок без кінця, і кожного разу не міг стримати сліз. А потім вирішив зіграти сам, хоч рояль, звісно, не голос. Зіграти про Василя, якого я не знав, життя і смерть якого так мене вразили. Зіграти про князя Ігоря, який для мене назавжди залишиться Василем. Ця транкрипція - данина видатному українському музикантові, нашому захисникові. (2016 рік)
	— Павло Гінтов, український класичний піаніст, переможець численних міжнародних конукрсів.

	Соліст зі світовим іменем. Його баритон – один з найчарівніших і найвідоміших у зарубіжжі. В Україні, як водиться, замовчуваний. Коли на радіо- й телехвилях панував рідкісної чарівності баритон Василя Сліпака? Останній відеозапис його співу – з фронту на Сході України. Перед боєм споряджає магазин автомата патронами, а від щирого серця – останній дарунок слухачам. Тим, яким жити після його загибелі. Саме тим, яким не скніти в байдужості, а берегти рід свій, виборювати святе право його на розбудову й утвердження вільної, незалежної, самоврядної держави. Зворушливий голос на вічний спомин від воїна козацької доблесті. Відчуття рідної України – глибоко в душі її вірного сина. Спостигла самовідданого захисника рідної матері Батьківщини куля так званого снайпера. Кремлівським пропагандистам озвучити б ім’я убивці. Жертва – всесвітньо визнаний митець. Оперний співак. Рідкісного обдарування баритон. А понад усе – незрадливий син і самовідданий захисник своєї Батьківщини. (2016 рік)
	— Вадим Пепа, журналіст.

	Василь Сліпак, який загинув 29 червня від ворожої кулі на Донбасі, багато зробив для того, аби ця подорож українських дітей до Франції змогла відбутися. За тиждень до поїздки на фронт Василь провів у Розе кілька днів: разом з іншими активістами української громади він не пошкодував часу, аби підготувати територію для дитячого відпочинку. Душа Василя ще між нами… (2016 рік)
	— Адріана Бубновська, координатор франко-української асоціації «Перетинаючи Європу».

	Дзвінок: «Василь Сліпак загинув...». Шок. Знову і знову той стан ступору, коли ти не відчуваєш навіть болі, а єдина думка, яка поміщається у тебе в голові – «вже більше ніколи...». Вже більше ніколи Василь Сліпак не заспіває – ні у Франції, ні у себе на батьківщині, в Україні. Він загинув на російсько-українській війні від кулі ворожого снайпера. Не суть важливо – це був снайпер з російським паспортом чи українським – він однаково ненавидів Україну і все українське. Він хотів вбити Василя Сліпака і вбив його. Зброю снайперу дала Росія і заплатила за цей постріл – також Росія. Загибель Василя Сліпака – це та страшна данина, яку ми сплачуємо за все оте лицемірство, в якому перебуваємо: за невизнану війну, за фрідман-фест для львівців, за «отдих в Криму». Напевне, тільки через шок і біль можна повернути націю до тями. Тому й забирає у нас Бог найкращих. Щоби вивести ще живих зі стану комфортного спокою. А Василя Сліпака більше не буде. Він свою пісню завершив на недосяжно високій ноті. (2016 рік)
	— Олег Синякевич, Біла Церква.

	Масштаб його особистості, як і відданість українській справі, були просто безмежні. І то була верхня планка у всіх категоріях – талант співака, моральні засади, організаційний талант, безкомпромісність. Фактично, це був живий еталон українця, яким він мусив би бути. Василь Сліпак своїм життєвим ідеалізмом легко і красиво заперечував всі гнилі постулати наших псевдо-лідерів; всю їхню конформістську гнилоту. А нам, ще живим, залишається утримувати ту планку, яку встановив для нас Василь Сліпак ціною власного життя. Такого талановитого, такого красивого життя. (2016 рік)
	— Олег Синякевич, Біла Церква.

	В Парижі стіною лив дощ, ми домовилися зустрітися коло садів Тюльєрі, він трошки спізнювався. А, прийшовши, зразу почав жартувати і, звісно, наголошувати, що його мета – це розповісти про діяльність, а не про себе. І це дуже підкупало в ньому. Тоді все якось було експромтом і дуже щиро, затишно… Василь носив Україну усюди, де він би не був… Це не був пафос чи мода, в ньому це росло. Він і є козак в найкращому і найсучаснішому розумінні цього слова. Він — це життя. Усе, що він робив від життя і для життя. Це було дуже чітко відчутно. Пригадую, як він засміявся і сказав: «Так, я романтик!» З ним поруч це означало Світло. Він ніколи не ставив себе центром Всесвіту, і це наскрізь проходило крізь всі його справи, слова, крізь музику. Цій війні я не можу його пробачити. Бо Василь — це історія про життя, а не про смерть… Ми в боргу перед ним! (2016 рік)
	— Катерина Гладка, журналiст.

	Ми познайомилися в Парижі. Це були майданівські часи. Василя не запам’ятати було неможливо. Високий, з красивим низьким голосом і козацькою зовнішністю, такий сучасний Іван Богун. В ньому це не було показовим чи награним, він справді був таким. Благородним, оптимістичним і мудрим. Оперний співак від Бога, який своїм унікальним тембром підкорював світ, але тим не менш лишався простим і відкритим. Йому личив Париж, але він носив в собі свою Україну. Але перш за все він був артистом, людиною мистецтва і особливого, власного сприйняття життя. В нього була фантастична здатність об’єднувати людей, в якому би середовищі він не з’являвся. таке враження, що в нього вживлено магніт, який притягує. Пригадую, як він розповідав про свій екстравагантний вигляд. Казав, що йому байдуже, що про нього думають на вулицях Парижа, коли він ходить весь в нашивках і береті. Він взагалі мало переймався тим, що він інакший. Це для Василя був природний стан. 29 червня 2016 простір розділився на «до» і «після». Василь загинув. якісь уривки інформації, скупі повідомлення, що Міфу (його позивний) не стало. Стоп! Як? Це неможливо вкласти в голову і серце отак просто – не стало… Бо це ніколи не буває «так просто». А з ним ще й тому, що він світився життям, він про кожну тему, навіть дуже складну, говорив з оптимізмом. І діяв, не суперечачи словам. Як справжній чоловік. А тепер хапаєшся за кожну світлину, відео, спогад, ніби просячи Час – не стирати, не забирати його так жорстоко. Він не потребував усіх цих церемоній, орденів, він був прикладом і героєм в своєму житті. Щоденному. Без регалій. 6 ранку. Куля снайпера, яка потрапила в стегно і розірвала артерію. Чиясь рука, яка прицільно вистрілила в життя. В історію великого артиста і дуже світлої і сильної людини. Так. ніби це гра в карти, ніби це нічого не варте. Тепер про Василя говорять звідусіль - соц. мережі, сюжети, ЗМІ….і ніби хвилями сум, і невіра. Як так? Чому його місія, його шлях завершився так швидко….І чому такі люди полишають це фізичне життя так блискавично… А ми лишаємось на порожніх місцях із випаленою травою з нікчемними «якби». І картаємо себе за те, що не встигли, не сказали, не записали, не спитали…за всі зустрічі, які не відбулися. 10 червня ми списувалися. Він їхав на Схід. І це було останнє. Для нього ця мерзенна війна завершилася. Він похований тепер у Львові, на Личаківському. І пишучи ці слова, я досі не вірю. Українець в Парижі. Українець вдома… Я не знаю, як писати про нього в минулому… Але я знаю, що відчуваю велику вдячність до нього і до всього, що він робив і до тих людей, які познайомили мене з ним. Тепер його історія має тривати… в інших формах і в нашій пам’яті… (2016 рік)
	— Катерина Гладка, журналiст.

	В квітні отримав пропозицію від українця з Франції організувати конференцію про український визвольний рух в ХХ столітті і сучасні міфи про цей рух. Вирішили запланувати таку десь цього року. З автором листа особисто не був знайомий, листувалися емейлом та на ФБ. І на жаль вже не познайомлюся. Ним був Василь Сліпак, який загинув сьогодні на Донбасі. Вічна слава героєві! (2016 рік)
	— Володимир В'ятрович, Український інститут національної пам'яті.

	Гарним осіннім днем до Свято Михайлівського Собору разом з іншими волонтерами прийшов Василь Сліпак. Журналісти одразу ж впізнали його й намагалися взяти інтерв’ю. Василь не відмовлявся, але тільки після богослужіння, на якому був зосереджений і піднесений. Очевидно, що Василь був у центрі уваги, особливо жінок. Це йому не подобалося, він волів щось робити, допомагати у приготуванні гостини. «На Фундацію» також під’їхала Оксана Ковч – відома українська артистка і співачка. Здається, саме вона запропонувала заспівати, щоб у такий спосіб вшанувати пам’ять Василя Кіндрацького, який загинув на Донбасі і якого добре знав Василь Сліпак. Ось тут ми й почули знаменитий баритон, який підкорив Париж і багато інших європейських столиць. Василь співав охоче і довго. Разом з Оксаною нам влаштував гарний концерт української народної пісні. Час від часу Василь перепрошував і відволікався на дзвінки. Не приховував радість, коли йому повідомляли, що «волонтерка завантажена», і злився, коли щось не виходило. На прощання виникло бажання сфотографуватися. Для багатьох з нас це було останнє фото з великим українцем Василем Сліпаком. (2016 рік)
	— Богдан Червак, Голова ОУН.

	Неперевершеним голосом, талантом і неймовірною працьовитістю Василь Сліпак шляхетно і гідно впродовж майже двох десятиліть репрезентував Україну й українську культуру в світі. Шлях до престижної Паризької опери, де виступати мріють найобдарованіші вокалісти, був непростим і водночас тріумфальним: на цю сцену його запросили ще у студентські роки за унікальний голос. Він із тих, хто не звик і, зрештою, так і не навчився схиляти голову. Не терпів фальші. Ані в житті, ані в музиці. Не шукав легкого шляху. Не лукавив ні перед самим собою, ні перед іншими. Завжди з відкритим поглядом і відкритою душею. Відданий і щирий. Правдолюб. Був небагатослівним, зате людиною слова. Харизматичний. Стовідсотковий козарлюга. (2016 рік)
	— Оксана Мельник, журналіст.

	З глибоким сумом та болем українці Європи сприйняли трагічну звістку про героїчну смерть в бою за Україну Василя Сліпака – активіста української громади у Франції, соліста Паризької опери, волонтера, стрільця ДУК «Правий Сектор». Василь був і буде для всіх нас прикладом високого патріотизму, безкорисного волонтерства та самопожертви, безмежної любові до України та Українців. Його завзяття та невичерпна енергія пробуджували і надихали багатьох до дії. Боротьба за волю України стала сенсом його життя: Митець зі світовим іменем покинув велику сцену, кар’єру і поїхав добровольцем захищати Батьківщину на фронт. Василь Сліпак склав ту найбільшу людську жертву любові за «друзів своїх»-українців, яких він лагідно називав «братчики і сестрички». Василь загинув, але його справа житиме – її продовжуватимуть українці в Україні та поза її межами. Це є нашим святим обов’язком перед Василем та всіма Героями, які полягли за Батьківщину. Європейський Конгрес Українців складає щирі співчуття родині та друзям Василя Сліпака і приєднується до молитви за його безсмертну Душу. (2016 рік)
	— Ярослава Хортяні, голова ЕКУ.

	Познайомившись з Міфом Василем Сліпаком, мені було цікаво, чому така успішна творча людина високої культури прийняла рішення поїхати на фронт і не з концертами, а щоб воювати. Уже на передовій я записав з ним 15-хвилинне відео інтерв'ю, навіть і подумати не міг, що воно буде останнім ... Василю не потрібні були державні нагороди і визнання української влади, він зробив перерву в своїй успішній творчій кар'єрі, добровольцем поїхав захищати Україну і її народ, частиною якого був. (2016 рік)
	— Антось Цялєжніков, журналіст, Білорусь.

	Загиблий Василь Сліпак не був пов'язаний з Кременчуком. Але такі втрати, коли за Україну гинуть оперні співаки, – вражають усіх. (2016 рік)
	— Віталій Малецький, міський голова Кременчука.

	Василь Сліпак належав до найбільш обдарованих і своєрідних постатей у так багатій талантами музичній культурі України. Він володів рідкісним голосом – контратенором. Оперні партії попередніх віків, призначені для такого голосового діапазону, від початку ХІХ ст. виконувалися жіночими голосами – меццо-сопрано або альтами. Від другої половини ХХ-го їх щораз частіше переймали контратенори. Але такий діапазон і тембр були рідкістю. На Василя Сліпака покладалися великі надії, тому що його голос відназначався не тільки красою, а й незвичним забарвленням. У концертних виступах співак просто зачаровував. На щастя збереглися його записи – партія Лебедя у «Carmina Burana» Орфа, у новаторському творі молодого композитора Козаренка «П'єро мертвопетлює». У 1990 році у Києві розпочалися Міжнародні музичні фестивалі. На перший з них приїхав французько-український композитор Мар'ян Кузан, який саме виставив у Франції свою оперу «Спокушування святого Антонія» і домовився про її прем'єру в Україні у Київському оперному театрі. Шукав контратенора на головну роль. Коли я познайомила його з Василем Сліпаком, Кузан захопився не тільки його неповторним голосом, але й високою стрункою постаттю і природженим акторським талантом. Нажаль, це не склалося. Щоб зберегти у зрілому віці такий тембр, треба пройти спеціальну школу – контратенор вимагає спеціальної школи навчання, при чому, поки організм ще не осягнув зрілого віку. Йому треба було навчатися навіть не у Мілані, як усім іншим голосам, а у Лондоні. Він напевно належав би до кількох найславнійших у світі контратенорів. Та на той час у нього таких можливостей не було. Регістр голосу понизився і тембр перейшов у баритон. За сприяння М.Кузана він оселився у Франції, де до останнього часу успішно виступав в операх. Трагічна доля співака знову нагадала нам оперу Кузана. Її герой не є тут старцем з сивою бородою, як його представляють усі художники, а молодою, оточеною спокусами людиною. Її стиль – постмодернізм – цілком сучасний, а водночас доступний широкій публіці. Львівська Опера взялася за постановку цього твору. Хто буде виконувати головну роль – невідомо, тому що контратенора нелегко буде знайти. Але нам кожна вистава цього твору буде нагадувати назавжди втрачену мрію почути у ній Василя Сліпака. (2016 рік)
	— Стефанія Павлишин, український музикознавець, член Спілки композиторів, доктор наук, професор, член правління Національної Спілки композиторів України, дійсний член Наукового Товариства Шевченка.

	Ніхто не вірив, що сталася біда, би ми завжди кажемо, що біда нас не торкнеться, обійде стороною, але вийшло інакше. Смерть Василя Сліпака стала для кожного українця шоком, бо він пішов із життя молодим, талановитим, справжнім патріотом своєї держави. Легко бути християнином, коли навколо тебе мир, легко бути християнином, коли навколо мир, спокій і благодать, але бути українцем і християнином, коли в країні іде війна, дуже складно і не просто. Василь Сліпак вистояв у цьому випробуванні і віддав своє життя за Україну. (2016 рік)
	— Владика Венедикт, єпископ-помічник Львівської архиєпархії УГКЦ.

	Василю... Як же так... Хай будуть прокляті ті, хто розпочав... Ти – Великий Артист!!!! Ти приклад всім нам!!!! Прости! Прости, що багато з нашого «брата» навіть нігтя Твого не варті... блазні... Прощай друже!!!! Пам'ятатимемо Тебе!!!! Львівська конса. Слава Героям!!!! Другий день я думаю про Твою смерть. Про Твій вибір, про Твою відданість. Саме з війною я дізналась, що Ти волонтер... Але те, що Ти обрав шлях воїна, мене шокувало... Ти мав усе або майже усе... Ти прославляв нашу Країну голосом, Ти міг увійти, як Крушельницька, до світового парнасу, але тепер Твій голос буде звучати в місті тихім, де праведники спочивають... Знаю, що там у Тебе буде достойна публіка. Там багато наших хлопців, там Господь буде в центральній ложі... Василю! Дякую, що Ти «вилікував» мене від сумнівів та зневіри... Я ще більше буду вірна принципам та робити все, що можу, аби щось змінити в нашій Країні та перемогти в цій війні... Майбутні покоління будуть знати про Тебе! Це вже точно. Вірю, що Твоя історія знайде життя на екрані навіть... Але, головне, знай Там, Ти укріпив багатьох, змінив багатьох... пристидив багатьох... Але гірке «як так? За що? Чому?» залишиться в душах назавжди... Завтра Твій Львів буде плескати Тобі на колінах... Прощай! М'яких хмаринок! (2016 рік)
	— Ірма Вітовська-Ванца, сучасна українська акторка театру та кіно.

	Свого часу знайомі продзижчали про нього всі вуха, лінкували відео з його оперних виступів, а також з передка. Оце так. Було б дуже круто якось потиснути руку такій визначній людині. А згодом так і сталося: десь наприкінці минулого літа, біля ІТТ, під час концерту на підтримку тоді ще ув'язнених Менсона і Аллаха, я зустрів Лєрку з хлопцями і вона мені презентувала Василя: «Осьо, каже, той самий оперний співак — Василь Сліпак». Переді мною височів кремезний чолов'яга десь два метри на зріст і такої зовнішности, ніби в героя гомерівських повістей, та із чисто козацьким профілем, але водночас дуже інтелігентного, аристократичного виду. Тоді зі мною був один американець. То він взагалі був у захваті від побаченого та почутого (я про голос, коли Вася Гімн заспівав). Дуже близько ми із ним знайомі, на жаль, не були, та й всього бачились за життя разів зо п'ять максимум, але навіть одна коротка зустріч із такою людиною закарбовується у пам'яті на все життя. І щоразу, як ми перетинались — він був у досить оригінальному, вишуканому наряді, зі смаком вдягався, короче. Я не встиг йому цього сказати особисто, але зараз, певен, він прочитає: Василю, я часто ставив тебе та твою історію у приклад багатьом людям, особливо тому плебсу, хто тільки й жив ідеєю що «звідситребазвалювать». Ти — Людина з великої літери: справжній, добрий, щирий, з відкритим серцем, митець, воїн, людина діі, лицар духу! Друзі, не тужіть сильно за козаком, йому це не дуже сподобається. Насправді, важко тільки тим, кого полишають такі видатні люди, вирушаючи у кращі світи. Дуже шкода, звісно, що Василь пішов від нас так рано, бо скільки б ще міг прекрасного зробити... Дядьку, коли ми востаннє бачились на похоронах у Морячка — ти запрошував на свої гастролі у Францію, а ще погостювати кликав... Вже прийдеться дочекатися, коли побачимось, — отам і заспіваєш. Тепер Міф став Легендою. До зустрічі, друже. Героям Слава! (2016 рік)
	— Romeo Vigilante.

	Не стало Василя Сліпака. Тепер українська громада Парижа залишилася без своїх двох покровителів Наталки і Василя. Люди з почуттям гідності, борці за свободу та справедливість. Хто тепер відстоюватиме українські інтереси за кордоном? Хто буде тепер так віддано боротися зі злом, яке, на жаль, не всі бачать? Хто буде задавати напрям руху, показувати нам своїм прикладом як поєднувати життя і боротьбу, хто буде реагувати на кожен паскудний антиукраїнський допис у Фейсбуці? Ця загибель є дуже сильним ударом, тепер у Франції фактично немає супротиву. То ж щирі і чесні люди, зараз, як ніколи, потрібно бути сильними і уважними, як до зовнішнього так і до внутрішнього ворога! (2016 рік)
	— Євген Луценко, Париж.

	З Василем Сліпаком мене звела доля чи випадок… Нам випало разом тримати до хресту дівчинку Яринку… Відтоді минуло багато часу… Василь жив у Франції, Яринка живе в Канаді, а я – в Україні. Мріяли про зустріч… на жаль, не вийшло. Хіба вже в іншому вимірі… Кажуть, що про нього можна було б зняти кіно, з тією лише різницею, що в кіно вистачає вигадок, а все його життя – це правда. Слухаючи декілька інтерв’ю з Василем Сліпаком, розумієш, що перед тобою не пасіонарний юнак з романтичним устремлінням, а свідомий зрілий чоловік, котрий зробив для себе вибір – стати на захист вітчизни зі зброєю в руках. Вважав, що багато можна зробити для України поза її межами в дипломатичній сфері, артистичній, інформативній; навіть часом більше, ніж просто тримати зброю. Так, історія його життя і смерті пробуджує, спонукає до аналізу ситуації, в якій ми всі опинилися. Розумієш: щось відбувається в твоїй країні, з нами усіма… І попри наш, нібито, мирний спосіб життя щодня гинуть люди в цій неоголошеній війні. Василь, як і багато інших, хотів змінити свою країну. Реальними діями доказав, що захищати Батьківщину – це святий обов’язок кожного. Неодноразово наголошував, що треба гуртуватися навколо спільної біди, яка прийшла на рідну землю, тому що одні воюють на сході, інші – дбають про своє збагачення, одна частина України зруйнована і спустошена, інша – немовби спить, живе так, ніби нічого не сталося. (2016 рік)
	— Оксана Сиванич, журналіст, Львів.

	Хто ж міг знати, що ця зустріч — остання... Мир душі твоїй, Василю! Ти все в житті робив на всі 100: любив, співав, боровся, допомагав... Ти назавжди в наших серцях. (2016 рік)
	— Андрій Малахов, Париж.

	Ці гарні очі, козацька постава, чистий погляд, розумно побудована мова і щира, весела і розкута манера говорити. Він був солістом Паризької опери. Солістом блін! Паризької опери! Пішов добровольцем захищати свою Батьківщину. Сьогодні Василь Сліпак поповнив пантеон загиблих за волю України. Василь, я знаю, що кожен воїн, що душу й тіло поклав за нашу свободу, вартий цих самих слів... але ти... (2016 рік)
	— Мірко Саблич, Київ.

	Василь Сліпак... Я композитор, живу в Гаазі... Два місяці тому говорила з Василем, щоб він виконав мою оперу «Момо», над якою я працюю в Паризькій опері (замовлення Датської королівської опери). Його роль — Майстер Хору — майстер часу. За сюжетом, над яким я зараз працюю, майстер Хору зупиняє час і засинає, цим самим дає одну годину часу дівчинці Мом, квітці часу, щоб вона знищила «сірих чоловічків» (= зелених) і врятувала світ... Опера пишеться на основі книги Міхаеля Енде «Момо» (автора «Нескінченної історії»). Мій майстер Хору (Василь) сьогодні заснув... Я в шоці. (2016 рік)
	— Світлана Азарова, композитор, Гаага (Нідерланди).

	Яка цинічна війна! Мінські угоди, говорите?!! У середу, 29 червня, загинув відомий оперний співак, воював у складі ДУК ПС, Василь Сліпак. Вічна пам’ять Патріоту... (2016 рік)
	— Жанна Бондарук, співачка, Київ.

	Ми з ним воювали на передовій наприкінці весни і влітку 2015 під Песками. Він брав участь у боях, відлучався на концерти і потім знову повертався на фронт. І не тільки воював, а й хлопцям надсилав багато допомоги. Це нічого, що Вася був не професійний військовий, а артист – навчитися воювати, коли любиш свою країну, не складно, головне бажання і віра. Він на своєму прикладі показав, що таке любити Батьківщину по-справжньому. До речі, воїн з нього вийшов хороший. А ще він співав нам інколи. (2016 рік)
	— Григорій Півоваров, побратим Василя з 7 батальону ДУК.

	Україна знову прощалася ще з одним своїм Героєм. Смерть Василя Сліпака – бійця ПС, українського оперного співака, привнесла в цей великий сучасний трагізм України ще одне розуміння кричущої несправедливості. Річ не тільки в тому, що своє життя за Україну поклала людина непересічна, чий співочий талант належав Світові. Доброволець, який кинув Париж і блискучу оперну кар'єру заради захисту Батьківщини. Бо всі, хто нині самовіддано боронять Україну від агресора – Особистості. Поза залежністю від того, ким були у мирному житті. Для всіх нас немає різниці між тими, хто поклав життя – був це військовослужбовець Збройних Сил або доброволець. Але виявляється, що при цьому може демонструватися якась неприродна нерівність. Коли у день загибелі Василя Сліпака прес-служба АТО повідомила, що "загиблих нема", це викликало шквал обурення. Цинізм ставлення держави до цих людей проявився і в смерті Василя Сліпака, бо цей доброволець виявився надзвичайно яскравою і відомою особистістю. При тому, що прес-служба Міноборони заявила, що "втрат немає", президент нагородив добровольця посмертно орденом... Герої тому і не вмирають, що пам'ять людська і повага до них усіх вічна. Народна пам'ять у даному випадку – невибіркова. Такий феномен вибірковості демонструє хіба що влада. (2016 рік)
	— Марина Ставнійчук, Член Європейської комісії за демократію через право (Венеціанська комісія) від України (2007-2013 рр.), заслужений юрист України, кандидат юридичних наук.

	На передовій планував залишитися до кінця літа. Торік воював із Василем. У перервах між виступами - приїжджав на війну. Коли не міг залишити Париж, влаштовував там благодійні концерти. Всі гроші витрачав на армію. Завдяки йому хлопці нашого батальйону були вдягнуті за останньою військовою модою. Якось заговорив з ним про смерть. Василь сказав: «Смерть - це гидота. Але приємна». Не боявся її, але намагався про це не думати. (2016 рік)
	— Вадим Миков, побратим Василя Сліпака.

	Коли я сьогодні думаю над цим Євангелієм (Покликання апостолів. Мт 4:17-23) і питаю себе, якою є та повинна бути моя відповідь Господеві, то перед моїми очима, як на певно перед багатьма іншими сьогодні, стоїть щира й усміхнена постать Василя Сліпака – молодого чоловіка, повного сил, котрий не завагався щоб полишити особисте спокійне життя в Парижі, й пожертвувати своїм життям на Сході України. Хай Господь прийме Його та всіх інших наших сестер і братів, які пожертвували своїм найціннішим, у Свої люблячі обійми й дарує їм мир, який світ не може дати (пор. Йо 14:27), а нам дарує відвагу бути справді вільними, щоб відразу відповідати кожного дня на Його покликання слідувати за Ним, й таким чином жити для утвердження Його Царства. (2016 рік)
	— о.Юрій Щурко, бібліст, викладач Українського католицького університету.

	Що тут сказати? Про те, як мені, людині, яка більше за все в цьому світі цінить музику, зараз крутить нутрощі? Про те, яка це сатанинська несправедливість, що такий чоловік – скарб нації і взагалі людства – буде лежати в сирій землі, а не бути на сцені, де він мав. Я зла. Я ненавиджу це. Його ім'ям і так мали б називати вулиці, про нього і так мали б писати книжки. Мені обридло, що ми ховаємо людей, поки гниди живуть, і я не знаю, що із цим зробити... (2016 рік)
	— Lena Rebrik, музикант, Київ.

	Василь Сліпак одним з перших надіслав відео на підтримку Фонду оборони країни, коли СБУ назвали нас бандитами, він написав мені, щоб я вірила в Україну і не здавалася. Як він радів, коли перейменували наші вулиці та місто, і сказав, що скоро все зміниться. Чому йдуть найкращі? Мені б його сили, хоча б 1%. Василь, я ніколи тебе не забуду. Вибач, що ми тебе не вберегли. (2016 рік)
	— Anna Nikonenko.

	Це вже 6-ий загиблий воїн з наших бойових підрозділів за останній місяць. Його бойовий шлях, гідний для наслідування, бо ж коли постала потреба захищати свою землю, Міф кинув життя в достатку у Франції, воюючи без жодних статусів. І на фронті, де добровольців, за словами АП немає і бути не повинно. (2016 рік)
	— Павло Тарасенко, побратим Василя Сліпака.

	Окремим експозиційним комплексом представлено матеріали всесвітньо відомого співака, соліста Паризької опери, артиста, котрий своїм особливим тембром голосу зачаровував шанувальників оперного мистецтва багатьох країн світу — Василя Сліпака. Із початком бойових дій в Україні наш земляк, жертвуючи своїм творчим, матеріальним і фінансовим становищем, приєднався до бійців АТО. 29 червня 2016 року Василь Сліпак загинув як Герой під Донецьком від кулі снайпера. (2016 рік)
	— Ruslan Koshiv, Львівський історичний музей.

	Пошли, Господи, Царствія Небесного убієнному слузі Твому Василеві. І спали, Господи, святим гнівом Своїм катів мого народу, що глумляться з Тебе й творива Твого перед лицем Твоїм. (2016 рік)
	— Оксана Забужко, сучасна письменниця і філософ, Київ.

	Василь Сліпак – соліст Паризької національної опери, волонтер, оперний співак, чия всесвітня слава тільки починалася... Під час російсько-української братовбивчої війни, у складі добровольчого українського корпусу "Правий сектор" він став у ряди оборонців, захисників. Він усе тримав у секреті, не відкривався навіть рідним. Вони не знали, що він не у Парижі, а там, де рвуться снаряди, де гинуть побратими, де горить земля під ногами. Він мав би стати оперною зіркою, зробити записи у найкращих світових студіях, зрештою, одружитися з найкрасивішою українською дівчиною і народити гарних співучих дітей, але він загинув. І момент смерті став моментом його посмертної слави. Уже не треба було приховувати свою участь у бойових діях від рідних, колег і друзів. Наче сколихнувся інформаційний простір від цієї звістки. (2016 рік)
	— Світлана Короненко, працівник українського радіо, Київ.

