Український кінематограф

Украї́нський кінемато́граф — кінематограф українською мовою. До українського кінематографу також відносять німі стрічки, зняті українськими режисерами. Також прийнято вважати українським кінематографом сукупність усіх компонентів кіноіндустрії та кіномистецтва України в сучасному та історичному розвитку.

Цитати

	Без інтелектуального наповнення, без яскравого першоджерела, кінематографу важко мати власне обличчя. Можливо, своєрідність українського кіно і перемістилась у сферу зображальну саме через брак сценаріїв. І ота поетична розкутість й водночас сюжетна розмитість і стали характерною особливістю українського кіно через те, що завжди бракувало кваліфікованих сценаристів, а відтак — таких якостей, як композиційна дисципліна, динамізм. — Зі статті «Кіно як явище національне»
	— Лариса Брюховецька

	Відчуття, що немає чогось справжнього. І коли подумаєш про фільми, що вийшли останнім часом, то радості особливої не відчуваєш. Та будемо надіятися. Треба спільними зусиллями домагатися того, щоб виходили фільми про наш час і про наш народ, в середовищі якого живе й існує мистецтво кіно.
	— Іван Драч

	Для того, щоб кіно стало самодостатнім явищем, необхідно кілька умов: насамперед — матеріальна забезпеченість. Потім, кінематограф в Україні, як і будь-де, має бути національним, а не творитися іноземцями, а для цього режисери, сценаристи, актори мають бути людьми української культури. Національний кінематограф має творитися на всіх параметрах, а не лише в екзотично-етнографічній поетиці. Мусить творитися масове, прохідне кіно, але воно не повинне заперечувати кіно елітарного, світового художнього рівня. І зрештою, середній рівень нашого кіно мав би відповідати середнім світовим мірилам та критеріям. — «Слово і час», 1994, №6
	— Валерій Шевчук

	Модерний український кінематограф пов’язують із творчістю Олександра Довженка, як його засновника. Найбільш святковані фільми Довженка «Арсенал» і «Земля», а також «Звенигора», що передував їм, пронизує тема української ідентичности, бо кожен фільм ставить питання про те, що значить бути українцем. — З розвідки «Мова в сучасному кінематографі України» (2021)
	— Юрій Шевчук

	На початку 90-х не було сумніву, що держава фінансуватиме фільми україномовні. Проте наприкінці 90-х, коли випускалося по два-три фільми в рік на державні кошти, деякі з них виходили російською. — Зі статті «Кіно як явище національне»
	— Лариса Брюховецька

	Поки що наш кінематограф твориться на любительському рівні, через що й архітвори української літератури (взяти хоча б «Камінну душу») тратять на екрані свої високі художні якості й перетворюються в той-таки етнографічний жонгляж. Наші режисери фатально не вміють творити сюжети, історії, щоб вразити глядача саме ними, а не кіновитребеньками. — «Слово і час», 1994, №6
	— Валерій Шевчук

	Пореволюційна українська кіноіндустрія ледве давала собі раду з подоланням економічної кризи та руїною матеріально-технічної бази. А оскільки кіно – мистецтво колективне, індустріальне і доволі недешеве, то і щорічну кількість нових українських фільмів протягом 1922-1924 років можна було перерахувати на пальцях однієї руки. В українському кінопрокаті беззастережно домінують пригодницькі та мелодраматичні стрічки американського, французького та німецького виробництва. А от загальна частка радянських фільмів на радянських екранах заледве завойовує третину ринку. — Зі статті «Стрімка історія журналу «Кіно», або чому в Україні досі бракує притомної кінокритики»
	— Станіслав Мензелевський

	Сучасний кінематограф України активно поширює в глядацькому середовищі суржик замість того, щоб заохочувати й стимулювати ті царини мовотворчости, які постачають мову новим експресивним матеріялом, – це насамперед розмовна лексика, жаргон та сленг – насамперед питомі, а не запозичені. — З розвідки «Мова в сучасному кінематографі України» (2021)
	— Юрій Шевчук

	Український кінематограф совєтської і пост-совєтської доби є документальним свідченням того, як мову на екрані перетворювали на знаряддя знищення української ідентичности, русифікації мільйонів кіноглядачів. Механізми цієї політики, урухомлені ще в 1930-х роках, продовжують з певними змінами діяти й сьогодні. — З розвідки «Мова в сучасному кінематографі України» (2021)
	— Юрій Шевчук

	Українського кіно, яке, починаючи з 1923 року, успішно стартувало динамічним виробництвом, успішним творенням інфраструктури, цікавими і якісними в художньому й технічному планах фільмами і творчі здобутки якого, зрештою, увінчались міжнародним тріумфом «Землі» Олександра Довженка, 1930 року зазнає удару. — Зі статті «Кіно як явище національне»
	— Лариса Брюховецька

	Українського кіно як національного явища поки що не маємо. Були окремі знахідки (Параджанов, наприклад), та й то рідкісні. Не назвете ж ви українськими кінофільмами «Гадюку» чи «Серця трьох»? Хоча вони й з’явилися на студіях України. — Вавилон XXI, №5-6, 1993
	— Анатолій Дімаров

	Українському кінематографові ще належить усвідомити, деконструювати й невтралізувати стратегії і міти колоніялізму, насамперед мовну шизофренію, суржик і поширення російської культурної гегемонії під камуфляжем мовних та ідентифікаційних гібридів. Герої українських фільмів і далі говорять або мовою колонізатора, або ж гібридними кодами люмпена, які принижують їх в очах глядача й привілеюють колонізатора. — З розвідки «Мова в сучасному кінематографі України» (2021)
	— Юрій Шевчук

	Хотів би бачити українське кіно більш психологічним, реалістичнішим, динамічнішим сюжетно. Довгий час у нашому кінематографі мали перевагу люди професійно слабкі. Навіть сценаристи, навіть деякі мої колеги по перу... Те, що ми не змогли зробити фільму, який би полюбив широкий глядач, навіть про Лесю Українку, свідчить насамперед про слабку професійну підготовку українських творців кіно... А взагалі про українське кіно ще рано говорити. Воно лише народжується, і — народиться, якщо не помре остаточно під пресом ринку. — Вавилон XXI, №5-6, 1993
	— Володимир Дрозд

Див. також

• Всеукраїнське фотокіноуправління
• Кіно (журнал, Харків)
• Українське поетичне кіно