	Я ходив на майже всі проукраїнські демонстрації у Парижі. Саме там познайомився з цим великим українцем, який нещодавно загинув, співаком Василем Сліпаком. Звісно, ми не були з ним близькими друзями. Але Василь був другом моїх близьких знайомих українців, які живуть у Парижі. Зокрема, музиканта-альтиста Андрія Малахова. І його смерть була для нас великою драмою. Це був справді такий козак, людина, яка свої слова втілювала у життя. Перше враження про нього – чоловік із дуже із сильним характером, який дуже міцно стояв на ногах. Ми разом із Андрієм Малаховим та Василем Сліпаком планували спільний концерт, який так і не відбувся… Зараз ми готуємо у церкві Матері Божої з Назарету, де я граю на органі, концерт пам’яті Василя Сліпака. Я спеціально хотів, аби цей вечір відбувся не одразу по його смерті. А пізніше, щоб людям знову нагадати про цю людину. У церкві ми організуємо Службу Божу за Василя. А опісля буде концерт. Вів’єн (дружина) вишиває 42 закладки, які відповідають 42 рокам життя Василя. На зворотній стороні будуть його дати життя. На кожній закладці буде п’ять тризубців. Чотири – вишиті жовто-блакитними кольорами, один тризуб посередині – червоно-чорний, це кольори «Правого сектору», у складі добровольчого корпусу якого Василь воював. Половину роботи Вів’єн вже зробила. (2016 рік)
	— Жан-Марі Льоруа, органіст із Парижа.

	Париж назавжди запам'ятав голос Василя Сліпака. І це стосується не лише Ґранд-Oпери та концертних залів. Коливання його голосу навіки застигли на будівлях численних вулиць і площ, проспектів та бульварів французької столиці, де яскравий баритон Василя провадив українським євромайданом. Україна назавжди запам'ятала подвиг його життя, звершений 29 червня 2016 року Божого. (2016 рік)
	— Єпархія святого Володимира Великого у Парижі.

	Феноменально, успішний митець, співак, який тішив увесь світ своїм унікальним голосом. Що, здавалося б, потягнуло його сюди, на фронт, покинувши таке місто, в яке кожен бажав би поїхати, погуляти, а тим паче співати в «Париж Опера». Оцей символ того, коли людина може кинути все найдорожче, найцікавіше для нього в житті – він поїхав на фронт, на передову. Життя Василя для мене, який половину свого життя провів в боротьбі за Україну, стверджує мене в тому, що незнищенною є наша держава, наша земля, наш народ. (2016 рік)
	— Ярослав Кендзьор, український політик правого спрямування. Народний депутат України 6-ти скликань. Учасник дисидентського руху в УРСР.

	Мужній вчинок львів’янина Василя Сліпака вся Україна пам’ятатиме довго. Талановитий молодий співак відмовився від успішної кар’єри в Європі, повернувся на Батьківщину боронити її право на незалежність, територіальну цілісність і вільність. Він віддав своє життя заради усіх нас, українців, заради мирного неба над нашою головою. Це вчинок справжнього Героя. Громада міста Львова переконана, що такий вчинок Василя Сліпака достойний найвищого визнання. Присвоєння Василю Сліпаку почесного звання «Герой України» посмертно буде виявом від усіх українців якнайбільшої пошани та вдячності. (2016 рік)
	— Андрій Садовий, міський голова Львова.

	Безумовно, Василь – постать знакова, він запам’ятався тим, що пішов на фронт з далекої і благополучної країни. Але перш ніж потрапити туди, він тяжко працював, та й у Парижі йому не медом було мазано. Його рішення йти захищати Батьківщину заслуговує поваги. (2016 рік)
	— о. Дмитро, церква Різдва Пресвятої Богородиці УПЦ КП.

	Найбільше досягнення українців, наш маєстат, — це Незалежність, за яку завжди боролася українська діаспора, яка була голосом поневоленої України у світі. Бореться і тепер. Коли російські війська вторглися на нашу землю, в числі перших добровольців приїхали захищати Україну й діаспоряни. Смертю хоробрих полягли українець із США Марко Паславський та Василь Сліпак із Франції. (2016 рік)
	— Михайло Ратушний, Голова Української Всесвітньої Координаційної Ради.

	Погодьтеся, що загибель у зоні АТО поблизу Дебальцевого всесвітньо відомого співака з Паризької національної опери, волонтера, учасника бойових дій Василя Сліпака сколихнула весь світ. І якщо такий цвіт нації, попри закордонне благополуччя та добробут, іде зі сцени на поле бою воювати за Україну, то, мабуть, ця Україна того варта! (2016 рік)
	— Петро Таланчук, президент Університету «Україна», доктор технічних наук, професор.

	Так ми надали безкоштовні послуги родині загиблого в АТО оперного співака Василя Сліпака у перевезенні його особистих речей до Львова. Деякі з цих речей будуть передані до музею з метою навіки зберегти в пам'яті львівських жителів і туристів талановиту людину, яка не зникла за вміло побудованою маскою байдужості, а сміливо пішла у самий центр подій. Це той мінімум, що змогла зробити наша компанія для родини загиблого. Кожен співробітник компанії вдячний батькам Василя за сміливого сина. Він вічно житиме у наших серцях. (2016 рік)
	— Мувінгова компанія «УРА! Переїзд» (Львів)

	Чогось не йде із серця Василь Сліпак. Колись на початку 90-х він був серед відкриттів концертно-телевізійного шоу "Класік-Прем"єр", який ми організовували і вели разом із Тетяною Міленіною на сцені палацу "Україна". Тоді Василь дебютував як контр-тенор з оригінальним твором Козаренка "П"єро мертвопетлює". Перервалася кар"єра цього всесвітньовідомого унікального українського співака бас-баритона через снайперську кулю в зоні АТО. Світла і вічна пам"ять Василеві Сліпаку. (2016 рік)
	— Віктор Ліфанчук, композитор (Київ)

	Коли я завітала до опери у місті Львові два тижні тому, на початку опери було оголошено, що один з їх співвітчизників (оперна зірка у Франції вже понад 20 років) нещодавно загинув від пострілу снайпера. Він повернувся до України два роки тому, щоб взяти участь в обороні своєї вітчизни. За випадковим збігом, наступного дня в одному з супермаркетів Львова, я познайомилася з жінкою, чия дочка була однокласницею героя. Зустріч однокласників з приводу 25-річчя закінчення школи випала на поховання. Ви можете пошукати його через Google та послухати неймовірний голос. Василь Сліпак. І це лише один з тисяч. (2016 рік)
	— Торні Болдінгер, мешканка Каліфорнії, яка допомагала канівським волонтерам (США)

	Василь Сліпак, дорога мені людина залишається назавжди! Так мені серце болить за ним! Світла пам'ть, Царство Небесне! Яка велика втрата для мене! (2016 рік)
	— Етелла Чуприк, народна артистка України

	До ворога зараз не більше восьмисот метрів. Снайпер, професійно знайомий із акустикою найкращих оперних залів Європи, озирається, прораховує такий напрямок плину звуку, щоб його позаду не почули «шахтарі». Потім тихо заспівує арію. У виконавця унікальний академічний голос. Йому підвладні чоловічі, дитячі та жіночі партії. Ось зараз ллється а капела із «Дон Жуана» Моцарта, потім — із «Аїди» Верді… Співак змінює діапазон і тембр голосу з басу на баритон, з баритона — на тенор… У окопі для «Ангела» і його товаришів виконує музичні шедеври легендарний «Міф». Він же — всесвітньо відомий український оперний співак Василь Сліпак. Вони зачаровано вслухаються у диво-голос, забуваючи про втому, про те, що навколо — війна. Герой саме Сліпак, такі, як він. Ці особистості не тільки поміняли своє зіркове або дуже забезпечене життя на кривавицю і бруд окопів. Вони вплинули на хід української історії останніх років одним своїм прикладом! (2016 рік)
	— Михайло Лупейко, позивний «Ангел»

	Ми, бойові побратими Міфа, скажемо велику подяку Богові за те, що є такі люди на Землі, як Міф, і ми мали честь разом пліч-о-пліч бути поруч в єдиному дусі, дусі патріотизму, який палав і струменів з його широкої душі. Дякуємо за його чудовий характер, за його талант згуртовувати людей, за його неймовірний голос і за ту любов, яку він проявляв усією своєю сутністю до своєї України, та до свого народу. Він завжди з нами і ми будемо його пам’ятати до кінця свого життя. (2016 рік)
	— Друг Сім’янин, Змій, Санич, Курт, Цар, Джо, Гиря, Ангел……. Хлопці ще додали до списку Росписного та Патрона, вони тоді були всі разом, в тому роковому бою, але і Розписний, і Патрон загинули вже після Василя.

	В нас часом прийнято казати: полягло вже понад дві тисячі вояків, тоді чому ви чіпляєтесь тільки за одного? Це пострадянське колективне мислення — ми беремо все масою, кількістю. Але будь-який маленький хід історії роблять особистості. І Василь Сліпак — саме така особистість, тому він має виділятися. Визначний та самодостатній артист, він сам обрав цю дорогу і пройшов її. Такий подвиг вартий найвищого вшанування і пам’яті. Особливо у стінах філармонії, де Василь Сліпак розпочинав свій творчий шлях 25 років тому. (2016 рік)
	— Володимир Сивохіп, заслужений діяч мистецтв України, генеральний директор Львівської обласної філармонії.

	Він завжди був таким, який міг допомогти, відкрито, щиро відгукувався на чиєсь прохання. І пізніше ці пориви, цей поклик його привів на передову лінію і в один момент він не зміг поступити інакше. Він взяв кулемет і захищав своїх побратимів по зброї. Він ― герой сучасної України і на цьому прикладі повинне будуватися все подальше виховання наших наступних поколінь. (2016 рік)
	— Андрій Кузик, товариш Василя Сліпака, з яким разом співали у «Дударику».

	Василь у всьому був найдосконалішим чоловіком, найчеснішим, найбільш цілісним з усіх мені відомих. Тепер він залишається досконалим назавжди. Ми часто зустрічалися і поступово стали друзями (дуже поступово, Василя не так просто приручити...). Війна Путіна не припиняється з зими 2014 року. І вона щойно забрала Василя. Я в скорботі та гніві, але я його не звинувачую. Здалеку здається, що є щось абсурдне в долі благословенного богами артиста, який ще на початку своєї кар'єри, яка обіцяла бути чудовою, вирішив все залишити заради фронту, де, як він знав, дуже небезпечно і, де він віддав своє життя. Всі, хто з ним говорив, були переконані, що для нього життєво необхідно боротися за свою країну і бути там, де ця боротьба повинна вестися. Він знаходився на фронті не тому, що був солдатом за покликанням, а тому, що там він відчував себе дома, на своєму місці. Це не був камікадзе, він не шукав зустрічі зі смертю, але він не міг вчинити інакше, аніж залишатися на своєму місці. Тому його життя, яке трагічно, безглуздо обірвалося на обнадійливому світанку, все таки, є взірцевим людським життям. Нам бракуватиме його фантастичного голосу, драматичного таланту, його почуття гумору, його енергії. Я тільки шкодую, що не мав можливості розділити з ним любов до музики, мою прихильність до великих глибоких басів. Саме з його голосу я вперше почув український гімн; він став моїм першим контактом з таким потужним, в українців, смаком до співу та поезії; я поступово відкриваю для себе цей дивовижний ланцюжок, який протягом століть поєднує українського селянина з найвіддаленіших куточків з голосом його великих поетів, і який дозволив цій непокірній нації пройти через століття рабства, примусової асиміляції та переслідування, не втрачаючи своєї індивідуальності та людської гідності. По-своєму, Василь був бардом та героєм, як Шевченко, як Стус, мав унікальний голос. І водночас він був звичайною людиною, оповісником, за яким кожен міг визначитися. Ми тебе не забудемо, Василю, тому що це неможливо, і ми часто зустрічатимемо тебе у Львові, а також у Сімферополі та в Дебальцево. Після того, як у січні пішла з життя Наталі Пастернак, українці у Франції знову втрачають поважну та щедру особистість. (2016 рік)
	— Філіп де Лара, філософ. Париж (Франція).

	Людина, яка співоча, але не військова, його зброя була пісня. І українська також. По усьому світу. Наш театр, мої колеги вирішили присвятити вечір пам’яті великому нашому патріоту, герою нашому народному, артисту. Цей вечір — вечір-пам’яті. І ми низько вклоняємось батькам за те, що виховали козака, виховали патріота! (2016 рік)
	— Оксана Петровська, заслужена артистка України. м.Дніпро.

	Я Василя Сліпака особисто не знав. Пригадую лише, як колись, десь у першій половині дев’яностих, Марія Байко розповідала про свого учня з унікальним голосом – контртенором і казала, що в нас нема досвіду формування таких голосів. Пригадую той справді ангельський голос, прослуханий у записі. Та коли Василя не стало, мене ніяк не покидає дуже болісне відчуття, що разом з ним не стало якоїсь частини й мене самого. Бо усі ми, Українці, – ким би не були і куди б не занесла нас доля, – є клітинами єдиного організму – Українського народу. Без нього кожен із нас – як гілочка, відірвана від могутнього дерева. Василь, хоч і жив на чужині, та, певно, гостро як ніхто відчував свою єдність з Україною. Тому вважав своїм святим обов’язком захищати її від споконвічного ворога. Скільки вже загинуло наших хлопців-добровольців, які пішли захищати рідну землю від рашистської чуми, і кінця-краю тому не видно! Чудових хлопців, цвіту української нації, як казав Василь, однак саме йому судилося стати їхнім найяскравішим представником, я б сказав, символом українського патріота і воїна. Подвиг Василя явився тим яскравим, для декого навіть нестерпно яскравим, світлом, що увиразнило, висвітлило нікчемність багатьох, а найбільше тих лицемірних, захланних владоможців, котрі, запродавши душу Мамоні, дивляться на Україну лиш як на дійну корову і навіть користають з лихоліття, аби помножити свої статки; а ще тих високовчених, які й рідної матері ладні зректися за закордонні подачки, і, прикриваючись нібито науковістю та неупередженістю, обпльовують – та ще й у часи війни! – борців за волю України, паплюжать її геніїв, ллючи воду на млин ворогів України; тих мистців, які, вислужуючись перед чужоземцями, догідливо заявляють, що українці й поляки, чи українці й московити – то один народ, заперечуючи тим самим право українців на національну державу; ту цілу армію бездушних, жадібних чиновників, суддів, лікарів тощо, до котрих без хабаря і не потикайся; зрештою, тих чоловіків, котрі тікають за кордон, аби уникнути мобілізації, – не хочуть захищати Батьківщину, сподіваючись, що за них то зроблять інші. Гадаю, усіх їх, принаймні тих, хто ще не до кінця утратив почуття людяности та національної гідности, героїчний чин Василя заставив хоч на мить задуматися над їхнім життям, а багатьох, може, й очистив від скверни. Вразив та очистив і мене. Дякую Тобі, Васильку! Безмежно дякую. Дуже шкодую, що доля не звела нас у цьому житті (здається, мало що до того бракувало), та сподіваюся, що колись зустрінемося у вічності. А поки що молитимуся за Твою чисту, святу душу, хоч і впевнений: вона вже поруч із Господом і допоможе нам, Українцям, здолати підлого ворога. (2016 рік)
	— Юрій Дубленич, учасник Майдану.

	Слава Ісусу Христу! Зазвичай я не є багатослівний, але про героїв потрібно казати. «Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться», «Немає більшої любові за ту, коли хто душу свою кладе за друзів своїх». Василя я знав змалечку, бачив як він ходив до церкви, постійно зустрічався з ним, пізніше як він відвідував спільноту «Віра і світло». Він заслуговує, щоб з нього брати приклад, як любити Церкву, як любити країну, як любити друзів, як дати приклад іншим. Я як дивився на нього, то завжди бачив у ньому нову людину. Наше покоління виростало у «червоному», пострадянському суспільстві, а він був якимось інакшим. Василя я зустрічав у Львові і в молодшому віці, і тепер, останні роки. Він був інакший, ніж інші. Це була людина європейської формації, прикладом того, до чого тепер ми прагнемо наблизитись у своїх змінах, у змінах нашого суспільства. Тепер я собі усвідомлюю сутність його геройства. Василь все залишив. Він був молодий, але все поклав заради Батьківщини. Я на початку сказав «Блаженні миротворці…» - немає людини без гріха, але Бог нагороджує тих, які віддають життя за друзів. Василь був миротворцем, і поклав життя за ближніх. Василь своїм життям звеличував неньку Україну, звеличував своїх батьків, він повинен залишитись прикладом у наших серцях, прикладом святості. У нинішній день захисника Батьківщини ми можемо тільки сказати: «Слава тобі Василю, слава тобі, герою. Герої не вмирають. Ми тебе пам’ятаємо, і будемо пам’ятати у своїх молитвах. Адже він не тільки тут жив і життя віддав за нас, але він живе у вічності, тож згадуймо його у своїх молитвах». (2016 рік)
	— о. Петро Гарасимчук, храм свв. Володимира і Ольги (Львів).

	У Парижі під час першого виступу було дуже приємно, що до нас підійшов Василь Сліпак. Тоді ми ще боролися за визволення Надії Савченко з російського полону. І він підтримав нас. Цей славний українець, який із Парижу спочатку всіляко допомагав нашим воїнам, які воюють на Донбасі, а потім, не зациклюючись на своїй оперній кар’єрі, пішов сам боронити Україну. І коли через деякий час дізналися, що його вбила ворожа куля, ми були гірко засмучені. (2016 рік)
	— Павло Дворський, відомий український естрадний співак (тенор) і композитор, народний артист України.

	Ми дали йому позивний «Міф», бо кричати в рацію «Мефістофель» ні в кого б не було часу. У мене навіть є фотографія нашої першої зустрічі. Ми прийшли з виходу, дуже замучені. Коли я його перший раз побачив, він був з чубом. У мене теж тоді був чуб. Спочатку я подумав, що це артист, який приїхав, щоб показати, що він був на фронті. Сумую за тим, як він нас будив зранку. Він ходив і розспівував собі голос. Завжди дуже голосно співав. І загалом, де б ми не були — у дорозі чи ні — «Міф» співав. Любив, коли йому підспівували. (2016 рік)
	— Богдан Косяк, бойовий побратим.

	Коли ми були на базі, жили з ним у кімнатах поряд. База була біля Маріуполя, то ми часом ходили разом на пляж поговорити. Він був дуже простий. Він символ того, що де б не були українці, яких успіхів вони б не досягали, генетична пам'ять відроджується. Коли біда на твоїй землі, ти йдеш її захищати. Ти залишаєшся українцем. Коли він їхав назад у Францію, то завжди роздаровував свої речі. У мене досі є Міфова розгрузка і дві його камуфляжні футболки. Ціную їх. (2016 рік)
	— Геннадій Дубров, кіборг на позивний "Бізон".

	Згадую, як «Міф» мене страшенно роздратовував. Коли була на базі, я готувала їсти. Хлопці ніколи не прибирали за собою і свинячили. Я намагалася їх построїти, злилась на них. Приходив «Міф» і спеціально по-доброму роздратовував мене ще більше. Моя злість після цього виглядала безглуздо. У буденності «Міф» був дуже зібраний, але дисципліну не любив, армійську дисципліну. Зранку, коли всі вже стояли в шерензі, «Міф» поспівуючи повільно виходив. На зауваження в таких випадках просто підвищував гучність. (2016 рік)
	— Ольга Коновалова, волонтер, подруга Василя Сліпака.

	Ми привезли хлопцям допомогу, почали розвантажувати. З-поміж усіх виділявся Василь. Такий високий дядько міцної статури. Але насправді звернула увагу на нього через його голос. Шум, гам. І моментально всі замовкають, бо говорить «Міф». У нього була непідробна вдячність і любов. (2016 рік)
	— Ірина Цибух, волонтер.

	Сьогодні у стрічці з десяток сумних повідомлень з приводу твого дня народження, який ти вперше не святкуватимеш. Про те, де і коли ти народився, твою блискучу кар'єру і звісно про героїчну смерть. Кілька рядків щоб описати все твоє життя і Тебе. Я розумію... Це так важко описати тебе кількома словами... Інколи мене просять розказати якісь спогади або цікаві історії про тебе. Але хто зрозуміє ті маленькі дрібнички за які я тебе обожнювала і в яких був весь ти? Як розказати про те, що мої найкращі і найдорожчі спогади про тебе це зовсім не спільні маніфестації, концерти, волонтерська робота, або якісь сухі факти? Це те відчуття безумовної дружби і підтримки, твоя енергія, твій гумор)) Ми стільки сміялися... Нам вистачало дрібнички для того щоби плакати від сміху. Ти був трошки дитиною. По-дитячи щирою, оптимістичною і світлою. Тому у своїй пам'яті я зберігаю саме відчуття, а не факти. І саме до цих відчуттів, а не до спогадів якихось подій я і намагаюсь повертатись коли мені тебе сильно бракує... (2016 рік)
	— Анна Чесановська, французький журналіст, перекладач, м.Париж.

	Так, Василь Сліпак зробив великий подвиг для нашого народу і зробив це свідомо. Це яскравий приклад того, що митець може бути сильним воїном. Василь Сліпак, який навчався вокальному мистецтву у Львові, представляв високий талант України на найбільших сценах Європи, і який після початку війни поїхав захищати свою Батьківщину та віддав за цю боротьбу найдорожче, що він мав — життя — приклад для наслідування. Ім'я цього великого українця має бути винесене на масштабний національний рівень, саме через це виникла ідея присвоїти його ім'я Великому залу Академії, адже вона є базою, де молоді митці оволодівають своєю майстерністю, і вони мають знати хто такий Василь Сліпак, чиє ім'я носить студія, де вони навчаються. (2016 рік)
	— Євген Нищук, міністр культури України.

	Мабуть, ця безмежна любов до рідної Вітчизни сягнула глибин його душі, перетнула межу суто земних потреб і засвітила в ньому божественну свічу Сумління, яка й освітила шлях Герою у безсмертя. Безумовно, увага до подвигу Василя Сліпака прикута не лише через його артистичний талант. А й через те, що він не був продиктований моральним обов’язком, оскільки Василь Сліпак уже тривалий час жив, творив і був улюбленцем публіки Парижа й багатьох міст Європи. Проте у час страшної небезпеки для України його сумління спонукало покинути благополучну блискучу кар’єру артиста і віддати найдорожче за звільнення Вітчизни – своє життя. Свіча сумління, яку своїм героїчним чином запалив Василь Сліпак, повинна стати прикладом для багатьох українців. (2016 рік)
	— Наталія Гумницька, журналіст, кореспондент газети «День» у Львові.

	Я знав Василя Сліпака ще в студентські часи, він, здається, був на курс молодший. Не можу сказати, що я з ним дружив. Справа в тому, що він з самого початку був зіркою, а я був просто студентом. Пам'ятаю, що ми іноді вітались, «привіт-привіт». Кар'єра у нього розвивалась приголомшливо — Василь був на той час першим у Львові контртенором, це було для Львова сенсацією. Не цурався Василь і нової музики, «П'єро мертвопетлює» Олександра Козаренка у його виконанні — назавжди в історії українського сучасного фестивального руху. Перебування Сліпака у Львові було коротким, але таким яскравим, що здавалось, що він тут активно творчо «мертвопетлює» десяток років. Але пройшло якихось півтора року, і Василь поїхав в Париж, де він зовсім не загубився, а продовжив робити блискучу кар'єру як вокаліст (правда, він перекваліфікувався на бас-баритона, більш природній свій голос. Очевидно, що контртенорами Париж не здивувати). Якось я його випадково почув на каналі Mezzo, де він і співав, і давав інтерв'ю, я зрозумів, що у Василя все гаразд! Ну а потім — війна. Василь був відчайдушний, і куля ворога його знайшла. Розпука, лють і розгубленість. (2016 рік)
	— Золтан Алмаші, український композитор, віолончеліст, лауреат премії імені Льва Ревуцького (2003). Національний ансамбль солістів «Київська камерата».

	Особисті трагедії злилися у статистику щоденних зведень, імена замінили цифри - порядкові номери чергових бойових втрат у нескінченній війні. Знадобився Василь Сліпак, щоб ми знову побачили не цифру, не порядковий номер, а ЛЮДИНУ. Людину з великої літери, особистість, яка мала все що можна мати у цьому житті - талант, славу, гроші, самореалізацію, відкритий світ - і все це віддала нам, за нас, та замість нас. Ось така у нас тепер задерта до неба «планка», такий тепер наш «поріг чутливості» — ми ще здатні побачити Людину у загиблому герої війни, якщо в мирному житті він був оперною зіркою аж з самого Парижа. Смерть Василя Сліпака на коротку мить розбудила в нас людей — сколихнула природню людську реакцію на вбивство іншої людини, весь спектр відчуттів від гніву до скорботи, від болю у серці до злості на власну безсилість щось змінити, і те саме бажання бодай після смерті дізнатись все що можна про того, замість кого нам тепер проживати свої життя — бо своє єдине він віддав за нас. Подякуємо йому ще й за це — за нагадування, що ми все ж таки досі трохи люди... В часі війни це дорогого коштує. В мирний час, втім, так само. (2016 рік)
	— Євген Дикий, екс-доброволець «Айдару».

	Яке яскраве життя прожила людина! Великий артист, музикант, який знав такі тонкощі музики, які не всім доступні. Помер, як герой. І жив, як герой. Одне з найяскравіших музичних вражень мого життя — це його П'єро в камерній кантаті О.Козаренка «П'єро мертвопетлює». Вражав не лише його голос, а його витончена музикальність. Мала щастя виступати з ним на одній сцені і спілкуватись. Зіркова кар'єра не завадила йому піти і захищати Батьківщину. З паризької оперної сцени в окоп під Донецьком. Я думаю, що життя Василя Сліпака має бути внесено в шкільні підручники, як приклад служіння Україні. Світла пам'ять Василю. Героям слава. (2016 рік)
	— Галина Вольф, музикант.

	Особисто не знала. Хоча, коли переглядала його світлини, виникла думка, наче десь таки перетинались. Адже певна частина мого життя була присвячена музиці. Я кілька років пропрацювала на посаді артистки у Заслуженій державній академічній капелі України «Трембіта». З мого боку це, швидше, був акт вдячності людині, яка свідомо пішла захищати Батьківщину. Я болісно сприймаю сьогоднішню ситуацію в країні, й кожна смерть для мене – це знову горе й сльози. (2016 рік)
	— Олена Чернінька, письменниця, фотохудожниця, Львів.

	Така людина загинула, і загинула вона в бою за рідну землю, яку надзвичайно любила. Василь Сліпак для мене завжди буде прикладом патріотизму, справжнього, того, який він мав би бути. Україна відштовхнула його у свій час , але він прийшов до неї у скрутний час. Багато ж хто хоче звідси поїхати, покинути, знайти краще місце для життя, ті люди також пишуть в соціальних мережах, як вони люблять її, як сумують, але не приїздять до неї, бо ж у них інше життя, бізнес, робота, а війна, а що війна? Я ж тут більше не живу, але дуже співчуваю! Не засуджую такої позиції, але кажу про очевидні речі. Це не патріотизм, патріотизм - це як любов, це бажання віддавати, а не отримувати. (2016 рік)
	— Людмила Руденко, журналіст, Київ.

	Сьогодні, 30 червня, я не можу не думати про всіх наших хлопчаків, які віддали свої життя на Майдані та на війні. Згадую Василя Сліпака, який відмовився від зіркового життя у Парижі та вчора був вбитий на Донбасі... Наші Герої віддали свої життя не для того, щоб дозволити групам безвідповідальних депутатів блокувати реформи в Україні з метою переслідування власних інтересів. (2016 рік)
	— Мішель Терещенко, міський голова Глухова.

	Звістка про трагічну загибель в АТО золотого голосу України та одного з найкращих баритонів світу Василя Сліпака мене шокувала. Ми з Василем вчилися разом у Львівській консерваторії. Вже тоді було зрозумілим, що це майбутня легенда. Василь не лише соліст легендарного «Дударика», не лише соліст Паризької опери. Василь в першу чергу Людина і Українець з великої літери. Мені дуже прикро, що співаки сьогодні гинуть на передовій. Це трагічно... Василь, спочивай з миром! Ми ніколи тебе не забудемо... Герої не вмирають! Амінь. (2016 рік)
	— Руслана Лижичко, українська співачка, піаністка, диригент, танцюристка, продюсер, громадська діячка.

	Він загинув як справжній український лицар. Так кожен день гинуть кращі представники нації, захищаючи свою землю від російської навали. Загибель великого патріота Василя Сліпака змусила задуматися багатьох. Влада змушена була визнати, що добровольці Правого сектора є і вони вмирають на передовій. Про те, як вбили Міфа написала «Вашингтон пост». 50 чорних беретів для своїх побратимів просить у соцмережі доброволець Правого Сектора Василь Сліпак. Друзі та волонтери весело відгукуються на прохання Аристократа Духа, так називають Василя у Франції. Український патріот, львів'янин, геніальний оперний співак, соліст Опера Бастилія, волонтер, людина принципів, доброволець Правого Сектора з позивним Міф загинув в чесному бою рано вранці 29 червня 2016 року за Луганським (Донецька область), розстрілюючи російських окупантів, котрі наступали, чергою із кулемета. Він був одним з небагатьох, хто розумів, що війна з Росією йде вже 400 років, хто говорив про те, що всі українські патріотичні сили повинні об'єднатися перед початком великої війни. Тільки через покоління українська нація до кінця усвідомить, Лідера якого масштабу вона втратила. У цей день плакали справжні українці по всій планеті. (2016 рік)
	— Наталія Лисенко, журналіст.

	Погодьтеся, що загибель у зоні АТО поблизу Дебальцевого всесвітньо відомого співака з Паризької національної опери, волонтера, учасника бойових дій Василя Сліпака сколихнула весь світ. І якщо такий цвіт нації, попри закордонне благополуччя та добробут, іде зі сцени на поле бою воювати за Україну, то, мабуть, ця Україна того варта! (2017 рік)
	— Петро Таланчук, президент Університету «Україна».

	Кантата композитора «П’єро мертвопетлює» (прем’єра відбулася 1994 р.) — гімн самотності та рефлексії. Кода-епілог (П’ята частина) «Ми прийшли до останнього пункту» підтверджує трагічне світосприймання людини на зламі епох, трагічну двоїстість і самотність людини в сучасній культурній ситуації. Характерно, що цей твір став пророчим у трагічній долі його першого виконавця — співака Василя Сліпака, що загинув у АТО на Донбасі. (2017 рік)
	— Віктор Степурко, український композитор, член Національної спілки композиторів України від 1983 року, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка.

	Василь – це мій близький хороший друг. Ми знайомі близько восьми років. Я поважав його як співака. Він мав унікальний баритон. У Парижі ми були у багатьох проектах, навіть є такі, на яких ми уже не встигли виступити. Тому, коли мене запросили до Національної філармонії України, я подумав, що варто зробити проект, пов’язаний із нашим знайомством. Я поговорив із братом Василя, Орестом Сліпаком, який сказав, що це хороша ідея. Так і ми вирішили запропонувати програму пам’яті Василя. (2017 рік)
	— Ніколя Кроз, диригент. Франція.

	Він не говорив про це зі мною та з іншими паризькими музикантами. Він ніби розділив своє життя на два. В одному Василь – оперний співак. Зі мною він розмовляв лише про музику чи наших спільних знайомих. І я вважав, що буде не зовсім доречно розпитувати його про погляди. Але у Василя були друзі, які бачили його й іншим. Він вів з ними напружені дискусії, адже вони вмовляли його не їхати. Цей композитор зазвичай пише досить екстремальну музику: дуже швидку, голосну. Це складова його персонального стилю. Але враховуючи те, що він цікавився життям Василя, ймовірно, тут він відобразив останні хвилини його життя. (2017 рік)
	— Ніколя Кроз, диригент. Франція.

	Це було в Парижі, я точно не пам’ятаю, але десь 8 років тому. Ми зустрілися в композитора Євгена Гальперіна й одразу стали друзями. Це була перша зустріч із ним. А потім я помітив, що в нього справді дуже цікавий голос, прекрасний бас-баритон. Оскільки в мене свій оркестр у Франції, то часто бувають різноманітні проекти. Я запросив його як співака і на першому ж концерті були овації. Так усе й почалося. Загалом у нас було десь до 20 концертів, точно вже не пам’ятаю. У нас у планах був новий проект, але, на жаль... У нас дуже збігалися характери, Василь завжди мав хороше почуття гумору, позитивний. У нас була хороша дружба і співпраця. Я його дуже поважав як співака. Я жодного разу не бачив, щоб у Василя був поганий настрій, навіть якщо складна репетиція, холодно в церкві, він завжди був усміхнений. Я пам’ятаю, щось ми не могли з ним порозумітися щодо ритму, трохи посварилися, але більше жартома. Він мав свій погляд на темп, ритм. Але однаково на концерті все було добре.(2017 рік)
	— Ніколя Кроз, диригент. Франція.

	Я вперше в Україні, не кажучи вже про Львів. Мені надзвичайно приємно пізнавати це місто. Насправді, я тут не тільки через те, що тут чудове місто, а дійсно Василь Сліпак був моїм хорошим другом, і ми разом мали багато хороших концертів у Франції. Його голос був неймовірним, і ми дуже багато мали спільних проектів. (2017 рік)
	— Ніколя Кроз, диригент. Франція.

	Хочу сказати, що багато французів із різних суспільних кіл до подій на Майдані України майже не знали. Завдяки оперному співаку Василеві Сліпаку вони почали цікавитися вашою країною — дивилися репортажі, про нього була велика публікація у французькій найпопулярнішій щоденній газеті Le Mondе, яка викликала резонанс. Я був вражений його талантом і запропонував Василеві участь у концертах. Ми тоді виконували «Реквієми» Верді та Моцарта, потім зробили ще 10 — 15 програм разом. З успіхом відбулися оперні гала-вечори, планували виконати Дев’яту симфонію Бетховена, але... не судилося. Він насправді був успішним — мав дуже багато концертів у Парижі. У музикантському середовищі його всі знали. Я думаю, що років через п’ять він став би мегавідомим співаком, бо почав отримувати дедалі більше творчих запрошень. Коли ми працювали над концертними програмами, він був дуже фаховим. У нас були добрі професійні взаємини. Добре знали й відчували одне одного. Втім, у нас траплялися й суто особисті бесіди... Василь повинен був стати моїм радником щодо вокалістів у моєму майбутньому проекті. Сліпак три роки був солістом Гранд-опера. Йому давали сольні ролі, але він хотів мати ще й концертну практику, тому й пішов у «вільне плавання». Що характерно: коли почалася війна на сході України, у нього дуже добре пішли вокальні справи. Причому Василь не кидав кар’єри, він займався волонтерською справою, потім повертався з України до Франції, давав концерти, брав участь у спектаклях, а потім знову їхав в Україну, яку любив понад усе. Потім — знову концерти і знову фронт... Знаєте, за останні півроку Василь сильно змінився. Багато хто умовляв його не їздити на війну, але він був дуже твердий у своїх переконаннях. Усі гроші та сили він віддавав боротьбі за нову Україну. Це було його мотивацією в житті. Шкода, що снайперська куля обірвала життя цього прекрасного вокаліста і патріота України... Наш обов’язок — пам’ятати про Василя Сліпака. Я хочу долучитися й обговорити з українськими колегами майбутні мистецькі проекти. У нас уже була зустріч із директором Львівської філармонії Володимиром Сивохіпом, і в наших планах — провести у Львові з 29 червня до 1 липня «Відкритий міжнародний музичний марафон пам’яті Василя Сліпака». (2017 рік)
	— Ніколя Кроз, диригент, Франція.

	Василь відкрив мені Україну.(2017 рік)
	— Жан-Марі Льоруа, диригент, Франція.

	Коли дізнаєшся про життя Василя, важко повірити, що таке може бути насправді. Але це реальність. І не переказати історію людини, яка прожила таке коротке, але неймовірно яскраве життя, було б злочином. Я познайомився з Міфом, власне, в день його смерті. Почав дізнаватися про нього. І зараз уже знаю його однокласників, учителів, викладачів в музичному училищі, колег у Франції, друзів, волонтерів, коханих, братів, батьків. І у мене таке відчуття, що я його знав усе життя, що ми дружили. Чим більше я дізнаюсь про Василя, тим все важче мені робити цю історію відсторонено. Він – супер позитивна людина. І я дуже радий, що взявся за цей матеріал. Звичайно, це не екшн, який я зазвичай люблю робити, а глибока людська історія. Василь легко інтегрувався у життя еліти, богеми. У нього було дуже гарне коло спілкування. Всі, з ким ми зустрілися, класні люди. Ні в кого немає бігаючих очей. Всі щирі, добрі, творчі. Я захоплююся його оточенням. Якби він сам був не таким, і коло його спілкування було б іншим. Попри те, що він був такий здоровань, у нього було дуже тонке сприйняття світу, дуже творче. Він все сприймав через призму сцени. Все життя навколо було мистецтво. І він легко інтегрував у французьке життя, бо Париж – це суцільний арт, суцільна декорація. І потім, де б він не був, він віз із собою цей театр. (2017 рік)
	— Леонід Кантер, український продюсер, режисер, мандрівник та письменник.

	Цей фільм — про оперного співака, про особу з унікальним голосом, яка мала вже щось дуже важливе, що не треба було втрачати. І от такого масштабу жертва… заради чого? Коли глядачі дізнаватимуться кожного разу, заради чого, заради чого, вони будуть думати взагалі над сенсом власного життя. (2017 рік)
	— Леонід Кантер, український продюсер, режисер, мандрівник та письменник.

	Це реквієм одного митця на пам’ять іншого. Василь Сліпак був неймовірним співаком, я — композитор, тож це нормально — написати щось для нього. Закінчив цей твір буквально минулого місяця. Я вважаю, що це ненормально, коли митець має йти на війну. Митець має промовляти без зброї — через музику чи картини. Я промовляю через музику, сила Василя Сліпака була в його голосі. (2017 рік)
	— П’єр Тілюа, французький композитор, автор твору («Останній політ»), присвяченого українському співакові Василю Сліпаку, автор понад 200 музичних творів, зокрема двох опер, вісьмох симфоній та музики до німого кіно, володар численних міжнародних премій.

	Є люди на Землі, непорушні, які стоять й обстоюють ідеї своїм талантом. Художники чи ремісники, письменники чи землероби, які пишаються своєю історією, своїм минулим, сьогоденням та майбутнім. I які переходять від одного мистецтва до іншого, забуваючи, що неотмірності на Землі немає, забуваючи, що людська дурість — це дуже складне мистецтво, яке лише плин часу і тиша можуть оцінити. Так можна сказати і про Василя Сліпака — цей піднесений голос, що його ми на Заході називаємо голосом «із Дону», маючи на увазі вираження глибини та сили голосу ...Цього разу йдеться про його останній крик свободи. Цей твір не має на меті піднесення тих, хто «за», чи тих, хто «проти». Цим твором я хочу донести, що в будь-якому разі, хоч би як там було, у XXI столітті люди не повинні вмирати, приносячи себе в жертву на вівтар бога війни. Істина прихована в глибині серця, і якщо мир її захищає, то війна її вивищує. Тож дозвольте мені згадати Василя Сліпака як друга, котрий не мав ворогів i краса голосу котрого несла в собі любов до людства. (2017 рік)
	— П’єр Тілюа, композитор, автор твору «Остання кавалькада, Op.221». Франція.

	Ми планували, що він учитиметься в Лондоні, була вже група людей, що хотіла йому допомагати. Але 1994 року він поїхав на один із найбільших музичних фестивалів до французького Клермон-Феррана, звідти привіз Гран-прі та Гран-прі глядацьких симпатій. Відтоді французи вже лишили його в себе, так би мовити, і він почав навчатися у тамтешніх учителів. Ми ніколи не сварилися, гарячі дискусії почалися після того, як Василь почав їздити на фронт, бо ми домовилися з ним, що він буде співати. Ми дуже багато з ним про це говорили, але він знайшов хитрий варіант — мало що мені розповідав. Він зупинявся у мене в Києві, але завжди казав: «Я доброволець, ми веземо гуманітарну допомогу, вивчаємо потреби бійців», він беріг мою психіку. Я підозрював, що це не зовсім допомога. Батьки теж знали, що він їздить на фронт, дає концерти, але ніхто не знав, що він бере участь у бойових діях. Про поранення він теж не казав. Він боявся мене засмучувати. Василь для мене — це насамперед співак, він був щасливий на сцені. Василь був дуже веселою людиною, ніколи не засмучувався, був оптимістом, і за це його всі любили. Нині зустрічаю дуже багатьох людей, і всі кажуть, що він був людина компанії, душа-людина. Саме за це його любили і глядачі, він виходить на сцену — і всі щасливі. Водночас він не любив шароварщини, фальші, низької якості в усьому. (2017 рік)
	— Орест Сліпак, брат Василя Сліпака, Фонд Василя Сліпака/The Wassyl Slipak Foundation.

	Творчий шлях Василя починався саме тут, у Львові. Зараз ми хочемо, ми розуміємо, ми повинні це зробити для пам’яті. Ми це робимо відкрито, щоб ця акція була щорічною. Щоб ми, найближчі друзі, залучали інших близьких друзів, щоб це завжди було неповторно. Ми будемо сповідувати ідею, щоб музики було дуже багато, але щоб вона була дуже гармонійною. (2017 рік)
	— Володимир Сивохіп, генеральний директор Львівської філармонії.

	Нехай Василь буде точкою кристалізації пам’яті, тобто в його особі ми будемо згадувати у ці три дні пам’яті важливих для нас в житті людей. Заявлені учасники декларують те, що це є фестиваль найвищої позиції.(2017 рік)
	— Дмитро Кацал, директор Хорової Школи «Дударик».

	Він досі з нами, це справжня легендарна реінкарнація козака Мамая. Напевно, він так бачив свою останню роль.(2017 рік)
	— Володимир Омелян, двоюрідний брат співака, міністр інфраструктури України.

	Присвоїв звання Герой України українському оперному співаку, волонтеру, учаснику Революції Гідності та війни на Донбасі Василю Сліпаку посмертно. Василь Сліпак був солістом у Паризькій національній опері. Він був активним учасником Помаранчевої революції, з початком Революції Гідності очолив волонтерський рух і координував у Франції громадські акції, спрямовані на підтримку України. З 2015 року воював на Донбасі. Василь Сліпак загинув 29 червня від кулі снайпера поблизу Луганського Бахмутського району Донецької області.(2017 рік)
	— Петро Порошенко, Президент України.

	Герой нації — від сьогодні офіційно Герой України, посмертно.(2017 рік)
	— Олександр Моторний, журналіст, канал 2+2.

	Сьогодні Президент України посмертно присвоїв звання Героя України із врученням ордена «Золота Зірка» Василю Сліпаку – всесвітньо відомому оперному співаку, учаснику Революції гідності, учаснику АТО. За блискуче виконання арії Мефістофеля у Паризькій опері Василь отримав позивний «Міф». На фронті Василь Сліпак був втіленням образу розумного, талановитого, успішного українця, який покинув все, коли його країна опинилася в небезпеці.(2017 рік)
	— Олександр Мотузяник, полковник, речник Міністерства оборони України з питань АТО.

	Василь Сліпак, наш вітчизняний оперний співак, який працював у Паризькій національній опері. Патріотичний дух, любов до Батьківщини в цій людині били ключем. Тому він пішов добровольцем у зону АТО і загинув. Важко сказати, чи кожен міг би так вчинити, як він, – полягти за рідну землю. Цей вчинок гідний того, щоб говорити про цю людину, що вона – з великим серцем і глибокою душею. Уже не кажучи про те, що він прославляв свою державу за кордоном, аби всі дізналися про Україну.(2017 рік)
	— Леся Олійник, проректор Національної музичної академії України імені Петра Чайковського, заслужений діяч мистецтв України, доктор філософії з мистецтва.

	Мав честь вручити Золоту Зірку Героя батькам Героя України Василя Сліпака. Голос Василя лунав з найкращих оперних сцен світу, але він вирішив: коли говорять гармати, музи мовчать. І пішов на Майдан, а потім – добровольцем на фронт. Ціною власного життя Василь врятував побратимів під час атаки російських збройних формувань на Луганське. Хочу подякувати батькам Героя за сина і вибачитись, що не вберегли. Поки є такі герої – ми непереможні! Вірю: Василь з вами, своїми рідними. Він — з Україною, теж такою рідною. Він – з у усіма нами.(2017 рік)
	— Петро Порошенко, Президент України.

	Це надзвичайно важлива для України ділянка біля селища Луганське в напрямку Логвинового, коли з боку Дебальцевого на частину Збройних Сил України був здійснений напад. Як справжній Герой він підняв наші війська в контратаку, ми закріпилися на позиціях. Він своїм життям, своїм героїчним вчинком врятував десятки життів наших солдат. Коли у нас є такі Герої, як Василь, з таким духом, з такою силою, з такою любов’ю до Батьківщини, і з таким прикладом життя — ми є непереможні! Коли Україна і український народ складається з таких патріотів як Василь Ярославович — ми є непереможними! Позивний вашого сина був «Міф». Сьогодні цей позивний і ім’я вашого сина знає вся країна. Сотні українських хлопців хочуть бути схожими на нього. Хочу подякувати разом з Міністром оброни Степаном Полтораком, шановні Надія Василівно та Ярославе Володимировичу, за сина. Бо коли ми маємо таких воїнів – Україна непереможна! (2017 рік)
	— Петро Порошенко, Президент України.

	Ми повинні шанувати і пам’ятати своїх героїв. Символічно, що Великий зал консерваторії назвуть ім’ям видатного митця. Нагадаю, саме наша будівля стала епіцентром коли почалося протистояння на Майдані під час Революції Гідності. Попри успішну мистецьку кар’єру (останні 19 років Василь Сліпак жив у Франції і працював солістом у Паризькій опері), з початку війни в Україні він не залишився осторонь важких випробувань, які переживала наша країна. Спочатку він встигав волонтерити і виступати у виставах та концертах, сам привозив гуманітарну допомогу, а влітку 2015 року залишив успішну кар’єру та пішов захищати Батьківщину у лавах добровольчого батальйону «Правий сектор». Зокрема, воював проти формувань «ДНР» у Пісках... Василь Ярославович був патріотом, прекрасним вокалістом і людиною, яка є взірцем для всіх українців.(2017 рік)
	— Леся Олійник, проректор Національної музичної академії України імені Петра Чайковського, заслужений діяч мистецтв України, доктор філософії з мистецтва.

	Буде проведено вечір Василя Сліпака (28.04.2017 р.) — одного з найкращих баритонів світу. От з нього Анатолій Базилевич малював, я так думаю, з такого козарлюги, як він, малював своїх козаків до «Енеїди» І.Котляревського. Два метри. Красень, широкий у плечах, щира душа, відкрита душа! Абсолютно — українець від і до... Ходив по цій землі, не топтав цю землю. Ходив по ній, поважав її, поважав людей, які довкола неї. І цей чоловік, який співав контртенором, який мав дивовижну амплітуду коливання голосу: співав баритонові партії, співав басові партії... Це була наша гордість! Яким чином, і сім'я не знала, він потрапив на цю передову? І ці люди, які довкола нього, не зупинили. Не сказали: а туди не йди, бо ти для нас є... От ти краще нам заспівай! Ні, дали в руки автомат, навчили його стріляти. І снайпер його зняв. Ну певно, що два метри стоїть перед тобою. Снайпер його вбив. Цей вечір пам'яті Василя Сліпака, і те, що велика зала, ошатна зала буде носити ім'я Василя Сліпака... Те, що буде відкрита дошка Василя Сліпака... І люди, заходячи, будуть — хто знає, хто не знає — але будуть пам'ятати, і будуть мати пробудження у своїй душі... Ноту гідності, ноту гордості за те. що ми є. (2017 рік)
	— Лариса Кадирова, українська актриса театру і кіно, народна артистка України, професор Національної музичної академії ім.П.Чайковського.

	Фестиваль сповнений сумних спогадів про яскравих особистостей, що залишили свій слід не лише в українській історії. У найпершому фестивалі, 23 роки тому, брав участь молодий, талановитий співак Василь Сліпак. Він виконував партію П’єро у представленій тоді у програмі опері. На згадку про трагічно загиблого співака і громадянина, Героя України Василя Сліпака, опера зазвучала знову, заграла новими барвами, органічно переплітаючись із чудово змонтованим відео з тієїю, першої прем’єри. Інструментальну частину виконав ансамбль SENZA SFORZANDO, а його незмінний керівник Олександр Перепелиця-мол ще й блискуче змонтував відео. Головну вокальну партію виконав молодий український співак Андрій Малініч. (2017 рік)
	— Світлана Агрест-Короткова, журналіст газети «День».

	Готуючись до виконання твору Олександра Козаренка, переді мною стояла серйозна проблема інтерпретації, оскільки цей твір («П’єро мертвопетлює») уже став, по суті, символом Василя Сліпака. По-перше, мені довелося зробити невеличке перекладення під себе, — твір написано для контртенора, і вокальний рядок так просто не вилучиш через особливості теситури. Відіграло важливу роль те, що я виконував П’єро Козаренко в одному блоці з «Місячним П’єро» Шенберга і своїм твором — міні-оперою «П’єро і Краса». Мені було надзвичайно цікаво виконувати Козаренка, напевно, ще і через усвідомлення атмосфери, з нагоди чого цей твір зазвучав знову в межах фестивалю, після стількох років. Цікаво було й те, що глядачі могли оцінити дві інтерпретації, — перед нашим виступом показали відеоряд виконання В.Сліпаком. Глядачі спостерігали щось подібне до «зміни поколінь», натхненний симбіоз не просто композитора-виконавця-слухача, не просто данину пам’яті унікальній людині, а й просторову подорож з минулого, через трагічне сьогодення, в майбутнє.(2017 рік)
	— Андрій Малініч, співак. Одеса.

	Мама розповідала, що наш дід Василь, на честь якого назвали брата, дуже добре співав, узагалі був дуже цікавою людиною, тому вважається, що талант Василя — від нього. Кажуть, у нього був унікальний голос...(2017 рік) Він весь час співав, і з цим потрібно було щось робити. Василю було вже 12 років, і я казав батькам: якщо його зараз не віддати в навчання, то хлопчина пропаде. На той час «Дударик» була дуже висока планка. Хоча брат там був переростком, але швидко адаптувався, легко влився у колектив... Потім став солістом, виступав у концертах, зокрема з такими знаменитостями, як Дмитро Гнатюк, Ніна Матвієнко та іншими зірками. (2017 рік). Василь став відомим ще в «Дударику» після виступу соло у «Карміні Бурані» Карла Орфа. Потім був «П’єро мертвопетлює» Олександра Козаренка. Композитор тоді писав щось футуристичне й ніяк не міг закінчити твір. Але в коридорі Львівської консерваторії почув голос Василя — той репетирував у класі. Олександр зайшов і зрозумів, що пише саме для цього співака. Прем’єра відбулася спочатку у Львові, а потім на фестивалях у Києві й Одесі. Після того всі великі національні фестивалі в Україні без Василя не відбувалися. (2017 рік). Він мав унікальний дар до мов, бо не мусив їх учити. Курсів жодних не закінчував! Він приїхав із Франції і вже говорив французькою. Швидко засвоював мову країни, до якої потрапляв, — польська, іспанська, німецька, російська... Йому це дуже легко давалося. Він не витрачав на вивчення мов часу, як, приміром, я. В цьому плані я брату заздрив. Причому він не тільки говорив, а й писав. Французи дуже хвалили його французьку мову. Мабуть, йому допомагав музичний слух. Окрім того — природна хороша пам’ять. Звідси й широке спілкування, і можливість кар’єрного зростання. (2017 рік). Знаєте, він постійно вчився. Навіть у свої 42 брав уроки. Не соромився, робив це методично, не вважаючи себе зіркою, яка може спочивати на лаврах. Мав потребу самовдосконалення. (2017 рік). Останній рік життя він дуже активно працював. Усі відзначають, що у 2016-му Василь був на піку кар’єри! З вересня 2015-го до травня 2016-го мав величезну кількість концертів. (2017 рік). Якщо чесно, він не дуже багато розповідав нам про фронт. Я багато про що здогадувався, але достеменно не знаю. Він говорив, що займається гуманітарною допомогою, як волонтер підтримує людей із різними потребами. Але я розумію, що це було далеко не так. Він не хотів обговорювати зі мною деталі поїздок, коментувати своє ставлення до сторін і сил конфлікту на сході України. Казав: «Я там, де мої друзі — люди, яким я довіряю». Лише за шевронами можна було здогадуватися, куди він їздив. (2017 рік). У нього були різні періоди. У Львові, наприклад, він накинувся на сучасну музику — Козаренка, Ланюка й інших. Це тоді для нього було щось нове. В опері він себе дуже комфортно почував. У вокально-симфонічному жанрі також був щасливий. Короткий період захоплювався роком — співав у рок-групі. Василь пробував усе, але основним напрямком для нього все-таки була класика. Народну музику співав мало. Хіба що в останній період, коли був більше інтегрований з Україною. (2017 рік). Зараз говорять: Василь Сліпак — патріот, українець, націоналіст... Поза сумнівом, але не в тому трактуванні, яке домінує у нашому соціумі! Я ніколи не чув від нього якогось упередженого ставлення до інших народів. Це було б абсурдно почути з його вуст. Він був європейською людиною, виступав у Африці, Європі, і скрізь його сприймали і приймали добре. (2017 рік). Десь за місяць до його останньої поїздки на фронт усі друзі помітили, що він дуже змінився: перестав говорити про події в Україні, став спокійним, урівноваженим, він для себе вирішив, що має робити... Думаю, що це була якась прописана дорога. Речі, що відбувалися, починаючи з дитинства, — якийсь збіг обставин, і він ішов-ішов-ішов... Це ілюстрація життя за 42 роки — така собі енциклопедія. Василь не страждав щодо кар’єри, усе сприймав, як належить, був спокійним до викликів долі, виваженим і чемним. Часом міг ставати жорстким, відстоював свою позицію. Але, як на мене, усе десь зверху намальовано. Легше сказати, що це Божа воля... (2017 рік)
	— Орест Сліпак, брат співака.

	Нас усіх дуже зачепила новина про смерть Василя, бо він теж людина творчої професії і дуже багато робив для України в інший спосіб, не лише як солдат. Перші зйомки «Міфу» відбулися у серпні-вересні минулого року. Спершу Леонід та Іван поїхали на передову в батальйон Василя, а потім вирушили до Львова, де він народився і виріс. Вони спілкувалися з його батьками, однокласниками, викладачами в консерваторії та побратимами. Також хлопці їздили до Парижа, де Василь жив і працював останні 19 років. За допомогою цього фільму ми хочемо розповісти, хто і чому воює за нас на Сході, адже далеко не всі це розуміють, особливо за кордоном. Про це не раз говорив і сам Василь. (2017 рік)
	— Діана Карпенко, співпродюсер документального фільму «Міф».

	Була смішна історія. Із загиблим Василем Сліпаком («Міф») ми мали дуже добрі стосунки. Ми були в сусідніх селах на «нулі». В один день я прокинулася, він мені подзвонив і каже: «В нас поранені, терміново їдьте». Ми перелякані приїжджаємо. А він показує двох цуценят і каже: «Ну з ними щось не так, вилікуйте їх, будь ласка». (2017 рік)
	— Ангеліна Середа, ветеран, тактичний медик, бійчиня «Правого сектора».

	Василь Сліпак був талановитим в усьому, чого торкався. Безперечно, насамперед — у своїй професії. Чистий, потужний голос Василя лунав зі сцен десятків театрів світу французькою та італійською, чеською, українською, англійською... Він міг грати дві ролі в одному спектаклі, майстерно перевтілюючись та не втрачаючи ані граму в переконливості своїх персонажів. Він мав здатність гуртувати довкола себе людей, був магнетичною особистістю, до якої тягнулися дуже різні люди, - хто потоваришувати, хто про життя поговорити, а хто — хоч чарку разом випити й сфотографуватися на пам’ять. Василь мав цю здатність — заворожувати юрбу, яка, попри всі його старання та заклики, все ж, у своїй більшості так і залишалася юрбою. (2017 рік)
	— Алла Лазарева, власний кореспондент журналу «Український тиждень» у Парижі.

	Історія Василя Сліпака не вкладається у відомі світовій культурі сюжети. Його можна назвати українським Гектором, який, як і герой Гомерової Іліади, до кінця боронив свою рідну Трою, ставлячи обов’язок понад усе. Але у троянського принца Гектора –– хай би як не благала його Андромаха – по суті не було вибору. Не міг же головнокомандувач сказати своєму війську: «Хлопці, а тепер розбирайтеся якось без мене, бо мене дружина не пускає». У Василя Сліпака ж вибір був. Чому б далі не співати у Франції, принагідно збираючи допомогу українським військам і переконуючи тамтешню еліту в необхідності підтримки України? Це ж теж почесно і необхідно. Що змусило оперного співака брати зброю в руки? Василь Сліпак створив новий міф, так необхідний нам тепер у цю цинічну епоху постправди. Про успішну людину, яка громадське благо ставить понад свій власний добробут. Людину, яка показала, що перемога можлива тоді, коли кожен прикладе до неї велике або маленьке зусилля. І таких людей сотні. Добре знати, що вони справді ходили по цій землі. (2017 рік)
	— Федір Підлісний, журналіст, ТВі.

	Багато музикантів, співаків, викладачів нині взяли зброю до рук та з піснею захищають нашу землю, культуру та незалежність від зазіхань ворога. Героїчним прикладом сучасного українського діяча культури є Василь Сліпак – співак Паризької опери, що віддав своє життя за Україну в боротьбі з загарбниками та заради того аби наша культура, мова та держава не зникли. (2017 рік)
	— Олексій Бучинський, заступник голови Рівненської обласної ради.

	Мефістофель на сцені, Борець в душі, Міф для фронтових побратимів. Не тільки унікальний голос (контратенор, а згодом потужний бас-баритон), акторський талант, а й дар згуртовувати навколо себе однодумців мав Василь Сліпак. Навіть після смерті цей магнетизм об’єднує французьких та українських музикантів, які разом з братом співака Орестом, створили команду марафону «Тихі дні любові і музика миру».(2017 рік)
	— Тетяна Фішер, Львівська національна музична академія імені Миколи Лисенка.

	Не можу не сказати своє скромне слово про одного львів`янина, що став воїном. Упевнена, про нього напишуть книжки, знімають уже і зніматимуть фільми. Не прагнучи того, цей чоловік (як і багато інших) став героєм, став прикладом відваги і чеснот. Минуло понад два десятки років, як я вперше (і востаннє, до болю жаль) слухала у Львівській філармонії спів Василя Сліпака. Зачаровував голос дивовижного тембру та, здавалося б, безмежного діапазону. Ми бачили на сцені геніальність і вишукану скромність, що випромінювала постать молодого співака. І ще… Не могла з розплющеними очима слухати цей чистий, унікальний голос, бо якось в моїй голові руйнувалося уявлення про людський голос і тривимірність. Заплющивши очі, я була в іншому вимірі, там, де треба бути, в місці, сумісному з чудесним голосом Василя Сліпака. І це була щаслива мить. Наступні роки ми цікавилися долею цієї особливо талановитої людини, мали надію ще почути його спів, та Львову більше не судилося слухати дивовижний голос Василя Сліпака. А його скромність у жестах, у міміці, навіть у співі, сягнула величі. Василь Сліпак жив у світі музики найвищої проби, був улюбленцем публіки і «не покидав роботи співака» (як він висловлювався), а у вільний від контрактів час був учасником Майдану, волонтером, потім воїном, щоб боротися за Україну у війні з Росією. Серце, розум українця, що дарує світові найвеличніший спів, не могли бути осторонь великої біди в рідному краї. Один із найкращих баритонів світу, живучи в Парижі, пішов на війну боронити землю, де народився. Ми пізнали унікальний голос Василя Сліпака вже давно, а тепер пізнали ще й його розум, глибину серця у великих вчинках і простоті висловлювань. На 42-му році життя соліст Паризької національної опери, українець, гідний воїн пішов у вічність… Раптовий холод пронизує серце, розум. І наші сльози на мить очищують нас від власної облуди і від мізерних клопотів. Притримаймо цю мить правдиву, подумаймо про того, що відійшов, подумаймо про себе… Василь Сліпак жив, як доля вела. Щиро, врівноважено, спокійно сказав: «Я мушу бути там, на війні. Бо саме там, на Сході, на фронті пишеться історія України». Пройшовши свою земну стежину, не плач залишив по собі оперний співак світового рівня Василь Сліпак, а залишив нам розуміння наше величі людського духу, важливості мистецтва. Його життя не промайнуло, а стало земним відблиском могутньої гілки величезного вічнозеленого дерева духовності, високості музики. Це дерево живить нас, піднімає наші очі до Неба. Не забуваймо, не забуваймо наших велетів мистецтва, не забуваймо сильних духом, що віддали своє життя за Україну. Слухаймо пречудесний спів Василя Сліпака, розуміймо його слова, щирі, мудрі. У пам`ять про таких гідних захоплення, благословенного подиву людей робімо щось добре на наших стежках. Нашими вчинками будьмо достойні ходити по землі, що породила героїв для нашого спасення. (2017 рік)
	— Марта Починайко, кандидат математичних наук, доцент кафедри прикладної математики Національного університету «Львівська політехніка», поетеса.

	Українці мають орієнтуватися на Василя Сліпака не тому, що вони мусять загинути, а тому, що вони готові віддати своє життя за рідну землю. Для вчителів, друзів, рідних, колег Сліпака важко змиритися із втратою цієї людини. Думки про те, як можна було вберегти життя Міфа не зникнуть ніколи. Але найважливіше, аби ця втрата була недаремна. А це залежить вже від тих, хто залишився. І в такі тихі дні пам’яті усвідомлюєш це чи не найбільше. (2017 рік)
	— Стефанія Павлишин, український музикознавець, доктор наук, професор, член правління Національної Спілки композиторів України, дійсний член Наукового Товариства Шевченка.

	Духовна іпостась людини належить до божественної сфери і потребує великих внутрішніх зусиль для її виходу назовні. Людей високої духовної енергії зараховують до когорти “поцілованих Богом”. Ця метафорична конотація стосується переважно людей гуманітарної сфери, зокрема поетів, художників, музикантів, акторів. Яскравим представником цього “грона вибраних” є Василь Сліпак — Митець, співом і акторським талантом якого захоплювалася Європа, і Герой, який віддав своє життя, захищаючи рідну землю від підступного і жорстокого ворога. Василь робить виклик байдужому суспільству: сам відправляється на фронт. Він чітко розуміє смертельну небезпеку, але його Сумління, його глибинний духовний світ не залишає вибору. Василь Сліпак свідомо робить прецедент, якого, можливо, й немає в сучасній історії: відомий оперний кумир публіки, володар чудового рідкісного голосу, природжений артист ставить на терези Долі своє Життя і Честь. Цей виклик і є справжнім героїчним подвигом цього великого артиста і Великої Душі Людини. Та чи зрозуміли ми, українці, велич шляхетного подвигу цього Лицаря Добра, Справедливості, Любові? Мабуть, ще ні. Однак перші ознаки пробудження нашого сумління, на щастя, уже з’являються. І свідком цього є триденний відкритий Міжнародний марафон під дуже промовистою назвою “Тихі дні любові. Музика миру”, організований у Львові з ініціативи брата Ореста і відомих митців Львова й Парижа. (2017 рік)
	— Наталія Гумницька, науковий співробітник Міжнародного інституту культури, освіти та зв'язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка».

	Василь Сліпак — це артист, співак, герой і ми це вже рік переживаємо по-різному, адже є людина, соціум, суспільство, а є пам’ять. Залишається лише пам’ять і люди, які з цією пам’яттю повинні щось робити. І саме у такому ракурсі я підійшов до цього: «Тихі дні любові і миру». Це не фестиваль і не свято – це марафон тому, що це певна дистанція, яку повинні пройти певні люди. Ніхто не повинен бути навмисне марафонцем, адже до цієї дистанції потрібно бути готовим. І ось нам зараз треба пройти цю дистанцію, присвячену Василю Сліпаку, і нас підтримує і управління культури, і Львівська міська рада. Тема тихої музики на фортепіано – це ідея брата Василя Сліпака. Воно повинне бути всюди тому, що одній людині за допомогою музики можна багато що розповісти. (2017 рік)
	— Володимир Сивохіп, генеральний директор Львівської філармонії.

	Чого ж тобі бракувало у житті? Ти жив у європейському, прекрасному місті, мав прекрасну роботу. Що тобі бракувало взагалі як молодому чоловікові, якому всього-на-всього 42 роки? Ти ж міг свою кар’єру розвинути, але – ні, ти пішов сюди, бо тут є щось святе, яке тебе постійно спонукало прийти і встати на захист цілісності наших кордонів. Ти думав, що люди такі добрі і щирі, але, ні, є люди які нещирі, які готові були перервати твою величаву пісню. Вічна тобі пам’ять!(2017 рік)
	— отець Михайло Гнідець, священик храму св. вмч. Юрія м. Рава-Руська.

	Голос України у Франції, який замовк навіки! Сьогодні перший рік, як більше не чутно унікальний голос, що пронизував небо Парижа наскрізь, протиникав у душу та залишав у ній зерна любові до країни, що його народила — України. Голос, який народжувався у серці, що полум'яніло любов'ю та відданістю до рідної землі. Рівно рік тому, 29 червня 2016 року раннього спекотного ранку куля снайпера обірвала нитку життя сина України Василя Сліпака. Його сторінки ще живі — там так і завмерли останні повідомлення від Василя - його уподобання, коментарі та новини. Рівно рік тому... Згадаймо справжнього патріота, який все що було - талант, розум, душу та життя присвятив Україні. Помолімося за його душу та продовжимо його справу. (2017 рік)
	— Стожари, інформаційний портал українців світу.

	В одну ніч мені сниться, що я сиджу за робочим столом і заходить до квартири Василь, сідає біля мене і каже: «Мені треба стежити за твоєю роботою»... І в мене весь час було таке відчуття, що він спостерігав за моєю працею. (2017 рік)
	— Юрій Журавель, український музикант з Рівного, лідер та вокаліст гурту «От Вінта!», художник, аніматор, громадський діяч, актор і сценарист.

	Таких людей немає і, мабуть, не буде. Для багатьох він став натхненням...(2017 рік)
	— Галина Клемпоуз, боєць 1-ї штурмової роти Добровольчого українського корпусу «Правий сектор», волонтерка.

	Нашій капелі треба покласти років 5 на те, що Василь міг зробити за місяць. Це був його індивідуальний вибір, і він все-таки був хлопець — козак, правдивий козак. Правда і Бог для нього були не порожні речі, от він подивився. що неправда тут діється, і вже двох виходів для нього не було. (2017 рік)
	— Дмитро Кацал, диригент хорової капели «Дударик».

	Життя Василя схоже на зорепад. Яскравою вогняною зіркою пролетів співак по небосхилу України й залишив по собі дуже багато добрих справ. які не можуть не надихати. Єдину помилку він зробив у своєму житті, яку не можна повторювати, — не повернувся живим з війни. Усе інше може слугувати тільки за приклад.(2017 рік)
	— Єлизавета Тарасова, журналіст.

	Коли починаєш заглиблюватись у біографію Василя Сліпака, приходить розуміння, що такий його вчинок був не винятком з правил. Зовсім не дивно, що коли вибухнув Майдан, Василь Сліпак, будучи волонтером з дитинства, став допомагати Україні та врешті заплатив життям заради майбутнього миру. З дитинства у нього в житті була віра, а в очах — світло, яким він запалював усіх, хто його знав. (2017 рік)
	— Еліза Солодка, журналіст.

	З Васильком ми поступали в один час до Львівської консерваторії. Він вразив (екзаменаторів – ред.) своєю неординарністю, бо мав дуже незвичний голос – контртенор. Але практики такої у консерваторії тоді не було. Тому його взяли як баритона. Він був звичайною людиною, дуже щирим. Завжди відгукувався на прохання. Наприклад, я летів до Франції на постановку і мені треба було пересісти на інший транспорт. А французької я не знаю. Він мене на летовищі зустрів і ми разом поїхали до Тулона. Після спілкування я побачив, що він дуже сумував за Батьківщиною. Потім це вилилося у те, що він зірвався з “ситої Європи” і поїхав боронити Україну. Але він це приховував, не зізнавався. Ніхто не знав, ні брат, ні рідні. Нікого, певно, не хотів травмувати, щоб ніхто не переживав. Він мені потім розповідав, що його спочатку нікуди не ставили. А потім виявилося, що він був кулеметником. Перед тим розповідав, що у розвідку ходили. (2017 рік)
	— Сергій Магера, соліст Національної опери України, народний артист України (2009), лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (2011).

	Василь був сміливий, бо взяв зброя до рук, він поклав свій успіх, свою славу на карту захисту своєї Батьківщини. Коли йде артист зі сцени, його проводжають оплесками. Тому буде дуже добре, якщо в сквері імені Сліпака лунатимуть оплески йому та українській пісні. (2017 рік)
	— Олександр Ярмола, лідер гурту «Гайдамаки».

	Я не був особисто знайомим із Василем Сліпаком. Але я маю бойовий досвід 2014-2015 років, я знаю, що подвиг не народжується просто так. А Василь зробив подвиг, залишивши сцену, комфортне життя, і поїхав на фронт захищати Батьківщину. І суспільство повинно шанувати усіх, хто віддав своє життя на війні. (2017 рік)
	— Валерій Суботін, один із співзасновників ГО «Музичний батальйон», учасник АТО.

	Він був добрий товариш, друг. Дуже чутлива, відрита людина. Він любив життя, любив людей. Високопрофесійний як співак. Його останній вчинок говорить про те, що він був великим патріотом. Людина просто не змогла залишитись осторонь. Цей патріотизм взяв верх всього іншого. Він, як кожна людина, що у серці любить свою державу, не зміг просто співати. Цей вчинок безумовно вражає. Не кожен здатен перервати свою діяльність, кар’єру. Світ опери є дуже конкурентним. Якщо будь-хто йде на невизначений час з мистецтва, то не факт, що повернеться на той самий рівень. Але Василь це зробив і це заслуговує на повагу.(2017 рік)
	— Марія Березовська, солістка Національної опери України.

	Думаю, він був би не проти бути точкою. Не особою, на якій концентруються, а точкою зборки — є таке поняття в театральному середовищі. Він збирає до купи увагу нашого активного суспільства не для того, щоби зупинитися, а щоби активно крокувати, діяти в майбутньому, враховуючи попередні прорахунки. Він був тонкою особистістю з фантастичним відчуттям музики. А згодом перетворився на каменяра. З ніжного альтіно він перетворюється на неперевершеного баса. Ми його послухали уперше в якості баса у церкві Святої Трійці у Парижі. І дивилися на нього з посмішкою, коли він пробувався. Але Василь як дав! У нього колосальна фізіологічна конструкція була. Він пустив звук і ми одразу почули відбиття. (2017 рік)
	— Дмитро Кацал, диригент хорової капели «Дударик».

	Про особистість Василя Сліпака я дізналась в момент його загибелі. Була глибоко вражена його пасіонарністю, талантом, волею та громадянською позицією. Мене приголомшила втрата такої знакової для України та світу людини. Рішення Василя стати на захист Батьківщини, віддати життя за нашу перемогу вважаю найвищим проявом людського духу, людської гідності. (2017 рік)
	— Марія Олійник, композитор, викладач кафедри композиції ЛНМА ім. М. Лисенка.

	Я дізналася про смерть Василя в день його загибелі. До того я, на жаль, про нього не знала. Почала просто переглядати записи з його концертів та інтерв’ю. Усвідомила, що це дуже непересічна людина і митець. У Львові відбувся його похорон. Того ж дня вирішила, що напишу для нього твір з присвятою. Це була внутрішня потреба. (2017 рік)
	— Марія Олійник, композитор, викладач кафедри композиції ЛНМА ім. М. Лисенка.

	Рік тому, коли я згадувала про Василя, то в моїй голові постійно звучала пісня «Сніжки». Це своєрідний народний реквієм. Я була знайома з ним давно, ще до його від’їзду у Францію. Потім сталася велика перерва: він поїхав у Париж, ми жили своїм львівським життям. Але був момент, коли він виклав корсиканську поліфонію на фейсбуці. І я почала переписуватися з ним, розповіла, що мрію про фестиваль, де була б корсиканська, грузинська, українська поліфонія – бо вона дуже потужна, але маловідома у світі. Ми обговорювали такий фестиваль. І я запитувала, чи він би приїхав. А Василь сказав: «Не зараз, не час. Зараз час воювати». І це було останнє, що він мені написав.(2017 рік)
	— Уляна Горбачевська, співачка, актриса, дослідниця автентичної української пісні.

	У нас було заочне знайомство. В 90-тих у Львівській філармонії відбувся мій авторський концерт. Тоді багато колективів виконували мою музику – серед них і хор «Дударик», учасником якого в той час був Василь. Для мого хору латиною під назвою «Agnus Dei» потрібен був контртенор. І, здається, тоді саме Василь Сліпак співав цю партію. Особисто ми так і не познайомилися… Мене дуже вразила загибель Василя Сліпака. Я дізналась про неї минулого року, одразу після трагедії. Почала дивитися його виступи у інтернеті. Це було надзвичайно прикро – я плакала за ним, як за рідним братом. Загибель такої талановитої людини – жахлива втрата… І тоді надійшло запрошення від Львівської філармонії – щодо участі у фестивалі «Контрасти». Так збулася моя мрія зробити щось для Василя – мене попросили написати твір його пам’яті. І тоді народився «Реквієм для Воїна». Я дуже рада, що роблю свій маленький внесок для пам’яті Василя Сліпака.(2017 рік)
	— Алла Сіренко, композитор, викладач, піаністка, органістка, директор концертного залу у Лондоні.

	На прикладі Героя України, оперного співака, який маючи світову славу, покинув сцену і поїхав на Схід боронити свою Батьківщину, свою неньку, своїх братів і сестер. Поклав душу свою за нас, і, наслідуючи Христа, дав приклад, як потрібно любити, як працювати, як творити, як жити і як не боятись за ці святині віддати найцінніше – своє життя. (2017 рік)
	— о.Андрій Дуда, священик храму св. Миколая УПЦ КП у Львові, ініціатор мистецького проекту «Герої не вмирають», присвяченого пам’яті Героя України Василя Сліпака.

	Саме шляхетність, благородство, аристократизм були тією силою, яка спонукала талановитого соліста Паризької національної опери Василя Сліпака проміняти успішну кар’єру на окопи простого вояка, хоч дуже добре розумів усю небезпеку. Але сумління не залишало вибору. Василь Сліпак поставив на терези Долі своє Життя і Честь. Його виклик байдужості, яка панує в багатьох чиновницьких кабінетах, і є справжнім героїчним подвигом цієї великої душі Людини. Мати-Україна гордиться тисячами таких синів і доньок, як Василь Сліпак. (2017 рік)
	— Василь Лизанчук, професор, доктор філологічних наук, завідувач кафедри радіомовлення і телебачення факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка, заслужений журналіст України.

	Українці виснажені, знекровлені, щодня своїх синів та братів втрачають — кращі з кращих гинуть! Василь Сліпак, із яким ми в один час у Львівській консерваторії навчалися, — в зоні так званої АТО в часи так званого перемир’я. Знаєте, от про Васю мені б додати хотілося — в першу чергу, для тих, хто всього трагізму, всієї важкості і непоправності цієї втрати не розуміє: може, хоч тут прочитають... Василь такий геніальний був, що під час навчання сумнівів у тому, що блискучу кар’єру він зробить, не мав ні­хто. Йому заздрили, ним захоплювались, у нього закохувались — контртенор і баритон водночас, красень, унікальна манера, величезне майбутнє, пропозиції звідусіль, і тут війна, і із Франції, де давно вже все склалося, він туди їде — і гине. За кого? За тих, кого від корита державного за задні ноги не відтягнеш? Хто досі за старими схемами живе, а як тільки хтось ці схеми зламати чи бодай поворушити намагається, на вовчі укуси корумпованої зграї наражається? Чи вони і їхні діти, які з нічних клубів не вилазять, про Васю Сліпака чули — за його життя, не з сюжетів у новинах про його загибель? Чи зрозуміють бодай колись, що за Україну гинули й гинуть ті, хто більш за все гідний був жити? (2017 рік)
	— Руслана Лижичко, українська співачка, піаністка, диригент, танцюристка, продюсер, громадська діячка. Народна артистка України. Почесна громадянка Львова.

	Обох нас опанували якісь тривожні відчуття. А на ранок дізнаємося, що вбитий Василь Сліпак (оперний співак, який загинув на Донбасі – ред.). Митець покинув Францію, пішов воювати на схід і там загинув, а ми тут насолоджуємося мирним життям. (2017 рік)
	— Галина Тельнюк, заслужена артистка України, вокальний дует «Се́стри Тельню́к».

	Мій співкурсник Василь Сліпак загинув на війні, він став Героєм України, уже зараз посмертно. Ми з ним вчилися у Львівській консерваторії чотири роки в одній групі, дружили та спілкувались… На мене дуже сильно це вплинуло. Мені було не до співу, не хотілося нічого писати. З цього стану мене вивело лише спілкування з друзями, які й зараз перебувають там. (2017 рік)
	— Олександр Пономарьов, народний артист України.

	Я знав, що десь у Києві, на Подолі, там, де закінчується оця найголовніша київська вулиця, буде якесь відзначення. Уже є місце, яке ви вибрали, ваш Музичний Батальйон, і я хочу сказати вам: це прекрасно, це значить, що те, що Київ, увесь Київ з нами сьогодні! Тому що чоловік, якого ми тут відзначаємо, це світової слави співак. Я не можу вам сказати, бо я не знаю, я ще мушу прослухати його арії оперні, його пісні українські, які він співав у Франції і в інших країнах. Я хочу вам відповісти на питання, яке я поставив собі: як людина багата, дуже багата, славна на цілий світ, співає в Гранд-опера у Парижі, як вона і чому вона раптом вирішує поїхати на фронт, записатися до армії, прийняти собі псевдонім, як воїн УПА? Я знаю, наша доля вирішувалася козаками. Я хочу вам сказати і таке: ви знаєте, у нас є українські прізвища — страшні: Сліпий кардинал, сліпий на прізвище, Сліпак Василь — на прізвище ніби сліпі, але це іде від наших предків, які були великими жартунами. Вони називали тих воїнів, які стріляли наосліп, не боялися, наосліп і попадали в ворога. Тому їх називали Сліпаками й Сліпими. А ці люди ніколи не були ні сліпими, ні сліпаками. Вони були всевидющими людьми. Тому, що воїн — це той, який мусить бачити все, бачити все! Голос Василя Сліпака був видющий. Запам'ятайте це! Він бачив своїм голосом дуже далеко, бачив Україну, бо вона чула його й слухала. А співак тільки тоді росте, коли він чує, як його слухають. Я вам хочу відповісти на питання: «Чому Василь пішов на фронт?». Він щотижня або щомісяця у великому оперному театрі співає Мефістофеля. А Мефістофель, читайте Гете, Мефістофель в першій дії, у Гете, говорить з Богом. Мефістофель каже Богові: «Що ти натворив? Що ти натворив? Чим ти пишаєшся? Що ти є? Ти цей світ створив! Цей світ ніщотний. Ти створив людину? Людина смертна. Людина не здатна перемогти смерть». А Бог йому каже: «Ні, є люди, є люди, які якимось способом, яким Бог не каже, але кожен з нас думає, що перемогти смерть можна тільки віддавши своє життя за якусь велику ідею. Віддати життя за свободу, за свою Батьківщину — це значить перемогти смерть». Я переконаний, що Василь Сліпак знав добре, куди він їде. Він знав, бо він вже мав 45 чи 48 років. Це перший той вік, коли до людини приходить питання: а що там далі? Знає тебе цілий світ, але ти вмреш. А він хоче перемогти смерть. Він знає, бо він щодня говорить з Мефістофелем, з цим сатаною, якого він мусить грати, мусить грати, вдавати; говорити з Богом, лаятися, але, разом з тим, він не може не бути людиною. І людське, високе людське почуття — перебороти смерть, бо ми всі, хто не думає про свою смерть, ми всі ніщотні, бо ми знаємо, що йде рахунок. І цей рахунок буде пред'явлений кожному. Я не написав нічого про Василя Сліпака, але я знаю, що він у мені вже живе. Мені казали, що «Два кольори» він так само співав. Та мусів співати, тому що він баритон-бас. І я колись почую цей голос, бо він десь мусить бути записаний, а те місце, на якому я виступаю, має бути віддане цьому співакові на віки, назавжди. Тут має стояти йому пам'ятник, тут мають іти такі зустрічі, які йдуть сьогодні, тут мають співати хори й великі співаки. Має бути безсмертя Сліпака отут, на цьому місці, пошановане нами і майбутніми поколіннями. І хай мер почує мене! І хай Президент почує мене. Ця вулиця свята, і це місце святе! І це буде вічно, бо Україна є і буде! Бо Україна безсмертна! Дякую вам! І слава Василеві Сліпакові! Слава великому воїнові, що загинув за Україну! Слава Україні! (2017 рік)
	— Дмитро Павличко, український поет, перекладач, літературний критик, громадсько-політичний діяч, Герой України.

	Ще одну фразу його варто навести, яку він сказав, уже будучи козаком, будучи воїном, що «є люди принципів, а є люди інтересів. І одні ніколи не зрозуміють інших». Так, я його відмовляв від фронту. Так, я його переконував, що він ідеальна мішень, бо наш із ним зріст — це для снайпера найкраще, що може бути. Але він завжди мені казав, що «я не можу бути просто волонтером, я не можу просто збирати кошти, речі, амуніцію для людей, які воюють, не розуміючи, що таке війна насправді», і що «я маю бути на фронті, бо це місія кожного українця — захищати свій край». І тут я не мав, що йому сказати. Він дійсно в цьому був правий. Так, він міг себе зреалізувати набагато краще тим, що на сцені. Він міг бути голосом України по всіх світових театрах і на громадських зібраннях чи на політичних, але це був його свідомий вибір, і я не можу його за це засуджувати. Це величезна втрата для родини, це важко... Зростали разом, поки він не поїхав у Париж співати. Він був лауреатом одного з найпрестижніших конкурсів — у нього був унікальний голос. Потім ми вже контактували з ним раз у півроку, раз у рік — коли він приїжджав в Україну. Я переконаний, що він цей вибір зробив свідомо. Це не було якесь бажання зіграти ще одну роль, бо він був не лише співаком, він був актором на сцені. Він свято вірив в це. Він дійсно став такою реінкарнацією Мамая, легендарного українського козака. І оцей його чуб, і ця його пісня, бандура, яка біля Мамая є, а голос його в ньому самому.(2017 рік)
	— Володимир Омелян, міністр інфраструктури України, двоюрідний брат В.Сліпака.

	Коли ми збиралися їхати у Вільнюс, постать Василя Сліпака перевернула всередині мене все. Я пропустив через себе всі його міркування і подвиги. Ми розповіли Європі про цього співака-патріота і нас почули. Василь Сліпак – це чоловік, який мав все, і покинув це все, пішовши на війну. Залишив зону комфорту і почав боронити свою землю. Якщо хоча би 20% нашого суспільства будуть так мислити, то перемога буде не за горами. (2017 рік)
	— Віталій Провозін, полковник, начальник Львівського будинку офіцерів.

	Зверніть увагу на фотопортрет Василя: на обличчі цього героя завжди була усмішка. Таким ми його запам’ятали. (2017 рік)
	— о. Андрій Дуда, церква святого Миколая УПЦ КП у м. Львові.

	Це є чоловік, який співав у Паризькій опері, поїхав добровольцем на війну і загинув. Він мав комфортне життя, але без вагань пішов на ризик і пожертвував собою в ім’я світлих інтересів нашої держави. (2017 рік)
	— Юрій Антонов, співвласник Ветеранської ресторації «Патріот», м. Львів.

	Василь був одним з організаторів мітингів у Парижі, а потім збору коштів для бійців АТО. Його важко було не помітити — високий, гарний, харизматичний чоловік. Він виступав на благодійних вечорах і сам організовував концерти. Його голос причаровував. Сліпак був патріотом, і у нього боліла душа, що на нашій Батьківщині ллється кров. Дуже шкода, що життя цієї неординарної особистості обірвала куля снайпера. Його смерть — величезна втрата не тільки для України, а й високого мистецтва світу. Саме Василь започаткував ідею привозити дітей до Франції, й «Українське братство» — це не державна, а громадська організація, яка і після його смерті щотижня надсилає фінансову і гуманітарну допомогу військовим і членам їхніх родин. (2017 рік)
	— Ірина Дмитришин, славіст, перекладач, педагог, учений, м.Париж.

	Ми ніколи не повинні забувати таких людей як Василь Сліпак. Я дуже хотів би, щоб не залежно від того, хто стане лауреатом, ви завжди пам’ятали, що ви є учасниками конкурсу людини, яка своїм життям не просто захистила Україну, а й дала нам можливість реалізувати себе. Тож, коли ви будете на вершині успіху завжди пам’ятайте, що в цьому успіху є краплинка долі життя і перемоги великого українця Василя Сліпака. (2017 рік. Вітальне слово учасникам Всеукраїнського конкурсу молодих вокалістів імені Василя Сліпака.)
	— Олег Синютка, голова Львівської ОДА.

	Паризький соліст, який виріс зі звичайного співака капели «Дударик», через перші виступи на сцені Львівської філармонії… Він виходив на сцену в цікавих амплуа — вже тоді було зрозуміло, що Василь Сліпак — це яскрава й неповторна особистість та індивідуальність. Стрімка кар’єра в Парижі і його постійна пам’ять про місто, про країну, яка дала тобі коріння. Цей приклад вартий того, щоб його відкрили — зараз ми тільки вивчаємо, ким насправді був Василь Сліпак. Молоде покоління повинне вчитися на такому прикладі.
	— Володимир Сивохіп, директор Львівської філармонії.

	Познайомились ми з Василем випадково. Підійшов величезний хлопчина у камуфльованій кепочці, трубку курить. Я по його кепочці і зрозумів, що точно українець, бо такий окрас речей не сильно характерний для французів. Дивлюся на нього і думаю, що певно десь в охороні працює — бо великий і сильний. Я ще під час цієї зустрічі звернув увагу, що Василь багато сміється. Легко і сильно, цей сміх такий щирий, що від того ще голоснішим звучить. Любив співати. Хоча казав, що вдома музику не слухає – вистачає тої музики, яка є у нього в житті. Коли приїжджав до нас у гості та лишався ночувати, прокидався завжди рано. Любив зранку покурить, поспівать і голосно поговорить. Моя дружина йому постійно пояснювала, що у нас навколо маленьке село, люди зранку всі сплять, і його спів зранку не всі сусіди оцінять. Чим мені ще Василь подобається, у нього була така особлива дипломатія. Він розумів, що всі люди різні, не можна всіх прогибать під свої бажання. Тому він став таким об’єднуючим фактором в українській громаді Парижа, яка займалась допомогою фронту. Він вмів об’єднувати абсолютно різних людей, бо основним було досягнення мети, а не чиїсь людські якості. Міг знайти підхід до всіх, зупиняв, коли хтось про когось починав говорити погано. (2017 рік)
	— Юрій Кравець, представник української громади Парижа.

	Цей конкурс особливий не тільки тому, що Василь — патрон світової опери, а й тому, що він відрізняється від усіх своєю непідкупністю та чесністю. Саме таким був і сам Василь — він ненавидів корупцію. (2017 рік)
	— Ольга Пасічник, солістка Варшавської опери, професорка Університету музики ім. Ф. Шопена (Польща).

	Василь Сліпак — маяк української нації. Своїм душевним світлом він вказав усім шлях, шлях добра, відданості, жертовності та патріотичності. І хоча його насильно загасили, українці мають йти далі та не змінювати дорогу. (2017 рік)
	— Олег Вишняков, Почесний Консул Держави Ізраїль у Західному регіоні України.

	Що вирізняє співаків-львів'ян від інших виконавців, зокрема українських. І як цю, «інакшу специфіку» формує львівська вокальна кафедра? У відповіді на ці питання домінуватиме активне звернення викладачів до регіонального, потужного й різнобарвного прошарку галицького фольклору та особливостей його виконання, а також загострене відчуття українства в творчості львівських вокалістів, що переростає в усвідомлення власної громадянської позиції і стає важливою прикметою всього повоєнного відтинку еволюції львівської вокальної школи. На сьогодні красномовним доказом цьому є постать успішного соліста Паризької опери Василя Сліпака, вокаліста з абсолютно унікальним голосом (діапазон від бас-баритона до контртенора), Героя України (посмертно), який під час своїх відпусток донедавна воював на Донбасі в лавах АТО, захищаючи незалежність і цілісність України і геройськи загинув від кулі ворожого снайпера. (2017 рік)
	— Алла Терещенко, доктор мистецтвознавства, професор, член-кореспондент Національної академії мистецтв України, професор Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І.К.Карпенка-Карого, Лауреат премії Національної спілки театральних діячів України в галузі театрознавства і театральної критики.

	По суті, частково визнали добровольців, посмертно присвоївши звання Героя України одному з нас — оперному співакові Василю Сліпаку (позивний «Міф»), котрий входив до десятка найкращих голосів світу. Ми перетиналися з ним на дорогах війни. Коли разом із бійцями він проїжджав Авдіївкою і співав якусь зі своїх арій, можна було подумати, що мелодія лине з гучномовця. Василь загинув від кулі снайпера через 40 днів після того, як я повернувся з зони АТО додому, на тій бойовій позиції, де раніше стояв і я. Він 19 років прожив у Франції, був солістом Паризької опери й забезпеченою людиною, але приїхав, щоб захистити Батьківщину. (2017 рік)
	— Олександр Ярський, позивний «Якут», доброволець 5-го батальйону Добровольчого українського корпусу «Правий сектор».

	Моя сестра (Ольга Пасічник) особисто знала Василя Сліпака, який загинув у цій війні. У мене його приклад завжди буде перед очима. (2017 рік)
	— Наталія Пасічник, українсько-шведська піаністка, засновник і директор Українського Інституту у Швеції.

	Я захоплений не тільки масштабом його таланту, я захоплений ще от тою силою, яка створила дивовижну метаморфозу розвитку його таланту. Хлопчик юний, надзвичайно худорлявий, такий стрункий, неймовірно стрункий і володів фантастичним голосом. Він був контртенором, він співав надзвичайно високим голосом, таким прозорим, абсолютно легким тембром, і ми йому всі пррокували неймовірну кар'єру і успіх саме в цьому жанрі, в цьому виді вокального мистецтва. І потім проходить кілька років, і я тільки чую про те, що він працює вже в Гранд-опера в Парижі, що він бере уроки у знаменитих майстрів-вокалістів, і що він починає співати баритоном, і потім він розвинув свій діапазон настільки, що він виконував твори на великих сценах, і був запрошений знаними диригентами і режисерами. Виконував партії баса-баритона. Отже, це якась така дивовижна робота над собою. Постійне вдосконалення себе і осягнення світу через звук, через вокал, через цю систему координат, яка захоплює простір, яка існує в горизонталі, але яка є і вертикаллю, яка з'єднує небо і землю. Людський голос захоплює простір і з'єднує небо і землю. Це форма хреста. Місія В.Сліпака, починаючи від Помаранчевої революції, Василь не тільки популяризував Україну і українську музику, українську пісню у світі, він ще і починає волонтерство. І він цим займається багато років. І Революція гідності тільки підсилила це його змагання за Україну у світі - боротьбу за Україну у світі. І його присутність на Майдані, на Хрещатику під час Революції, його присутність на Мистецькому Барбакані, на нашій мистецькій барикаді. Його слово, його пісня, його постава, його голос... Повернувшись до Франції, працює над інформаційним забезпеченням. Він інформує світ і не тільки своє коло мистецьке. Він стає голосом України в Європі. Його подвиг, його подолання свого авторства... І ця офіра, яку він зложив, віддавши своє життя на фронті, це те, що примушує постійно про це думати. Коли я почув про цю страшну новину, про загибель Ваисля, я сказав: шлях до слави розпочався. Але це та слава, про яку писав Тарас Шевченко, це та слава, яка була його заповіддю. Це така страшна, гірка і дуже важка слава... (2017 рік)
	— Сергій Проскурня, український театральний режисер, продюсер, лауреат премії Національної спілки театральних діячів України «Експеримент».

	Василь Сліпак — маяк української нації. Своїм душевним світлом він вказав усім шлях, шлях добра, відданості, жертовності та патріотичності. І хоча його насильно загасили, українці мають йти далі та не змінювати дорогу. (2017 рік)
	— Інформаційний сайт м.Скадовська та Скадовського району.

	Війна показала українському загалу нових, цілком реальних героїв українського спротиву новітньої доби, Голгофа і подвиг яких прикметно задокументовані численними засобами комунікації не лише з української, а й протиборчої сторони. Це і лице українського спротиву — пересічні громадяни, представники як з`ясувалося реально існуючих політичних еліт такі, як Володимир Рибак, правозахисники, волонтери, лікарі, науковці й митці такі, як нещодавно загиблий Василь Сліпак, які не лише самі протистояли вбивчій силі війни, а й генерували смисли, які дають наснагу пересічним українцям боронити свою землю і боротися за її майбутнє. (2017 рік)
	— Лариса Якубова, доктор історичних наук, член-кореспондент Національної академії наук України, завідувач відділу історії України 20-30-х рр. ХХ ст. Інституту історії України Національної академії наук України.

	Мав усе, що потрібно для творчості і блискучої професійної кар’єри: неповторної краси та сили голос (контртенор, бас-баритон), чудовий вік – 42 роки, з яких 19 прожив у Франції, співаючи на сцені Паризької опери… Мав визнання й славу. Його знав увесь світ. Та що є світ без України? Для нього – ніщо! Тому добровольцем із кулеметом у руках став на захист закривавленої Батьківщини – там, на її зболеному сході. Думка не може змиритися з цією непоправною втратою. А перед очима його – Василя – світлий образ: отам – серед людей, коли, здається, на весь світ звучить-лунає його потужний спів, утверджуючи неспростовне: "Ще не вмерла України ні слава, ні воля!". І мовби відлунювало: хай і не надіються: не вмре, доки нас. Себто – ніколи!Думка не може змиритися з цією непоправною втратою. А перед очима його – Василя – світлий образ: отам – серед людей, коли, здається, на весь світ звучить-лунає його потужний спів, утверджуючи неспростовне: "Ще не вмерла України ні слава, ні воля!". І мовби відлунювало: хай і не надіються: не вмре, доки нас. Себто – ніколи! Тому й безсмертний він – повпред волелюбного народу. Як і його спів. Як і наше рідне слово, українська пісня, в яку цілить снайпер ворога. Марна справа: можна поцілити в тіло, а в слово й пісню – ніколи! Бо то душа народу. А народ – не вбити. Досі у жалобі Василів рідний Львів. У жалобі його побратими – мужні патріоти-захисники рідної землі. У жалобі рідна Україна, яку він любив усім своїм співочим серцем патріота, зі зброєю в руках борючись за її волю й незалежність.Земля пером тобі, Герою! І вічна та вдячна пам’ять незламних співвітчизників – українців. Світла пам’ять, Василю Ярославовичу! Господи праведний, нищиться наш цвіт – цвіт української нації, а ти споглядаєш на все зі своїх вічних небес і не караєш зло! Невже тобі зараз більше потрібен наш Василь, аніж нам, великий Боже? Чи тим хочеш пробудити Українську націю на новий Майдан – Майдан порятунку України, щоб ми не заскніли від страху чи збайдужіння, а захищали рідну землю, як і Василь, як і тисячі патріотів із ним там – на передовій? Яка ж дорога ціна за те пробудження, люди! Чи не час отямитися? Бо куди ж далі? (2017 рік)
	— Іван Левченко, заслужений журналіст України, кандидат історичних наук, доцент. Автор 35 наукових праць у галузі вітчизняного телебачення і радіомовлення. Член Національної Спілки письменників України з 21.10.2005 року.

	Кожна країна має своє духовне військо — це поети, митці, художники. Вони творять культуру, вони підсилюють духовний образ своєї країни. «Міф» був воїном ще й цього духовного війська. (2018 рік)
	— Марічка Ільїна, журналіст, Львів.

	Я поступово почав відчувати цю людину, його велику душу, відкрите серце. Василь мав якийсь особливий дар притягувати до себе інших, своєю відкритістю, правдивістю, абсолютним дотриманням слова, обов’язковістю перед іншими. І це мене так схвилювало, що я навіть починав відчувати, що ось він — мій давній товариш, саме так — товариш… Сам Василь — красень, легінь, згусток потужної, сильної любові до всього. Він якщо любив, то безмежно, якщо кохав дівчину, то це був неймовірний порив усього серця, всієї душі, віддавав цим почуттям усього себе. І так само це стосується України, через любов до якої він і поїхав на фронт, кажучи, що поки війна не закінчиться, він буде там, і аж тоді повернеться співати. Адже Василева фраза «Як чоловік, можу бути на війні, а як артист – можу робити максимальну промоцію України у Франції» — кредо останніх років його життя. (2018 рік)
	— Іван Ясній, співавтор документального фільму «Міф».

	Василь ще у 2014 році почав активно допомагати Україні, на той момент він не мав змоги приїхати сюди. Кажуть, до початку війни він навіть не спілкувався із українською діаспорою, хоч і жив у Парижі протягом 19 років. Але коли почався Майдан, а згодом і війна, він почав присвячувати увесь свій вільний час волонтерству, збирав гуманітарні вантажі на Схід. Але все ж не зміг залишатися осторонь, коли інші люди гинули на передовій. Тому й пішов добровольцем, що не мав змоги підписати контракт: вже працював за контрактом у Паризькій опері. Пам’ятаю, у нього було чудове почуття гумору, а це дуже важлива якість для фронту: аби підтримати побратимів, іноді треба жартувати над сумними речами. (2018 рік)
	— Валерія Бурлакова, журналіст, доброволець.

Що пам’ятаю, так це те, що у нього було загострене відчуття справедливості. Він міг по-серйозному посперечатись із якимсь з командирів — за діло, звичайно. Він був дуже чуйною людиною і завжди допомагав людям, чим міг. Я певно вперше зустрів людину, яка відгукувалась на усі чужі проблеми. В моїй пам’яті він живий, я ще й досі не повірив в те, що він помер.(2018 рік)

	Ні в кого з тих, кого я знаю, не було такої чистої української мови, як у Василя. Він прожив 19 років у Франції, а при тому змушував нас усіх відходити від русизмів і суржика. Я певний час писав вірші англійською та російською мовами і в меншій мірі українською. Так от, він та моя дружина, Вікторія Гранецька, змусили мене перейти на українську мову. (2018 рік)
	— Влад Сорд, позивний "Змій", побратим Василя Сліпака.

	Василь хотів максимально допомогти фронту. Спочатку регулярною матеріальною підтримкою. Потім особистою участю. Власне, славу й оплески він уже мав, та ставився до них спокійно, без ажіотажу. Василь Сліпак мав унікальну здатність об’єднувати людей. Зовсім різних, таких несхожих між собою, що здавалося, якби не війна, то вони, мабуть, ніколи й не опинилися б під єдиним дахом, за спільною справою. Умів створювати атмосферу, у якій нудне робилося весело, ніби саме собою. Сказати одне й зробити інше в тому, що стосувалося фінансової звітності, було для Василя абсолютно неприпустимим. Стіни Культурного центру в Парижі пам’ятають потужний, унікальний голос Василя Сліпака. Його дух відчувається в численних заходах, що продовжують Василеві ініціативи. Сама доля яскравого артиста, який підкорив сцени європейських театрів і загинув, захищаючи Україну від російської агресії, якнайкраще символізує й нашу добу, й українські виклики. (2018 рік)
	— Алла Лазарева, власний кореспондент журналу «Український тиждень» у Парижі.

	Він загинув коли йшов у наступ. Це була можливо не надто вдало спланована операція... І його документи потім опинились у ворога, ми і не думали що він міг паспорт покласти у бронежилет (який потім зрізали під час надання допомоги). Сєпари знайшли його бронежилет і передали на Мінських перемовинах. Чи йшов він на смерть? Туди тоді пішли всі наші, і було двоє поранених і один загиблий. Якби він не пішов, для нього це було б приниженням. Адже про свій талант він не любив говорити, тож багато людей навіть і не здогадувались ким він був. Василь спочатку був у 7-м баті Правого Сектору, потім звідти один з командирів пішов і створив власний спецпідрозділ, потім була спроба підписати контракт, але це нічим не завершилось і Василь змушений був поїхати, адже у нього був контракт, він мав співати. Та весь цей час він волонтерив, дуже нас підтримував. Він повернувся влітку 2016 року, на той момент ми перебували у складі 54-ї бригади на Світлодарській дузі. Там він і загинув… Про обставини його смерті спочатку не можна було говорити... Розумієте, деколи ЗСУ йдуть у наступ, займаючи потрібну висоту, це була спроба штурму блок-поста, туди висунулись дві групи. В результаті Василя було важко поранено і врятувати його не вдалося. (2018 рік)
	— Валерія Бурлакова, журналіст, доброволець.

	Василь у фільмі сказав, що він боїться лише Бога, насправді, коли Бог посилає нас на цей світ, він кожному дає якесь завдання. Напевно, Бог визначає довжину нашого життя, але широту ми з вами визначаємо самі. Якщо ти розумієш своє покликання у житті - то ти живеш га повні груди. Цей фільм не лише про Василя, він про дуже і дуже багато людей, про людей, які мають загострене відчуття справедливості, це люди, які мають дуже велике серце. І Василь дихав на повні груди, і це серце його билося, і воно буде битися завжди, тому що він завжди з нами, десь там на небі. Велика подяка усьому творчому колективі і велика подяка усім українцям (2018 рік)
	— Андрій Садовий, міський голова Львова.

	Він боявся тільки Бога. І пішов шукати його туди, де був потрібен найбільше. Його останньою, найважливішою у житті, роллю стала роль відважного українського бійця, який не знав, що таке сіре, для якого були лише біле та чорне, друг і ворог, життя і смерть... Він і не хотів геройства, але став Героєм. Героєм, якого маємо знати, пам'ятати, шанувати і заради таких, як він, продовжувати боротися до повної Перемоги, бо ж без неї «не буде майбутнього». (2018 рік)
	— Галина Гузьо, ініціатор соціально-мистецького проекту «Пісні Війни».

	Він усе зробив правильно… Просто його дуже не вистачає. (2018 рік)
	— Євген Гальперін, найкращий друг Василя Сліпака.

	Василь Сліпак своїм вибором і подвигом засвідчив усьому світові, що війна на сході — вже на порозі Європи. Донбас і Париж — це навіть не різні світи, а зовсім різні планети, які раніше практично й не знали про існування один одного. На цих планетах і жив Сліпак. Два паралельних світи в його душі не могли примиритися, тому він, зрештою, обрав той світ, який був йому рідний. Україна втратила великого патріота. Європейський світ опери та музики втратив блискучого співака... Василь Сліпак — це квінтесенція добровольця, адже мав усе і пішов на фронт. Не можна дати забути про його приклад ні українцям, ні європейцям. (2018 рік)
	— Дмитро Плахта, журналіст, м. Львів.

	Його трагічна смерть на сході України сколихнула всю країну. Для мене загибель Василя, надзвичайно талановитого оперного співака, стала, мабуть, першою вельми серйозною втратою близького друга. Він був величезного зросту (під два метри — автор), серця, доброти і чистоти людиною. Його я знав задовго до війни, до всіляких політичних подій. Ми якось відразу подружилися з Василем. Слід зазначити: його любили багато людей. Ним просто неможливо було не захоплюватися: ставний, обдарований природою, Богом чоловік. Він з самого дитинства володів приголомшливим голосом дуже рідкісного тембру — контртенором. У дорослому житті його голос мутував, ставши чудовим басом. Здавалося, він постійно в пошуках якоїсь надмети. Можливо, ще й у силу того, що основне його заняття — оперна сцена було для нього, обдарованого, справою не обтяжливою. З перших днів Майдану він організовував акції на його підтримку, в тому числі в Парижі. Прагнув, щоб народ, французька влада отримували більше достовірних відомостей про те, що відбувається. Адже були потоки дезінформації. З цим Василь ніяк не міг миритися. Саме в патріотичному пориві знайшов себе Василь. Коли почалися події в Криму, на Донбасі, він збирав кошти на придбання обмундирування для солдатів. І дуже скоро зрозумів, що не може залишатися осторонь українських подій. Він знав про все, що «там відбувається». Василь завжди був душею компанії. Василь буквально рвався на передову. Єдине, що утримувало його, вкрай обов'язкового, — контракти на гастролі. Василь був буквально одержимий. Практично щотижня збирав і відправляв 100-кілограмові посилки для добровольців. Він привозив осиротілих дітей війни і влаштовував для них у Франції літні табори. Давав концерти, щоб зібрати кошти. Після виступу з «Аїдою» в Ліоні він вийшов до публіки, загорнувшись в український прапор. Цей чоловік був абсолютно поглинений ідеєю захисту своєї країни, боротьби за справедливість. Останнім часом всі свої гроші, все, що він заробляв, витрачав на допомогу народові України, на збір коштів для воїнів АТО, для сиріт. Його не могли вмовити не йти на фронт. Якщо чесно, я зовсім його не підтримував, але у нього була мета. Його можна розуміти чи не розуміти, але я — його друг, тому просто погоджувався. Бажання вмирати у нього не було. Коли він їхав, ми перетнулися буквально на вулиці — я якраз повертався з закордонної поїздки. Звернув увагу на те, що Василь був дуже сумним. Мені здається, у нього самого були нехороші передчуття. «Це мій вибір», — сказав він за тиждень до загибелі. Але їхав він не вмирати. (2018 рік)
	— Євген Гальперін, найкращий друг Василя Сліпака, композитор, автор музики до фільму «МІФ», м.Париж.

	Ми є свідками народження в Україні сучасного героя — сильного, мужнього, мудрого й талановитого. Та, на жаль, реальність війни є жорстокою, і вона забирає найкращих. Зірка Василя Сліпака яскраво сяяла на мистецькому Олімпі, кар’єра стрімко неслась вгору, його соло зривало шквал аплодисментів у переповненій залі Паризької національної опери. Втім, серце чоловіка було в Україні, і з початком війни Сліпак став Міфом та поїхав боронити від ворога український Донбас. Якось я дивився його інтерв’ю одному з телеканалів і сподівався на нашу можливу подальшу співпрацю у сфері культури. Цей образ сильного воїна зі зброєю в руках та піснею на устах вражав, він був як з давніх мальовничих полотен, що ожили в сьогоденні. Однак, хижа куля снайпера одного дня зробила Міфа-Сліпака легендою... Легендою, яка тепер житиме у фільмах та книгах. (2018 рік)
	— Євген Нищук, український актор театру та кіно, народний артист України, міністр культури України.

	Василь – мій великий і теплий друг. Він жив як крутий і правильний, і загинув так само — в бою на Донбасі, хоча працював солістом у національній опері в Парижі. (2018 рік)
	— Тетяна Даниленко, українська тележурналістка.

	На превеликий жаль, сьогодні гинуть тисячі наших героїв, які гідні того, щоб про них знімати фільми, але я хотів би зазначити, що дуже важливо, особливо для культурної спільноти саме фільм про героя — митця. Життєвий шлях Василя Сліпака — це показова історія, що питання не в професії. Коли твоя країна в небезпеці — немає жодного значення хто ти — актор, медик, будівельник чи юрист, має значення лише твоє усвідомлення і готовність здійснити самопожертву. Це справді фантастична історія надзвичайно талановитого чоловіка, який ще дитиною почав свій творчий шлях з «Дударика», а потім через навчання, роботу в Україні, а потім у Європі, здобув світової слави. А з початком подій на Майдані віддається волонтерству на Сході, співаючи арію Мефістофеля, жертвує спокійним життям та стає на захист України. І така жертовність припідносить будь-яку професію, а надто — професію митця. Це фантастична історія, яка виховуватиме та надихатиме не лише цілі покоління митців, а й великих громадян України. (2018 рік)
	— Євген Нищук, український актор театру та кіно, народний артист України, міністр культури України.

	Власне, герой Василь Сліпак не зміг бути поза обставинами, в яких опинився його народ. А він був людиною світу, людиною Європи, який міг в будь-який момент туди поїхати. (2018 рік)
	— Євген Нищук, український актор театру та кіно, народний артист України, міністр культури України.

	Для культурної спільноти дуже важливо мати фільм про героя-митця. Це справді історія дуже талановитого хлопчини, який починав як типовий митець, а став успішним оперним співаком. І він кидає все, їде на Майдан, а далі – на Схід. Під час Революції Гідності я робив стріми й показував, що з нами зібралася Португалія, Лісабон, Париж. І саме тоді в Парижі людей згуртував Сліпак. Потім приїхав сюди і, співаючи уривки Мефістофеля, пішов на самопожертву. Це історія митця, який не говорив, як багато хто сьогодні: "Я артист, я поза політикою, а що ви хочете?" Він не зміг бути поза обставинами, в яких опинився його народ, хоч і був людиною світу. (2018 рік)
	— Євген Нищук, український актор театру та кіно, народний артист України, міністр культури України.

	Він був дуже позитивною і веселою людиною, завжди заряджав усіх на усмішки. Окрім того, він був надзвичайно скромною людиною, не хотів, щоб якось його всесвітня слава впливала на стосунки з нами та його сприйняття. Був завжди нарівні з усіма, виконував роботу разом з усіма — потрібно було щось копати, він копав, потрібно було нести — він ніс. А ще, він багато співав, вперше я це почула, коли він чистив кулемет, влаштовував міні-концерти в окопах, виконував традиційні українські пісні і деякі арії з опер і завжди посміхався. З шостої ранку, коли він починав співати на передовій гімн і це, скоріш за все, чула ворожа сторона, що будилась і всі наші теж, хто хотів спати після нічного чергування. Але він завжди, будучи там на передку, любив жартувати, заряджаючи позитивом. Ця людина була без страху. Всі казали, що він нічого не боявся. Насправді він просто був максималістом, шукав щось найкраще, найвище і тому він пішов кулеметником на передову. Я так думаю передова — його свідомий вибір. (2018 рік)
	— Галина Клемпоуз, боєць 1-ї штурмової роти Добровольчого українського корпусу «Правий сектор», волонтерка.

	Його позивний "Міф" — наче пророцтво. Василь Сліпак справді став легендою, символом патріотизму і самопожертви. В картині автори намагаються збагнути, як ні світова слава, ні багатотисячні контракти чи просто інстинкт самозбереження не зупинили видатного співака від наміру воювати за Україну. (2018 рік)
	— Ольга Клюєва, телеканал ІНТЕР.

	З ним ми познайомилися торік і постійно переписувалися в соцмережах про волонтерські справи. Зустріч була недовгою: кожен кудись поспішав, та й мали невдовзі побачитися на Світлодарці. Говорили про війну і не тільки. Коли я запитав Василя, чи він їде на чергову ротацію до початку оперного сезону, мій візаві похмурнішав. Я детально не розпитував добровольців про обставини того бою. Загинув на війні зі зброєю в руках — не знаю, як кому, мені цього було достатньо. Коли ми востаннє бачилися в Києві, я був певен, що побачимося ще не раз і буде достатньо час розпитати Василя про дитинство і юність, про оперну кар’єру, культурне життя Парижу і будні наших волонтерів у Франції. Не судилося. Василь вочевидь мав ще й неабиякий слух і чув він передовсім власну совість, яка вважається голосом Бога в людині. (2018 рік)
	— Дмитро Крапивенко, головний редактор Тиждень.ua, щотижневого ілюстрованого суспільно-політичного україномовного часопису.

	І саме через зникнення такого потрібного світові загалом і Україні зокрема енергійного і талановитого чоловіка маємо нарікання його знайомих на його безглузду, з їх точки зору, смерть. Та, певно, смерть не буває безглуздою, бо все в руках Бога, в якого Василь вірив і єдине кого боявся, маючи релігійне мислення і чіткість уявлення про потребу життя і його сутність. Велика людина й українець, що жив, мов горів, і свідомо віддав усе, що мав, за те, що любив. (2018 рік)
	— Ярослав Підгора-Гвяздовський, журналіст.

	Василь Сліпак мав в руках цю саму владу культурної дипломатії, коли люди мистецтва доносять позицію однієї країни до інших. Чому він не розумів, що це теж важливо? Особисто для мене усі пояснення винесені на найбільш помітне місце - у назву. "Міф" — позивний Василя, скорочене ім'я одного з героїв, якого колись довелося грати на сцені. Мефістофель. Його мета — заплутати, обдурити, не дати побачити істини. Наш герой добровільно віддає свій талант, харизму, любов та життя. Він віддає абсолютно все. Чи був у всьому цьому сенс — вирішуйте самі. (2018 рік)
	— Лєна Чиченіна, журналіст.

	Нині бачимо, що Герой України Василь Сліпак своєю творчістю, жертовністю, боротьбою, відданістю рідній землі став міфом, легендою і взірцем для свого народу. (2018 рік)
	— Микола Шот, журналіст, м. Київ.

	Василь мав відчуття, що він робить те, що має робити. І того все не даремно. Робити те, що ти відчуваєш за потрібне, — це ознака класної, вільної людини. Не всі з нас мають таку волю. (2018 рік)
	— Анастасія Станко, журналіст Громадського ТБ.

	Поясніть, що змусило цілком забезпеченого соліста Паризької опери (побачити Париж і померти) кинуте своє успішне життя і поїхати на той довбаний-роздовбаний війною Донбас захищати свою країну, країну, в якій він народився і виріс? Він міг би собі продовжувати збирати кошти на допомогу армії, організовуючи благодійні концерти. Ніхто б йому не дорікнув. Всі були б вдячні. Він сидів би собі десь на бульварі Сен-Жермен, пив би каву чи вино, співав би собі в своїй опері, зривав би оплески і користувався би всезагальною пошаною і вдячністю. Але ж він пішов воювати. І не кудись там в ансамбль пісні і танцю. А на самий передок, де щомиті можуть убити. І убили ж таки. І справді, унікальні таланти треба берегти. Але унікальні таланти — вони не предмети побуту, яких можна совати туди-сюди. Унікальні таланти мають бажання, переконання, волю. Вони мають цінності, за які готові умерти. Виходить що для Василя Україна, наша потворна, божевільна, скажена, була цінністю, за яку він поклав життя. І, як би це комусь не не подобалося, але це була його воля, його вибір. Він був дуже полум'яним в роботі. Там товариш його розповідає, що він за ніч міг вивчити арію, над якою зазвичай працювали місяць. Він був полум'яним у коханні. Жінки танули від його харизми. І не кажіть мені, що Україна — це просто територія. За просто територію не приїздять помирати успішні люди з далеких країв. (2018 рік)
	— Юрій Луканов, журналіст.

	Загибель Василя Сліпака від кулі снайпера на сході України потрясла громадськість всередині країни та далеко за її межами, насамперед у Парижі. Чому така безмежна скорбота, аж до протесту та обурення? Мабуть, тому, що Василь мав унікальний голос, який рідко зустрічається в артистичному світі. Голос поєднаний із неабияким акторським талантом, харизмою, сценічною фактурою. І це ще не все: він був справжній Лицар, аристократ духа, людина великого серця, високої любові до мистецтва, родини й до рідної землі. Дивовижно чесне відкриття істинної сутності Людини з її останнім подихом! Безперечно, Василь Сліпак — реальна постать із плоті й духу. Але водночас для звичайної людини його подвиг належить до сфери легенди, сфери міфу. Тільки міфу не фізичної сили, а духовної. Власне, у цій високій духовній планці, яку продемонстрував нам Василь Сліпак, і полягає його міф, його легенда, до якої маємо прагнути. А останні слова переконують — він подарував нам свою легенду-міф свідомо для нашого духовного зростання. Тож будьмо гідні цього жертовного подвигу Василя Сліпака! (2018 рік)
	— Наталія Гумницька, журналіст.

	Жертвувати можна по-різному: своїм часом, фінансами, молитвою, справою. А можна просто бути там, у той час і з тими, де і з ким, — ти переконаний — конче мусиш бути в цю хвилю. Підкласти руки і підставити плечі, взяти зброю. Можна довго сперечатися про те, чи аж такою необхідною була участь Василя Сліпака у цій війні. І можна навіть погодитися з аргументацією, що не конче. І що так — співав він, мабуть, усе ж краще як воював. Але його смерть точно не була даремною. Просто він співав, як бог, а загинув, як син. (2018 рік)
	— Ірина Мамчур, журналіст.

	Особистий вибір, вихід із зони комфорту, добра воля — ось ті самі нові правила життя XXI століття. Закладені, без жодного пафосу, в Україні на Майдані зимою 2013-2014 років. Наступні місяці докорінно змінили життя десятків тисяч українців, і це сьогодні впевнено називають вибором цінностей. Тому рішення Василя Сліпака поставити успішну кар'єру на паузу й зайнятися спершу волонтерством, а потім узяти зброю в руки цілком відповідає такому визначенню. (2018 рік)
	— Андрій Кокотюха, сучасний український письменник-белетрист.

	Мої особисті враження й переконання, добровольці взяли в руки зброю, пішли на передову і дали першу відсіч російській агресії. І серед них кулеметник Василь Сліпак – хлопець з унікальним голосом. Вони були фаховими і ефективними в бойових діях і українські військові знали, що ці хлопці ніколи не зрадять. (2018 рік)
	— Валентин Наливайченко, український політик та громадський діяч. Лідер громадсько-політичного руху «Справедливість».

	Такі люди, як Василь Сліпак викликають не лише подив і захоплення, а й змушують до переосмислення своїх поглядів, учинків, спонукають цінувати кожен день нашого життя й усвідомлювати, що за нього віддані інші життя, нерідко людей талановитіших за нас. (2018 рік)
	— Галина Садовська, журналіст, м.Тернопіль.

	Драматична картина життя оперного співака зі світовим ім’ям Василя Сліпака, який рішуче змінив своє богемне паризьке життя у славі і благополуччі, ставши волонтером, а потім бійцем ДУК “Правий сектор” під час російсько-української війни на Донбасі. 19 років життя у ситій і безтурботній Франції ніяк не вплинули на його велике почуття синівської любові до України, а війна пробудила непереборне бажання захистити рідну землю. Героїчний подвиг Василя Сліпака змушує нас пильнувати, щоб не відбудовувалися тюремні стіни, які він руйнував, а Україна не перетворювалася на Країну Брехунів. Його щирий порив і жертовна смерть змушують цінувати життя і свободу як найбільшу цінність. (2018 рік)
	— Запорізький Січовий колегіум.

	Щойно дивились фільм «Міф», про Василя Сліпака. Людину, Козака, Героя. Героя, що служив Україні і загинув за неї. Він не вважав, що те, що він чинить є чимось героїчним. Так і чинить справжній Герой. Герой з числа тих, хто не вмирає. Ми маємо тих, з кого формуватимемо наш сучасний Пантеон. З кого братимуть приклад наші діти. За кого не соромно. Того, хто стоятиме за твоєю спиною як вічний дороговказ у майбутнє. (2018 рік)
	— Олександр Салтовський, український вчений, доктор політичних наук, професор кафедри політичних наук Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

	Тиша, яка настала після його обірваної арії, була такою гучною, що її почули сотні тисяч людей. Василь Сліпак став символом. Став міфом... З «МІФа» перевторився на легенду, яка не зітреться із пам'яті уже ніколи...(2018 рік)
	— Оля Сагаль, журналіст, м.Тернопіль.

	«За що боровся? За що загинув?». У когось ці питання стають приводом для роздумів, а хтось може одразу дати відповідь… Одне ми знаємо напевне: Василь Сліпак знав, в жертву чому він віддає своє життя і свідомо поміняв всі сцени світу на бліндаж, окоп та кулемет. (2018 рік)
	— Дзвінка Сіра, журналіст, м.Львів.

	Він переміг! Хоча для нього війна вже закінчилась. Він переміг, бо став справжнім героєм для мільйонів українців! Він переміг, бо став уособленням тих сотень тисяч звичайних, невідомих військових і добровольців, які не були солістами Паризької опери, і ми про них майже нічого не знаємо. (2018 рік)
	— Світлана Єременко, українська журналістка, редакторка, медіаексперт.

	У різних містах України почалися прем’єрні покази нової української стрічки «Міф», знятої за підтримки Держкіно. Фільм розповідає історію всесвітньовідомого оперного співака Василя Сліпака. Після збройної агресії Росії він пішов добровольцем захищати територіальну цілісність країни на Сході. Ціною власного життя Василь, який отримав позивний «Міф», не раз рятував побратимів, однак сам загинув від кулі снайпера. Фільм «Міф» - важливе кіно, яке варто побачити. (2018 рік)
	— Петро Порошенко, Президент України.

	Це був документальний фільм про Людину, яку жодна сила не могла спинити перед смертю… У Його стремлінні бути тут, де найтяжче, де вирішується доля Його землі. Бути з нею, зі своєю коханою Україною, у найбільших випробуваннях, бути поряд з такими ж, як він відчайдухами, закоханими в Україну. Ні кохання до жінки (яка була духовно чужою), ні надзвичайно улюблена професія (він був всесвітньо відомим оперним співаком, проте мало відомим у рідній державі), ніщо не могло зупинити цього Генія і Героя! Кажуть, талановиті люди, талановиті у всьому. Таким був і Василь. Єдине, що йому не давалося, кажуть побратими, це війна, і це було те місце, куди найбільше Його тягло, після опери. (2018 р.)
	— Роксоляна Хмара.

	На думці — риторичне запитання. Всі, хто був поряд з Василем Сліпаком не могли не бачити і не розуміти масштабу його особистості. Люди, які були поряд з ним на війні, як ніхто інший могли відчути той потік вольової енергії і харизми, якою володів цей ЧОЛОВІК, ВОЇН, УКРАЇНЕЦЬ. Він мав усі ті риси, якими повинен володіти справжній лідер, за яким мають йти люди, котрі впевнені, що він ніколи не заведе їх на манівці. Розуміючи це, як змогли допустити ті командири, в підпорядкуванні яких був Василь Сліпак, щоб він став просто «яскравою мішенню» для російських вбивць!? Цього я зрозуміти не можу… (2018 р.)
	— Світлана Михалюк.

	Його голос – контратенор – називали достоту «ангельським». Таким володіють одиниці на планеті. Він мав усе, про що зазвичай мріють: світове визнання, кохання, можливості, гроші. Однак Василь Сліпак пішов кулеметником на передову і загинув від ворожої кулі. (2018 рік)
	— Катерина Петренко, журналіст, м.Київ.

	Вважаю, що вчинок Василя, то є вчинок сучасного козака. Коли траплялась біда в Україні, коли на неї нападав ворог, козаки лишали свої справи і їхали на війну. Василь подібно зробив: кинув все, що мав у Франції, і поїхав воювати. (2018 рік)
	— Іван Ясній, автор фільму «Міф».

	Як він умудрявся оперативно допомагати армії дистанційно. Коли він виїжджав до Франції, навіть звідти умудрявся нам допомагати. Міг знайти з Парижа машину, аби доїхали бійці з Карлівки в Піски, міг прислати телефон, якщо зламався у когось з хлопців. Ще до того, як піти воювати, багато волонтерив з французькою діаспорою. Щотижня проводив мітинги. І навіть на фронті багато співав. Коли розспівувався щоранку, в нього щось летіло, бо це інколи дратувало. Часто після перегляду люди питають: "А хто ж його пустив на фронт?" Це ж оперний співак, мовляв. Ну насправді Сліпак – чоловік з дуже залізною волею, і не пускати його кудись було б неможливо. Йому дуже не подобалося оце ставлення до військових, буцімто, йти воювати має знедолений. Василь довів, що захищати свою Батьківщину – справа кожної свідомої людини. (2018 рік)
	— Валерія Бурлакова, бойовий побратим Василя Сліпака, журналіст, м.Київ.

	Василь Сліпак своїм прикладом продемонстрував неймовірну волю українства до захисту своєї рідної землі. Він своїм вчинком воїна-добровольця показав приклад патріотизму й самопожертви для багатьох, особливо — нашої молоді. (2018 рік)
	— Сергій Василюк, керівник гурту «Тінь сонця».

	Я — свідомий член тієї громади, яка зініціювала створення саме в цьому місці столиці нашої держави скверу імені Василя Сліпака. Ми маємо боротися за цю святу справу. Боротися всі разом: громадськість, митці, депутати, політики, письменники, журналісти. (2018 рік)
	— Дмитро Павличко, український поет, перекладач, літературний критик, громадсько-політичний діяч, Герой України.

	Мало хто зрозумів учинок соліста Паризької національної опери, який узяв до рук зброю і поїхав на схід. Нерозуміння близьких, здивування і постійні запитання журналістів — здавалося, осягнути вчинок Василя Сліпака не міг ніхто. Особливо невтямки його рішення було для людей творчості — його колег. Пройшовши шлях — від першого здивування щодо його неймовірного голосу до отого страшного шляху — у Львові, коли мало не все місто на колінах проводжало його в останню путь, глядач має сам відповісти на запитання «За що загинув Василь Сліпак?». А можливо, після перегляду виникне інше — чи потрібно це запитання взагалі ставити? (2018 рік)
	— Марія Сулима, журналіст видання «Україна молода».

	Це була гордість родини. І це було велике визнання для нього і для всіх нас і для України загалом. От ми, кажемо, виступив на оперній сцені Парижа – він об’їздив всі найкращі театри світу…. Для нас він був не тільки Мефістофелем чи Тореодором, для мене особисто він був таким козаком Мамаєм. Я виріс в сім’ї, де на чільній стіні квартири висів, власне, портрет козацького Мамая справжнього. Поруш стояли фотографії Шухевича і Бандери, бо тоді було заборонено категорично, під страхом смерті. І для мене Василь цим Мамаєм і став. І він на війну вже пішов з чубом, з бандурою з піснею і з кулеметом. Він не був щасливий з того, що робиться в Україні. Він мені навіть у Facebook відписував, що ми тут закінчуємо, і я зриваю це все, міняємо, бо так не можна робити.... Але він свято вірив в Україну і тому власне пішов боротися і захищати державу. І завдяки таким людям Україна живе досі. Це було під Крутами, це було, коли Мазепа повстав проти Петра І, це було під час Андрія Боголюбського, який вирізав Київ. Знаходилися українці, які раптом кидали музику, кидали академії, улюблені хобі та брали в руки зброю. (2018 рік)
	— Володимир Омелян, міністр інфраструктури України, двоюрідний брат Василя Сліпака.

	Для мене це людина, яка виконала своє призначення. Я не знаю це напевно, але я роблю такий висновок з його слів, де саме він себе почував справжнім. Можливо багатьом було приємно слухати його унікальний голос, або просто наслолоджуватись його присутністю поруч. Але чи знаємо ми, що було важливо для нього самого? Що було в нього в душі? А коли не знаємо, то не можемо і судити. Він зробив свій власний усвідомлений вибір, вибір на зустріч своїй долі. Судячи з розповідей його близьких, для нього важливі надзусилля, і саме з таким він стикнувся. Захищати країну — це надзусилля, і він вибрав ту форму, де він відчував себе собою, а не де всім іншим, здавалося б, він був ефектівніший. Для мене це приклад вибирати в своєму житті, де ми є самі собою, і в кожного це своє, і по-справжньому судить нас внутрішній голос совісті, а не суспільна думка. Бо істина говорить не мовою слів, а мовою виборів та вчинків. А тому ангельський голос Василя Сліпака продовжує лунати і зараз, форма змінилася, але це голос вже на інших планах є закликом. Бо кожен з нас також шукає та втілює своє призначення як людини, та й Україну ще не врятовано. (2018 рік)
	— Олег Місяк, викладач філософської школи Міжнародної культурної асоціації «Новий акрополь».

	Він не націоналіст, я цього слова не буду вживати, але він так любив Україну, що він уже змалечку якось відчував, що це його життя і смерть. Я хочу вам сказати, що він совісна людина. Коли почалася війна на Сході, то він мусів подумати, чому він співає не в Києві, не у Львові, не в Одесі. Чому він співає у Парижі? У нього заговорила совість. Він приїжджає до нас на Майдан, на Майдан Європейський. Я його бачив здалеку, я не підійшов до нього, бо я не придав цьому такого значення. Але мені казали львів’яни: ото дивися, він у Франції співає. Я, чесно кажучи, тоді цього всього не знав, бо займався рухівськими справами й проголошував Україну. Ви не забувайте, що ні в Росії, ні в Німеччині, ні в Італії, ні у Франції не було ніде в оперному театрі такого Мефістофеля. Як Василь із України. Приїжджали всі – диригенти, всі режисери оперних вистав – дивитися на Василя, на Василевого Мефістофеля. І Бог сказав (це Гете написав) Мефістофелеві: «Ти можеш його спокусити, спокуси його, щоб він сказав: «Хвилино, зупинись!» І Мефістофель – це символ зла. Але у самого Гете, і у великих мислячих людей. Ми повинні знати, що, якщо нема зла, то нема й добра, якщо нема чорта, то нема Бога. Ми повинні це розуміти, що це величезна філософія. Це відбиток у поведінці цієї великої людини. І коли буде пам’ятник, я весь час це буду казати, що там елементи Мефістофеля повинні бути зауважені, бо він в опері, і це вся Європа приїжджала подивитися на нього. Але я міг би запитатися і тоді, і тепер: чому влада України не відкликала його, коли він перший раз приїхав, одягнув шолом і взяв кулемет? Він же вернувся в Париж. Він би міг там залишитися, коли б влада України, наша тодішня, а вона й теперішня, вона повинна була зрозуміти. Але влада України не думає так, як думає, наприклад, влада Ізраїлю – тисячу арабів віддала за одного капрала. У нас такого мислення нема, коли дозволяють собі. Навіть ті, що роблять «МІФ» питати мене: «А чи не надаремно?» І він загинув не надаремно! Він – приклад для нас. І не тільки для нас. Я пишаюся тим, що я українець, тому що на моєму житті у моїх очах я його бачив. Була людина, яка світову славу мала. Раптом кидає все і йде умирати. Другий раз, коли він пішов на Схід, він безперечно знав, він ризикував. Я не вірю, що це було навмисно, але я не можу сьогодні, ніхто з нас, питатись, нема кого спитатися, як там все це було точно, але я знаю, що він просто смерті не боявся, бо він, як велика людина, вже знав, що він переступив, його уже жодна смерть не може знищити. Йому було байдуже – є він, чи нема його. Йому важливо, щоб була Україна! Я переконаний, що серед нас є і росіяни, які схиляють голову перед таким чоловіком, бо перед такою людиною мусить схилити голову кожна нація. У тому й сила наша. А коли він повернувся до Парижа, то побачив, що та Європа, яка його мистецтво підносить до неба, вона фактично не знає його душі, бо його душа – це Україна. У пам’ятнику має бути відображена пісенність наша і образ Мефістофеля, з яким Бог розмовляє, але це образ не чорта, а такого непокірного, абсолютно всесвітньої слави людини, яка має бути. І разом з тим, має бути велика простота. Ми маємо вчитися у нього, як жити! (2018 рік)
	— Дмитро Павличко, український поет, перекладач, літературний критик, громадсько-політичний діяч, Герой України.

	«І розплинуся в Тобі я, і вічно житиму в Тобі, відвічна Україно, могутня і соборна!…», – молитовні слова, які у мить героїчного відходу до вічности зринули з вуст Василя Сліпака-«Міфа». Це були кров’ю писані слова із Молитви українського націоналіста, з якими «Міф» влився в лави «Небесного воїнства», залишивши нам взірець мужности і гідности. Це ті слова, з якими боролись і продовжують битись вже кілька поколінь Українських Героїв. Вони, ці слова, кілька днів, після перегляду однойменного фільму Леоніда Кантера та Івана Яснія, не полишали мене. А згодом, в одну ніч переросли у пісню… Терпку, надривну, але звитяжну… Про Конкістадора… Чомусь, саме в такому образі гордого завойовника і воїна уявлявся мені Василь. А ще, перед очима, зринали кадри із виконання ним фрагменту арії тореадора з опери «Кармен», яку «Міф» виконував, виїжджаючи на розвідку із побратимами-добровольцями. «Тореадор – друг і брат солдату», «тореадор – це і конкістадор»… Так народилась Присвята! Присвята, в першу чергу, Василеві Сліпаку, а в його образі – усім, НАШИМ… Тим, хто у піднебессі, хто вже не повернеться зі своєї, з нашої війни, за кого молимось і продовжуємо боротись ми, сущі…(2018 рік)
	— Олег Вітвіцький, український педагог, публіцист, історик, громадський діяч, м.Тернопіль.

	Один раз в житті я чула голос Василя Сліпака в телефонну трубку. Ми говорили про спільний благодійний захід в Києві на прохання української громади з Парижа. Домовились, що по приїзду його з фронту реалізуємо ініціативу. Але Василь не приїхав, а невдовзі в ЗМІ повідомили про загибель Героя. Але я вірю, що колись ми з Народна філармонія - "The Folk Philharmony" присвятимо йому концерт в сквері його імені. (2018 рік)
	— Руслана Лоцман, заслужена артистка України, кандидат наук, викладач кафедри теорії та методики постановки голосу Інституту мистецтв НПУ імені М. Драгоманова.

	Чотири роки тому на цих східцях Василь Сліпак, український баритон, мій дорогий друг, ще з трьома друзями і мною дали перший концерт, покликаний допомогти українським сиротам. Минуло чотири роки, але ситуація не змінилася. Як і чотири роки тому, я стою перед вами, аби розповісти про Україну, таку дорогу Василеві. Настільки дорогу, що він віддав за неї своє життя, ставши на оборону свого народу. (2018 рік)
	— Тьєрі де Марклє, оперний співак (тенор), Париж (Франція).

	Амбіційний, харизматичний, максималіст по духу, він віддавався музиці до останку. На сцені уся увага була прикута саме до нього — він зачаровував своєю зовнішністю, обволікав міццю свого голосу та захоплював своєю акторською грою. Хоча, яка гра! Він проживав кожну роль, проживав свою музику! Василь своїм могутнім голосом крикнув так, аби його почув увесь світ! Якщо оперний співак бере зброю, і безліч інших непрофесійних або взагалі не-воїнів чинять так само… То те, що відбувається на Сході України – ігнорувати, не помічати, не пам’ятати – неможливо. (2018 рік)
	— Тетяна Ріхтер, поетеса, м.Житомир.

	Доброволець для мене це оперний співак Василь Сліпак, який попри те, що все своє життя був співаком, але загинув Воїном. (2018 рік)
	— Сергій Якимчук, м.Тернопіль.

	Цей надзвичайний, фатальний поворот у долі Василя Сліпака викликає безліч болючих, гострих і навіть суперечливих запитань. За що ж пішов воювати Василь? За що загинув від кулі снайпера? Може, фанатизм здолав Василя? І це малоймовірно, бо ж перед нами не пересічний обиватель, який легко піддається нав'язливим ідеям, а людина мистецтва, сцени, якій не потрібно заповнювати своє життя уявною ідеєю. Однак, саме мистецтво, та безмежна музика, яка відрикиває інші, таємні горизонти, могла вплинути на світовідчуття Василя. І про це він міг навіть не здогадуватися, не усвідомлювати цього впливу до тих пір, поки доля не кинула йому виклик. Його театральна поведінка під час мітингів, публічних виступів може говорити про те, що Василь міг перебувати в абсолютно іншому просторі, сприймаючи події інакше, занурившись у власне «Я», в ту небесну Україну, чиє право на життя він буде відстоювати до самої смерті. Але голос, потужний голос, що звучав у окопах, де замість оркестру завивають кулі і гуркочуть вибухи, нібито оскаржував реалії війни, виходячи далеко за їх межі. Він не міг вчинити інакше, бо в цьому пориві героїзму знайшов самість, тобто самого себе. У багатьох речах Василь Сліпак так і залишиться таємницею. І як би ми не намагалися зрозуміти цю людину, розкрити лик міфу, незбагненність буде переслідувати нас. Адже міф – це не казка, не вигадка, не брехня, міф може бути більш реальним, ніж те, що ми називаємо «реальністю»… (2018 рік)
	— Андрій Головенко, м.Суми.

	Захворів баритон. Концерту, певно, не буде, думаю. А Микола Кацал, тодішній засновник «Дударика» каже: «Концерт буде! Буде співати Сліпак!» — «Як Сліпак, контртенор, котрий співає жіночим голосом, буде співати баритоновим голосом? Це неможливо!» – «Прийдіть, послухаємо!» — Поділися спогадами Іван Юзюк. (2018 р.)
	— Іван Юзюк, український диригент, народний артист України, професор Львівської національної музичної академії імені М.Лисенка.

	Нещодавно ми ходили на фільм про Василя Сліпака «МІФ». Я Васю знала, не скажу, що ми дуже дружили, але деколи пили каву спільно в одному товаристві у консерваторії. І чесно — для мене був шок, коли я дізналася, що Вася пішов у АТО. Я знала його по спільних волонтерських роботах, коли він приїжджав із Франції як волонтер, привозив речі для фронту. Ви знаєте, багато волонтерів потім залишаються і йдуть воювати. Але скільки ж він міг ще наспівати — стати світовою легендою, якою Україна пишалася б! Але він був безкомпромісний. У часи великих критичних іспитів безкомпромісність — це все. Ці міфи стануть більш баченими через покоління. (2018 рік)
	— Ірма Вітовська, українська акторка театру та кіно, продюсерка, громадська діячка; заслужена артистка України.

	Чи не Сліпак є тим типом «вольової людини», моделлю шопенгаверівської свободи духу, пориву до волі. Ось він – український Фауст з українською тожсамістю. Це чистої води апофеоз «українського Фауста» — волюнтаризм, аскеза посвяти, ставка на ціль «поза межами можливого», «пан чи пропав», «здобудеш Українську Державу або згинеш у боротьбі за неї…». Фатальний, безстрашний…Слухаючи арії, здається, що Василь викликав дві протилежності. Мефістофеля Сліпак грав приголомшливо, так наче щось потойбічно дике вростало, і голос просто баритонив, басував громом пришестя. Але образ іноді змагається з артистом, чи радше артист із образом. Сліпак, пак, кидає виклик Мефістофелю, приміряє його роль на сцені і злорадно у буфонаді цинізму і честолюбства регоче. Отож, Василь, як Вакула, намагається осідлати чорта, — типово архетипно. Покажіть і знайдіть ще одного воїна, чи навіть бо співака, якому б місто, захмарені вулиці аплодували навколішки, покажіть ще кілька героїв, які б після перегляду стрічки про них, провокували б на колективний потік сліз цілу країну. Василь Сліпак тому й Міф, бо це більше ніж «я такий, як усі, не треба героїзувати», це міф, який викликав емоційне збурення суспільства, додав потуги і ще один ривок вперед у впевненості, що ця війна, якщо закінчиться, то лише нашою перемогою. Одне просте правило від володаря слави, сцени, від володаря рідкісного і прекрасного голосу: «Це так мало і так багато — любити свою землю…». Всього лише — любити, всього лише померти, так швидко, так звично і так феноменально — обернути спів на постріл, життя на смерть… (2018 рік)
	— Андріана Біла, м.Київ.

	Василь Сліпак – непересічна особистість, яку знали у всьому світі. На виконання його ролі Мефістофеля в Париж їздили з усього світу подивитись, бо навіть західна преса писала, що його виконання цієї ролі було непересічним. Людина, яка мала все в Парижі: гарну роботу, світове визнання, славу, гроші – обміняла це на захист своєї історичної батьківщини. Хочемо, щоб пам’ять про нього і його приклад не замулився з часом. (2018 рік)
	— Євген Романенко, керманич та засновник етно-рок гурту TaRuta, професійний музикант, співак, гітарист, автор пісень, бард, лауреат фестивалю «Червона Рута» (2005), заслужений артист України.

	Воістину, Бог посилає поміж нас найдостойніших. Мало хто з військових відразу повірив у те, що під обстрілами і в землянках із ними чоловік із псевдо Міф — то оперний співак зі світовим ім’ям, соліст Паризької національної опери, котрий протягом 19 років проживання у Франції зробив блискучу кар’єру. Був одним із тих небагатьох вітчизняних співаків, завдяки яким світ дізнавався про українську культуру, про незрівняну красу пісенної творчості нашого народу. Зіркова круговерть виявилася безсилою стримати свого світоча–українця, коли в нього виникла потреба захищати Батьківщину. Як і кожна у всьому талановита людина, він став хорошим воїном. Інколи співав побратимам в окопах. І жодного разу не похвалився, що за кордоном був ініціатором акцій на підтримку Майдану. Втрата українського солов’я тяжким болем відізвалась у серцях його шанувальників по всьому світу. (2018 рік)
	— Леся Влашинець, журналіст видання «Волинь-нова» (Луцьк).

	Не переповісти того, наскільки близьким був мені особисто цей митець. Напевно, свого часу, як і я, поїхав не від хорошого життя на чужину з рідної землі. Його дивовижною творчістю неможливо було не захоплюватися, як і мільйони, я заслуховувалася його голосом, дивувалася його патріотизму, хисту волонтера–лідера. І пишалася, що Василь Сліпак — українець! (2018 рік)
	— Світлани Бояркевич, поетеса, м.Мадрид (Іспанія).

	Ця людина фактично обміняла свою кар’єру всесвітньо відомого оперного співака на життя, яке він віддав за свою державу Україна. (2018 рік)
	— Анна Домбровська, російська волонтерка і журналістка.

	Справляє дуже сильно враження. Мені здається, він торкається душі та ставить запитання, чи повинна людина докладати зусиль, що вона може зробити для своєї країни. Василь Сліпак зробив свій вибір і залишиться Міфом, але й цей фільм також створює міф навколо цього великого українського артиста. (2018 рік)
	— Андреас Протман, Спеціальний уповноважений з питань України в МЗС Німеччини Посол.

	Ми були з ним заочно знайомі давно, ще десь із часів Майдану. Знали один одного по іменах і голосу, але ніколи не бачились. Потім у лютому 2016 я поїхала в Париж, там як раз потрапила на акцію організовану місцевими українцями. Він, традиційно, був її лідером. Високий, кремезний з сильним голосом. Я ще тоді подумала, оце круто йому. Здавалось, що ми не перший раз бачимось, а знаємо один одного бозна стільки. Домовились як зручніше передавати гуманітарку, він мене запрошував знову в Париж, я його у Варшаву, говорили як краще організовувати акції, планували, багато сміялись і домовились літом точно зустрітися у Львові. А потім я якось вранці прокидаюся, вікриваю комп'ютер і читаю, що його вбили на війні. Спочатку, звичайно ж, надіюсь, що це неправда, що його просто з кимось переплутали. І аж потім до мене дійшло, що все. Це не фейк. Це не помилка. Це війна. Це смерть. І Василя більше немає. Перше, що зробила - купила на наступний день квиток до Львова, адже ми з ним домовлялися, що зустрінемось літом у Львові. А було ж як раз літо, і подруга його, полька, теж приїхала до Львова, і ми з нею там таки познайомились. Все так як він і обіцяв. Тільки ця зустріч із ним стала для нас останньою у житті... Його звали Василь Сліпак. Він мій друг. Я щаслива, що мала честь знати його особисто. (2018 рік)
	— Наталка Панченко, лідер Варшавського Євромайдану.

	Я не ставлю собі питання про те, чи ця смерть мала сенс, для мене вона була закономірною. Я побачив у фільмі, як він ще молодим хлопчиною виїхав із несвободи, яку уособлював Радянський Союз, до вільної Франції, і я розумів, що він буде до кінця боротися за свободу для своєї країни. Було видно, що сила його особистості його вела до того, що він обрав собі таку долю, що доля українського «Міфу» була повертатись в Україну доти, доки там триватиме війна. (2018 рік)
	— Павел Шрайбер, підприємець, м.Прага.

	Але найбільше я хотіла б подякувати Василю: навіть тоді, коли ти вже в іншому світі, ти й надалі збираєш повні зали і розповідаєш усім про Україну. (2018 рік)
	— Наталка Панченко, лідер Варшавського Євромайдану.

	Василь був талановитою, але дуже простою людиною. Людиною, яка не ставила перед собою якісь політичні задачі. Яка просто жила в своє задоволення повноцінним життям і тішила своїм талантом інших. (2018 рік)
	— Микола Княжицький, народний депутат України, голова Комітету Верховної Ради з питань культури і духовності.

	Василь був дуже співчутливою людиною, з загостреним почуттям справедливості. Тільки-но мав трохи часу — приходив сортувати, пакувати, відправляти. Сам перекладав документи для візового центру — адже ще з 2015 року ми запрошуємо дітей загиблих українських бійців відпочити влітку в українському таборі на сході Франції. За пару тижнів до своєї останньої поїздки на фронт Василь якраз їздив до містечка Розе, в якому розташований літній табір, щоб підготувати приміщення до відпочинку дітей. А буквально напередодні від’їзду у зону бойових дій відстояв дві години в черзі на вокзалі Сен-Лазар у Парижі, щоб виписати маленьким гостям з України поіменні квитки на потяг. (2018 рік)
	— Алла Лазарева, українська журналістка та перекладачка, Париж.

	Зовнішня поведінка людини лише прикриває справжні внутрішні психологічні та світоглядні метаморфози. Особливо у чоловіків. Особливо у творчих людей. Моральний свідомий вибір людини піддавати своє життя небезпеці заради Батьківщини та заради побратимів — це великий вибір. І його роблять насправді одиниці. А особливо такі, як Василь Сліпак. Василь Сліпак із позивним Міф своєю загибеллю на війні зробив так, що вдалося уникнути інших жертв в тому бою, отже, він врятував чиїсь життя. Василь Сліпак своєю творчістю, талантом та фізичною красою захоплював людей, які дізнавалися через нього про Україну. Василь Сліпак активно волонтерив і не був осторонь усіх українських заходів у Франції. Василь Сліпак воював за свою Батьківщину. І його не смерть, а в першу чергу життя — це справді великий міф. Міф, якого нам не вистачає. Міф, якого потребують школи, виші, кіноіндустрія, література, юне покоління, українське суспільство. Бо те, що герої не вмирають — це також міф. Але ми, особливо цими днями, точно знаємо, що герої справді не вмирають. І Василь Сліпак із позивним «Міф» тепер вже належить до них навічно. (2018 рік)
	— Наталка Діденко, авторка та ведуча програм «Погода» та «Погода для Донбасу» на Громадському радіо.

	Доля Василя Сліпака стала символом; символом, що пронизаний філософським змістом, символом, що спонукає задуматися. «Міф», як його називали побратими й посестри на війні (від Мефістофеля, однієї з улюблених ролей Василя), — це не просто псевдонім. Для людини мистецтва трансцендентне, духовне, і фізичне, матеріальне, часто змішані в одне нерозривне ціле. Тож і на війні Василь залишився мистцем, Міфом. Філософські, моральні відчуття змусили Василя Сліпака пожертвувати власним життям задля життя інших. (2018 рік)
	— Юрій Булка, мистецтвознавець.

	Загибель Василя Сліпака на фронті стала символічною, втіливши чи не головну трагедію війни. Найстрашніший її наслідок – людські смерті. Особливо ж боляче, коли гине правдивий цвіт нації. Згадаймо, як починалася війна. Коли тисячі професійних військових, зневаживши військову честь, порушили присягу і перейшли на бік ворога, коли професійні чиновники не могли впоратися із воєнними замовленнями, словом, коли показала себе багаторічна деморалізація армії – у стрій вступили десятки тисяч «непрофесіоналів», що взяли на себе ролі солдатів, інтендантів, лікарів, військкорів. Одним із них був Василь Сліпак. Так, сам-один він не врятував Україну; проте був серед тисяч, що не пустили ворога далі. Жертва його не марна. І взагалі, як слушно зауважив один із оповідачів, Василь був господарем свого життя і волів розпоряджатися ним по-своєму. (2018 рік)
	— Анастасія Пащенко, журналіст видання Кіно-Театр.

	Не можу зараз не згадати українського оперного співака, який хотів присвятити все своє життя класичній музиці, досяг успіху на європейських сценах, але у найважчу годину пішов боронити Україну і загинув від руки ворожого снайпера. Його ім’я ви знаєте. Це – Герой України Василь Сліпак. (2018 рік)
	— Петро Порошенко, Президент України.

	Я вперше почула Василя Сліпака 19-річним юнаком на фестивалі «Нова Одеса». Вже тоді він вирізнявся яскравим і багатогранним голосом, харизмою. Відразу було зрозуміло, що його чекає велике мистецьке майбутнє. (2018 рік)
	— Леся Олійник, музикознавець, музичний критик, журналіст; Генеральний секретар Національного комітету Міжнародної Музичної Ради (ICM)/ ЮНЕСКО (з 2002 р.), член Національного комітету України у справах ЮНЕСКО (з 1995 р.).

	Він був великий комунікатор. Володів кількома мовами, багато їздив. Мені цікаво було спостерігати, коли він приходить у нову компанію, якийсь новий театр приїздить — і він у центрі уваги. Завжди і постійно жарти, сміх, тобто він тягнув, і навіть зараз я приїжджаю і постійно зустрічаю нових цих людей. Вони, як Василь, люди, які мають вогонь. Люди, які відкриті, цікаві, діяльні. Вони, що цікаво, по-різному мали справу з Василем. Зараз це велика проблема для мене. Тому що я його знав як оперного співака, але не знав його як воїна. Він не говорив, що він воює. Він говорив, що займається якимись волонтерськими проектами. Взагалі життя Василя — це суцільні знаки, співпадіння, якісь люди — де він їх знаходив? Дуже різні! У нього було багато таких виразних динамік, змін у житті. У нас було багато дискусій, тому що він багато міг робити як волонтер, він був відомий, міг впливати на політиків і на зовсім різні середовища. І зараз з цими середовищами знайомимося, і вони мені розказують такі речі, що я ніколи не міг собі подумати, що Василь тим займався. Але він дуже так дозував інформацію, він давав тільки те, що кому треба. Тобто він з кожною людиною чи з групою людей робив якісь спеціальні речі і це було дуже, як виявилося, ефективно. Але я в одному впевнений, що якщо би він подивився на своє життя, як воно закінчилося, він так хотів, це був його свідомий вибір, це не була якась помилка, це не було якесь таке, знаєте, якась "хвороба" чи що. Це був свідомий вибір людини, він вибрав, він закінчив своє життя так, як він хотів. (2018 рік).
	— Орест Сліпак, старший брат Василя Сліпака.

	Перше, він справдив довіру. Наступне — він вливається в колектив і опановує колектив дуже швидко. Він потрапив у дуже сильну команду на той час. Усе добре, минає якийсь час, стабілізується партія. Хлопці з партії відходять, він залишається в партії. В нього лишається контртенор. Від нас він поїхав у 19 років. А ми його зустрічаємо через 5 років і збираємося разом з ним заспівати "Реквієм" Моцарта на запрошення Жана-П'єра Лоре, його тамтешнього наставника. І він має бути в ролі баса. Ми його знаємо контортенором і ще трошки підсміюємося, але вже приймаємо те, що бачимо. А з тим вже з ним ради не даси. Ось і доходить до "Туба мірум", він відкриває рот, і оцей 150-метровий римської забудови храм на 2000 місць в секунду наливається такою кількістю звуку, що ми 45 хор і 45 оркестр заледве досягали. Щоб ми розуміли, якої якості ця людина. Це є Марія Каллас, Соломія Крушельницька, Карузо, Шаляпін. Оце є цього класу. (2018 рік)
	— Дмитро Кацал, керівник Львівської державної академічної чоловічої хорової капели «Дударик», ровесник і шкільний товариш Василя Сліпака.

	Нація, яка має таких Героїв як Василь Сліпак, ніколи не буде поборена. Це нація сильних, справжніх, мужніх людей. Він хотів привернути світ до України і йому це вдалось, людина незрівнянного таланту. Ми зібралися тут за покликом серця і нам потрібно разом йти до перемоги пліч-о-пліч. (2018 рік)
	— Олег Синютка, голова Львівської ОДА.

	Коли ми бачимо сильну дію людини, яка творить країну, але іде боротися за те, щоби була держава, бо держава — це є змога мати завтрашнє майбутнє — то це більше, ніж сила, це все в одному. І ця справа, яку Василь починав — вона має продовжуватися повністю, в тому, в чому він був великим, яким захоплювався і буде захоплюватися світ. (2018 рік)
	— Андрій Москаленко, заступник міського голови Львова з питань розвитку.

	Статний, красивий, знаменитий. Як заходив у кімнату, то всі лампочки загорялися. Купа жартів, сміху, все зводилося до дуже простих… все було дуже просто і зрозуміло. Любив сюрпризи і підкидав їх, жартував. Оце реальний Василь… Він був чесним. Чесним із самим собою, і віддавався на 100% тій справі, яку робив. Чи це була опера, чи війна, чи кохана дівчина. (2018 рік)
	— Дмитро Кацал, керівник Львівської державної академічної чоловічої хорової капели «Дударик», ровесник і шкільний товариш Василя Сліпака.

	Найголовніше, що було у Василеві — це дух свободи — впертий і безмежний. Відкинувши будь-яку форму релятивізму, він був там, де і повинен був бути — зі своїми побратимами на краю свободи, яку хотіли вбити. Ні секунди не сумнівався, що потрібно іти вперед, піднімати, змагати, боротися. Отримав перемогу, що досягається наслідуванням Христа — «смертю смерть подолав», «поклав життя своє за друзів своїх», і переміг всупереч усьому, при безвиході, при неможливості перемогти. Маючи славу і визнання в благополучній Європі, пожертвував високою естетикою опери, заради християнської простоти судження, заради народної пісні, яку співав із кулеметом у руках, під високим українським небом. (2018 рік)
	— Андрій Дуда, отець церкви святого Миколая УПЦ КП у м. Львові.

	От і збігло два роки, як не стало Василя Сліпака — молодого... здорового... надзвичайно талановитого... амбітного... імпульсивного... прямолінійного... щирого добряка... щедрого... «свого в дошку»... непередбачуваного... і великого сина України... Тепер... тіло цього козака на Личаківському цвинтарі, а душа... а душа високо мабуть... і таки над Україною... Вийшов фільм МІФ... посмертна слава, яка для нього вже нічогісінько не важить ... і дехто при ній, цій славі, ще не раз погріється... Але тут дуже важливо, що на його прикладі виховуватиметься молоде покоління — цвіт нашої Нації... І лише мамі — допоки ходитиме по землі — присуджена надпечаль і біль — нелюдський біль, всю тяжкість якого, крім неї, не відчує ніхто. Дитя ж бо з матір'ю навічно пов'язане невидимою пуповиною... на цьому й тому світі.
	— Надія Козак.

	29 червня минуло 2 роки з дня загибелі в АТО відомого українського оперного співака Василя Сліпака, який, залишивши високооплачувану роботу за кордоном, одним з перших пішов захищати незалежність і територіальну цілісність нашої держави. Київ має гідно вшанувати Героя, який віддав своє життя за Україну. (2018 рік)
	— Віталій Кличко, Київський міський голова.

	Я був вражений, коли побачив цього великого, кремезного чоловіка посеред кімнати, який співав неймовірним, особливим тембром. І що мене вразило: він закінчив одну партію, і одразу почав співати іншу, іншим тембром. І я став співати разом з ним. Коли пісні співаються такою людиною і таким голосом, як у Василя, це миттєво популяризує цю пісню, цю мелодію і цю мову. Коли я вперше почув, як він співав «Ніч яка місячна» — я був шокований, мені мимоволі захотілося співати разом з ним. У нього був рідкісний тембр голосу, бас — баритон, і саме цей тембр якнайкраще підходить для відомих оперних партій, наприклад — Мефістофеля. Я також мав нагоду співати з ним партію князя Ігоря, і він повністю домінував на сцені. Окрім тембру, треба сказати, що Василь був дуже харизматичний, дуже артистичний. Тобто, не тільки голос, а й уся його поведінка робили його унікальним артистом. Тоді Василь брав участь у багатьох масових акціях у Парижі на підтримку України та української армії. Але він бачив, як розвивається політична ситуація, якою складною вона стає. Він вирішив їхати на фронт. Я намагався його зупинити, всі його друзі намагалися зупинити — але марно. Але це було його рішення, і він був людиною слова. Я також є людиною слова, і тому поважаю рішення Василя. Я маю наголосити: при цьому він ніколи не переставав бути співаком. Він і співав, і воював. І співав і воював. (2018 рік)
	— Ґійом Дюссо, соліст Паризької опери (бас), друг Василя Сліпака.

	Василь мав унікальний голос. Так, голос кожного є унікальним. Але Василь мав Україну у своєму голосі. Він містив сяйво вашого блакитного неба, і золото ваших полів. Голос вміщував усе це. І це завжди прекрасно, коли хтось передає цей світ іншій людині. І це велика втрата для України, і для світу, бо його голос більше ніколи не створить на сцені того контакту з глядачами. Але для тих, хто знав його, хто, як я мав змогу співати разом з ним… Я співала у ролі Кармен (вколи він уперше співав Ескамільйо у цій опері. Мені пощастило бути його першою Кармен!.. І, о так, це величезна втрата. Я намагалася зупинити його, разом з усіма своїми друзями, які знали Василя. Ми забрали в нього паспорт, — він просто розлютився. Ми намагалися розірвати паспорт на шматки. За місяць до того, як він вирушив у свою останню поїздку на фронт, ми були разом у Ліоні. Ми співали «Стабат Маттер» Россіні, ми тоді жили всі разом із друзями. Так, ми намагалися зробити все. Але це було сильнішим за нас. Це була доля, це було те, що він мав зробити. Неможливо спинити того, хто є настільки захоплений цим. Мені здається, я час від часу маю зв’язок з ним там, нагорі. І я кажу Василеві подумки: «Я не змогла приїхати сюди з тобою. Я приїхала зараз — для тебе». Минулого разу я була тут 29 червня 2016 року. І щоразу, коли приїжджаю до України, я відчуваю зв’язок з ним, я завжди немов знаходжу його тут. Ваші люди — прекрасні. Всі, хто долучилися до боротьби за Україну — чудові люди, це — люди честі. Той, хто є не лише солдатом — є й митцем. Була така фраза в нашій з друзями розмові, в українській церкві у Парижі: «Це була його остання партія, яку він прагнув заспівати». (2018 рік)
	— Ґоша Ковалінська, солістка Паризької опери (мецо-сопрано), подруга Василя Сліпака.

	Я дізналася про нього, на жаль, вже тоді, коли вже цей трагічний випадок стався з ним. Я вважаю, що мистецтво далеке від політики. Але це особиста свобода вибору кожної людини. Якщо він зробив такий вибір, то, напевне, щось його спонукало до того, треба просто поважати цей вибір. (2018 рік)
	— Ольга Безсмертна, солістка Віденської опери.

	Він усе залишає і приїжджає сюди, все своє життя поклавши. Думаєте, для того, щоб стати героєм в Україні? Ні! Щоб стати вічним докором українцям. Точніше тому, що від них залишилося. Тому що українців залишилося — он підіть перерахуйте. Ну і на передку ще. Все! Все інше — пардон! Нехай називаються громадянами України, нехай називаються ким завгодно — запорожцями, черкащанами, сумчанами. Але нехай не сміють говорити, що вони українці! Їм не потрібна Україна! (2018 рік)
	— Анатолій Пашинін, український та російський актор театру та кіно; знаходиться на передовій добровольцем у лавах Української добровольчої армії (УДА).

	Дійсно треба бути особливою людиною — щоб маючи такий талант, наважитися віддати своє життя на війні. (2018 рік)
	— Лариса Брюховецька, український кінокритик, кінознавець, головний редактор журналу «Кіно-Театр», член Правління Національної спілки кінематографістів України, старший викладач кафедри культурології Національного університету «Києво-Могилянська академія», керівник Центру кінематографічних студій НаУКМА.

	Василь Сліпак — герой. Він загинув за батьківщину. Тут обговорювати нічого. Фільм про нього — це спроба роздумів, чому для чоловіка, який жив за дві тисячі кілометрів від України, конфлікт на Донбасі був особистою справою. (2018 рік)
	— Леонід Канфер, журналіст.

	Як багато звичайних людей я ніколи не знав, що є він, той, хто показав ще раз, як треба любити Батьківщину і звів нанівець усі міфи. Бо цей юний хлопчина з неперевершеним голосом і є сам "Міф". Тільки після його загибелі він стане Українським Героєм, а не тільки співаком зі світовим іменем. Шана і уклін. (2018 рік)
	— Михайло Скальт, публіцист. Німеччина.

	Смерть Василя відібрала щире “Украïна понад усе!”, яке лунало всюди, куди Василь міг докричатися… Вибір імені Василя Сліпака для культурного центру це не тільки відкриття меморіальноï дошки, але і слідування його принципам. Це ім’я складно буде носити, бо в ньому анкрована безкомпромісна щира цілісна сутність Василя, його переконання та любов до украïнськоï націï. (2018 рік)
	— Діана Дольс, м.Париж (Франція).

	На фасаді нашого Культурно-інформаційного центру у Парижі з’явилась меморіальна дошка з ім’ям Героя України — соліста Паризької опери — Василя Сліпака. В цих стінах він відчував себе як вдома, ці стіни неодноразово чули його унікальний бас-баритон, його заразливий сміх, його завзяті заклики до громади. Попри всі пам’ятні церемонії, фільми та публікації, Василя страшенно не вистачає — українцям, французам, світові. Він був унікальною особистістю, у якій поєднались музичний талант та військовий героїзм. На оперній сцені — геніальний Мефістофель, на лінії фронту — «Міф», справжній ангел-боронитель. Про Василя знають і говорять усі, і будуть говорити наступні покоління. Друзі-однодумці продовжуватимуть його благородну справу. І ми пам’ятатимемо та шануватимемо. (2018 рік)
	— Павло Клімкін, міністр закордонних справ України в першому та другому урядах А.Яценюка й в уряді В.Гройсмана.

	Моє знайомство з «Міфом» було досить коротким, всього 5 днів. За ті 5 днів я навіть не набивався до нього в друзі, ми співіснували в одному бліндажі. Деякі подробиці, звичайно, запам'яталися. У чому, можливо, відмінність нашого знайомства? Так сталося, що саме у мене на руках, можна так сказати, він помер. Це, мабуть, єдине, що мене може відрізняти від інших учасників цих подій або людей, які знали Василя. Сподіваюся, що колись все це буде розглядатися академічно, можливо хтось зніме художній фільм про таку особистість. Для мене особисто він майже сакральна особистість. Я дуже хочу, щоб і в мене у місті його ім'я було закарбовано. Під час презентації фільму «Міф» я так і сказав: «Я тобі, Василю, на той світ дякую, якщо так можна сказати, бо ти врятував по суті моє життя». Чи треба було Василеві взагалі йти на війну… Я цього не вирішую. Тепер важливо шанувати його подвиг, берегти пам'ять про нього. Я хотів би, щоб на таких людях було більше зосереджено уваги. Василь Сліпак – це така величина, він міг піднімати маси, він був авторитетом і прикладом. З того, що я встиг побачити, це просто гіперпатріот. Він Герой! (2018 рік)
	— Олександр Наконечний, боєць-доброволець, що був у бою, під час якого «Міф» загинув.

	Справжній ідеаліст, який помер, захищаючи свою країну. (2018 рік)
	— Ніколас Ішервуд, бас-баритон американського походження.

	Василь мав все: любов до життя, богонатхненне самовідчуття, винятковий музичний хист, веселу іронічну вдачу, вражаючу кар'єру оперного співака, друзів, славу, визнання... Але він повернувся з Франції в Україну, щоб захистити Рідну Землю від окупантської навали... Не словом, не пожертвами, власною долею, власним життям... Саме Василь Сліпак є для багатьох уособленням колективного образу загиблого героя АТО... (2018 рік)
	— Мірко Саблич (Mirko Sablic), музичний проект, за самовизначенням у соцмережах — «іронічно-сатиричне рефлектування у пісенні формі подій Окупаційної війни».

	Незрозумілі для багатьох колег із музичного цеху вчинки Василя Сліпака були породжені надією. Своїми ідеалістичними поглядами він відверто ділився в телеінтерв’ю: акцентував на революційних змінах задля наступних поколінь. Вірив у це щиро. І робив максимально чесно. У його патріотичній пасіонарності не було ані награності, ані сліпого випадку. Лише закономірність. Надто коли згадати, що Василева юність випала на добу національного відродження, що не могло не сформувати його світоглядних засад. На позір – нічого такого показного чи пафосного. Але коли довелося, то був свідомим свого вибору. (2018 рік)
	— Надія Слободян, журналіст української інтернет-газети «Zbruč».

	Коли я його почула вперше, то зрозуміла, що він має рідкісний голос. Щось особливого: такий широкий діапазон від контртенора до баритона! Але складність полягала в тому, що цього хлопця треба було вчити співати двома голосами. Я всіх запевняла, що то щось несамовите! Не можна було знехтувати жодною із голосових частин. Василь мав вибір: навчатися одним голосом до повного дозрівання другого. Але взявся виконувати дві програми, бо прагнув знати, який його голос істинний. Був дуже цілеспрямований. Він відзначався якоюсь артистичною зичливістю, бажанням вчитися і красою. Знав, що робить. Пригадую його якимсь таким, який жадає. Він хотів! У нього світилися очі! Гарна, чиста дитина. Запам’ятала його ввічливим, елегантно вбраним. У кожній кишенці маринарки мав картки із словами: вивчав чужоземні мови – італійську, англійську, німецьку, французьку, щоб вільно чутися, коли їздив на Захід. Був наполегливий. А ще мав розписаний день погодинно. Так мама його навчила. Дуже розумний був хлопець, він з півслова все схоплював. Я не знала про його рішення їхати на фронт. Як і не знала, що його неможливо переконати. Якби він мене спитав, чи їхати на війну, я б відрадила. Сказала б йому: «Василю, бійся Бога, то не для тебе. Ти – вибраний з вибраних! Ти тут потрібний! Ти як тут заспіваєш, то на фронті буде чути». Такий цінний для нашої української культури родився хлопець, якого вже не буде більше! (2018 рік)
	— Марія Байко, українська співачка-сопрано. Народна артистка України, професор кафедри академічного співу у Львівській музичній академії імені Миколи Лисенка.

	Він любив світ, любив людей, і віддавав цю любов до кінця. Таким він залишився навіть для тих, хто його мало знав. З військовими побратимами чи просто друзями – адже це особлива риса Василя. Напевно, з цією рисою він завжди перемагав. На жаль, у своєму останньому смертельному бою він не переміг, але Україна переможе точно. (2018 рік)
	— Володимир Омелян, міністр інфраструктури України в уряді Володимира Гройсмана, двоюрідний брат В.Сліпака.

	У Водяному він висів у нашій хаті, але я думав тоді - дядько і дядько, що з нього візьмеш... Куди заступав? Здається,лише стояв черговим у нас на балконі з тепловізором. На позиції його не пускали особливо. І після його смерті багато хто з підрозділу обурювався тим, що його "пустили" в атаку. Мовляв, без досвіду була людина, ай-яй-яй, як можна було, вбили! Але, як на мене, це був його вибір. Не міг він завжди сидіти позаду. (2018 рік)
	— Ігор Слайко (позивний Сивий), доброволець.

	Познайомилися ми на дачах. Я навіть не знала, хто він. Робили фотки, сміялися, розмовляли. І все так просто було, без пафосу… Тому коли я дізналася, що він оперний співак, ще й відомий - я дуже здивувалась. Мене вразила його відкритість і щирість. Він казав, що його дуже тягне додому, в Україну. Казав що сумує дуже за Батьківщиною. Я питала його про сім'ю, про те, чому він не одружиться - бо ж він старший. Він сміявся. Від спогадів про нього усмішка і тепло всередині. Він був хорошою людиною, відкритою, навіть трохи мені нагадував дитину - добру і чисту. (2018 рік)
	— Катерина Зелена, доброволець.

	З Василем Сліпаком познайомилась на акціях Євромайдану в Парижі у 2014. Ніби живий Велетень – і голос, і енергетика. Коли за рік була перформативна читка Майдан Інферно французькою – по його реакції зрозуміла – воно, вдалося, бо камертон. І потім коли пішов на фронт, всі новини перевіряла за його сторінкою – бо знала – там правда, бо він камертон. І коли дізналася про снайпера, накрило жахливо. Здавалося, він же велетень... Потім зрозуміла, що треба писати. І вийшла "Отвєтка" – про нашу гібридність. Його там немає, але він є – бо камертон. (2018 рік)
	— Неда Неждана, українська поетеса, драматург, культуролог, арт-критик, перекладач, журналістка. Науковий співробітник Центру театрального мистецтва імені Леся Курбаса, куратор драматургічних проектів. Голова Конфедерації драматургів України.

	Василь не був святим, але він був справжнім. (2018 рік)
	— Ґійом Дюссо, оперний співак, Париж.

	Тоді я шукав такий незвичний голос, а знайомство з Василем і стало відкриттям молодого таланту, який вразив усіх слухачів чудовим неповторним контртенором. Колись я був в консерваторії і біля класу почув дивовжний спів високого хлопця. Я довго не думав, а одразу сказав, що маю один особливий твір, віддав ноти Василю і він сам розібрався в них, адже мав добре виховання і освіту. За місяц він вже співав. (2018 рік)
	— Олександр Козаренко, український композитор, піаніст, музикознавець.

	Він не міг радіти життю і насолоджуватись тим, що має. Адже страждав його народ. Жертовність в ім’я добра інших — таким був Василь. Саме тому про цього чоловіка, люди мають знати, бо він — це совість України, гордість нації та приклад для кожного з нас. Він був наївним романтиком та ідеалістом, який вірив у чисту війну. Для мене він був великою талановитою дитиною з полум'яним серцем патріота та тендітною душею. Він часто звертався за допомогою для тих чи інших хлопців. Та були такі потреби, які дивували мене. І я розуміла, що його намагаються "розвести" та використати, але він не помічав цього. Для Василя побратими та їх потреби були найважливіші. Він був особливий, завжди, не такий як всі. Я розуміла, що це Герой епохи живих. У нас заведено, що люди стають відомими після смерті, проте Василь був іншим. Уже на той час, він був Героєм. Живим історичним персонажем. Коли Василь загинув, після дикої туги та розпачу я зрозуміла, що це його доля. Надто він був радикальний, надто правильний. Чим більше тривала боротьба, тим більше він втягувався у неї і вже не міг довго перебувати в мирній Франції із проросійським оточенням. Василь не намагався вести якісь перемовини з політиками. Він не любив взагалі політиків та й сторонився цих людей. Хоча до цього часу, мені не дає спокою одне питання. Хто і чому йому дозволив піти в бій? Адже Міф був геть необізнаний. Його вів тільки патріотизм і любов до України? Як так можна? Він їм довіряв, вважав їх професіоналами, а вони просто використали його і підставили під кулі. Кинути Василя в бій було дуже безвідповідальним кроком, адже всі знали і розуміли, що він абсолютно не готовий, як бойова одиниця. Проте, як ціль – саме раз. Ця бездумність та безвідповідальність побратимів і наївність самого Василя - коштувала йому життя. "Міф" дивився на людей і не розумів байдужості оточуючих до долі країни. Василь був просто неймовірно щирий і добрий, він хвилювався за всіх, хто страждав від рук московських окупантів. Саме в цьому вся сутність і жертовність Василя – допомагати всіма силами в ім'я України. Цим він жив, за це загинув. (2019 рік)
	— Ореста Бріт, волонтер.

	Найбільшим бажанням було б відкривати концертний виступ артиста тут, в Греції. Проте, зараз через цей фільм люди у світі дізнаються про Василя Сліпака-воїна, який покинув сцену, щоб боронити Вітчизну. І якого, на жаль, вже немає серед живих. Важливо, що через його історію світ дізнається й про історію гордої та безстрашної країни – України. Яка протягом п’яти років поспіль змушена відстоювати сам факт свого існування як незалежної держави. (2019 рік)
	— Серій Шутенко, український дипломат. Надзвичайний і Повноважний Посол України в Греції.

	Ми поминаємо не просто Героя України, символа нації, ми поминаємо українця, який продемонстрував, який сильний український народ. Василь Сліпак віддав життя за майбутнє України як незалежної, європейської держави, і ми мусимо зробити все, щоб ця мрія здійснилася. Низький уклін батькам Василя Сліпака, за те, що виховали великого сина свого народу, на прикладі якого виховуватимуться покоління українців. (2019 рік)
	— Петро Порошенко, 5-й Президент України.

	Із першої хвилини ми розпізнали, відчули один одного як людей слова та дії. Ні він, ні я ніколи не були надміру делікатними, обоє із сильними характерами. До війни то була неймовірно радісна людина. Він привносив веселощі, хоч би де з’являвся. Почалася війна, і та радість згасла. Його зв’язок з Україною був сильнішим, ніж він сам думав. Україна була найбільшою вірністю його життя. Він або любить, або ні. Або приймає, або відкидає. Це людина дії. Мені не виходить казати про Василя в минулому часі. Він завжди поряд. Василь відчував себе зобов’язаним гуртувати українців Франції. Схоже, цю свою роль лідера він утримує й нині, через три роки після загибелі. Тільки-но щось відбувається в українців, завжди мова про Василя. Це був ніби й звичайний хлопець, але він мав у собі щось унікальне, що робило його ні на кого не схожим. На нього можна було покластися на 100%. У житті небагато таких надійних людей! Якщо він каже «так», то це ніколи не означає «можливо». Заради друзів він був здатен пожертвувати кар’єрою. У моїй пам’яті Василь залишився не бійцем, не героєм, а рідною душею, чутливим, добрим, справедливим, щедрим, унікальним та ні на кого не схожим. (2019 рік)
	— Ґійом Дюссо, французький оперний співак.

	У травні 2015 року добровольцем пішов на війну українець Василь Сліпак, 20 грудня 1974 року народження, всесвітньо відомий український оперний співак, соліст Паризької національної опери, волонтер, учасник Революції гідності та бойових дій на сході України (позивний «Міф»). Загинув у бою від кулі снайпера у 41 рік. Герой Ураїни, кавалер орденів за «Мужність» І ст. і «Золота Зірка». А міг стати нашим — українським Президентом. (2019 рік)
	— Григорій Омельченко, Герой України, почесний голова Спілки офіцерів України, народний депутат України IІ-VІ скликань, генерал-лейтенант; Петро Костюк, голова Львівської обласної організації СОУ, полковник; Євген Лупаков, почесний голова СОУ, народний депутат України II-го скликання, капітан 1-го рангу; Микола Селюк, полковник. Колективне звернення офіцерів-ветеранів до Президента України В.Зеленського.

	Я певен, що мій брат дуже би пишався бути поруч із такими іменами, бути четвертим серед них.(Мазепа, Петлюра, Бандера). Василь дивиться з неба та він посеред нас сьогодні. Ми століттями обороняємося на власній землі від різних окупантів. Бути українцем - небезпечно, загрозливо, інколи - смертельно. Якщо ж ти хочеш очолити рух за Україну, ти отримуєш чорну мітку від усіх сусідів. Ми були «мазепинцями», тому що боролися за Україну, були петлюрівцями, бо боролися за Україну, стали та досі є бандерівцями, тому що боролися за Україну. І я більш ніж впевнений, що ми переможемо у цій україно-російській битві. (2019 рік)
	— Володимир Омелян, міністр інфраструктури України в уряді Володимира Гройсмана.

	Він був дуже харизматичним – це класичний приклад пасіонарія. Яскрава зовнішність, голос, виразність… Він був одним із тих, хто організовував протести проти продажу «Містралів» РФ. Завжди був у центрі. Василь – унікальний випадок. Його, здається, любили всі. Ми познайомилися, коли приїхали виступати в Українському культурному центрі з Бабкіною та Померанцевим. Він підійшов познайомитися, став передавати вітання спільним знайомим… потім виявилося, що він слухав нашу музику, добре її знав. Василь був дуже освічений, але досить простий у спілкуванні. Згодом він мені писав, коли я отримала призначення на роботу в посольстві та збиралася їхати в Париж працювати. Повідомив, що почався «великий кіпіш», і що він намагається заспокоїти людей, які тривожаться тим, що я маю приїхати. Було дивно, що він за мене заступається, адже ми майже не були знайомі. Для мене було важливо відчути його підтримку. (2019 рік)
	— Ірена Карпа, українська письменниця, співачка, журналістка, телеведуча. З жовтня 2015 року — перший секретар з питань культури посольства України у Франції. Член Українського ПЕН.

	Людина, яка, на мою думку, є новою постаттю в протистоянні російській агресії. (2019 рік)
	— Володимир В'ятрович, український історик, публіцист, дослідник історії визвольного руху. Голова вченої ради Центру досліджень визвольного руху, директор Архіву СБУ (2008–2010), з 2014 — директор Українського інституту національної пам'яті.

	Перервав свою блискучу кар'єру бас-баритону в Європі та повернувся в Україну для боротьби проти російських найманців на Донбасі, де загинув від ворожої пулі. Його друзі, вчителі, музиканти, товариші по зброї можуть нескінченно сперечатися, чому ніхто з них не переконав його, що його неповторний голос, світова відомість та авторитет у Франції та Європі - є неоцінимим скарбом для України, який тепер назавжди загублений. Сліпак вибрав власну унікальну долю — він не міг не бути там, де вирішується майбутнє України.
	— Сандра Калнієте, депутат Європейського парламенту.

	Розповім історію людини, для якої бути почутим стало сенсом життя. Адже цей чоловік мав божественний голос. Його називали одним з найкращих баритонів і контратенорів усього світу. Його голос звучав у Карнегі-холі в Нью-Йорку, в Соборі Нотр-Дам та Гранд-опері у Парижі. Кожен з вас міг би особисто почути його неймовірний спів. Але є річ, яка не дозволить вам цього зробити. Вона виглядає так — 12,7 міліметра, які не просто зупинили його кар’єру. Вони зупинили його життя. До речі, ось це коштує 10 доларів. І, на жаль, сьогодні на нашій планеті це і є вартість людського життя. Таких історій тисячі. Таких куль – мільйони. Ласкаво просимо у 21 сторіччя – вік можливостей, де замість бути почутим у вас є можливість бути вбитим. Людину, про яку я зараз розповів звали Василь Сліпак. Це українець, соліст Паризької національної опери, який загинув на Донбасі, захищаючи Україну від російської агресії.
	— Зеленський Володимир Олександрович, український державний діяч, політик, шоумен, актор, комік, режисер, продюсер та сценарист, шостий Президент України з 20 травня 2019 року.

	Ми сьогодні, перш за все, вшановуємо пам’ять Героя України, видатного оперного співака Василя Сліпака. Ми беремо приклад з великого українця, який поклав своє життя за Україну, за її волю, свободу та народ. Це настільки потужна постать, що ми зобов’язані пам’ятати, шанувати і примножувати його працю. (2019 рік)
	— Іван Собко, заступник голови Львівської обласної державної адміністрації.

	Для мене особисто зараз відбувається друге повернення до опери «Алкід», яке я тісно пов’язую із іменем Василя Сліпака. Саме тоді, на початку 1990-х, він заявив про себе як блискучий контратенор, який володів дуже хорошим тонким, чистим голосом, на який ми звернули увагу, коли він готував кантату Олександра Козаренка «П’єро мертвопетлює» на слова Михайля Семенка. Тоді також зауважили, що він може бути блискучим Алкідом. Згодом Василь навіть співав кілька арій у концертних виконаннях опери. Алкід — сильна, вольова людина, юнак, який в зрілості став Гераклом. І, власне, Василь в зрілості теж став Гераклом, «Міфом», що для мене є тотожним. Це людина, наділена надзвичайною волею і силою. Це наш міф про Геракла! (2019 рік)
	— Володимир Сивохіп, генеральний директор Львівської національної філармонії.

	Нація, яка має таких Героїв як Василь Сліпак, ніколи не буде поборена. Це нація сильних, справжніх, мужніх людей. Він хотів привернути світ до України і йому це вдалось, людина незрівнянного таланту. Світла пам‘ять видатному українцю, воїну, артисту! (2019 рік)
	— Олег Синютка, народний депутат від «Європейської Солідарності».

	Я спеціально зробив аранжування для неї («Вирушали хлопці»). Я хотів, щоб ця пісня була такою ж сильною, як і він! Для мене він з нами... завжди! Ми багато говорили про Україну! У нас обох однакова пристрасть і любов до музики, свободи та найкращого для України... Василь був ангелом по життю! Як баритон, як співак, він був, дуже талановитим! У нього було все, і харизма теж. (2019 рік)
	— Поль Манондіз, французько-український співак.

	Вокалісти часто жертвують заради своєї кар’єри всім, а Василь Сліпак пожертвував кар’єрою, собою, своїм життям заради України. (2019 рік)
	— Інна Федорій, володарка Гран-прі ІІ Міжнародного конкурсу молодих вокалістів імені Василя Сліпака.

	Одна зустріч, яка назавжди відбилась на моєму серці. Наші шляхи перетнулися у місті високих нот — ми з синами приїхали в Париж з концертом. На сцені ми виконували «Смерекову хату», а в коридорі підтримкою лунав чийсь потужний баритон. Це голос, який заряджав простір навколо і кожного, хто чув його. Я тоді ще не знав, що це був голос Василя Сліпака. Ми познайомились вже після концерту, це була наша перша, але ми ще тоді не знали, що остання зустріч. Далі спілкування з Василем продовжили мої сини Павло Дворський i Дворський В'ячеслав з Єгор Подкидишев і нашими друзями, він поділився наміром повернутись в Україну на передову, захищати свою землю. Ця незабутня зустріч,спів українських пісень протягом всієї ночі далеко від рідного дому, обмін творчим та патріотичним натхненням назавжди змінили нас. Велика честь —знати Василя особисто, а ще більша — мати такого творчого і національного побратима. 29 червня 2016 року, Дебальцеве, ворожий снайпер вбив одного з найвеличніших Українців. 29 червня 2016 року, кожен куток світу, померла частинка душі кожного, хто любив і поважав Василя Сліпака. Ми будемо берегти пам’ять про Тебе, Титане Української Нації! (2020 рік)
	— Павло Дворський, український естрадний співак (тенор) і композитор. Народний артист України. Лауреат премій і фестивалів. Почесний громадянин міста Чернівці.

	Можливо, багатьом не зрозуміло, що відомий оперний співак пішов на війну. Але це треба було знати Василя ближче! Для нас всіх це було зрозуміло, тому що Василь був патріотом і достатньо було подивитися, як він підтримував Майдан, а потім українських бійців. Це було логічно, що він пішов воювати. На жаль, загибель таких людей — це велика втрата для нас і для України. Десь у 1985 році брат Орест привів Василя до нас у «Дударик». Він був скромним хлопцем, але за короткий час з’ясувалося, що він дуже талановитий, любить співати і дуже музичний, компанійський, веселий, правильний і став дуже швидко авторитетом серед хлопців. Ми всі його дуже любили. Василь підростав і пішов у мистецтво. Завдяки своїй працелюбності і цілеспрямованості опинився у Паризькій опері, а це вже про щось говорить. (2020 рік)
	— Олег Душенко, учасник капели «Дударик».

	Не міг оминути образу геніального оперного соліста Василя Сліпака, який відійшов із життя замолоду, проте встиг проявити свій могутній талант і лишитися для України й музичної культури Європи в безсмерті. В одній харизматичній постаті сходиться два виклики долі, абсолютно протилежні за наслідками при здійсненні. З одного боку — геніальний співочий талант, уже сформований у видатній творчій особистості, й ця особистість становить велику мистецьку цінність для культури України, Франції, Європи… Їй відкрита дорога в славне майбутнє. Лише живи, трудись, тріумфально ступай сценами оперних театрів світу. Водночас ідеться про незламного, свідомого українського патріота, пройнятого глибоким гнівом проти окупанта — російського агресора, що на сході України окупував землі, без перерви веде війну, де щодня гинуть українські воїни-захисники. То як Василеві Сліпакові розв’язати цю грізну альтернативу? Чи втішатися славою під грім оплесків? Чи стати в лави захисників рідної Вітчизни, так жорстоко, дикунськи зраненої російськими напасниками? Куля снайпера розв’язує… Василь Сліпак гине на фронті з кулеметом у руках, як воїн. Трагедія! Страшна, непоправна втрата! Для родини, для світової культури… Аж таким чином зійшлися воєдино в унікальній духовній іпостасі мистецький геній і нездоланний патріот. (2020 рік)
	— Левко́ Рі́зник, український письменник, ґрунтознавець, громадський діяч, член Національної спілки письменників України з 1978 року.

	Справді прекрасний і видатний співак, з абсолютно унікальним і неповторним голосом, мій друг Василь Сліпак, на превеликий жаль, уже не з нами! Він був для мене основним українцем. Василь долучав мене постійно не тільки до української культури, а й до всього, що пов’язувало його з батьківщиною. Він дуже багато робив у Франції для популяризації України та її музики. Фактично, завдяки Василю Сліпаку в Європу повернувся «Алкід» Бортнянського. 15—20 років тому він загітував відомого французького диригента Жана П’єра Лоре, і вони поїхали у Львів, знайшли гроші, привезли з собою студію і записали там «Алкіда», ще й випустили диск цієї опери Бортнянського. Це була сенсація — рівень Моцарта без перебільшення! (2020 рік)
	— Ніколя Кроз, всесвітньо відомий французький диригент, засновник, головний диригент і художній керівник оркестру «Нова Європа».

	Василь об’єднував всі ланки імміграції та всі покоління. Він був вражаючим, яскравим, сонячним. (2020 рік)
	— Наталі Хрін, активістка української громади, Париж.

	Часто згадую початок нашої волонтерської співпраці. Це було наприкінці листопада 2014 року. До мене на склад привезли купу речей для українських воїнів. Приїхала фура з Украіни. Я вже бачила Василя раніше – на різних маніфестаціях, заходах, присвячених Україні, але співпрацювали ми вперше. Він зайшов на склад, гукнув: «Слава Україні!!!» І було враження, що люди навіть через три квартали відповіли: «Героям Слава!» Василь спитав: «Що мушу робити?» А хвилин через 15 вже керував процесом. (2020 рік)
	— Юлія Єфремова, волонтерка, Париж.

	Той друг був єдиним, в кого вірила, як в себе. От думаю, як так сталося, що він, людина мені не близька, був поруч саме в той, найстрашніший момент? У мене були набагато ближчі друзі, ніж він... Але в найгірший час поряд опинився саме він. Сама не розумію... Вилила на нього весь свій біль... Він умів слухати.(2020 рік)
	— Cвітлана Бершадська, волонтерка, Париж.

	Окрім нескінченної енергії і оперного таланту, в Василеві мене дуже приваблювала одна риса характеру. я усвідомив, що патріотизм Василя базувався, в першу чергу, на свідомості і правді, якою б болючою вона не була. Це робило його одночасно дуже прогресивною людиною. Наділяло тією рисою, що притаманна здебільшого глибоким і свідомим особистостям, якою він, безперечно, завжди був. Мені здається, що жага до правди і прагнення бачити всіх українців сучасними та свідомими були його головним лейтмотивом як на фронті, так і в мирному житті.(2020 рік)
	— Юра Леута, режисер, Париж.

	Ми познайомилися, і аж після того, як він сказав, що працює в Опері, я усвідомив, що це той самий Василь Сліпак, про якого мені розповідали. Він жартував, розповідав різні маленькі смішні історії, які з ним траплялися. Впали в очі його відкритість і заразом скромність у спілкуванні з іншими. Під час репетицій Василь прямо висловлювався, коли йому щось не подобалося, і пропонував інші варіанти. Мені це у ньому тоді сподобалось: що він чітко знає, чого хоче, впевнено до цього йде та не вагається висловити свою думку, залишаючись цілковито коректним. (2020 рік)
	— Іван Кшивняк, музикант, Париж.

	Він любив отак ніби жартома, але перевірити, наскільки людина є або залишається своєю. З чужими він жартував, але не розкривався. Довіряв не кожному. Василь був справедливим, вмів відрізати раз і назавжди того, кого більше не хотів бачити, а також був він дуже скромним, попри свій талант та популярність. (2020 рік)
	— Андрій Василик, волонтер, Париж.

	Василь був принциповим і небайдужим, завжди готовим допомогти. Коли виникали потреби в моїх підопічних, першим ділом, саме він мені пояснював, що то таке, де це можна взяти, якої якості... Він був справжнім і чесним, в першу чергу перед самим собою. Україна була для нього дійсно понад усе. Це Людина, на яку завжди можна було розраховувати і довіритись, а його енергія та любов до Украіни мали здатність передаватися іншим людям. (2020 рік)
	— Ольга Яблонська, волонтерка, Париж.

	Остання зустріч, яка остаточно нас зблизила, був виступ Василя в Бордо з оперою «Кармен». Василь завчасно зв’язався з бордовською діаспорою і запросив усіх на показ безкоштовно, для чого виділив цілий ряд. Оскільки українські бордовчани досить дружні і згуртовані, вони зорганізувались, прийшли і зайняли запропонований їм ряд. Після виступу Василь не пішов відпочивати, а підійшов до українців, познайомився. Василь поважав усіх і кожного, бачив в людях найкраще, прагнув до абсолютної дружби і взаємопідтримки.(2020 рік)
	— Світлана Дудка, активістка громади, Париж.

	Легенди не вмирають. А це наша легенда, яку ми маємо пам'ятати і розказувати всім наступним поколінням! Ця особа співставна з Гераклом та Орфеєм в одному лиці, навіть ще крутіша — бо Василь існував точно і ми його сучасники! (2021 рік)
	— Єрмоленко Андрій, художник, автор пам'ятної монети «Василь Сліпак».

	Я познайомилася з Василем, коли навчалася на 1 курсі Львівської консерваторії. Тоді у нього голос був дуже рідкісний, як для хлопця. Це було надзвичайно, бо співав він насправді дуже високо. Мабуть, не кожна представниця жіночого сопрано могла такі високі ноти взяти! Беззаперечно! Василь Сліпак – це справжній феномен у чоловічому вокалі. Тому, аж ніяк не дивно, що його голосом почали цікавитись поза межами України, а зокрема, і у Європі... Тоді він отримав пропозицію та й поїхав собі. Але, знаєте, всупереч цьому, він завжди був відданий Україні. А ще, він завжди з теплом говорив про те, що важливо, аби у світі знали про українських співаків. Як оперний співак, він завжди вболівав за мистецтво вокалу та за своїх побратимів і сестер, які живуть цим мистецтвом. Василь Сліпак був людиною з неймовірними амбіціями та потенціалом. У нього в майбутньому могла б бути ще більш блискавична кар'єра, він би й далі прославляв Україну на світовому рівні! Але поїхав туди, і, на привеликий жаль, загинув... Але він щиро туди пішов, бо був дійсно до кінця відданий Україні! Це його туди й повело. (2021 рік)
	— Ірма Вітовська-Ванца, заслужена артистка України, акторка театру та кіно.

	На шлях воїна мене надихнув мій друг Василь Сліпак. Я добре знав Василя Сліпака — всесвітньо відомого соліста Паризької національної опери, Українця, співака. Востаннє ми бачились з ним незадовго до його загибелі на Донеччині. Василь не був солдатом, він був людиною високого мистецтва. Але він був українським патріотом і сміливим чоловіком: без вагань пішов битися за Україну, коли це було потрібно.
	— Андрій Хавунка, народний артист України, учасник вокального ансамблю «Орфей».

	Я особисто добре знав Василя Сліпака, тому що його далека родина проживає в Братиславі. З Василем Сліпаком я ще познайомився, коли він починав кар’єру, як молодий студент і приїздив на конкурс до Жиліни. Це конкурс для молодих інструменталістів, співаків, музикантів. Він там став лауреатом. потім Сліпак приїздив до Братислави, ми спільно займалися в академії. Його перші кроки досить професійні, він був контратенором, тож складно в Україні здобути більшу освіту в тому напрямі, тому він поїхав до Парижа. І так він зупинився у західній Європі, він був надзвичайно талановитим, мав геніальний талант. (2023 рік)
	— Славомір Якубек, директор артистичної агенції ASART (Словаччина).

	Мужність, талант, справедливість. На жаль, я не знала Василя Сліпака особисто, і для мене є великою честю бути лауреаткою Гран-прі конкурсу, який названий в його честь. Я знаю, що він був великим патріотом своєї Батьківщини, що він підтвердив не тільки словом, а й ділом. «Це так мало і так багато — любити свою землю», — ці його слова дуже глибоко відгукуються у моєму серці. (2023 рік)
	— Інна Федорій (сопрано), лауреатка Гран-прі (2019) Міжнародного ко́нкурсу молоди́х вокалі́стів і́мені Василя́ Сліпака́, (Україна).

	Василь — не просто мій од­нокурсник, він — мій улюбле­ний однокурсник. Він був над­звичайно талановитим. Бог дав йому все! Сценічну фактуру, ро­зум, хист і прекрасний голос. Василь вільно розмовляв кіль­кома мовами: французькою, іта­лійською, англійською. Ми були дуже великими приятелями. І на заняттях із бального танцю в му­зичній академії завжди стояли в парі. Я бачу його просто зараз перед собою… Нас єднало по­чуття гумору і любов до співу. Ми бачилися кілька разів у Парижі, коли я там співала. Мали плани виступити разом у Львові у ви­ставі «Кармен». Не судилося… (2023 рік)
	— Зоряна Кушплер, українська оперна співачка (мецо-сопрано), Почесна президентка Галицького музичного товариства. Професорка співу в університеті Моцартеум у Зальцбургу (Австрія).

	Василь Сліпак – українець, співак, воїн. З гордістю за свою Батьківщину дарував світові свій талант. Вболівав за Україну. Талантом, співом – як людина мистецтва. Жертовністю, сміливими рішеннями, чоловічою відвагою – як воїн. Він приклад справжньої національної свідомості. Всесвітньовідомий, великий артист. Простий та скромний. Людина, якій вірили.(2023 рік)
	— Іван Собко, заступник начальника Львівської ОВА.

Присвяти Василеві Сліпаку

	Заклякніть, ангели на небі, І чола похиліть ясні! Не треба слів. І сліз не треба. Бо — на війні, як на війні. Тут катма логіки шукати, Так хитро сплутано нитки, І жертви моляться за ката, А кат – кидає в бій полки… Та той, хто взяв у руки зброю, І вибрав власну долю — сам! Він заслужив звання Героя, Віддавши славу Небесам. Йому б співати ще й співати А він… Зробив усе, що міг. Схилися ж, Україно-мати, І припади йому до ніг…
	— Анатолій Матвійчук.

	Погляд його наскрізь, погляд навиліт кулею, Слово його горить, співом його лікуємось, Він — як «домоклів меч», наша розмова з совістю... Скільки іще імен в небо навік вкарбується? Ситі ми вже від зрад, втомлені «перемир'ями», Кров'ю стікає з ран раб, що в нас жив під шкірою... Док ще земля горить, ворог триклятий біситься — Співом його вітри будуть будити приспаних!
	— Наталія Крісман.

	Серце плаче навзрид, в ньому рани незгоєні... Розхитай небозвід своїм голосом, Воїне! Під всіма, хто закляк, в кого совість потьмарена - Хай здригнеться земля, хай їх буде покарано!
	— Наталія Крісман.

	Царство Небесне, ровеснику мій, Царство Небесне і шана, Пам"ять усіх на землі поколінь, Почесть Герою і слава!
	— Надія Карплюк-Залєсова.

	Є слова у пісень, наче Богом націлений постріл, І у слів таких є невгамовні пісні. Мов кобзар несліпий, йдеш крізь цей обезлюднений острів, Поглинаючи смисли, мов краплі останні на дні. Допиваєш усе, аби щось не зосталось на сльози. І торкаєшся струн блискавиць і далеких дощів, Хтось чекає на плач ну бодай віртуальної кобзи, Йому сняться ті сни, у котрих він росте до плачів...
	— Богдан Томенчук, поет з Івано-Франківська.

	Місяць на небі, зіронька сяє... Тихо душа днесь у небо пішла. Як-то без тебе? Хто ж доспіває? Пісня лишилася, як сирота.
	— Оксана Максимишин-Корабель, львівська поетка, що живе в Португалії.

	Ну, що ж ти, братику, накоїв? Світ опери осиротив… Господні тішити покої Своїм бельканто поспішив.
	— Крилата.

	Того, кому плескала французька Опера, Хто «дихав» Фаустом і грав Тореадора Убили на Донбасі російські снайпера…. Можливо, ія відчує смерть актора…?
	— Галина Кучеренко.

	Сьогодні сонце з розчерком гармати, сьогодні небо впало від жалю, сьогодні ти пішов у вічність, брате, ... я свічку у дорогу запалю.
	— Злата-Зоряна Паламарчук.

	Серце стискається, біль у грудях Стримати його не можливо Кат проклятий вбив людину за те Що той так любив Україну!
	— Ірина Дрозд та Володимир Орех.

	Виріс син і вирушив в дорогу… Мати залишилася одна… З нею залишилися тривоги, А думки, де східна сторона…
	— Наталка Ярема.

	Міф — позивний. Козацький чуб. З засмагою жилаві руки. Потужний голос — волі суть. Мир захищає в складі ДУКу.
	— Тетяна Геращенко.

	Одні тікають від війни Десь за кордон, на заробітки. Живуть без почуття вини, Страшних подій далекі свідки.
	— Мирослав Вересюк.

	А місто пахне кавою і джазом. Рахує гроші…П’є життя до дна… Там десь на Сході…Там десь над Донбасом… Іде війна…
	— Наталка Ярема.

	Для вас я завжди лишусь молодим, Бо житиму в короткім слові «Пам´ять…» Пройде війна, розвіється цей дим, Але мене фізично вже не буде з вами…
	— Світлана Пазиченко.

	Своє життя, відважно і безстрашно, неначе пісню, по нотах відспівав. ЗА Україну, за її честь і волю, те найдороще, що було, віддав!
	— Лариса Мандзюк.

	Можна в опері жити чудово, й дивувати собою Париж. Якщо мирна країна і слово. затягнули в свою дивовиж!
	— Nebratan.

	Він мав усе: І славу, і визнання, Йому мистецький світ аплодував. Але пішов туди, де біль страждання – За отчий край життя своє поклав.
	— Юрій Тітов.

	Бракує слів, застигли сльози… Донбасом йдуть рашистські берци. Сумливі звістки мов занози Встромилися у душу й серце.
	— Тетяна Малахова.

	О Боже, збав. Не помагай, не милуй. А просто збав своє вселенське тло Від того, що найкращі — у могилу, При тому, що найгірші — у сідло.
	— Богдан Томенчук.

	Реве Дніпро, голосить мати, Степами вітер завива… Життя обірване солдата! Сльозами душу залива…
	— Сашко Степанищев.

	Для наших хлопців буде він співати, Але не тут вже, а на небесах. Застигла сила у його очах, Яка не раз порятувала брата. Цей погляд вражу душу пропіка, (Якщо звичайно має ворог душу), Байдужість у серцях, я вірю, зрушить, Пустила паростки туди яка.
	— Патара.

	Обірвалася пісня. Раптово і щемно до болю. Похилилась трава. Зажуривсь кров'ю скроплений степ. Подала десь сопілочка стиха свій жалібний голос, Та замовкла й вона, звук її заблукав поміж верб.
	— Олена Макарчук.

	Він помер не в Парижі... За що там життя віддавати? - На руїнах тюрми — театральна сцена. Це у нас, в Україні, тепер барикади І Майданів вир, і війна нескінченна.
	— Ольга Котик.

	Сьогодні узнав, що загинув Сліпак... Так прикро мені, в очах сльози стоять. Чудова людина, герой і співак, Приїхав із Франції нас захищать.
	— Олександр Майстренко.

	Пливе човен, води повен. Вода прибуває. Пливе човен, води повен, Душа відлітає...
	— Світлана Короненко, працівник українського радіо, Київ.

	Соколе ясний, козаче вкраїнський! Що ж ти так швидко до Бога пішов? Ще ж не прогнали ми зайдів-чужинців. Плачуть-сумують дзвони церков.
	— Наталка Ярема.

	Лине пісня, Місяць, на небі зіронька сяє... золотим голосом наспівує стиха співак, додає духу і сили козакам в журі і печалі, і у серці цвіте надія як у житі червоний мак.
	— М.Чайківчанка.

	Із портрету світлі очі сяють блакиттю неба, а в них промінь сонечка вічної квітучої весни, Україно! — співак оспівував камерну кантату неба, і в пам'яті, залишився лицарем миру і доброти.
	— М.Чайківчанка.

	Мов завіси, назавжди закрились повіки, в той аншлаг, на який ніхто не чекав, ти покинув цю сцену життєву навіки якій все до останку віддав, відспівав.
	— Хт Ксения Тим.

	Василю мій мужній Воїне Василю ніхто тебе не зупинив чи я цей біль колись осилю до кого ж голову прихилю тепер приходиш лише в сни...
	— Маріанна Шутко, м.Ужгород.

	Для Сліпака — для голосу святого Убивцю-снайпера в Донбасі припасли… Ні оцінити їм, ні зрозуміти того, Бо нелюди вони — тупі осли. За що й навіщо смертю покарали?
	— Ганна Верес (Демиденко).

	Чому ти, Боже, смерть цю допустив?! Поплач зі мною разом, Україно… Чому хітоном, Боже, не прикрив?! Сьогодні знову втратили ми сина…
	— Надія Крайнюк.

	Василь загинув, — Лицар України! А їх так мало лишилось вже… Пливуть з війни чужої в домовині, Проклятий ворог голови стриже.
	— Дід Миколай.

	Убитий кінь, звір скаженіє, Незрушний Пікадор лежить, Сп’янілий «русскій міръ» радіє, Без крові як він може жить?
	— N. Terletsky.

	Продовжує втрачати Україна Найкращих своїх дочок і синів. Сліпак загинув ...видатна Людина... Мав Божий дар: співав і співом жив. Залишились пісні його і голос...
	— Світлана Бояркевич.

	В концертній залі філармонії, Що на Чайковського у Львові, Оркестр із хором у гармонії Штормились, штилились у крові.
	— Крилата.

	Батьки, пробачте... й любий Брате... Що не лишився я живий... Не прийду більше я до хати... Не прозвучить вже голос мій...
	— Любов Булонска.

	І знову гинуть від руки тирана сини найкращі й доньки України... О Боже, дай новітнього Богдана, щоб покарав страшну орду невпинну! Усе їй, бач, своїх просторів мало... Та щоб ти луснула і в прах перетворилась!!! Щоб сліду на землі твого не стало, а Україна щастям заяснилась! Герою Сліпаку — небесне царство й слава! Не забувай таких синів, Державо!
	— Юрій Павленко.

	Болить душа, і плаче Україна, Тремтить на віях зболена сльоза… Це ж обірвалась пісня солов'їна, Тебе нема… А пісня ж не вмира!
	— Галина Бреславська.

	Він жив не заради грошей, Не прагнув до власної слави. Зі сцени — у пекло траншей, Бійців щоб поповнити лави.
	— Ишвар Дас.

	Взявши найвищу ноту, Серце до болю стиснувши, Стати війни супроти, Вмерти разом із піснею.
	— Василь Зима, телеведучий. письменник.

	Вже вечірняя імла опустилася на Сену, Я в "Парижі Опера" — вдів костюм іду на сцену. Шквал овацій і подяк я отримую у залі, Чом ти вірная душа утіка в полон печалі?
	— Тетяна Дегодя.

	Розкраяно серце І вирвано голос з грудей, Розламано час Розлетівся — тоді і тепер Залишилась пам'ять.
	— Траяна.

	Ти зараз так щемко бриниш об наші безсилі жалі, об свій кулеметний рубіж, об груддя сирої землі.
	— Роман Семисал.

	В очах --- бездонна голубінь І усмішки на лиці тінь... Красивий, статний і поважний, Веселий, щирий і ... відважний!
	— Євгенія Юрчишина-Кулик.

	Де Ти, Господи, був, коли куля у груди летіла? Де мечем роздирала і душу, і тіло, мов рись, Світ здригався, запечена кров у тобі клекотіла, Тільки очі із смутком ще довго дивилися ввись.
	— Леся Утриско.

	Вже в голос цілять: мало — в тіло… До пісні черга надійшла — Ворожий снайпер в неї цілить, Бо що без пісні ті тіла?
	— Іван Левченко.

	Річниця смерті Василя-героя. Заупокійна служба в церкві йде. Співає хор "Дударик". З аналоя Палку промову пан отець веде.
	— Крилата.

	Дух козацький, гідність і нескоренність — син твій, Україно, з Сліпаків. Це ім'я новітньої історії вже закарбувалось на віки!
	— Тетяна Кострица Мереуца.

	Ой Василю, Василю, Наш український козаче, Ти життя за Україну віддав Покинув підмостки столичних театрів Визнання і славу на смерть проміняв. "Тореадор, тореадор"
	— Капелан.

	Кривава злива вщент, за роком рік, Трощить усе, бійців стихають кроки.
	— Тетяна Прозорова, педагог, поетеса, м. Кривий Ріг.

	Знов торкнула до болю Дійсність клята оця — Знову гинуть герої, Третій рік вже війна.
	— Тамара Пімурзіна, поетеса, м. Ромни.

	Звучав над світом унікальний голос — баритон, Йому вторила й українська пісня в унісон. Любив Сліпак культуру, мову рідного народу, А голос рідкісний — талант йому у нагороду.
	— Валентина Липенко-Винник, поетеса, м. Херсон.

	Продовжує втрачати Україна Найкращих своїх дочок і синів. Сліпак загинув ... видатна Людина ... Мав Божий дар: співав і співом жив. Залишились пісні його і голос ...
	— Світлана Бояркевич, поетеса, м. Мадрид.

	І знову куля не схибила. І знов найкращого скосила. І не дожив. Не доспівав... Злий ворог пісню обірвав. Затих Париж. Заплакав Львів. А з неба линув журний спів... Яскравий вогник догорав. Він Україну захищав.
	— Галина Брич, поетеса, м. Дрогобич.

	Бувають люди, що спалахують, мов зорі, І світять в мороці, нам вказуючи шлях. Бувають долі — маяки в життєвім морі, Які увічнюють в легендах та піснях.
	— Наталія Гаркавенко, м.Київ.

	Органно ридає земля... Хустина покрила хвилини багряні від чорного дня... згірклі від сліз долини. Завіса... не антракт... на жаль... і пісня без строфи повтору... без вороття... в небесну даль... злетів до Божого собору... Чому приплакане “коли?” свинцем безжалісно протято?!... Землі – протерті постоли, а небу – пісню розіпʼяту...
	— Ірина Кметь, м. Львів.

	В України — заплакані очі, І серденько ранЕне щемить. Десь у темряві чорної ночі Снайпер цілить у сина в цю мить.
	— Мирослава Сидор, поетеса, м. Львів.

	Ти залишив сцену, славу та Європу, Ти співав душею-піснею для нас! Ти змінив добробут на брудні окопи… Плаче в храмі Божім весь іконостас…
	— Наталія Ярема, м. Львів.

	І плакав знову Львів. Чи вперше млів?.. Так нам судилось, видно, вже від роду. Його несли до Вічности під спів – Й людські аплодисменти в нагороду.
	— Надія Козак.

	Той "МІФ" - наш біль і каяття, Бо обірвалося життя Людини з голосом від Бога - Обвила зашморгом облога Вкраїнське горло, що співало.
	— Лариса Ягула Семеген.

	Усе минеться й в Лету кане, Чоло хреститиме рука, Лише той біль не перестане, Що більш немає Сліпака... Нечистим помислом чи ділом Святої справи не зневаж, Бо ще свіча не догоріла... Маестро! Зараз вихід ваш!
	— Тарас Коковський, український священик (Українська Лютеранська Церква), літератор, перекладач, блогер, фотограф, музикант, автор і виконавець пісень.

	Він пішов на війну Без запрошень на біс. Вже відомий співак Гордість нації ніс.
	— Федір Шишман, поет.

	В розпач не падаймо і не простім – Вже і до нього спочило немало... Куля калібру дванадцять і сім Голос навіки співця обірвала.
	— Іван Гентош, український поет і пародист. Член Національної спілки письменників України (з березня 2015) і Асоціації українських письменників.

	Переглядаю старі фотографії За цю війну їх назбиралося чимало...
	— Борис Гуменюк, український поет, прозаїк, військовик.

	І серце в клітці тіла б’ється, І біль невистражданний ллється Із вуст його палких…
	— Роман Соболєв, заст.зав.відділу НАНУ, канд.наук державного управління, член літоб'єднання.

Посилання

• Офіційний сайт
• Біографія
• Василь Сліпак у соціальній мережі Facebook
• The Wassyl Slipak Foundation у соціальній мережі Facebook
• Як оперний співак з Парижа став добровольцем на Донбасі
• Вокальні виступи В. Я. Сліпака
• НСКУ "П"ЄРО МЕРТВОПЕТЛЮЄ" Камерна кантата. - В.СЛІПАК (контртенор)
• Василь Сліпак на сайті Українські пісні
• Міф (фільм, 2018)
• Марафон пам'яті Василя Сліпака
• Всеукраїнський конкурс молодих вокалістів імені Василя Сліпака